"Не варто спрощувати світ. Він ще нас здивує"

Самоцензура значно гірша за політичну чи суспільну. Вона не дає особистості змоги проявитися сповна.

Коли працював у Коломийському театрі, захворів на грип. Мою виставу "Зерносховище" якраз заборонили до показу. Лежав у холодній квартирі безсилий і розчарований. В один момент здалося, що помираю. Перед очима за секунду промайнуло все життя – від горщика, на якому сидів у дитинстві, до людей, з якими перетинався напередодні. "О, а це було цікаво!" – подумав. Хтозна, можливо, я й помер тоді, а тепер живу інше життя.

 

Що більше слів описують кохання, то краще. В латині є 16 дефініцій, в івриті – три, в німецькій мові – п'ять, в українській – дві. У кожного воно різне, тож і різних термінів вимагає.

Не вірте тим, хто каже, що в нас не вміють знімати кіно. Не вміли цього робити 10 років тому. Хороших стрічок зараз так багато, що й не назву найкращої.

Рід Александровичів тісно пов'язаний з історією України. Серед далеких родичів – Гоголі й Тарновські. Відчуваю тягар величі предків. Знаю, що можу змінювати світ. Але під цим тиском не можу змінюватися сам.

Не шукайте в роду дворян, титулованих чи людей з історією. Такий рід не кращий за простий селянський. Перші – з посттравматичним синдромом, скалічені владою. Другі завжди займалися власним життям.

Історію потрібно вивчати, йдучи від теперішнього в минуле. Щоб дослідити феодальні відносини, достатньо подивитися на стосунки в театральній трупі, щоб зрозуміти рабовласницькі – у великій компанії.

Прадід по батькові воював у білій гвардії, емігрував у Сербію. В родині завжди були страх і розуміння, що таке радянська влада і КГБ. Коли був малий, батьки просили нічого не базікати в садку: "У вас там кухар – комуніст".

Перший рік прожив в Естонії. Вже у свідомому віці був там по роботі. Коли почув естонську мову, розплакався. Відчув щось рідне й милозвучне.

У вині схована культура країни, яка його виготовляє. Цей сакральний напій змінює людину та її думки, оголює душу. Куштуючи французькі вина з компанією, розмовляю про те, про що ніколи не говорив би, п'ючи іспанські чи німецькі.

Зустріч із полотном великого художника наживо – завжди потрясіння. Живопис тому й існує в єдиному екземплярі. Переглянувши оригінал, можна збагнути цінність і унікальність митця. Жодні каталоги, листівки, репродукції не передають думок, стану, енергії й емоцій, з якими він творив.

Не варто спрощувати світ. Він ще нас здивує.

Неможливо вивчити щось, що розвивається у процесі вивчення. Тому ніколи не зрозуміємо, що таке свідомість.

Бог поза часом. Тому не можемо його побачити. Можливо, після смерті. Але що нас чекає по той бік?

Релігія нічим не відрізняється від науки чи мистецтва. Вони про одне й те ж, тільки в різний спосіб.

В XIX столітті люди буди переконані, що знають світ. У XXI ці знання вже не працюють. Що глибше ми його досліджуємо, то більше запитань.

Не роби іншому того, чого не хочеш собі, – ця формула повинна стати основним законом життя.

У заповіді "Не створи собі кумира" останнє слово треба замінити на "ідею". Навіть Ісус, Магомет, Аллах чи Будда не можуть бути ідеєю, заради якої люди перестануть розрізняти добро і зло.

Після смерті продовжуємо жити у своїх дітях, роботі. Що буде з тілом – байдуже. Якщо моє серце врятує комусь життя, то чому б ні?

Усі люди – полігамні й бісексуальні. Питання лише, коли перейдемо ті червоні лінії й табу, які самі створили.

Вдячний тілу, воно непогано слугує. А от чи комфортно мені в ньому, не знаю. Можливо, я і є тіло, а може, я – дух у тілі.

Люди різні. Але, погоджуючись на різноманітність інших, стаємо одноманітнішими.

Пам'ятаю себе немовлям. Батьки везли мене у візку з помаранчевим каптуром і віконечком. Намагався все роздивитися, та не міг ще повертати голову. А ще пам'ятаю, як уперше самостійно встав, опираючись на бильце ліжка. Це далося важко.

Життя хочу міряти не роками, а почуттями і справами.

Україна – доволі комфортна. Живемо набагато краще, ніж 90 відсотків людей у світі. А всі розповіді, що в нас жахливий рівень життя, – російський наратив, пропаганда.

Ми не національна країна. Ми – імперія, як і Німеччина та Франція. Від Росії відрізняємося тим, що всі етноси живуть у консенсусі, з великою ідеєю її перемогти.

Єдина нормальна революція – чесні вибори. Саме так відбувається зміна влади, так народ проходить еволюцію через демократію.

Не любимо жодної влади, бо в кожній бачимо свої негативні риси.

Освіта – це вища цінність, яка не може даватися легко.

Митець – не тавро. Хоча би ким ти був, тебе так само тиснутиме взуття і ти так само відчуватимеш голод.

У кохання вірю. Це не те саме, що партнерство чи етика у стосунках. Може бути велике, але не зовсім етичне. Воно цінне, бо про суб'єктивний досвід. Як і мистецтво.

Краще не робити нічого, ніж робити погане.

Боюся розкиданих речей. Хоча сам їх і розкидаю. Коли прибираю, цей жах минає.

"Російський дятел" – не про Чорнобиль, а про зраду. Все, що сталося тоді, – це зрада ближніх задля своїх інтересів. Зраду пережив і я, коли творив цей фільм. Те, що наприкінці назвав зрадника, – лише одна з гіпотез. У нас стрічку сприйняли значно гірше, ніж за кордоном. Ця інформація надто страшна. Навіть для мене.

Не можна побудувати шматок пекла. Воно розростатиметься й буде повсюди.

×