Багато провидців у своїй, зокрема й нашій, Вітчизні пророкують продовження російсько-української війни у вигляді Третьої світової чи навіть вважають, що цей глобальний конфлікт уже розпочався. Найімовірнішими напрямками поширення війни називають Близький Схід і Азійсько-Тихоокеанський регіон. А спалах насильства в арабсько-ізраїльських відносинах і загроза нападу КНР на Тайвань, а також ознаки приготування КНДР до поновлення воєнних дій на Корейському півострові нібито підтверджують ці передбачення. Та, зрештою, і реваншистська риторика московських імперців також не обіцяє ближчим часом миру і стабільності ні пострадянським країнам, ні регіону Центральної та Східної Європи.
Наближення грози відчувалося в глобальній атмосфері ще до початку активних бойових дій 24 лютого 2022 року. 2019-го фахівці Стокгольмського міжнародного інституту дослідження проблем миру – SIPRI – відзначили рекордне з 2010 року зростання оборонних витрат у світі. Порівняно з 2019-м військові бюджети в середньому зросли на 3,6 відсотка. Зрозуміло, що з початком воєнних дій 2022-го витрати на озброєння зростають у світі по експоненті. Усі почали готуватися до війни, в можливість якої ще вчора ніхто не міг повірити.
З другого боку, загальна динаміка міжнародних відносин упродовж останніх десятиріч аж ніяк не підтверджувала логіки ескалації.
Історія людства, як ми її знаємо, це історія війн. Вони супроводжують усі епохи й цивілізації. Кульмінацією стали дві світові війни XX століття. Щоправда, їх завершення обіцяло людству перехід у нову якість міждержавних стосунків, за якої конвенційна війна ставала архаїзмом.
1990–2000 роки ще були позначені низкою локальних війн і громадянських конфліктів у різних частинах світу. Європа стала свідком, а на певному етапі й учасником, драматичних подій, пов'язаних із розпадом Югославії. У масштабних воєнних конфліктах в Африці 1996–2002 років, що переважно відбувалися на території Демократичної Республіки Конго (Заїру), взяли участь збройні формування з дев'яти країн. Зразки блискавичних війн "нового покоління" показали американські інтервенції в Кувейті, Афганістані й Іраку. Події Арабської весни дали старт тривалим збройним конфліктам у Лівії й Сирії. Тривало протистояння в Ємені.
Однак ці війни найчастіше не виходили за рамки локальних конфліктів чи національних кордонів окремих країн. Більшість із них швидко перейшла у хронічну форму й показувала виразну тенденцію до заморожування. Навіть окремі епізоди "розморожування", як це відбулося 2020-го в Нагірному Карабаху, мали контрольований характер і не призводили до ескалації насильства навіть на регіональному рівні.
Слід також узяти до уваги, що абсолютна й переважна більшість народів світу на величезних територіях Північної та Південної Америки, Європи, Австралії, Океанії, Східної і Центральної Азії, станом на 23 лютого 2022 року, жила в мирі. Чи не вперше за багато століть. Для 99 відсотків населення Землі війна стала історією, давньою, як саги про вікінгів, чи свіжою, як могили жертв недавніх етнічних чисток. Але ні в кого, здавалося, не було бажання ці часи повернути в сьогодення.
Тож, коли Росія напала на Україну, захопила її території й почала повномасштабну конвенційну війну із залученням усіх видів озброєнь та недвозначними ядерними погрозами, це стало без перебільшення шоком для всього світу. Багато хто у світі почав ставити запитання: можливо, життя без воєн – це лише короткочасний період в історії людства й ми стоїмо на порозі нової епохи, в якій знову почнуться кровопролитні зіткнення держав, народів, релігій, рас і цивілізацій – за передбаченням американського політолога Самуеля Гантінгтона?
Сценарій глобальної дестабілізації 2008 року як досить імовірний розглядали у своєму прогнозі аналітики Національної розвідки Сполучених Штатів Америки. Але сьогодні питання глобального миру та глобальної війни вже лежить не в гіпотетичній площині.
Чи справді Третя світова війна є неуникною і які для неї є об'єктивні передумови? Чи буде наша війна першою, чи вона стане все ж останньою в цивілізаційному поступі людства? Розглянемо коротко основні аргументи на користь обох припущень.
Аргументи за
Почнемо з того, що передчуттям війни сповнена сучасна масова культура. Від епічних екранізацій творів Толкіна, в яких передбачення великої війни й наступу Світового Зла є наскрізним мотивом, і до численних дистопій та постапокаліптичних візій на зразок "Племен Європи", уявлення про майбутні "темні часи" є чи не панівною думкою, яку накидає споживачеві сучасний масовий кінематограф разом з індустрією відеоігор.
Водночас у сучасному популярному мистецтві відбувається поетизація насильства. Апеляція до романтичних сюжетів, пов'язаних із війною, спостерігається вже не лише в американському маскультурному мейнстримі, а й у китайському, корейському, турецькому і навіть індійському кіновиробництві. Викликання духів війни з колективного підсвідомого є радше інтуїтивною реакцією суб'єктів ринку на запит людської психіки, що втомилася від тягаря невизначеності, непевності та гіпервідповідальності, що став розплатою за технологічний розвиток та ускладнення реалій життя.
Війна все спрощує. В уяві споживача такого продукту вона звільняє від сумнівів і обіцяє гарантований результат – або ти, або тебе. Таким чином формулюється психологічна альтернатива, яка ще не виходить зі сфери уявного, але в деяких випадках вже оформлюється у вигляді ідеологій і доктрин. Живим прикладом може бути риторика ІДІЛу та ХАМАСу, але зерна цієї доктрини можуть проростати не тільки на ґрунті ісламу. Періодичні спалахи насильства з боку білих супрематистів Європи чи чорних екстремістів у тих таки США означують потенційні точки такого проростання.
Війна починається тоді, коли виникає критична маса людей, готових піти на неї. І слід визнати, ця частка у світі поступово зростає. Роль масової культури тут можна розглядати як стимулювальну або як індикаторну, що суті справи не міняє.
Росія періоду правління Путіна є красномовним прикладом такого стимулювання. Тут практично в інкубаторних умовах вирощувався мілітаризм під виглядом "гордості" за Велику Перемогу, "боротьби з фашизмом" та колективного "вставання з колін". Тому, коли війна прийшла на поріг, багато росіян із готовністю цей поріг переступило. І нехай реальність виявилася далекою від сюжетів "старих пєсєн о главном", історій про попаданців та книжок про "украінскій фронт", немає сумнівів, що кремлівські політтехнологи скористаються цією безглуздою авантюрою режиму для створення нових міфологій та пафосних сюжетів.
Тут ми переходимо до другого аргументу. Війна може бути вигідна. Вона може допомогти вирішити низку проблем, і цим інструментом можуть скористатися не лише тоталітарні й авторитарні режими. Класика жанру – американський фільм Wag the Dog. У ньому, нагадаю, адміністрація Білого дому, для того щоб зам'яти сексуальний скандал, інсценізує в інформаційному просторі воєнну операцію збройних сил США проти вигаданої терористичної організації.
Для Путіна це надто складно. Тому він починає справжню війну, але з тією ж метою – втриматися при владі. І найгірше те, що йому це непогано вдається.
Війна є логічним виходом з тієї інституційної та управлінської кризи, яка поглиблюється не лише в авторитарних режимах, а й у стабільних демократіях і системі міжнародних відносин загалом. У світі зростає хаос, втрачаються спільні цінності та знецінюються ключові ідеї. На цьому тлі інститути втрачають свою ефективність, а правила – обов'язковість.
За цих умов імовірність прийняття кимось рішення почати війну значно зростає. По-перше, складається враження, що "тепер усе можна". А по-друге, здається, що всі інші способи розв'язання проблем – довіряти, домовлятися, узгоджувати, дотримуватися правил – уже не працюють. Третім раціональним мотивом може бути надія, що "війна все спише". Вона властива надто великій кількості керівників по всьому світу.
Нарешті, згадаймо й політичний, чи радше політико-ідеологічний, чинник, на якому найбільше наголошують коментатори рішення Путіна почати війну та її перспектив переростання у так звану світову. Ідеться про те, що між умовним Заходом і його системою цінностей, з одного боку, та коаліцією авторитарних режимів, із другого, існують непримиренні суперечності, які не можуть бути розв'язані інакше, ніж через пряме зіткнення.
Цю тезу активно просуває Росія, яка вже оголосила себе виразником інтересів "незахідного світу", а свою імперську агресію намагається представити як спосіб побудови нового "багатополюсного" світового порядку.
Певною мірою, цей підхід поділяють не лише симпатики Путіна в різних частинах світу, а і його опоненти, що розглядають нинішню війну як відкриту форму зіткнення демократії з автократією, свободи з рабством, прогресу з реакцією. У цій системі координат більш масштабна війна є, найімовірніше, неуникною.
Є і більш загальні передумови для переходу міжнародних відносин у конфліктніший формат, про які, власне, й попереджало свого часу американське розвідувальне співтовариство. Чисельність людства перетнула межу 8 мільярдів. Тим часом природні ресурси Землі вже не просто скорочуються, а наближаються до критичних значень. Дефіцит продовольства і прісної води, кліматичні зміни, забруднення атмосфери – усе це призводить до того, що в розпорядженні людини залишається все менше земель, придатних для нормального життя. Тому боротьба за них очікується гостра.
Крім того, війни завжди ставали вагомим чинником демографічного саморегулювання людства. Велике скупчення людей, особливо безробітних чоловіків молодого віку, неминуче провокує зростання соціального напруження, яке може знайти вихід або у зовнішній експансії – як це сталося на початку епохи модернізації з населенням Європи, або у відкритій конфліктності – Перша і Друга світові війни, що спустошили насамперед ту саму Європу. Причинно-наслідковий ланцюг "модернізація – демографічний вибух – масштабні конфлікти" чітко простежується в історії останніх трьох сторіч. І сьогодні цей кризовий потенціал людством іще до кінця не вичерпано.
Аргументи проти
Розглянемо тепер аргументи проти очікуваного розростання конфлікту до світового масштабу – в тій самій послідовності, що й аргументи за.
Так, війна стала популярною у світі художніх образів та нейростимуляторів, але вийти з уявних битв у реальний світ поту, крові, страху й обрубаних кінцівок охочих знайдеться небагато, особливо в розвинутих країнах. Власне, історія російського мілітаризму останніх десятиліть це красномовно демонструє. Лише невелика частка тих, хто добровільно прийшов воювати в Україну, надихнулася красивими героїчними історіями й ідеологічним кремлівським накачуванням. Основна мотивація бійців із російської глибинки та відсталих і бідних регіонів, що становить основну масу ЗС РФ, це гроші, соціальні ліфти і хоч якась альтернатива домашній "бєзнадьогє".
Значне залучення до воєнних дій кримінального контингенту є показовим щодо справжніх мотивів участі у війні пересічних росіян. Ще більш показовим є ставлення до війни молоді. Опитування громадської думки центром "Левада" наприкінці 2023 року показало незмінність тенденції: що молодша людина в Росії, то нижчими є її інтерес до війни й підтримка дій російської армії.
Загальний висновок: перспектива війни сьогодні майже нікого не надихає. Тому ексцес путінської агресії може стати для стороннього спостерігача радше щепленням від ілюзій, ніж прикладом для наслідування.
Прагматичний бік справи також не говорить на користь воєнного шляху вирішення проблем сучасної політики. Патріотична мобілізація, що може бути привабливою для авторитарних і тоталітарних режимів як засіб своєї легітимації, діє насправді досить короткочасно – лише в разі знаменитої "малєнькой побєдоносной войни". Такі війни керівники імперської Росії починали неодноразово, але здебільшого ті завершувалися ганебними поразками та внутрішньополітичними кризами. До речі, як і спроби інших диктаторів – згадаймо наслідки нападу Саддама Хусейна на Кувейт.
Коли ж війна стає тривалою і високозатратною справою, яка не має шансів завершитися якимось успіхом, співставним за масштабом із сукупністю втрат, то стійкості режиму це аж ніяк не гарантує. Більше того, відповідальність за втрати і страждання, завдані війною, швидко знищують ефект патріотичного згуртування народу навколо вождя. Путін це розуміє і тому не поспішає завершувати бойові дії. Але для інших національних лідерів його приклад у цьому сенсі навряд чи буде надто привабливим.
Думка про те, що війна зможе розрубати гордіїв вузол сучасної геополітики, в якій інтереси нових центрів впливу наштовхуються на спроби зберегти залишки світового порядку старими, також має свої вади. І річ навіть не в тому, що інтереси сторін можна задовольнити в інший спосіб, а в тому, що війна нічого не розрубує, а ще більше заплутує. У цьому на власному досвіді переконалися американці в Афганістані й Іраку. І цього ж висновку мали б дійти китайці, але вже на досвіді РФ.
Ситуація видається такою, що війна насправді не розв'язує наявних політичних суперечностей. Тим більше, вона не створює жодної цивілізаційної перспективи. Традиційно цілями війни були захоплення територій і підкорення населення певній державній владі. Але сьогодні ключовим фактором життєздатності спільноти є ефективність – управлінська, економічна, інформаційна. Без неї неможливо побудувати стабільний соціальний порядок і стійку державність. Війна ж може лише руйнувати цю ефективність, що ми бачимо на прикладі Росії та, на жаль, України також.
До того ж ефективність сучасних воєнних засобів у вузькому значенні також опинилася під сумнівом. Напад Росії на Україну, що первісно розглядався як легка прогулянка путінських генералів за орденами, показав вразливість воєнних стратегій до дії багатьох супутніх чинників – технологічних і ресурсних насамперед.
Зброя дає перевагу, але не гарантує досягнення цілей. США в Іраку й Афганістані досягли швидких і переконливих воєнних результатів, але це не допомогло їм здійснити свій стратегічний задум. А путінська авантюра показала, що й у самому збройному протистоянні не все однозначно складається на користь сильнішої сторони. Будь-яка перевага швидко знаходить свою протидію: на бронетанковий наступ знаходяться Javelin і Bayraktar, на безпілотники – засоби РЕБ, на "Кинджали" – Patriot тощо.
Якщо ж говорити про "неминучість війни" в контексті зростання ворожості між світом консервативних автократій і об'єднанням прогресивних демократій, то дію цього ідеологічного чинника не слід перебільшувати.
Упродовж перших двох десятиріч третього тисячоліття Захід втратив ініціативу цивілізаційного лідерства. Часи "експорту демократії" та претензій на універсальність ліберальних цінностей відходять у минуле. Але це не означає, що різні моделі суспільної організації не можуть знайти спосіб мирного співжиття. Зрештою, основою для нього є не так ідеологічна близькість, як економічна взаємозалежність, яскравим прикладом якої є економічне взаємопроникнення головних антагоністів сучасності – США і КНР. Можна прогнозувати різні політичні сценарії спроби воєнного вирішення Китаєм проблеми Тайваню. Але те, що така спроба призведе до руйнування фундаменту світової економіки, є очевидним.
Коли ми звернемо увагу на дію більш загальних чинників, що мають об'єктивну природу, то неминучість війни й у цьому випадку не є очевидною.
Візьмемо, до прикладу, найбільш прозору кореляцію – зростання рівня агресії в умовах демографічного вибуху. Прикметно, що війна спалахнула насправді в зоні "демографічного лиха". Депопуляція України відбувається найшвидшими в сучасному світі темпами. Та й сама Росія стоїть перед загрозою втрати контролю над великими територіями, на яких банально немає кому жити і працювати. Про те, що в Росії немає потреби воювати за доступ до води, нафти й інших природних ресурсів, теж ніби як відомо. І проте Росія воює.
А натомість Бангладеш, який має населення на 30 мільйонів більше, ніж РФ, а територію в 115 разів меншу, є цілком мирною країною. Хоча й живе в оточенні території Індії. Їхнє розділення, до речі, відбулося менш як 70 років тому і стало наслідком масштабних кривавих конфліктів між мусульманами й індуїстами в постколоніальний період.
Насправді проблема перенаселення Землі починає потроху вирішуватися якимись природними механізмами, що є набагато дієвішими, ніж взаємознищення людських спільнот у збройних конфліктах. До цих механізмів, які спонукають до скорочення популяції Homo sapiens, належать культ споживання та супутня йому масова культура, гендерна революція та руйнування традиційної сім'ї, а також масова втрата репродуктивного здоров'я сучасними чоловіками й жінками.
Висновок
Є чимало аргументів на користь того, що є загроза переростання російсько-української війни в щось масштабніше, що зачепить багато народів і, можливо, припинить існування цивілізації в тому вигляді, в якому ми її знали до 2022 року. Так само, мають під собою серйозні підстави протилежні оцінки: нинішня війна покаже неприпустимість застосування воєнних методів для вирішення проблем людства чи окремих спільнот та в підсумку спонукає глобальне співтовариство до пошуку нового механізму взаємодії в конфліктних питаннях.
Це означає, що обидва шляхи ще досі відкриті. І вибір того чи того з них залежатиме від волі, свідомості та міри раціональності тих людей, які мають можливість і повноваження посилати інших людей на смерть.
І звісно ж, остаточний вибір суттєвим чином залежатиме від того, чим закінчиться наша війна і хто в ній переможе. Комусь у світі ця перемога подарує надію, а для когось вона стане крахом усіх розрахунків і сподівань.
2 
1
Коментарі