Середа, 22 травня 2019 15:26

"Причина наших бід – хронічна невизначеність. Перед нацією треба поставити мету"

Маємо без зволікань перезаснувати державу

Відомі чотири види насильства: політичне, економічне, ідеологічне й фізичне. Та є ще один – насильство проти насильства. Він притаманний будь-якій самоорганізованій системі, що керується власними законами. Насильство над такою системою може бути завершене за умови цілковитого її зруйнування. Лише тоді вона буде неспроможна чинити опір.

Цю думку легко проілюструвати на такому прикладі. Спробуйте сильно стиснути пружину. Якщо поставите собі за мету якомога довше утримувати її в такому стані, то всі ваші думки будуть спрямовані лише на виконання цього завдання. Тобто ви втрачаєте свободу й уже становите єдиний комплекс із системою, над якою чините насильство.

Так насильство має просторово-часові обмеження і поза ними втрачає будь-який сенс. Оскільки призводить або до загибелі, зникнення об'єкта насильства, або до припинення цього насильства через виснаження того, хто тиснув.

  Олег РОМАНЧУК, публіцист
Олег РОМАНЧУК, публіцист

Приклад із пружиною пояснює, чому в історії людства ніколи не вдавалося створити всесвітню державу. Підпорядковані єдиній владі конгломерати народів, гігантські імперії неминуче розпадалися. А всі спроби зберегти їхню цілісність призводили до виснаження країн, ресурси яких витрачали на невтримне зростання бюрократичного апарату, армії, поліції тощо.

Певну аналогію можна побачити в нинішньому протистоянні між Росією та Україною. Путіна можна сприймати як своєрідного містера Гайда, який конче хоче стиснути й утримати в такому положенні пружину – систему двох держав (Україна-Росія) – якомога довше. Діє цей "експериментатор" за допомогою спеціальних важелів – воєнних, економічних, політичних.

Упродовж останніх трьох десятиліть в Україні, по суті, чинять насильство над здоровим глуздом. Держава не спромоглася вийти з системної кризи – су­спільство перебуває в ролі стисненої пружини, на яку до всього іншого чинять додатковий зовнішньополітичний і зовнішньоекономічний тиск. Як довго може тривати такий експеримент?

Треба змінити виборчу систему. Це єдиний цивілізований вихід із загрозливого для існування держави становища. До Верховної Ради мають прийти особистості, а не друзі, родичі та знайомі номенклатурних політичних бонз за принципом кругової поруки.

Закон про вибори мали б ухвалити депутати чинного парламенту, але вони на це не налаштовані. Проголосують тільки тоді, коли усвідомлять, що можуть втратити свій статус-кво. "Момент істини" настане лише за умови постійного тиску громадськості, якщо парламентарії усвідомлять неможливість утримувати суспільство-пружину в стисненому-деформованому стані.

Установчі збори – засаднича умова успішного перезаснування Української держави.

Олександр Яковлєв, головний "ідеолог пєрєстройкі", дипломат, історик, академік, у грудні 2003 року скрушно констатував: "Найбільше розчарування – це, напевно, наш парламентаризм. Думав: ось будуть справжні, альтернативні вибори – до законодавчої влади прийдуть розумні, чесні, відповідальні. Парламент стане храмом моралі, і все суспільство вчитиметься жити по правді. А коли я дивлюся на нинішні вибори, на нинішню Думу, мене жах проймає".

Ці зізнання російського політика можна прикласти до України. Головна помилка українського суспільства 1991 року полягає в тому, що не виконали правила: за будь-якої докорінної зміни державного ладу повинні відбутися Установчі збори або ж Конституційна асамблея чи Конституційні збори. Саме вони надають легітимність владі.

У лютому 1917-го після буржуазно-демократичної революції

в Петрограді ухвалили рішення про скликання Установчих зборів. Одначе з вини большовиків політична обстановка в Росії загострювалася дедалі більше. Скориставшись гаслом негайного скликання Установчих зборів, комуністи зуміли взяти владу. І саме ця обіцянка зробила на короткий момент її легітимною. Але вже в січні 1918 року большовики розігнали Установчі збори і тим розв'язали громадянську війну. Тільки завдяки найжорстокішому теророві їм вдалося утримати владу. А щойно він став слабшати, режим упав. Тому що від початку й до кінця свого існування був нелегітимний.

Вимоги до кандидатів на посаду президента України сформулював Євген Сверстюк у жовтні 2009 року:

"Особистість, українець із бездоганною репутацією і докладно висвітленою біографією. Людина високої культури і широкого кругозору, з глибоким розумінням української історії та національних пріоритетів. Особа з бездоганною професійною репутацією і позитивним сімейним іміджем. Людина, порядність і правдивість якої не ставилися під сумнів. Незалежна політична фігура, не зв'язана власним бізнесом і не обтяжена популістськими навичками, закоріненими в комуністичному вихованні. Президентові народ хоче вірити. Як правило, вірять тому, хто вірить у Бога".

Безумовно, це ідеал, орієнтир. Питання в тім, наскільки близько перебуває обранець від нього.

Наскільки відповідально і прискіпливо поставились українці до вибору першої особи в державі 2019-го? Помовчимо.

10 років тому політв'язень, історик дисидентського руху Василь Овсієнко звернув увагу: "Ніколай Азаров, парєнь із Калугі", прибився в Україну 1984-го. Він принаймні не прикидається українцем. Напередодні виборів 2004 року один журналіст запитав Азарова, чи не збирається і він висуватися в президенти. Азаров відповів: "Ещё лет 50 президентами Украины должны быть украинцы". Правильно. Через півсотню років, коли буде стабільний Закон, тверда Українська держава, президентом можна буде обрати хоч Барака Обаму – й нічого з Україною не станеться.

Я допускаю, що й тепер президентом може бути не українець родом. Але це має бути людина, яка перейнялася українським національним духом і готова душу й тіло покласти за Україну".

З цим можна погодитися.Але. Незабаром побачимо, наскільки наш шостий президент перейметься українським національним духом і буде готовий душу й тіло покласти за Україну. Для цього йому доведеться вирішувати надскладні проблеми українського державотворення, долати непрості економічні, політичні, соціальні та військові шляхи.

"Жодну споруду, в тому числі державу, не може збудувати той, хто її не хоче зводити. План будови, і то докладний, виробляють перед початком будування. І щоб вести – треба добре знати і шлях, і мету. А відповідає за всіх той, хто веде". Так висловився про УНР канадійський дослідник Роман Млиновецький. І мав рацію. 100 років тому аматорське, по суті, будівництво Української держави зазнало краху.

  ”українці врешті-решт мають усвідомити: де прагнуть бути і як хочуть туди дістатися”, – пише публіцист Олег РОМАНЧУК. Художник дмитро скаженик бачить це так
”українці врешті-решт мають усвідомити: де прагнуть бути і як хочуть туди дістатися”, – пише публіцист Олег РОМАНЧУК. Художник дмитро скаженик бачить це так

Про причини й обставини, чому так сталося, наразі не йдеться. Мова про інше. Про те, що врешті-решт треба встановити загальнозрозумілі пріоритети, якими має визначитися майбутнє України. Слід виробити оптимальний план осягнення цілі. Не будь-якою ціною, не скільки буде змоги, а лише стільки, скільки потрібно. Головні ресурси доброго планування – інтелектуальні й психологічні, а не матеріальні. Добре планування полягає у стимулюванні до дії – розумно і свідомо вибрані, реалістично й точно окреслені цілі, які можна здійснити. Цілі мають збігатися з можливостями, інакше – втрата ресурсів на авантюрні проекти. Існують засадничі речі, які українці врешті-решт мають усвідомити: де прагнуть бути і як хочуть туди дістатися.

Треба поставити перед нацією першочергову мету і вказати найкоротший шлях до її реалізації. Йдеться насамперед про зрозумілу всім громадянам програму не просто виходу з кризи, а порятунку держави.

Щоб збалансувати владу, в найближчі три-чотири місяці слід скликати Установчі збори (Конституційну асамблею).

Перше їх завдання – визначити соціально-економічний устрій суспільства. Він повинен забезпечити умови зростання добробуту країни та її громадян, дотримання свобод і соціального захисту. Обрані народом Установчі збори повинні визначити повноваження та відповідальність кожної гілки влади, граничну кількість державних чиновників і розміри їхнього утримання.

Члени Установчих зборів після виконання покладених на них функцій більше ніколи не повинні обіймати виборні державні посади. Цей принцип гарантує, що при встановленні меж повноважень і привілеїв гілок державного управління вони створюватимуть їх не "під себе". Це найважливіша умова для будівництва ефективних владних структур.

УЗ повинні розділити гілки влади, заборонити так зване "делегування повноважень" від однієї до іншої. Бо саме через це виконавча влада звичайно підпорядковує собі інші структури, в результаті демократія замінюється авторитарним режимом і деспотією.

Установчі збори мали б затвердити новий виборчий закон і нову Конституцію (вона може бути й модифікованою сучасною). Розвести гілки влади повинна нейтральна сторона.

Оскільки в судовій гілці влади цілковитий обвал, то для її посилення чи тотальної зміни треба здійснити два заходи. Перше – виборність суддів. Друге – запровадження інституту судових засідателів.

Чи наважиться новий президент ініціювати скликання Установчих зборів для затвердження нової Конституції з новою гілкою судової влади і новим виборчим законом? Кого запропонує ввести у члени УЗ?

Якщо Установчі збори не будуть скликані і в умовах війни, не буде перезаснування системи, держава може ввійти у стан ступору, а відтак перетворитися в "Україну 404".

А ще слід пам'ятати застереження В'ячеслава Липинського: "Спинний хребет кожної державної, а отже, й державно-демократичної організації – військо".

Американська ідея виявилася універсальною для людей різних рас, політичних і релігійних поглядів й уподобань. Вона розрахована на людей середніх здібностей і потреб, формує в них прагнення матеріального добробуту через розвиток вміння ефективно діяти.

Українська ідея має містити значно ширше коло завдань. Ідеться, зокрема, і про подолання негативних рис українського менталітету – пасивності, пристосуванства, відчуженості. В українській ідеї мають бути закладені принципи виховання шляхетної людини, особистості, заохочення громадян до сфери управління і контролю. Слід змусити українську бюрократію поважати закони держави, свій народ.

– Держава має бути сильна. Влада в ній – міцна. І єдина. Все це повинно базуватися на Законі. Важлива є фахова адміністрація. Створення її для України – одне з негайних завдань, – каже доктор економіки Осип Мороз, США.

Треба сформувати ідеологію держави. Вкрай важливо, щоб Україна зробила правильний геополітичний вибір, що уможливить проведення ефективних економічних і політичних реформ. Внутрішня дисципліна і порядок дадуть змогу вести успішну закордонну політику. При цьому слід врахувати: орієнтація на ЄС містить для України ряд небезпек – Франція, Німеччина, Італія схильні до компромісів із Росією – "газ важливіший за мораль". Орієнтація на США і Велику Британію має бути підкріплена двосторонніми договорами з цими країнами, що гарантували б Україні безпеку й недоторканність її території.

Український вибір – це й усвідомлення того, з ким слід дружити, на кого рівнятися, з кого брати приклад, до кого дослухатися, чого прагнути, куди рухатися. Має бути вироб­лений чіткий, зрозумілий для всіх громадян план дій.

Будувати політструктуру, орієнтуючись на одного лідера, безперспективно. Мають прийти кращі, справжні професіонали. В Україні бракує харизматичних постатей, які зуміли б об'єднати суспільство.

Системнотворним каталізатором могло би стати, наприклад, патріотичне офіцерство. Тут є чимало висококласних фахівців. Не бракує їх і серед тих, хто перебуває в запасі, у відставці, – економістів, інженерів, аналітиків, фінансистів. Є чимало особистостей, які не бояться ухвалювати відповідальні рішення. Ще одна обставина, яку слід взяти до уваги: військовим, як правило, притаманні почуття обов'язку, корпоративності в хорошому сенсі, виконавська дисципліна, усвідомлення важливості ролі наказу й команд. До того ж авторитет військовика цінувався українцями в усі часи. Але тут не все просто. За Конституцією, людина в однострої має бути поза політикою. Її основне завдання – захищати Батьківщину.

Нинішнє століття – це вік інтелекту й інформації, а не бджіл і хрущів, що гудуть над вишнями. Потрібні системні рішення. Тому слід сформувати постійну групу фахівців-інтелектуалів із різних сфер науки й виробництва, Збройних сил для розробки реальної програми розвитку Української держави, а за потреби – заходів порятунку.

У США за державної підтримки працюють Бюро аналізу проблем майбутнього, футурологічна група досліджень служби Конгресу, Управління сумарних оцінок і технологій. Колективи прогнозистів працюють у відомих на весь світ компаніях – ІВМ, British Telecom, не кажучи вже про ЦРУ й інші спеціальні структури. В університеті Х'юстона викладають "курс вивчення майбутнього", у Гавайському університеті – "альтернативне майбутнє".

Існує конечна потреба аналізу явищ і процесів, що стають соціальними проблемами. Роль інтелектуальних і психологічних ресурсів зростає, що неминуче веде за собою інноваційний процес творення нового знання. Об'єктивна переоцінка, самоаналіз системи можуть стати запорукою успіху. Йдеться про отримання вичерпних відповідей на питання: чи здатне суспільство сприймати зміни, усвідомлювати й виправляти свої помилки? Чи домінує в ньому критичне мислення, що передбачає існування опозиційних ЗМІ? Чи практикується діалог у конфліктних ситуаціях? Чи існують конкурентні організаційно-управлінські центри та комунікативні групи? Наскільки розвинена в суспільстві діалогічна організація мислення?

Подібного самоаналізу українського суспільства на державному рівні досі зроблено не було. А у висліді маємо жорсткий висновок доктора економічних наук, соціолога Юрія Саєнка: "Причиною наших бід є перебування у стані "хронічної невизначеності". Країна від однієї переходить в іншу. Не розв'язавши проблем минулого, попадаємо в ситуації, які ще більше переобтяжують нас минулим. А часу для розв'язання проблем стратегічного майбутнього залишається все менше. Живемо у стані архаїчного часу. Перехід у стан перспективного, коли сучасне спрямоване у майбутнє, відсувається від нас. Як горизонт віддаляється".

Україна знову на роздоріжжі. Непрофесійні дії політиків і урядовців створили загрозу для майбутнього держави. Їхніми зусиллями Основний Закон країни перетворився на заручника непомірних політичних амбіцій партійних функціонерів та їхніх підручних. Влада виявилася неспроможною адекватно відреагувати на драматичні виклики епохи. Маємо слабку демократію при слабкому суспільстві та слабкій державі. Немовби живемо в квазідержаві. Суспільство почувається в пастці. Інерція патерналізму, совєтськості – колосальна. Народ став заручником амбіцій політиків, які породили невизначеність у роботі українського парламенту, ГПУ, МВС, прокуратур, судів, ЦВК.

Українці перебувають у постійному страху тотальної невизначеності, який міцно осідає в підсвідомості, викликає зневіру в майбутньому, призводячи до соціальної апатії з усіма можливими наслідками. Президентські вибори 2019-го лише загострили цей стан. На тлі розчарувань, в умовах гібридної війни гору взяли ілюзії. Але вони швидко розвіються.

Треба, не зволікаючи, здійснити перезаснування держави, пам'ятаючи про закон стисненої пружини

Зараз ви читаєте новину «"Причина наших бід – хронічна невизначеність. Перед нацією треба поставити мету"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 1056
Голосування Скільки часу Олексій Михайличенко протримається на посаді головного тренера київського "Динамо"?
  • 1) до зими
  • 2) до літа
  • 3) два роки
  • 4) повністю відпрацює трирічний контракт
Переглянути
Погода