"Приймати іноземних туристів готові Київ, Львів, Чернівці, Одеса, Івано-Франківськ і, з натяжкою, Харків"

Лідер гурту "Океан Ельзи" Святослав Вакарчук та інші українські зірки мають виступати в Криму, – каже колишній міністр курортів і туризму півострова Олександр Лієв

Наскільки зменшилася кількість туристів після анексії Криму?

– Півострів у довоєнний час приймав майже шість мільйонів туристів щороку. З України – майже чотири мільйони, з Росії – близько 1,3. Ще півмільйона – іноземці. 2014-го загальна цифра скотилася до 2,5 мільйона. Це вже було катастрофічно. Здавалося, менше немає куди. Тоді Україна припинила залізничне сполучення з півостровом. А основна частина туристів добиралася туди потягами. Тому 2015-го Крим прийняв тільки 1,5 мільйона. Це були здебільшого росіяни. Така ж ситуація була торік, і немає передумов для змін у цьому році.

За України в Крим усі 1,3 мільйона росіян приїжджали самі. Зараз таких приблизно 800 тисяч. А ще 500 тисяч – відправляють за різними путівками. Раніше такого не було, бо й півострів не був частиною бюджетних програм РФ. Тепер керівники підприємств кажуть: "Петров, Іванов, їдете в Крим на халяву!" За державні гроші, за кошти профкомів чи навіть за рахунок приватних підприємств. Адже держава має на них адміністративний вплив. Приходять листи від губернаторів: треба від організації забезпечити відправлення на півострів певної кількості працівників.

Раніше росіяни, як і українці, відпочивали переважно в приватному секторі. Ми намагалися змінити ситуацію. Хотіли, щоб люди обирали оздоровниці, а не сприймали Крим лише як пляж. До речі, його не можна порівнювати з Туреччиною, бо це – оздоровниця. Приватний сектор на півострові – це 4,5 ти­сячі міні-готелів, що приймали понад чотири мільйони туристів. За три роки вони потрапили на сторінки інтернет-ресурсів із продажу нерухомості. А ще було майже 80 тисяч тимчасових закладів харчування, сезонних лотків і наметів. Більшість із них позакривалися.

Які зараз на півострові умови відпочинку: сервіс, ціни?

– Пропозиція перевищує попит. Планка прибутковості кримського туристичного бізнесу – 2,7 мільйона людей на рік. Якщо менше, то вони не здатні заплатити за комунальні послуги. 1991 рік був критичним – 2,4 мільйона туристів. 1992-го було на 200 тисяч більше, а ще через рік – 2,8 мільйона. 2013-го – шість мільйонів туристів. І бізнесмени казали, що сезон – ніякий. Тут – бах, 2014-го 2,5 мільйона.

Санаторії заповнені. Але клієнт для них – не той, хто приїхав, а той, хто з Москви відправив туристів. Возять йому відкати, танцюють перед ним. А туристам кажуть: "Коротше, вас п'ятеро в кімнаті житиме". У сервіс повернувся совковий підхід: "Станьте в чергу".

Я був чотири роки міністром туризму Криму. За цей час провели навчання понад п'яти тисяч людей. Зокрема, вони стажувались у найкращих готелях Туреччини. Дехто побував на навчанні двічі. Щоб був ефект, потрібно так зробити три-чотири рази. Тепер ця робота зупинена. Від тодішнього сервісу майже нічого не залишилося.

Люди, які раніше обирали Крим, були подібні до Юрія Шевчука (лідер російського рок-гурту ДДТ. – Країна). Він казав: "Крим – не курорт, а паломництво". Приїжджали ковтнути Коктебелю. Коли їдете в Єрусалим, вам усе одно, як там ліжко застелене. Для Шевчука це був Єрусалим. І таких було багато.

Реклама по російському телебаченню привабила ура-патріотів. Такий собі "Тагіл" ("Тагіл рулить" – фраза із серіалу "Наша Раша", яку повторювали актори Михайло Галустян і Сергій Свєтлаков у ролі п'яних туристів. – Країна). Вони змінили ставлення до відпочивальників. Сервіс перестає їм кланятися.

Змінилися й ціни. Українське молоко росіяни не могли собі дозволити в якомусь Сургуті. Воно зберігалося сім днів, потім із нього можна було зробити кефір. Тепер у Криму немає такого молока. Є в тетрапаках, що зберігається три місяці. Який сенс їхати на море, якщо там немає ні помідорів українських, ні молока, ні м'яса, навіть кримських фруктів?

Продукти везуть через перешийок із Краснодара. Вони там були дорожчими, а після доставки через переправу ціна зростає вдвічі. Росіянину зручніше відпочити в Краснодарському краї.

 

Іноземці відпочивають на півострові?

– 2013 року було 500 тисяч, із них 120 – із Білорусі. Багато було турків. Приймали чотири рейси на день зі Стамбула. Решта були європейці.

Українці їздять у Крим?

– Як американці на Місяць. Приблизно стільки ж. Раніше приїжджали близько чотирьох мільйонів, а тепер десь 100 тисяч. Не засуджую цих людей. Але й не закликаю там відпочивати. Треба розуміти, що ви будете на непідконт­рольній Україні території. Зламаєте ногу – медичну допомогу вам не зобов'язані надавати. Потрапите у п'яну бійку – не зможете розраховувати на допомогу нашої консульської служби. Ви на території, з владою якої немає контакту.

Разом із тим Крим нічим замінити для хворих на бронхіт. Сухий клімат, такого немає в інших регіонах Чорного моря. На півострові лікували туберкульоз. Повітря насичене фітонцидами (біологічно активні речовини, що вбивають чи пригнічують розвиток бактерій, мікроскопічних грибів та інші форми мікроорганізмів. – Країна) кримської сосни та іонами солей Чорного моря. Подібні показники є лише в Монако. Але там немає оздоровчих комплексів і практик лікування за допомогою клімату.

Чи поверне Україна півострів?

– Це означає повернути 2,5 мільйона тамтешніх жителів, а не землю. З ними треба спілкуватися, а не казати, що вони – зрадники.

Кримчани налаштовані так, як їх налаш­тували. Не в наш бік. "Останкино" – потужна машина. У кожному серіалі: "Ты мне еще за Севастополь ответишь". А ми нічого не робили. Не розповідали, що Північно-Кримський канал будували українці. Що у радянські часи з восьми мільйонів туристів 6,5 були наші.

Я – з міста Армянськ, добре знаю степовий Крим. Був депутатом у тому окрузі. Коли приїжджав у села, часто чув українську мову від бабусь.

Раз на тиждень президент України повинен звертатися до кримчан. Через Youtube, Facebоok. Казати: "Рідні кримчани, цього тижня ми зробили це, наступного – зробимо ось це, тримайтеся там". Коротенькі відео, по 2 хвилини.

Коли під час блокади підривали електроопори, щоб знеструмити півострів, Петро Олексійович мав сказати: "Шановні кримчани, ви споживаєте умовно 100 кіловат енергії. З них 40 відсотків іде населенню, 30 – підприємствам олігарха Дмитра Фірташа та іншим негідникам, а ще 30 – військово-промисловому комплексу Путіна. Завтра ми обмежуємо подачу електроенергії на 60 відсотків. Якщо у вашій хаті погасло світло, то знайте, ми вам його подали". Хіба це було б гірше, ніж підривати стовпи? У мого проукраїнськи налаштованого товариша якраз у пологовому будинку була дружина. Він дзвонив мені й казав не своїм голосом, що повбиває нас усіх, якщо з дитиною щось станеться.

Якою має бути державна стратегія повернення Криму?

– Хоч якоюсь. Її немає. Що заважає зараз витрачати 10 відсотків бюджету Адміністрації президента на запрошення кримчан зі знижкою на наші туристичні об'єкти? Більшість із них ніколи не були на материковій Україні.

Якщо Святослав Вакарчук дасть концерт у Сімферополі – це погано чи добре? До нього прийшли б люди, був би повний стадіон. І не тільки в нього, а й інших українських зірок. А ми заборонили це.

У нас є три стратегії. Перша – відсікти. Перетискаємо вену – хай відмирає. Друга стратегія – військова. Можна залити кров'ю все – й нічого не отримати. Третій шлях – готуватися до того, що обставини складуться на нашу користь.

Крим і окупований завдяки збігу обставин. Президент Туреччини Реджеп Ердоган був млявий, проковтнув це. Хоча міг перекрити Росії Босфор. У Європі теж не було сильного рішучого лідера. Президентство Барака Обами добігало кінця. Китай не втрутився. А Путін після проведення Олімпіади перебував на підйомі. Наша ж влада сховалася від тих подій.

Можливості повернути Крим з'являться. Маємо бути готові до них. Росії легко все вдалося, бо постійно спілкувалася з кримчанами. Треба вже зараз українське робити модним, своїм на півострові. Відключати світло двічі на рік – у день анексії Криму й день народження Путіна. Хай Національний театр імені Івана Франка поїде туди з гастролями. Чому ні? А як не пустять, то влаштувати виставу на пропускному пункті "Чонгар". Хто схоче, той подивиться.

Які зараз настрої на півострові?

– Є невдоволення у двох галузях: сільському господарстві й туризмі. Але воно не критичне. Щодня росіянин, у якого провалився дах і покосився паркан, вмикає телевізор. Бачить, що в Сирії воюють, Порошенко – "редіска", хохли їдять дітей. А в Уссурійському зоопарку у Владивостоці народилося біле тигреня. Подивився, склянку горілки випив – і все.

У Криму є невдоволені. Але це не означає, що вони вийдуть на вулицю.

Чи змінюється атмосфера на півострові у зв'язку з тим, що Путін перетворив його на військову базу?

– Люди думають, що зброя їх захищає. По російських телеканалах розповідають: "Навколо вороги, Порошенко хоче йти в наступ – ми вас захистимо. Бачите, які у нас сучасні літаки". Припус­каю, що місцеві жителі ще й їсти носять солдатам.

Як розвивається туристичний бізнес в Україні?

– Ще три роки тому казав: в Україні немає єдності, бо нема внутрішнього туризму. Не зовсім розумію, як це відбувається, але бачу надзвичайне зростання. Попит збільшується, він вищий за пропозицію.

Крим втратили, гривня впала. Не маємо можливості поїхати за кордон. Люди частіше беруть відпустки на три-чотири дні, ніж на 10–15. Виявляється, і за цей час в Україні можна багато чого побачити. За півтори години з Києва доїхати до старовинного Чернігова. Там є кілька видів екскурсій, які "укачають". Наприклад, маршрути "Церкви Чернігівщини", легендарні місця за обласним центром. Коли принесуть чек у ресторані "Хряк", подумаєте, що працівники помилилися – такі низькі ціни. Надзвичайно цікава Житомирщина.

Але туристична галузь має проблему – ніяк не може стати бізнесом. Залишається шароварщиною й індустрією гостинності. Утім люди, які починають займатися туристичним бізнесом, мене надихають.

Чи здатен внутрішній туризм стати фактором об'єднання країни? Адже люди, більше спілкуючись, долатимуть стереотипи.

– Неможливо любити те, чого не бачив. У США після громадянської війни була програма "П'ять штатів". Людина з Півночі мала відвідати п'ять південних штатів. І навпаки. Їх не возили за бюджетні гроші, але робили рекламу, готували маршрути.

Чим насамперед Україна може зацікавити іноземних туристів?

– Є шість міст, які готові приймати їх: Київ, Львів, Чернівці, Одеса, Івано-Франківськ і, з натяжкою, Харків. Там хоч можна знайти персонал, який володіє англійською. В інші міста я б не радив поки що запрошувати іноземців – щоб не зіпсувати перше враження.

Діють дві моделі туристичного бізнесу. Азійська – в Єгипті, Індії, Росії. Є місце, де все класно. А виходиш за паркан – гап­лик. Держава виділяє гроші на ці анклави, видає ліцензії, реприватизує об'єкти, робить із них готелі. І контролює все залізною рукою. Це дієва модель. Може підійти Україні. Для неї треба привозити іноземців. Її створюють для залучення валюти. Єгиптяни не відпочивають у цих готелях, індуси на Гоа (штат на південному заході Індії. – Країна) – теж.

Наша країна обрала європейську модель. Спочатку внутрішній туризм прокладає доріжки. Потім залучаються ідеї та ресурси для запрошення іноземців.

Китайцю буде цікаво за одну поїздку відвідати кілька країн: Україну, Білорусь, Молдову. У них довго були заборонені подорожі. Тепер дозволили. Вони хочуть за 10 днів відпустки побачити якомога більше.

Німецьким пенсіонерам подобається мандрувати повільно. Їх зацікавлять наші провінції й кухня. Але потрібен сервіс.

Молодь із Берліна може їхати до Києва заради клубного життя, яке в нашій столиці реально класне.

Маємо що запропонувати мисливцям. Наші закони дозволяють убивати звірів за копійки. В Європі ліцензії на це коштують у кількадесят разів дорожче.

Як змінилось українське суспільство після Майдану?

– У першу чергу зросла особиста відповідальність. Стало зрозуміло, що влада – це не боги. Не від неї все залежить. Темп змін, що відбуваються, непоганий. Звичайно, хотілося б швидше. Але після стількох років ґвалтування радянськими цінностями потрібен час.

Відповідальність з'явилася у всіх галузях. Її усвідомлюють військові, медики, представники туристичного бізнесу. Волонтерський рух показав, що Україна готова до змін, на які довго чекали. Я в це вірю, саме тому тут. Хоч мрію повернутися в Крим.

Вибори президента і Верховної Ради 2019 року будуть етапними, принциповими?

– Звичайними. Бо після них будуть ще і ще. Зрештою, усе залежить насамперед від кожного з нас, а не від влади. Мені ніхто не заважає робити свою справу й реалізовувати ідеї. Іншим українцям – теж.

Якою бачите Україну за 10 років?

– Надзвичайно цікавою для подорожей. На туризмі зароблятиме великі гроші. Я за 10 років запрошуватиму всіх до Криму, де буде класний цілорічний сервіс. І послуги надаватимуть принаймні п'ятьма мовами.

×