ЗАРАЗ УСЕ ЗАЛЕЖИТЬ ВІД ОСОБИСТОЇ ВОЛІ ПРЕЗИДЕНТА
ПОЛЕМІКА ПРО НИНІШНЮ ПОЛІТИЧНУ КРИЗУ ВИЙШЛА НА ДВА ВАРІАНТИ РОЗВ'ЯЗКУ. Політики наполягають на альтернативі: або новий уряд, або дочасні парламентські вибори. Обидва варіанти не завершать політичної кризи й не відновлять довіри людей до влади, бо не приберуть підстав для суспільного невдоволення.
Що зумовило падіння довіри до нової влади? У кожного – свої пояснення, та все ж їх можна узагальнити.
Перше. Авторитарному режиму Януковича не сформоване обґрунтоване звинувачення. Суспільство вимагає справедливого покарання для попереднього президента і його банди за розстріл мирного протесту, за грабунок держави, а також за проросійський колабораціонізм.
Друге. В країні не розпочалася масштабна антикорупційна кампанія. Санітарною лінією між Україною минулого і державою майбутнього є корупція. Часом відбуваються боязкі спроби перейти її, однак частіше маємо справу із симуляцією. Влада незграбно намагається віднайти спосіб, коли вдасться запустити реформи, зберігши старі порядки.
Третє. Урядовці повідомляють про реформи і навіть перші скромні галузеві прориви, однак люди не відчувають цього по своїх гаманцях. Відмова від російського газу, створення Національної поліції або системи електронних закупівель Prozorro – важливі для макрорівня, але українці хочуть мацати зміни на дотик, всюди і щодня. Реформи видаються потічками, які повільно пробивають мури масивної корумпованої системи державного управління. Хоча мало б бути навпаки: прес правоохоронної машини мусив би вичавлювати крізь міцний друшляк реформ рудименти старої системи.
Четверте. На Донбасі відносно спокійно, однак очевидно: ініціатива нині – за Путіним. Він уміло маніпулює Мінськими домовленостями й на очах усього світу на своїх умовах нав'язує нам окуповану частину Донеччини й Луганщини. Ми не спромоглися відстояти ці території. Тепер владі бракує духу визнати ОРДЛО тимчасово окупованими, щоб не забирати їх саме зараз – поки ні ми, ні західні партнери не готові вимагати відновлення територіальної цілісності України на наших умовах. Українці ж не згодні брати на свої плечі цю проблемну валізу з небезпечним вмістом й засуджують поступливість влади.
Запитання: чи здатна зміна уряду або дочасні вибори Верховної Ради позбавити нас цих чотирьох підстав для суспільного невдоволення?
Зміна Кабінету міністрів не прискорить кримінального переслідування ні представників режиму Януковича, ні нинішніх великих корупціонерів. Силовий чи дипломатичний розв'язок "донбаського" і "кримського" вузлів – також не урядова і не парламентська компетенція, а прерогатива президента. Що стосується економічних реформ, то найсміливіші починання залишатимуться повільними потічками змін доти, доки антикорупційні відомства не почнуть системно карати корупціонерів – у Верховній Раді, уряді, Адміністрації президента, місцевій владі, у судах.
Дострокові парламентські вибори найближчим часом можуть відбутися лише за чинним законом. За ним половину депутатів обирають у мажоритарних округах, решту – за закритими списками, коли партійні боси визначають, хто представлятиме громаду в парламенті. Новий закон №?3700 надав їм додаткові механізми для тасування кандидатів у списку вже після виборів. Цю правову новелу нарекли законом "про партійну диктатуру".
Змоделювати склад нового парламенту, якби вибори відбулися зараз, не складно. В абсолютній більшості мажоритарних округів на сході, півдні й у центрі країни переможуть багатії з президентської партії, "Опозиційного блоку", різних "наших країв" і "відроджень", де замаскувалися колишні "регіонали". У центрі, на заході й у Києві в кількох десятках округів пройдуть громадські активісти, ветерани нинішньої війни, праві радикали. В загальній масі мажоритарників вони становитимуть відсотків 15 20. Тож 80 процентів "мажоритарної" половини парламенту представлятимуть минуле України.
За партійними списками 20 відсотків або й більше мандатів відійде людям з оточення Януковича і політичним проектам давніх олігархів – "Опозиційному блоку", "Укропу", "Відродженню" або "Нашому краю". Процентів 15–20 отримають праві радикали й популісти. Якщо сюди додати "Батьківщину", то йтиметься про третину місць. По 10–15 відсотків перепаде партіям Садового і Саакашвілі. Решту – від 15 до 20 процентів – отримає "Блок Петра Порошенка".
Найімовірнішими виглядають три конфігурації коаліції. Перша: президентська політична сила з партією Саакашвілі та "Самопоміччю". Можливо, "Блоку Петра Порошенка" доведеться поступитися прем'єрським кріслом на користь когось із менших партнерів. Масовкою для глави держави ці дві політичні сили точно не будуть, бо Садовий і Саакашвілі мітять на місце Петра Олексійовича. Тому конфлікт президент–уряд залишиться.
Другий формат: так звана ширка, коли партія президента формуватиме коаліцію з колишніми "регіоналами" і відверто олігархічними фракціями. У такій компанії Порошенко, ймовірно, отримає можливість призначити свого керівника Кабміну й хорошу квоту в ньому. Бо його партнерами по коаліції рухатимуть не політичні амбіції, а бізнесові інтереси. Для них головне – не посади, а впливи.
Третя, найменш ймовірна конфігурація: президентська партія з радикалами і популістами. Така коаліція навряд чи буде стійкою і не зможе сформувати ефективний уряд.
Висновок: умовна група агентів змін у новій Верховній Раді здатна прирости десятком чи двома мандатів. Натомість значно відчутніше збільшиться кількість колишніх "регіоналів", популістів і радикалів.
Зрештою, хоч би якою продуктивною була парламентська більшість, хоч би скільки проривних законів ухвалили, "корупційний нігілізм" множитиме їх на нуль. Якщо ситуація в правоохоронній системі й судах залишиться без змін.
Дехто з політиків і громадських активістів бачить точку прориву в новій Конституції. Але тут та сама проблема. Питання не у виписаних положеннях, а у їхньому застосуванні на практиці. За виконанням нового Основного Закону пильнуватимуть ті ж державні інституції, які ніяк не розпочнуть антикорупційну кампанію і не спроможні висунути звинувачення та засудити Януковича з його соратниками.
За нову Конституцію агітують промосковські політики й експерти. До неї вони спробують пропхати федеральний устрій України, двомовність, позаблоковий статус.
НЕОБХІДНО ВИЗНАЧИТИ КОРІНЬ ПРОБЛЕМИ Й ПОЧАТИ ФОРМУВАТИ АКЦЕНТОВАНУ СУСПІЛЬНУ ПРЕТЕНЗІЮ ДО ПРЕЗИДЕНТА. Аби той нарешті виступив гарантом дотримання права і закону, а також застосував довірені йому Конституцією повноваження для запуску антикорупційного маховика. Усе залежить від його особистої волі. Президент має зіграти провідну роль і в захисті інтересів держави у війні з Росією. Це також його компетенція.
Одночасно громадянському суспільству треба боротися за новий закон про вибори депутатів Верховної Ради за пропорційною системою з відкритими списками. Ще однією важливою вимогою має бути закон про дочасне усунення з поста президента України. Він мав би містити норму про можливе ініціювання імпічменту глави держави на загальнонаціональному референдумі. Цю норму потрібно виписати так, щоб вона не суперечила нинішній Конституції.
Зрушити українську глибу з мертвої точки зможе тільки президент. Пошук проблеми в інших місцях – річ корисна, бо вся держава потребує системних змін. Втім, сьогоднішні заклики вирулити з політичної кризи і перевести Україну в нову якість за допомогою зміни уряду чи дочасних парламентських виборів виглядають цинічно або наївно. Хтось має прагматичні наміри збільшити свою фракцію у Верховній Раді, кимось рухають стереотипи, а дехто просто відволікає увагу від себе і випускає пару з чайника, який знову кипить.
3 
1
Коментарі
1