"Нині найкращий час, щоб розвіяти кремлівський міф про "українських нацистів"

Як росіяни демонізували український націоналізм

Кремль останні 20 ­років ­активно просував радянську пропаганду про "нацистів, які правлять Україною". Вона посилилася після ­2014-го та тривала навіть після обрання президентом українського єврея Володимира Зеленського. Маємо чотири причини, чому брехня Кремля про "українських нацистів" призвела до негативного сприйняття на Заході образу українського націоналізму.

 

По-перше, під час холодної війни українська діаспора у США й Канаді активно боролася з радянською пропагандою про "українських нацистів". Зокрема, проти брехні про дивізію СС "Галичина" та світової кампанії в мас-медіа в 1990-х проти Івана Дем'янюка – українця, якого звинувачували в тому, що був охоронцем в нацистському концтаборі "Собібор". Ізраїльський суд виправдав його 1993 року. Також не змогли засудити в Німеччині, бо помер від старості під час судового процесу.

З 1991-го українська діаспора пасивна в боротьбі з російською пропагандою про "українських нацистів". У діаспорі зникли центри протидії пропагандистській машині Кремля проти України.

По-друге, українські академічні центри у США при Гарвардському та Колумбійському університетах, в Канадському інституті українознавства, Університеті Альберти й на кафедрі українознавства університетів Торонто й Оттави ніколи глибоко не досліджували теми українського націоналізму.

По-третє, велика громада ОУН-бандерівців у діаспорі ніколи не надавала академічних стипендій для вивчення українського націоналізму. Ширша участь у цьому спонукала б академічні центри на Заході досліджувати й публікувати більше об'єктивної та правдивої інформації про український націоналізм і його історію.

По-четверте, більшість учених в Україні, на жаль, не володіє на достатньому рівні англійською мовою, і тому мало хто публікується в західних журналах. Це стосується українських істориків та політологів.

Брак грошей означає, що більшість українських університетів не передплачує західних академічних журналів. Тому лише деякі українські вчені читають провідні західні наукові видання. Тож часто українців навіть не залучають у західних академічних колах чи мас-медіа до інтелектуальних суперечок про український націоналізм.

На відміну від пасивності української діаспори, такі західні науковці, як Марко Царинник, Пер Андерс Рудлінґ, Джон Хімка, Ґжеґож Россолінський-Лібе, Давид Марплес, Антон Шеховцов і Андреас Умланд активно очорнюють український націоналізм у світових мас-медіа. В Україні русофіл Григорій Касьянов теж весь час невтомно його критикував. Його книжка 2018 року вихваляла національну політику президента Віктора Януковича.

 

Американський історик і політолог Джон Армстронґ своє перше велике дослідження про український націоналізм опублікував у Колумбійському університеті 1955-го, нові видання 1963-го, 1980-го та 1990 року. Він написав їх в епоху деколонізації європейських імперій, коли націоналізм мав позитивний образ національно-визвольної сили, як у ХІХ ­столітті. Із 1980-х націоналізм став терміном, пов'язаним із насильством, етнічними чистками й навіть геноцидом. Армстронґ аналізував зростання українського націоналізму як реакцію на російський та польський націоналізм.

На нові праці про український націоналізм довелося довго чекати. Їх написали лише американські вчені-­політологи українського походження Ярослав Білінський 1964 року та Олександр Мотиль – 1980-го. А також після великої перерви канадський літературознавець українського походження Мирослав Шкандрій – 2015 року.

Ще одна причина негативного образу українського націоналізму – Волинська трагедія 1943-го. Більшість західних учених звинувачує тільки українську сторону в масових убивствах поляків та ігнорує звірства з польського боку щодо українців. Достатньої реакції на це від української діаспори чи від учених з України не було, щоб спростувати негативний стереотип.

Робота американського історика Джареда Макбрайда за 2016 рік – типовий приклад. Він звинувачує українських націоналістів та польські екстремістські групи 1940-х, як-от "Національні збройні сили", які вбивали українців. Це не зовсім правда, бо найчисельніша серед польських військових націоналістичних організацій Армія Крайова теж убивала мирних українських жителів.

Західний образ українського націоналізму надалі багато в чому визначають стереотипи, що розповсюджують брехню Кремля та упередження західних і польських учених. Політичні групи й академічні установи української діаспори, а також вчені з України систематично не протидіють цій дезінформації про те, що, мовляв, українські націоналісти є нацистами, чи про те, що лише українські націоналісти відповідають за масові вбивства поляків на Волині 1943 року.

Президент України, уряд та Національна академія наук мають розробити план спільної роботи з українськими академічними центрами та групами української діаспори для протидії російській дезінформації. Тепер найкращий час для цього, бо образ Росії як фашистської держави, що чинить геноцид проти українців, надто поширений на Заході­.

×