вівторок, 14 січня 2014 11:24

"Нинішня опозиція – це не те, з чим я хочу йти в майбутнє" - Мирослав Маринович

  Мирослав МАРИНОВИЧ, 65 років, правозахисник, публіцист, релігієзнавець, віце-ректор Українського католицького університету. Народився 4 січня 1949 року в селі Комаровичі Старосамбірського району на Львівщині. Закінчив школу із золотою медаллю. У Львівському політехнічному інституті здобув спеціальність ”інженер напівпровідникових приладів”.У 1966–1967 роках був секретарем комітету комсомолу на Дрогобицькому долотному заводі. Працював перекладачем на івано-франківському заводі ”Позитрон”. Тоді ж познайомився із львівськими й київськими дисидентами. 22 травня 1973-го в Києві його вперше затримала та обшукала міліція, коли покладав квіти до пам’ятника Тарасові Шевченку. 1977-го Мариновича заарештували за звинуваченням у ”проведенні антирадянської агітації та пропаганди”. Відбув семирічне ув’язнення в таборі суворого режиму у Пермській області Росії та трирічне заслання в Казахстані.Повернувся до Дрогобича на нафтопереробний завод. Працював кореспондентом місцевої газети ”Галицька зоря”.1990 року вийшла друком книжка Мариновича ”Євангеліє від юродивого”, написана в таборі. Далі з’явилися ”Україна на полях Святого ­Письма”, ”Спокутування комунізму”, ”Україна: дорога через пустелю”.Від початку незалежності викладав історію християнства в Україні у Дрогобицькому педагогічному інституті. У 1996–1997 роках був стипендіатом курсу ”Релігія, релігійна свобода та права людини” в Центрі вивчення прав людини при Колумбійському університеті, США. Стажувався у Швейцарії, Нідерландах, Німеччині, Канаді.Заснував Інститут релігії та суспільства при Львівській богословській академії, тепер – Український католицький університет. Нині – його перший віце-ректор.Є засновником численних громадських ініціатив, зокрема Української Гельсінської групи, Української асоціації Міжнародної амністії. Член Ініціативної групи ”Першого грудня”, президент Українського центру міжнародного ПЕН-клубу.Вважає себе дисидентом до сьогодні.Знає англійську та польську мови.Одружений із ровесницею Любов’ю, колишньою викладачкою Українського католицького університету. Дітей не має
Мирослав МАРИНОВИЧ, 65 років, правозахисник, публіцист, релігієзнавець, віце-ректор Українського католицького університету. Народився 4 січня 1949 року в селі Комаровичі Старосамбірського району на Львівщині. Закінчив школу із золотою медаллю. У Львівському політехнічному інституті здобув спеціальність ”інженер напівпровідникових приладів”.У 1966–1967 роках був секретарем комітету комсомолу на Дрогобицькому долотному заводі. Працював перекладачем на івано-франківському заводі ”Позитрон”. Тоді ж познайомився із львівськими й київськими дисидентами. 22 травня 1973-го в Києві його вперше затримала та обшукала міліція, коли покладав квіти до пам’ятника Тарасові Шевченку. 1977-го Мариновича заарештували за звинуваченням у ”проведенні антирадянської агітації та пропаганди”. Відбув семирічне ув’язнення в таборі суворого режиму у Пермській області Росії та трирічне заслання в Казахстані.Повернувся до Дрогобича на нафтопереробний завод. Працював кореспондентом місцевої газети ”Галицька зоря”.1990 року вийшла друком книжка Мариновича ”Євангеліє від юродивого”, написана в таборі. Далі з’явилися ”Україна на полях Святого ­Письма”, ”Спокутування комунізму”, ”Україна: дорога через пустелю”.Від початку незалежності викладав історію християнства в Україні у Дрогобицькому педагогічному інституті. У 1996–1997 роках був стипендіатом курсу ”Релігія, релігійна свобода та права людини” в Центрі вивчення прав людини при Колумбійському університеті, США. Стажувався у Швейцарії, Нідерландах, Німеччині, Канаді.Заснував Інститут релігії та суспільства при Львівській богословській академії, тепер – Український католицький університет. Нині – його перший віце-ректор.Є засновником численних громадських ініціатив, зокрема Української Гельсінської групи, Української асоціації Міжнародної амністії. Член Ініціативної групи ”Першого грудня”, президент Українського центру міжнародного ПЕН-клубу.Вважає себе дисидентом до сьогодні.Знає англійську та польську мови.Одружений із ровесницею Любов’ю, колишньою викладачкою Українського католицького університету. Дітей не має

Ви якось сказали, що помаранчева революція поділила Україну. Теперішній Майдан теж її розділяє?

– Різниця між Сходом і Заходом зникає. Серед молодих людей вона не відчувається, бо ті є проєвропейськими по всій Україні. Знаю це з виступів у Харкові, Полтаві. ­Говорю там усе те, що і львівським студентам. Реакції подібні. Зараз додалися інтернет і соцмережі. Молодь ними прив'язана до сучасних західних здобутків. І коли побили активістів на Майдані, була однакова реакція неприйняття насильства як на Заході, так і на Сході. Там теж говорили: "Ну как можно бить?" Однак мій оптимізм щодо об'єднання України пригнітився, коли студентський Майдан став трохи партійний. Партійні елементи роз'єднують.

Що ви маєте на увазі?

– Перше – повалення пам'ятника Леніну. Друге – факельний похід за Бандеру 1 січня. Такі речі наголошують на наших давніх протиріччях. І сприяють пропаганді уряду – розділити й правити. Тому владі швидко вдалося відновити певні стереотипи. У Харкові й Донецьку звучить та сама фраза, ніби всаджена в голову людей – "работать надо". Це дуже легко лягло в мозок. Жінка замітає вулиці й кричить: "Я ненавижу этих бандеровцев". Звісно, вона не черпає інформацію з інтернету, не спілкується зі студентами. Вона сприймає те, що їй говорить Добкін (Михайло Добкін – голова Харківської обласної державної адміністрації. – "Країна"). І неважливо, у Донецьку чи Харкові, – всі вони добкіни. Цілком можливо, що через цю пропаганду протистояння між Сходом і Заходом поновиться.

Що може об'єднати країну?

– Моральні речі. По-перше, уряд, що не краде. По-друге, у владі необхідні люди нехамовиті, які шанують гідність. Усе це однаково затребуване на Заході й Сході. Просто на Сході більше бояться. Поки що маємо поєднання морального й ідеологічно-­партійного. І це друге заважає чистоті експерименту. Мусить статися ще якась подія, яка увиразнить моральну ідею так, що вона однаково спрацює як на Заході, так і на Сході. Що це може бути – важко сказати.

Чому українців не згуртовує боротьба проти бідності й беззаконня?

– Цю боротьбу блокує страх або партійний контроль. Ми знаємо: наш керівник є бандит, але він – наш. Він ліпший, ніж чужий незрозумілий бандит з іншого флангу. Наприклад, Віктор Балога. Усі розуміють, що він – господар Закарпаття. І що цю територію забрав під свою опіку далеко не демократичними методами. Але це свій. А Янукович – неприйнятний, бо чужий. Відсутній чистий експеримент моральної проблеми. Тобто якщо беззаконня "своє", його приймають.

Чинний режим відрізняється від того, який вас посадив до в'язниці?

– Зараз діє той самий механізм, але послаб­лений. Та загалом – це квазірадянський режим, із тими ж стереотипами й акцентом на силове вирішення проблем. Та сама гордовитість щодо тих, ким ти керуєш, і сприйняття влади як власності. Компроміс уважають слабкістю. Усе це – ознаки комуністичної системи. Але є й зміни. Головний регулятор тепер – не ідеологія, а тіньові капітали. Ми недодемонтували радянську владу. І нинішні керманичі використовують цей недобиток для своїх потреб. Цю помилку добре усвідомив Майдан. Бо дуже виразно звучить теза, яку розуміють не лише політологи, а й вулиця: треба міняти не владу, а систему влади.

Як у зв'язку з Майданом проявили себе політики?

– Про владних чудово сказав композитор Валентин Сильвестров. У виступах Януковича чується фальш. Це гарний музичний термін. Усі вони немилосердно фальшують. З абсолютно незворушним виглядом говорять на біле – чорне, а на чорне – біле. І знають, що їм нічого за це не буде.

А от те, що каже про владу опозиція, – справедливо. Однак мало фактів. Вони натискають на гострі слова, але не підкріплені прикладами. Популізм у вустах опозиціонерів часом є надмірним. Я не можу слухати Олександра Турчинова. Він мені видається геть нещирим. Виразної альтернативи в опозиційних лідерах не бачу. Історик Ярослав Грицак, посилаючись на закордонного вченого, сказав влучно: влада є позавчорашня, опозиція – вчорашня, Майдан – сьогоднішній. У ньому зріють наші майбутні шанси. Нинішня опозиція – це не те, з чим я хочу йти в майбутнє.

Із ким її можна порівняти?

– З радянськими письменниками. Ті завжди скаржилися, що влада не дозволяє їм висловити свої геніальні ідеї. А коли режим упав, виявилося: немає там ніякої геніальності. Мене трохи дратує те, що опозиція не виробила бачення, як будувати Україну. Її партійні програми – непотріб. Правда, тут не все просто. Запитую себе: а що я будував би? І скажу чесно – не знаю. Шкодую, що немає В'ячеслава Чорновола. Він в одну секунду знайшов би вихід. Бо це був геній політичного розрахунку на кілька ходів уперед. Усі теперішні опозиційні лідери – не політичні самородки. Тому чекати від них політичної винахідливості не варто.

Які помилки Майдану?

– Вони – через активність "Свободи". Для мене помилкою є таке зруйнування пам'ятника Леніну. Я хотів би, щоб Україна розпрощалася з ним в інший спосіб. Ідеться не про пам'ятник, а про голови людей. А в них Ленін іще присутній. І це для мене було трощення каміння, а не трощення комунізму. Цей вчинок не викликає захоплення. Це манера "Свободи", якої я органічно не сприймаю.

Було помилкою фельдмаршальське командування Турчинова у день напередодні побиття: "А зараз один загін іде до уряду! Другий – до Адміністрації президента!" Розпоряджався полками. Чому я його не бачив, коли перші загони цих полків зіштовхнулися з міліцією? Одна справа роздавати команди, інша – приймати удар. Тому поведінка Петра Порошенка й Олександра Положинського (намагання зупинити штурм Адміністрації президента 1 грудня 2013 року. – "Країна") значно більше варта пошани.

Помилки – від радикалізму. Амбіцій. Від диявольського прагнення показати свою крутість.

Доки стоятиме Майдан?

– Аж доки хтось перший не зробить велику помилку. Якою вона буде, не уявляю.

У певний момент я був готовий до того, що його треба закрити. Бо на першому місці для мене – захист молодого покоління. Воно унікальне у своїй нерадянськості. Це перше покоління негомосовєтікусів. І головне – не кинути його під танки. Бо в Україні так уже було не раз, що цвіт патріотичний виростав, а якась чергова армія його стинала. Зберегти це покоління є пріоритетом, навіть якщо доведеться закрити Майдан. Чергова смуга розчарування не є такою страшною, як фізичне знищення нашої молоді. Я добре відчуваю гебістську натуру Путіна. У нього немає жодних сентиментів. Якби треба було дати вказівку привести війська і перестріляти всіх, він зробив би це.

Яких сюрпризів можна чекати від Януковича цього року?

– Будь-яких. Він не піде на компроміс, бо це закінчиться обвалом влади та його ув'язненням. Така природа бандита. Якщо він слабне – настає кінець його бандитського впливу, і він іде в тюрму. Тому президент уряду не розпустить. Їхній єдиний вихід – провокувати, щоб застосувати силу.

Яка буде президентська передвиборна кампанія?

– Влада маніпулюватиме. Вона прихопила всі можливі юридичні важелі, щоб забезпечити собі більшість. Ленін казав: кожен режим вирощує свого могильника. Кожен лад бачить загрозу тут, тут і тут. І блокує в тих місцях. Якийсь час це працює. Але ця влада завжди рахується тільки з силою і грішми, ніколи не розуміла значення духовних речей. Отам криється справжня небезпека для них. Те місце вони навіть не перекривають, бо не вірять у це. Найважливіше, щоб Майдан вивів людей із зони страху.

Чи потрібний опозиції єдиний лідер?

– Сьогодні люди хочуть орієнтуватися не на постаті, а на зміну системи влади. Це нинішнє триголов'я є викликом. Бо вони можуть пересваритися. Але можуть зараз і вибрати когось одного. А потім тихесенько переконувати людей, що рішення було неправильне. Хіба "Свобода" не робитиме цього? Робитиме.

Чи можлива цілком інша опозиція і звідки вона візьметься?

– Майдан породить нову хвилю лідерів. Це мають бути моральні люди. Духовна складова у них повинна бути визначальна.

Якими ще рисами вони мають бути наділені?

– Блаженнійший Любомир Гузар якось сказав: "Працювати треба так, наче все залежить тільки від тебе. Молитися треба так, щоб розуміти: все залежить тільки від Бога." Це інша перспектива думання. У такому напрямку потрібно мислити й говорити сьогодні. Щоб усі фрази і стереотипи впали. На Сході на нового лідера мають відреагувати так, як реагують на Блаженнійшого Любомира. Навіть якщо не сприймають уніатів, це все одно є безсумнівний авторитет. Про релігійність я не кажу. У Блаженнійшого, коли він говорить на публіку, не домінує релігійна лексика. Там є струмінь духовності, який зрозумілий навіть атеїстам.

Чого Майдан навчив нас?

– Що міняти треба систему, а не людей при владі. Ми навчилися мудрої спокійної критичності до лідерів. Як співається в козацькій пісні: "Ми всі тайни ваші знаєм, але вас ще поважаєм". Це громадянське змужніння дуже відчутне.

2015 року не наступимо на граблі?

– Багато людей знову купляться за 100 чи 200 гривень. Цього не уникнути. Якщо дитина лише вчиться ходити, щоразу вона зводиться на ноги і падає, знову пробує – і знову падає. Але не буває, щоб вона подумала: все одно впаду – і перестала пробувати. Ми є діти у демократії, ніколи при ній не жили. Усі помилки є логічні, умотивовані нашим минулим. Народ мусить іще кілька разів упасти і спіткнутися. Граблі знову будуть. Але цього разу вони вдарять у якесь інше місце. Навіть якщо буде нове розчарування, років через 10 прийде нова хвиля і нові люди.

Зараз ви читаєте новину «"Нинішня опозиція – це не те, з чим я хочу йти в майбутнє" - Мирослав Маринович». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

17

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути