Стелла означає – зірка. Два з половиною місяці я була без імені. Мама ніяк не могла визначитись. Їй хотілося чогось ексклюзивного.
Перед етапом Кубка світу випробовували снаряди. Кожному дали 2 хвилини. Я вичерпала свій час, але здавалось, що вправи роблю недостатньо добре. Інші чекали. Неллі Кім (п'ятиразова олімпійська чемпіонка, п'ять разів вигравала чемпіонати світу. – "Країна") зауважила, що я тут не одна. Я ж відповіла: доки не закінчу комбінацію – колоду не залишу. Вона взяла мене за руку і сказала: "Ти не така вже й велика зірка. Ти – ніхто в гімнастиці, щоб так поводитися". Стало соромно. Відтоді – хоч би скільки звань у мене було, не вдаватиму із себе зірку.
Зверхність Бог карає.
Коли згадую дитинство, стає сумно. Тому не віддала дочку на гімнастику.
Моя перша травма – перелом руки, впала з колоди. А за тиждень до спартакіади СРСР отримала два розриви сухожилля на нозі. Мені заморозили м'язи. Посіла третє місце. Коли розмотала ноги, вони на очах роздулися. До кінця гімнастичного життя боялася колоди.
По життю я – дуже жорстка. Не плачу, бо не люблю соплі. Мені соромно показувати слабкість. Єдиний раз ридала на похороні батька.
Наприкінці молитви обов'язково кажу: я – сильна і мужня, витримаю всі труднощі.
Не знаю, що таке – депресія. Мені ніколи.
Із сином поводилася жорстко. Колінами на гречку ставила, ременем била. Зате виховала достойного, грамотного і розумного. Дочку лише раз ударила по сідницях рукою. Вона з тата вірьовки в'є. Тому я в родині – за тата. Мені не вистачало батьківської уваги. Батьки розлучились, коли я була малою. Мама жила далеко. Батько згадав про мене, коли я вже стала відомою. Може, через це в мене така жорсткість.
Діти мусять бути розумніші за своїх батьків.
Єдиний раз ридала на похороні батька
Гнів, що переходить усі межі, виливаю на кінній базі. Одягаю форму, беру ганчірку, мию, чищу стайню. Годую і гладжу коня. Покатаюся кілька годин – і все як рукою знімає.
Гроші потрібні, щоб розвиватися, давати майбутнє дітям і бути незалежною. Вони у мене на другому місці після родини. Їх не соромно заробляти навіть на недостойних тебе посадах. У Швеції спершу працювала офіціанткою. І не шкодую, бо отримувала в рази більшу зарплату, ніж у СРСР.
Найгірше – терпіти приниження перед чиновниками. Іду, всміхаюся, прошу. А про себе думаю: "Як дала б у морду цьому тушканчику". Але не можеш, бо тебе зітруть. Чиновники завжди вражали своєю жадібністю. Крадеш, Бог з тобою, але залиш народові хоч 10 відсотків. Але ж вони й цього не лишають.
Повністю щаслива та людина, у якої є сім'я. Покійна Поліна Астахова, яка була тренером збірної Радянського Союзу, не мала ні дітей, ні чоловіка. Її називали "російською берізкою". Володарка 10 олімпійських медалей, зокрема п'яти золотих, триразова чемпіонка світу. Але хто це оцінив? Пам'ятаю, як вона сиділа поруч із тодішнім віце-прем'єром Миколою Томенком – старенька, немічна, беззуба. Померла у злиднях, ми їй збирали на похорон по 100 доларів.
Вражає марнотратство дружин футболістів. У жебрацькій країні виходять ті фіфочки і хвастають шаленими грошима, що заробили їхні чоловіки. Але шикарне життя швидко закінчується після кар'єри.
Не ходжу на світські заходи. Не цікаво спілкуватися з людьми, які не самі себе зробили.
Не можу без України. 1997-го приїхала зі Швеції у свою київську квартиру, відчула її запах і заридала. Усе вирішив син. Я запитала, чи хоче тут залишитись. Він сказав: "Дуже хочу, мамо".
Перші тижні після Швеції мислила по-їхньому. З таксистом розраховувалась десятикратно, бо це були дрібниці за їхніми мірками. Коли мій собака на вулиці гидив, збирала екскременти в пакетик. Перехожі крутили пальцем біля скроні.
Дружина має бути великою розумницею, щоб чоловікові завжди хотілося бігти додому. Вона має працювати, бути цікавою і створювати затишок. У нас удома щовечора горить камін. Щоп'ятниці беремо пляшку хорошого вина, авокадо з раками.
У мого чоловіка було багато шанувальниць. Один його колега-футболіст постійно казав: "Ми тобі довгоногу знайдемо. На цю ж навіть плюнути гидко". Тоді це було дуже образливо.
Щойно одружилися, наша любов була палкою. Зараз вона – тиха, спокійна, з повагою одне до одного
Ми разом, бо різні: він – спокійний, я – запальна.
Торік 4 грудня з чоловіком відсвяткували 30 років спільного життя. Щойно одружилися, наша любов була палкою. Зараз вона – тиха, спокійна, з повагою одне до одного.
Якось кинула в чоловіка тарілкою, він устиг прикритись рукою – розсікло кисть. Але він ні разу на мене не підняв руки. Це свідчить про його силу.
До онука не відчуваю шаленої любові. Я його, звісно, люблю, але не більше, ніж своїх дітей. Може, тому, що в мене пізня дочка.
Ревнувала сина до невістки. Коли він уперше її привів, я так подивилась, що їй захотілося тікати з нашої квартири. Вона про це потім розказувала.
У молодості любила поганяти. Першою машиною була біла "Лада-дев'ятка".
Хочу піти в політику – працювати у спортивному комітеті Верховної Ради або в Київраді, щоб щось зробити для спорту. Але в мене немає таких грошей.
Люблю, коли за великим столом збирається вся родина, друзі. Їх небагато, але разом ми 25 років.
3 
1
Коментарі