"Не варто думати, що наше життя було би спокійне, якби не 2014-й і 2022 рік"

На фронтовій кухні завелася миша, їла наші продукти. Спіймав її – така мала, стало шкода. Але ж шкідник. Покликав побратимів, влаштували трибунал. Вирішили таки відпустити. Не змогли образити. А от щодо росіян жодних вагань немає.

Ця війна священна. Ми опинилися в максимально вигідних умовах. Війна почалася, коли ми були до неї готові. Нас підтримує весь світ, нами надихаються. Нарешті маємо шанс розірвати токсичні 300-річні стосунки та ще й принести світові на стіл голову дракона.

Пригадайте, як усі раділи вакцині проти коронавірусу. А тепер уявіть, як радітимуть вакцині від Росії.

Втратити гідність страшніше, ніж гідно померти. Втікати від війни – природне бажання. Але як жити далі тим чоловікам, які намагалися виїхати за кордон, переодягнувшись у жінок чи сховавшись у бебі-бокси?

Характером я вдався в тата, розумом – у маму. Батьки в мене чудові, рідко по дупі прилітало. Ледве витягнув їх із Києва в перші дні вторгнення. Скоро повернулися. Моє рішення йти на фронт сприйняли нормально. Війна – кожен повинен робити те, що має. Щоразу, коли спілкуємося, говорю, що в мене все добре.

Чомусь мій найперший спогад – як у Москві розстрілюють Білий дім. Дивився це по телевізору.

 

Мій брат і батько подалися в технічні науки. Мене ж цікавили соціальні конструкції. Утім, світ людської природи нині неймовірно пов'язаний із технічним світом. Гуманітарієм сьогодні бути важко. Тому я – прикладний філософ. Мені страшенно пощастило з освітою та роботою.

Навчався на платному і вдячний батькам, що дали мені таку можливість. А через те, що вчився на відмінно, магістратура була вже державна, зі стипендією.

Зброю треба легалізувати. Тим паче, тепер її на руках багато. Громадяни мають право себе захищати. Це ще й спричинить зростання суспільної свідомості – зі зброєю ти господар на своїй землі.

Саджати в тюрму за онлифанс дивно. Максимум адмінштраф, якщо це відверта порнографія. Зрештою, і мені нюдси скидали українки, щоб підняти бойовий дух.

Дотримуюся класичної точки зору: шлюб – для чоловіка й жінки, щоб народжувати дітей. До гомосексуалів мені байдуже. Живуть – то хай живуть, аби лише не нав'язували своїх поглядів нікому.

Не переконаний, що в нас патріархальне суспільство. Жінки в нашій культурі посідають важливе місце. Так, їх небагато на найвищих посадах, але часто вони виконують функції сірих кардиналів. Наприклад, дружини Ющенка та Зеленського. Їхній вплив на рішення чоловіків великий.

Удома з батьками говорив українською. У школі до 10-го класу – російською. Повністю повернувся до рідної мови 2004-го. Я був велика дилда, тому ніхто не питав: "Чому?" Тепер сприймаю російську як погану звичку. Хтось курить, хтось п'є, а хтось говорить російською. З цією звичкою треба боротися, але не в усіх вистачає сили волі. Дехто й курить до 50 років. Нехай курить, аби діти не перейняли цієї біди.

Це було років 20 тому. Біля мого двору намагалися відібрати парк під супермаркет. Усе незаконно, нагнали тітушок, ми влаштували битву, але програли. Уночі я сам підпалив складений дерев'яний паркан. Особливої шкоди не вийшло, згоріла невелика частина. Та наступної ночі хтось інший знову підпалив його – і згоріло все.

Щоб вижити на війні, треба бути максимально сконцентрованим. Усе інше буде потім. Цинічно заводити стосунки, щоб не бути присутнім у них.

Дружба – це коли ви займаєтеся спільною діяльністю, але тобі важливий не тільки результат, а і твій колега. Для мене дружба у відриві від того, чим я займаюся, практично неможлива.

Коли військові кажуть, що мститимуться, це не означає, що плануємо окупантів катувати, каструвати. Ми просто знищуватимемо їх. У полон не візьмемо нікого.

Війна винесла нас на передову історії світу. НАТО змінило стратегічного ворога з Китаю на Росію. Зеленський у футболці може собі дозволити кепкувати з президента Франції чи Німеччини – двигунів цієї організації та Європейського Союзу. Ми нарешті отримали шанс позбутися комплексу меншовартості.

Якби Росія не напала, за 25 років ми опинилися б у жахливих умовах. Не почали б думати головою, не взяли б на себе відповідальності, не зрозуміли б цінності незалежності.

Росія – втілення зла? Ні, це лише відстала мавпа, з якою ми зійшлись у спарингу.

Росіяни проґавили наші "аналізи". Рівняли нас по собі. Думали, зможуть налякати. Але отримали протилежний результат.

Світ постійно перебуває у стані війни. Після перемоги перед нами постануть нові виклики. Є небезпека, що доведеться воювати вже не на наших територіях. Або ж станемо новою Росією, якщо не почнемо еволюційного розвитку своїх державних інституцій.

Наше суспільство сильно подорослішало. Шкода, що через піт і кров.

Війна – це каталізатор суспільства. Питання, в який бік піде рух. До розвитку чи занепаду.

Немає поганого Путіна. Є деструктивна злочинна держава. До імен нам має бути байдуже.

Жителі тимчасово окупованих територій, як і росіяни, розуміють лише мову сили. Не варто турбуватися – вони з радістю приймуть нові умови гри та повернуться в Україну. Головне, щоб державна політика на повернутих територіях була послідовна та жорстка.

Ми живемо в епоху катаклізмів. Почався новий рух до сепаратизму та загострення локальних конфліктів. Достатньо кинути сірник – й усе довкола спалахне. Не варто думати, що наше життя було би спокійне, якби не 2014-й та 2022 рік.

Є країни, які не мають війська, але мають багато грошей, щоб платити військовим. А в нас таких після війни буде багато. Не здивуюся, якщо наша армія братиме участь у всіх можливих миротворчих операціях.

Тренд на українське у світі триватиме довго. Він навіть пересилить економічну кризу, яка от-от наскочить у Європу. Маємо використовувати цей козир на повну.

Був упевнений, що повномасштабна війна почнеться. Але такого, що фронт розтягнеться на 2 тисячі кілометрів, не припускав.

На фронті легше, ніж у тилу. Є завдання – треба виконувати. Он ворог – треба знищувати.

2010-го мені з побратимами було важче, ніж тепер. Проти нас була не тільки Росія, а й українське суспільство. Я виходив із домівки в мирному місті й потрапляв на війну. Нині все значно простіше: ми виконуємо свою місію – і українці нас точно підтримують.

Багато пробачати не можна, багато забувати не треба.

Частина українців справді вірила в братерство та дружбу з Росією. Війна для таких – нова сторінка в житті. Те, що вони роблять тепер, спростує чи підтвердить їхні попередні вчинки. Зеленський – уособлення цього катарсису.

Так, український хліб рятує від голоду. Але без нашого металу, чипів, двигунів, наукової потуги навіть в Ілона Маска виникли проблеми. Час нарешті зрозуміти, що ми не лише аграрії.

Російська церква – це бізнес і спецслужби. Друге треба ліквідувати, перше – оподаткувати.

Смерть – точка, яка допомагає вести відлік життя. А жити потрібно гідно.

На війні смерть постійно ходить поруч. Я до цього звик. Так, вона страшна й неприємна. Але ж мені своє робить.

Спостережливі бачать на війні сигнали від вищої сили чи абсолюту. Єдине, чого я не хотів би, – щоб цей абсолют розпорядився, що я маю померти в муках чи полоні.

Не лише пасіонарії будують країну. Хоча нині водій тролейбуса в Харкові – вже пасіонарій. Майже учасник бойових дій.

Люблю щось велике й пухнасте – котів, собак, ведмедів. Боюся комах. Хоча ні, не боюся, вони радше огидні.

Мене цікавить не спалити Москву, а збудувати на її руїнах великий космодром, звідки ми влаштовуватимемо експериментальні польоти на Марс.

Після перемоги в мене буде багато роботи. Не певен, що вдасться перепочити.

Щоб регулярно читати всі матеріали журналу "Країна", оформіть передплату ОНЛАЙН. Також можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу"

×