Ви якось сказали, що помаранчева революція поділила Україну. Теперішній Майдан теж її розділяє?

– Різниця між Сходом і Заходом зникає. Серед молодих людей вона не відчувається, бо ті є проєвропейськими по всій Україні. Знаю це з виступів у Харкові, Полтаві. ­Говорю там усе те, що і львівським студентам. Реакції подібні. Зараз додалися інтернет і соцмережі. Молодь ними прив'язана до сучасних західних здобутків. І коли побили активістів на Майдані, була однакова реакція неприйняття насильства як на Заході, так і на Сході. Там теж говорили: "Ну как можно бить?" Однак мій оптимізм щодо об'єднання України пригнітився, коли студентський Майдан став трохи партійний. Партійні елементи роз'єднують.

Що ви маєте на увазі?

– Перше – повалення пам'ятника Леніну. Друге – факельний похід за Бандеру 1 січня. Такі речі наголошують на наших давніх протиріччях. І сприяють пропаганді уряду – розділити й правити. Тому владі швидко вдалося відновити певні стереотипи. У Харкові й Донецьку звучить та сама фраза, ніби всаджена в голову людей – "работать надо". Це дуже легко лягло в мозок. Жінка замітає вулиці й кричить: "Я ненавижу этих бандеровцев". Звісно, вона не черпає інформацію з інтернету, не спілкується зі студентами. Вона сприймає те, що їй говорить Добкін (Михайло Добкін – голова Харківської обласної державної адміністрації. – "Країна"). І неважливо, у Донецьку чи Харкові, – всі вони добкіни. Цілком можливо, що через цю пропаганду протистояння між Сходом і Заходом поновиться.

Що може об'єднати країну?

– Моральні речі. По-перше, уряд, що не краде. По-друге, у владі необхідні люди нехамовиті, які шанують гідність. Усе це однаково затребуване на Заході й Сході. Просто на Сході більше бояться. Поки що маємо поєднання морального й ідеологічно-­партійного. І це друге заважає чистоті експерименту. Мусить статися ще якась подія, яка увиразнить моральну ідею так, що вона однаково спрацює як на Заході, так і на Сході. Що це може бути – важко сказати.

Чому українців не згуртовує боротьба проти бідності й беззаконня?

– Цю боротьбу блокує страх або партійний контроль. Ми знаємо: наш керівник є бандит, але він – наш. Він ліпший, ніж чужий незрозумілий бандит з іншого флангу. Наприклад, Віктор Балога. Усі розуміють, що він – господар Закарпаття. І що цю територію забрав під свою опіку далеко не демократичними методами. Але це свій. А Янукович – неприйнятний, бо чужий. Відсутній чистий експеримент моральної проблеми. Тобто якщо беззаконня "своє", його приймають.

Чинний режим відрізняється від того, який вас посадив до в'язниці?

– Зараз діє той самий механізм, але послаб­лений. Та загалом – це квазірадянський режим, із тими ж стереотипами й акцентом на силове вирішення проблем. Та сама гордовитість щодо тих, ким ти керуєш, і сприйняття влади як власності. Компроміс уважають слабкістю. Усе це – ознаки комуністичної системи. Але є й зміни. Головний регулятор тепер – не ідеологія, а тіньові капітали. Ми недодемонтували радянську владу. І нинішні керманичі використовують цей недобиток для своїх потреб. Цю помилку добре усвідомив Майдан. Бо дуже виразно звучить теза, яку розуміють не лише політологи, а й вулиця: треба міняти не владу, а систему влади.

Як у зв'язку з Майданом проявили себе політики?

– Про владних чудово сказав композитор Валентин Сильвестров. У виступах Януковича чується фальш. Це гарний музичний термін. Усі вони немилосердно фальшують. З абсолютно незворушним виглядом говорять на біле – чорне, а на чорне – біле. І знають, що їм нічого за це не буде.

А от те, що каже про владу опозиція, – справедливо. Однак мало фактів. Вони натискають на гострі слова, але не підкріплені прикладами. Популізм у вустах опозиціонерів часом є надмірним. Я не можу слухати Олександра Турчинова. Він мені видається геть нещирим. Виразної альтернативи в опозиційних лідерах не бачу. Історик Ярослав Грицак, посилаючись на закордонного вченого, сказав влучно: влада є позавчорашня, опозиція – вчорашня, Майдан – сьогоднішній. У ньому зріють наші майбутні шанси. Нинішня опозиція – це не те, з чим я хочу йти в майбутнє.

Із ким її можна порівняти?

– З радянськими письменниками. Ті завжди скаржилися, що влада не дозволяє їм висловити свої геніальні ідеї. А коли режим упав, виявилося: немає там ніякої геніальності. Мене трохи дратує те, що опозиція не виробила бачення, як будувати Україну. Її партійні програми – непотріб. Правда, тут не все просто. Запитую себе: а що я будував би? І скажу чесно – не знаю. Шкодую, що немає В'ячеслава Чорновола. Він в одну секунду знайшов би вихід. Бо це був геній політичного розрахунку на кілька ходів уперед. Усі теперішні опозиційні лідери – не політичні самородки. Тому чекати від них політичної винахідливості не варто.

Які помилки Майдану?

– Вони – через активність "Свободи". Для мене помилкою є таке зруйнування пам'ятника Леніну. Я хотів би, щоб Україна розпрощалася з ним в інший спосіб. Ідеться не про пам'ятник, а про голови людей. А в них Ленін іще присутній. І це для мене було трощення каміння, а не трощення комунізму. Цей вчинок не викликає захоплення. Це манера "Свободи", якої я органічно не сприймаю.

Було помилкою фельдмаршальське командування Турчинова у день напередодні побиття: "А зараз один загін іде до уряду! Другий – до Адміністрації президента!" Розпоряджався полками. Чому я його не бачив, коли перші загони цих полків зіштовхнулися з міліцією? Одна справа роздавати команди, інша – приймати удар. Тому поведінка Петра Порошенка й Олександра Положинського (намагання зупинити штурм Адміністрації президента 1 грудня 2013 року. – "Країна") значно більше варта пошани.

Помилки – від радикалізму. Амбіцій. Від диявольського прагнення показати свою крутість.

Доки стоятиме Майдан?

– Аж доки хтось перший не зробить велику помилку. Якою вона буде, не уявляю.

У певний момент я був готовий до того, що його треба закрити. Бо на першому місці для мене – захист молодого покоління. Воно унікальне у своїй нерадянськості. Це перше покоління негомосовєтікусів. І головне – не кинути його під танки. Бо в Україні так уже було не раз, що цвіт патріотичний виростав, а якась чергова армія його стинала. Зберегти це покоління є пріоритетом, навіть якщо доведеться закрити Майдан. Чергова смуга розчарування не є такою страшною, як фізичне знищення нашої молоді. Я добре відчуваю гебістську натуру Путіна. У нього немає жодних сентиментів. Якби треба було дати вказівку привести війська і перестріляти всіх, він зробив би це.

Яких сюрпризів можна чекати від Януковича цього року?

– Будь-яких. Він не піде на компроміс, бо це закінчиться обвалом влади та його ув'язненням. Така природа бандита. Якщо він слабне – настає кінець його бандитського впливу, і він іде в тюрму. Тому президент уряду не розпустить. Їхній єдиний вихід – провокувати, щоб застосувати силу.

Яка буде президентська передвиборна кампанія?

– Влада маніпулюватиме. Вона прихопила всі можливі юридичні важелі, щоб забезпечити собі більшість. Ленін казав: кожен режим вирощує свого могильника. Кожен лад бачить загрозу тут, тут і тут. І блокує в тих місцях. Якийсь час це працює. Але ця влада завжди рахується тільки з силою і грішми, ніколи не розуміла значення духовних речей. Отам криється справжня небезпека для них. Те місце вони навіть не перекривають, бо не вірять у це. Найважливіше, щоб Майдан вивів людей із зони страху.

Чи потрібний опозиції єдиний лідер?

– Сьогодні люди хочуть орієнтуватися не на постаті, а на зміну системи влади. Це нинішнє триголов'я є викликом. Бо вони можуть пересваритися. Але можуть зараз і вибрати когось одного. А потім тихесенько переконувати людей, що рішення було неправильне. Хіба "Свобода" не робитиме цього? Робитиме.

Чи можлива цілком інша опозиція і звідки вона візьметься?

– Майдан породить нову хвилю лідерів. Це мають бути моральні люди. Духовна складова у них повинна бути визначальна.

Якими ще рисами вони мають бути наділені?

– Блаженнійший Любомир Гузар якось сказав: "Працювати треба так, наче все залежить тільки від тебе. Молитися треба так, щоб розуміти: все залежить тільки від Бога." Це інша перспектива думання. У такому напрямку потрібно мислити й говорити сьогодні. Щоб усі фрази і стереотипи впали. На Сході на нового лідера мають відреагувати так, як реагують на Блаженнійшого Любомира. Навіть якщо не сприймають уніатів, це все одно є безсумнівний авторитет. Про релігійність я не кажу. У Блаженнійшого, коли він говорить на публіку, не домінує релігійна лексика. Там є струмінь духовності, який зрозумілий навіть атеїстам.

Чого Майдан навчив нас?

– Що міняти треба систему, а не людей при владі. Ми навчилися мудрої спокійної критичності до лідерів. Як співається в козацькій пісні: "Ми всі тайни ваші знаєм, але вас ще поважаєм". Це громадянське змужніння дуже відчутне.

2015 року не наступимо на граблі?

– Багато людей знову купляться за 100 чи 200 гривень. Цього не уникнути. Якщо дитина лише вчиться ходити, щоразу вона зводиться на ноги і падає, знову пробує – і знову падає. Але не буває, щоб вона подумала: все одно впаду – і перестала пробувати. Ми є діти у демократії, ніколи при ній не жили. Усі помилки є логічні, умотивовані нашим минулим. Народ мусить іще кілька разів упасти і спіткнутися. Граблі знову будуть. Але цього разу вони вдарять у якесь інше місце. Навіть якщо буде нове розчарування, років через 10 прийде нова хвиля і нові люди.

×