Грузинські реформатори за приклад мали досвід Естонії, – каже колишній секретар ради національної безпеки Ґіґа Бокерія
Попередній грузинський президент Міхеіл Саакашвілі з частиною команди зараз перебувають в Україні. Чимало інших ваших соратників – у тюрмах. Ви – на батьківщині й не у в'язниці.
– Близько сотні людей з оточення Саакашвілі – або в тюрмі, або під слідством. Я теж під слідством, але поки що на волі. Когось олігарх Бідзіна Іванішвілі (мільярдер, попередній прем'єр-міністр, неформальний лідер нинішньої влади. – "Країна") вважає більш небезпечним, когось – менш. Моя ж мета – не сидіти в тюрмі, а виграти вибори (парламентські вибори відбудуться у жовтні 2016 року. – "Країна").
Ми після Революції троянд (у листопаді 2003 року. – "Країна") вирішили не чіпати політиків. Едуард Шеварднадзе (президент Грузії з 1995-го по 2003-й. – "Країна") жив до своєї кончини на державній дачі. Хоча він сфальсифікував вибори, а потім наказав військам і поліції застосувати силу. Але нам було важливо показати, що політичних чисток не буде.
Після останніх вільних президентських виборів ми отримали олігарха Іванішвілі, який публічно заявив: "Кількість арештів залежатиме від того, наскільки політично активними будуть наші опоненти". Мав на увазі нашу політичну силу.
Тому екс-президент Саакашвілі й чимало людей з його оточення зараз в Україні?
– Саакашвілі поїхав до того, як йому висунули претензії. Сказав: "Ви від мене втомилися, треба взяти брейк". Був досить довго при владі, як для демократичної країни.
Кажуть, Саакашвілі переслідував і саджав незгодних із ним. Їм нібито підкидали наркотики, зброю. Називають цифру – 300 тисяч людей.
– Стільки в'язнів не було навіть за Радянського Союзу. Хоча, звісно, тюремне населення Грузії після революції збільшилося з 5 тисяч до 24. Бо країна була глибоко кримінальною. Але навіть якщо порахувати тих, що мали умовний термін, а таких було десь 50 відсотків, то загальна кількість в'язнів не перевищуватиме 40–50 тисяч.
Після революції ми були занадто сильні. Наші опоненти зникли. Блок Шеварднадзе, який намагався сфальсифікувати вибори, випарувався. Не через репресії, а тому, що не мав ніякої підтримки. З одного боку, це було добре, бо дало можливість провести дуже радикальні реформи і швидко досягти результату. З другого – погано. Адже не було ефективної політичної сили, що створила би баланс із командою Саакашвілі. Для демократії це дуже важливо. Це зіграло злий жарт із нами і країною.
Тобто ви узурпували владу?
– Узурпація – неправильне слово, бо ми мали повний мандат довіри з боку населення. Але влада стала неконтрольованою. Це створило проблеми. Втілили багато реформ. Та найменш успішною стала реформа судової системи. Ми викорінили корупцію, але не змогли створити сильну й незалежну судову владу. Я – прибічник суду присяжних, особливо в країнах, де нема традиції вільної судової влади. На жаль, цей проект ми впроваджували занадто повільно. А нова влада його призупинила.
Нинішня влада відповідає очікуванням суспільства?
– Маємо контрреформи або стагнацію. Наприклад, ввели заборону для іноземців на приватну власність на землю, скасували приватний аудит податків для бізнесу.
Деякі погані речі з минулого повертаються. Наприклад, замовні вбивства у Телаві й рекет – у Батумі.
Якщо ваша політична сила виграє на парламентських виборах у жовтні 2016 року, то Саакашвілі повернеться в Грузію?
– Про це краще запитати в нього. Я займаюся грузинською політикою, а Міхеіл – українською. І він не розглядає Україну як тимчасовий притулок.
Він хоче залишитись в Україні і стати, наприклад, прем'єр-міністром?
– Те, що відбувається в Україні, для нього є найважливішим у житті. Саакашвілі – дуже ефективний політичний лідер для просування радикальних реформ. Звісно, у Грузії він втілював їх не один. Була підтримка суспільства, частини політичного класу. Були такі люди, як Каха Бендукідзе (у 2004–2008 роках очолював міністерство з координації економічних реформ. – "Країна"). Але Саакашвілі був лідером.
Як розвиватиметься Україна – це вибір українського народу і його політичного класу.
Україні варто використовувати грузинський досвід?
– Для нас прикладом була естонська практика. На перших етапах слід зменшувати зону відповідальності бюрократії. Далі дуже швидко знижувати податки, інвестувати в інфраструктуру й нові технології там, де держава надає сервісні послуги. Наприклад, у Грузії всі документи й довідки можна отримати за 5–10 хвилин.
Грузія йде в бік Євросоюзу чи балансує між Заходом і Росією?
– Основні напрямки – НАТО і Євросоюз. Але водночас зростає кількість готових здаватися Путіну. Це – прямий результат політики нової влади, яка кожен день лякає людей ситуацією в Україні. Вони постійно повторюють, мовляв, Грузія має бути реалістом, бо їй не виграти фронтальну війну з Росією. Ось подивіться на Україну. А наш головний успіх – відкриття російського ринку. Це неправильно хоча б тому, що знову робить нас залежними від Росії.
Маєте на увазі ініціативу міністерства енергетики купувати більше російського газу?
– Зокрема. Кажуть, уся Європа купує в них газ, чому ж ми не можемо. Маячня. Навіть гірше – зрада.
Друге: просувають православну ідею. Мовляв, Путін хоч і сучий син, але ж православний. Все це разом дає певний ефект.
Рух Грузії до Заходу – це постійна боротьба. Нинішня влада – формально проєвропейська. Але олігарх Іванішвілі відверто говорить, що треба балансувати.
Для України та Грузії однією з перешкод до вступу в НАТО і Євросоюз є так звані заморожені конфлікти. Це можливо якось обійти?
– Основна проблема – Росія. Заморожений конфлікт – це її інструмент, щоб зупинити наше спільне звільнення від пострадянського болота. Сподіваюсь, тут зміниться міжнародний підхід.
Доки Росія така, як вона є, не треба балансувати між Заходом і нею. Україна нам дуже допомогла, бо актуалізувала питання протистояння з Москвою. Але замість того, щоб цю ситуацію використати й бути разом із вами "в пакеті" – наша влада намагається відмежуватись від України. Прем'єр-міністр і міністр закордонних справ три роки не навідувались до Києва. Бо Іванішвілі вважає, що це образить Путіна.
Із Москвою вони теж не надто контактують.
– Ще цього бракувало! Росія окупувала 20 відсотків території нашої країни.
3 
1
Коментарі