Ми наздоганяємо навіть не Польщу чи інші європейські країни, а свої ж економічні стандарти часів Ющенка або Януковича. Женемося за своїм минулим, – каже народний депутат Сергій Лещенко
Що зараз найбільший виклик для України?
– Триває реванш корумпованих старих псевдоеліт. Вони взяли владу після Революції гідності і використовують її для збагачення. Не відповідають ні викликам часу, ні своїм обіцянкам, але намагаються залишитись на посадах.
Друга проблема – ризик стати failed state. Країною, яка не відбулася і переходить на периферію світового розвитку. Ми намагаємося наздогнати навіть не Польщу чи інші європейські країни, а свої ж економічні стандарти часів Ющенка або Януковича. Женемося за своїм минулим.
Ми перестаємо бути цікавими західному світу. Перетворюємось на сировинний додаток. Експортуємо руду, метал, деревину, зерно. А додана вартість від цього – нульова. На українських фабриках світові компанії шиють свій одяг. Потім вивозять його за кордон. Навіть у ІТ-сфері українці часто пишуть частину коду для глобальних компаній. Додана вартість осідає в Каліфорнії, Скандинавії або Ізраїлі.
Українці відчувають втому від такого життя. Суспільство радикалізується. Частина людей вважають, що треба братися до зброї. Багато хто емігрує.
Але немає ідеальних країн. Чимало співвітчизників мріють жити в Норвегії. Однак там – високі податки, суспільство, в яке важко інтегруватися. У Нью-Йорку складно реалізуватися, бо там уже все є. Знайомий зі Швейцарії 10 років жив у США, недавно переїхав в Україну, аби відкрити галерею. Бо на Мангеттені їх 300, ще одна нова залишиться непоміченою.
Маємо потенціал для ривка?
– Україна – великий магніт для творчих людей. У нас є постреволюційний дух змін, який виникає після усунення тоталітарних лідерів. Є простір для самовираження. Особливо це відчувається в Києві, Львові, Одесі.
Маємо великі аграрні можливості. Ними треба користуватися. Не бути просто експортером зерна, а переробляти його. Платити тут податки і створювати додану вартість в Україні, формувати робочі місця.
Ми забезпечуємо себе вітчизняними продуктами й харчами. Хотілося б, аби українці також купували наш одяг, який ми здатні виробляти за найвищими стандартами.
Україна має що запропонувати світу. Успішними нас зробить не залізна руда, а креативний клас.
Чому став можливим реванш старої системи?
– Політика і громадське служіння – це не раз на п'ять років вкинути бюлетень в урну. Треба щодня бути активним. У нас говорять: де два українці, там три гетьмани. А в Німеччині: де два німці, там три громадських організації. Ефективною країною її зробили насамперед об'єднання за інтересами і тиск на владу.
Реванш відбувається щохвилини. Минулого тижня (говоримо 16 серпня. – Країна) – коли закрили кримінальну справу проти міського голови Харкова Геннадія Кернеса. Два тижні тому – коли Назар Холодницький зберіг посаду керівника Антикорупційної прокуратури (його звинувачували у "зливі" інформації у справах Національного антикорупційного бюро, тиснув на свідків та прокурорів і допомагав обвинуваченим. Отримав догану. – Країна). Реванш може відбутися завтра, коли когось призначать із неприпустимим послужним списком у Державне бюро розслідувань. Тоді новий орган із першої хвилини буде інфікований корупцією.
Які головні позитивні зміни відбулися після Революції гідності?
– Молодь не вірить у добрий уряд, але готова бути частиною змін. Зазвичай десь 5 відсотків населення готові інвестувати свій час і гроші у краще майбутнє країни. Серед української молоді таких – значно більше. Ці люди мають іти в політику, місцеві органи влади, парламент.
Що викликало найбільше розчарування за цей час?
– Коли бачу, що Віктор Медведчук (лідер проросійського руху "Український вибір", голова адміністрації президента Леоніда Кучми, кум президента РФ Володимира Путіна. – Країна) хоче стати спікером парламенту, відчуваю, ніби на машині часу повернувся на 20 років назад. Порошенко та його команда – це не тільки частина корупційних процесів. Вони крадуть наш час. Безповоротно. Втрачені гроші можна заробити знову. А шанс, який дає сьогоднішній день, – ніколи.
Держава втрачає монополію на насильство. Україна іноді виглядає, як Колумбія. Там основою був кокаїн. У нас – митниця, бурштин, ліс, політична корупція.
Яка головна тенденція останнього року?
– Ми не боремося за створення нового. Намагаємось хоча б захистити зроблене. Це наче танго – крок уперед, крок назад. Два роки витратили на створення Антикорупційного суду. А потім виявилось, що Назар Холодницький – агент корупціонерів. Зробили систему: НАБУ, САП, суд. А тепер середню ланку треба перебудовувати.
Є три складові успіху. Перше – запит населення на зміни, який був дуже високий після Майдану. Друге – інституції, які мають гарантувати: система працюватиме незалежно від самодурства керівника. Третє – лідерство. Без нього дуже складно. Україна – приклад змін без лідерства. Якби воно було, реформи можна було б робити значно швидше.
Чим теперішня корупція відмінна від тієї, що була до 2014 року?
– По суті не відрізняється навіть від того, що робив Павло Лазаренко. Інвестуєш у політику – забираєш із державних потоків. Стаєш чиновником, прилаштовуєш свої фірми на заробляння, отримуєш корупційну маржу на офшорні рахунки. За ці гроші купуєш нерухомість за кордоном і будуєш свій персональний рай. Така схема була в Януковича. Зараз – у Порошенка.
Але теперішня корупція порозумнішала. Пов'язана з Петром Олексійовичем компанія призначає свого керівника регулятором енергетики. Потім скуповує єврооблігації Ахметова, якого паралельно атакує прокуратура. Вартість зобов'язань Ріната Леонідовича падає. Їх купують задешево. Потім Порошенко з Ахметовим вступають у змову і отримують надприбутки. За це все платять українські громадяни щосекунди, коли заряджають телефон або вмикають світло в квартирі.
Чому після Майдану не було жодного резонансного ув'язнення?
– Нема політичної волі. Силові органи стали частиною дерибану. Їх роздали по партійних квотах. Дожились, що навіть посаду генпрокурора – теж. Такого не було раніше. Ці органи мають бути незалежні по своїй суті. А стали розмінною монетою. Працює кругова порука: ти не чіпаєш мене – я не чіпаю тебе.
Потрібні установи, які могли б відслідковувати конфлікт інтересів. Треба забезпечувати фінансування партій із бюджету – щоб вони не брали гроші олігархів. Контролювати, ким наповнюється та куди витрачаються партійні кошти.
Потрібні прецеденти покарання. Треба знищувати показово корупційні схеми. Це можливо тільки під парасолькою політичної волі лідера.
Найбільшою помилкою після Революції гідності вважають, що з її активістів не сформували політичну партію. Чому цього не відбулося?
– Порошенко і його оточення не були зацікавлені в цьому. Всі активісти, які могли, пішли у Верховну Раду. Окремо. Якби об'єдналися – програли б. Зараз вони розпорошені. Частина навіть не планують створювати нову політичну силу. Прижилися в старих.
Потрібна екосистема, в якій нові політсили могли б жити. З виборчим законом часів Януковича цього бути не може. Важливо, щоб вибори 2019 року пройшли за новим. Інакше ще раз інфікуємо політику корупцією.
Потрібен нижчий прохідний бар'єр. Треба заборонити політичну рекламу. Саме за її рахунок старі клани повернулися до влади. Боротьба з політичною корупцією має бути ще на етапі обрання. Якщо партія має нелегальне фінансування, треба порушувати кримінальну справу. Сьогодні політсили проводять гроші навіть через бомжів. В одному селі ледь не кожен житель – спонсор партії.
Яка імовірність, що Верховна Рада проголосує за новий виборчий закон?
– Спікер парламенту Андрій Парубій підтримує цю реформу. Є тиск громадянського суспільства. Захід – теж за реформу. Перше читання пройшло успішно завдяки акціям у жовтні торік. Не бачу причин для проблем із другим.
Виборча реформа означатиме, що частині мажоритарників доведеться зробити собі харакірі. Ці люди отримали мільйонні субвенції з бюджету і планують пройти на наступний термін. Вони кажуть, що побудували, наприклад, дитячий майданчик. Але не вказують, що не за особисті кошти, а за державні.
Запропонований закон про вибори – це зона експерименту. У нас була чиста мажоритарка, чиста пропорційна система. Нехай буде система за відкритими списками. Цю модель розробляли, спираючись на міжнародний досвід. За нею обирають багато європейських парламентів. Корупція може залишитися і в ній. Але ринок конкуренції перейде всередину партії. Якщо один кандидат підкуповує виборців, його однопартієць, який теж балотується, буде незадоволений.
Помічник депутата бундестагу розповів про їхні мажоритарні вибори минулого року. Вони на всю кампанію витратили 15 тисяч євро. У Києві за такі гроші було неможливо обратися навіть в районну раду.
Визначилися, з ким ітимете на вибори 2019 року?
– Роблю все, щоб створити нове політичне об'єднання. Там мають бути люди, які проявили себе в парламенті як ефективні й чесні. Також хочу бачити в ньому представників креативного класу.
У нас є гарні невеликі партії. Вони набирають по 1 відсотку. Можливо, прийдуть до влади років через 30. Не хочеться втрачати стільки часу. Треба створити партію макронівського типу. Вона сформувалася не з політиків, а з громадських активістів.
Чим принципово нова партія має відрізнятися від теперішніх?
– Вона повинна мати ліберальну програму. Треба прибрати державу з усього, де та є.
Деякі країни віддають в управління приватним фірмам навіть тюрми. Україна може так вчинити з митницею. Там сидять корупціонери й інвестують гроші в політику. Нам треба шукати нестандартні рішення. У Болгарії віддали митницю британській компанії. Вона отримує відсоток і гарантує зростання прибутків. До бюджету надходять гроші. Відповідно, люди мають дороги, лікарні, школи.
Які шанси на переобрання має чинний президент?
– На минулі вибори Порошенко йшов із гаслами ліберальної економіки та боротьби з корупцією. Зараз, як консерватор, пропонує тему автокефалії. Грає на патріотичній риториці.
Він має шанси на перемогу, бо контролює більшу частину адмінресурсу.
Але хто б не виграв, головне, аби зробив це чесно. Україна отримає те, на що заслуговує. Всіх президентів обирали українці. Януковича – теж. Його нам не по факсу прислали з Москви.
За Юлію Тимошенко як кандидата в президенти готові голосувати 18 відсотків. Чи гарантує це їй вихід до другого туру?
– Вона може запросто бути в другом у турі. Тимошенко – найдосвідченіший політик. Народним депутатом уперше стала 1996-го. Вона знає все про всіх і як працює система. З нею складно конкурувати. Але й у Петра Олексійовича – 20-літній досвід. У них обох – досить міцні електоральні ядра. Але є запит на третього кандидата. Це – Анатолій Гриценко. Він теж може стати президентом. Його в більшості підтримує виборець, який перебуває в пошуку.
Які наслідки матиме другий термін Порошенка?
– Неможливо гарантувати, що він досидить його. Є серйозний ризик, що знову втратимо п'ять років.
Ваші знайомі виїжджають з України? Яка мотивація переважає?
– Світ став гнучкий. Дуже поширена сезонна міграція – на кілька місяців. Вікно можливостей для повернення відкрите. Цього місяця знайома з Одеси переїхала до Лос-Анджелеса працювати у штаб-квартиру компанії Snapchat (мультимедійний мобільний додаток обміну фото та відео. – Країна). Така міграція має менше ризиків, ніж виїзди цілих сімей на низькокваліфіковані заробітки.
Що тримає вас в Україні?
– Не маю іншої країни. Реалізовую себе тут. Робота не приносить постійного задоволення. Це швидше служіння, яке має свої перемоги і поразки. Україна – країна величезних нереалізованих можливостей. У правильних руках вона здатна здивувати.
5 
1
Коментарі