"Патріотизм – щоб твої діти жили в тій державі, що й ти"

Патріотизм – щоб твої діти жили в тій державі, що й ти. Спілкуватися українською мовою – не патріотизм, це норма.

Я міг би заробляти гроші, виїхати в іншу країну. Але я тут. Служба державі – це волонтерство. Ти з першого дня всім винен.

Не хотів у політику. Та, якщо не змінювати систему зсередини, її потрібно або приймати, або їхати з країни. Ні одного, ні другого я не хотів.

Рік і 10 місяців жив в Ізраїлі. 1991-го поїхав із батьками. Важко адаптовувався. Ізраїль мене навчив виживати. Доводити щодня: ти не просто хороший хлопець, а щось можеш. Але я йому вдячний. Там я відбувся як людина. У липні 1993-го приїхав на два тижні в Україну до друзів, бабусі. Затримався ще на два. Потім ще на місяць. Тоді подзвонив татові: я не повернуся. А ще за півроку і батьки приїхали. Ніхто не шкодував.

 

Працював у Росії. Був директором книготоргової компанії.

Це теж не моя країна.

Подобається бути в Австрії, Сингапурі, Гонконгу, Штатах, Італії, Німеччині. Ми мандрували з дружиною. Там можна жити тиждень-два. А потім хочеться додому.

Однокласник, який мешкає в Чикаго, каже: "Сину вже 21, йому пора геть із квартири. Я йому дав усе, що міг. Оплатив навчання". Я згоден, що діти повинні пробивати собі дорогу самі. Але, якщо захочуть жити зі мною, буду їм вдячний. Найбільше боюся самотності.

Я був книжковий наркоман, читав багато. Пішов на роботу у 13 років – щоб купити двотомник Стругацьких, що коштував 120 рублів. Мама отримувала 78, тато – 120. Я влаштувався поштарем на 72 рублі.

Все було непогано, доки наша поштарка не зустріла маму. Сказала, що в неї така гарна дитина – чемна, розумна й працелюбна. Мама поцікавилася, звідки вона це знає. "Ну як? Він уже два місяці працює в нас". Далі були розборки з батьками. "Тобі грошей не вистачає? Недоїдаєш?" Тато ультимативно сказав, щоб я покинув роботу, бо це його принижує. Я так і зробив. Але двотомник Стругацьких купив.

З роботою у Верховній Раді в мене майже не залишилося вільного часу. Став менше подорожувати, недостатньо уваги приділяю сім'ї. Вимушений одягатися офіційно. Почав більше спілкуватися з людьми, які мають питання до мене, а не з ким хочу.

Більш як 15 років щочетверга в нас збиралася та сама компанія друзів. Зараз виходить раз на місяць, або й рідше.

Став упізнаваніший. Перші півроку люди підходили: "Ви ходите по вулицях сам? І по магазинах? Охорони немає. Як можна? А де телекамера?" Потім на Троєщині звикли. Коли закінчаться мої повноваження, я зостануся серед людей.

Друзі залишилися. На моїх днях народження ті самі гості, що і 30 років тому. Радий цьому.

Якщо свіжий огірок покласти до малосолених, то він теж стає малосоленим, казав Каха Бендукідзе (бізнесмен і політик, ініціатор реформ у Грузії, помер 2013 року. – Країна). Єдина можливість це переламати – змінити розсіл і забрати старі огірки. Я вважаю, є інший варіант. Покладіть туди камінь –

він не зміниться. Не треба бути огірком. Будьте собою.

Із 2014 року я позбувся радикальних поглядів. Коли болить голова, ви її не відрізаєте, а п'єте пігулки. Спілкування з європейськими парламентарями в ПАРЄ навчило контролювати емоції. Говоріть із людьми так, як хочете, щоб із вами розмовляли ваші діти.

Більшість друзів зі школи, з навчання та бізнесу. У парламенті спілкуюся з багатьма. Дружу з трьома. Дружба – це можливість покластися у скрутну хвилину. І коли з людиною можеш розділити радість. Бо, коли погано, багато хто готовий підтримати. А коли все добре – ні.

З дітьми любимо серіали про супергероїв. Кілька років дивимося "Стрілу". Головний персонаж – лінчувальник. Коли карає злочинців, каже: "Ти підвів це місто". Коли я балотувався, розумів, що ті люди підвели Київ. Та я не лінчувальник. Вважаю, сила права повинна бути над правом сили.

Раніше був оптимістом. Тепер розумію: сподіватися на краще мало, треба щось робити.

Бачу ціль – ітиму до кінця. Міг би перестати публікувати ці п'ятничні фото з порожньої сесійної зали парламенту. Вони дратують багатьох. За них мені погрожували. Кажу: "Хлопці, битися не буду. Комусь щось зламаю, може, вб'ю, але битися – ні". То ходіть на роботу, і я перестану виставляти знімки.

Людина вранці прокидається – вже щаслива.

Дружині зробив пропозицію на другому побаченні. Мені було 19. До зустрічі з нею ніколи подібного не відчував. І потім теж. Захотів, щоб вона стала матір'ю моїх дітей. Наталя сказала "ні". Вперше в житті дівчина мені відмовила. Я був молодий, веселий, нахабний. Дівчата любили. І як так? Ми зустрічалися. П'ять років жили разом. Якось запропонувала: "Слухай, я фату хочу, сукню біленьку. І твої батьки питають, коли в нас весілля". Кажу, гаразд, свати будуть у середу. Вона сказала, що не готова. Ок, сказав я, тоді запропоную ще за п'ять років. "Чекаю сватів у середу", – погодилася.

Кажуть, у парі одна людина любить, а друга дозволяє себе любити. У нас інакше. Є і любов, і повага, довіра. Є те, що нас об'єднує, – діти, подорожі, історія. Спілкуємося щодня. Психологи вважають: доки є про що говорити – ви пара.

Цемент наших стосунків – жарт, сарказм, іронія. Мені подобається жінка, з якою живу.

Не вмію відмовляти дітям, і не тільки своїм.

Я хотів двох синів і доньку. Так і сталося. На других і третіх пологах був присутній. Наймолодшій доні 2 роки. Дівчинка – це щось неймовірне.

Багато людей говорять мені правду. Якби не це, я з глузду з'їхав би чи мав би зіркову хворобу. Діти знають: брехня мене ображає. Якщо хтось провинився, на деякий час припиняю спілкування. Сприймають це як покарання. Знають, що повинні робити, щоб я змінив свою думку.

Дитинство пам'ятаю щасливим. Часу було багато.

У дев'ятому класі тато на роботі в кооперативі отримав великі гроші – 1200 карбованців. Ми поїхали на ринок Патент. Купив мені джинси-"варьонки", сорочку з орлом і написом US Army, куртку, кросівки Adidas і блейзер. На кінець 1980-х це були наймодніші речі. Мамі взяв куртку. А собі нічого. "Це нормально", – казав. Давав зрозуміти, що так турбується про сім'ю.

Можу словом ударити так, що краще укусив би.

Читав Біблію, Тору й Коран. Я віруюча людина. Щоб спілкуватися з Богом, не обов'язково ходити до храму. Це таїнство людини на­одинці з Ним.

Перші серйозні гроші заробив 1995 року. Це були 5 тисяч доларів. Заклав батьківську квартиру, узяв кредит і вклав у видавництво. Видав книжку і підняв утричі більше. Ризикував. Але вірив у свою справу.

Усі гроші вкладав у бізнес. Батько казав купити житло. Але свою першу квартиру придбав 2001-го.

Інколи бачу віщі сни. Але пригадую їх лише тоді, коли подія вже сталася.

Хочу мотоцикл – класичний чоппер Harley-Davidson. Але з нашими дорогами – ні. Коли нам із дружиною буде по 65, мрію купити дім на колесах і поїхати по Європі. Зупинятися в кемпінгах, дивитися на світ.

Колись добрий приятель попросив 15 тисяч доларів – у нього вмирала донька. Приїхав у сльозах. Я дав гроші. Потім з'ясувалося, що з дочкою все гаразд. Він кошти витратив на свої забаганки. Борг не віддав. Ми не спілкуємося.

Хочеш втратити друга – дай йому гроші. Але деякі мої друзі склали цей іспит. Найбільше позичав 150 тисяч доларів.

Сережку почав носити 1992 року. Програв парі.

×