Успіх – це коли вдається потрапити в точку. Повірив у себе після того, як відкрив першу сотню ресторанів.
Друг – це людина, з якою можу провести тиждень у замкнутому просторі. Маю одного такого, знаємося з першого класу. Він працює лікарем у Німеччині.
Життя може бути у двох режимах. Перший – повторення певних дій. До цього спонукали останні 300 років капіталізму. Мовляв, ідіть на фабрику, працюйте і забезпечуйте себе. Більшість так і живуть. Другий режим – створення нового, яке дозволить щось після себе залишити.
Ми на порозі креативної революції. Капіталізм, який будувався на засобах виробництва, відмирає. Минув час тих, хто надає фінансові послуги. Майбутнє – за людьми, які продукують ідеї й нестандартні рішення. Вони поступово змінять усталений порядок у світі. Наприклад, сервіс Uber завалив ринок традиційних таксі, Booking – готельний бізнес. Найбагатшими у світі стали магазини без прилавків і вітрин, які постачають товари в будь-яку точку світу зі складів.
Ресторанний бізнес – це не стільки про їжу, як про емоції. Бо в такі заклади ходять не споживати білки, жири і вуглеводи, а по певні відчуття й почуття.
Сенс життя – у створенні нового. До цього належить і продовження роду, і втілення ідей.
Варто насолоджуватися кожним днем. У Німеччині познайомився з 70-річним італійцем, який натхненно розповідав, яку смачну рибу він їв у Сардинії і яке пив вино. А мій друг Анджело питає в нього: "А що там із твоїм банкрутством? У тебе ж завтра суд". А він: "Суд буде завтра. А сьогодні – я щасливий. Ви, жителі Східної Європи, не розумієте, що означає дольче віта. Це задоволення від кожного дня".
Моє дитинство пахне цементом. До 6 років сім'я жила в Миколаєві на Львівщині, де працює цементний завод. Він був усюди. Відчувався в носі й роті.
Життя – це подорож, у якій люди змінюються.
Кохання приходить не в романтичній атмосфері, а після років побуту і життєвих проблем. Із дружиною познайомились на роботі – вона прийшла у мій заклад працювати офіціанткою. Довго приглядались одне до одного.
Брехати не вмію. Ніяковію і червонію, коли кажу неправду.
Не ревнощі бувають після зрад, а зради – після ревнощів. Коли людина не довіряє, у другої починаються душевні токсикози.
Найгірша – правдива зрада. Це коли ти постійно переконуєш людей в одному, а насправді – інший. І все заради вигоди.
Краще довіряти людям і бути обманутим, ніж не довіряти. Мене не раз дурили. Але наслідком довіри є мої наймасштабніші проекти.
Рішення приймаю швидко, інтуїтивно. Концепції ресторанів виникають у голові миттєво. Іноді придумую назву і під неї накручується ідея закладу. Ресторан "Яппі" (так в Японії називають молодих успішних у бізнесі людей. Вони ведуть активне світське життя, мають високооплачувану роботу, слідкують за модою, займаються спортом. – Країна) я придумував від пластикового прозорого стільця дизайнера Філіпа Старка.
Людині, про яку говорили багато негативного, а я ніяких доказів цього не помічав, – довіряю.
Більшість рішень, які приймав інтуїтивно, виявлялися правильними. А прораховані – помилковими. Мабуть, це один із законів природи. Наприклад, Ейфелеву вежу будували три роки без визначеної мети. А потім вона перетворилася на символ Франції і прибутковий бізнес.
Дотримуюся принципу win-win – подвійний виграш. Готовий поступатися під час переговорів, щоб обидві сторони були задоволені. Єдине, де не йду на компроміси, – у питанні цінностей.
Багато домовленостей узгоджую з партнерами усно. Майже вся моя франчайзингова мережа побудована на обіцянках.
Перша моя робота – ковиряльник на львівській взуттєвій фабриці "Прогрес". Витягував цвяхи з колодок. Тоді зрозумів, що не здатен до монотонної праці.
Ідеї виникають у тих, хто має критичне мислення. А воно властиве тим, у кого є свобода думки.
Я – сентиментальний. Недавно на весіллі старший чоловік так недолуго, але так зворушливо говорив тост, що я заплакав.
Зло має різні форми. Найбільше щоденного зла: нехтування спокоєм, бажаннями, звичками інших. Попса – це теж зло. Пропонує людині не думати, а дає готові рецепти – легка музика, проста література, кіно, популістські політичні рішення. Її засилля заглушає людський розвиток.
Бути прикладом найважче для своїх дітей. Бо в родині розслабляєшся. Деколи помічаю, що перед близькими поводжуся, як свин.
Найбільше шкодую про своє ставлення до матері. Воно не завжди було хороше. Вона померла кілька років тому. Не можу нічого виправити.
Дітей треба дуже не любити, щоб дати їм багато матеріальних благ. Своїм сказав, щоб не розраховували від мене на машини й маєтки. Не хочу, щоб у них зник стимул для роботи над собою і можливість почуватися щасливими. Випадково почув, як однолітки сина говорили про майно, яке дістанеться їм після смерті батьків.
Важливо, щоб діти почувалися вільними. Якщо ти такий всередині, то навіть у в'язниці матимеш свободу. Василя Стуса невільною людиною не назвеш.
Один із найприємніших моментів дня, коли заходжу в кімнату, а молодша донька щось ліпить або грається. А коли ще й до мене притулиться – я щасливий.
Абсолютно щасливим можна бути тільки тимчасово. Постійне щастя – помірний спокій.
Від поганого настрою рятуюся книжками, музикою і починаю планувати нові проекти.
Я лінивий. Можу тиждень нічого не робити. Після цього, зазвичай, з'являється нова ідея.
Пачку сигар викурюю за день. Кидати не хочу, поки що здоров'я дозволяє. Почав із 1990-х, коли працював у ресторані німецького міста Хайденбург. Грошей на їжу не було, а на сигари позичав.
Алкоголю майже не вживаю, перепив у молодості. Він необхідний людям, яким бракує свободи думки. Коли не можеш вільно висловлюватися. І лише серед своїх, випивши, скидаєш маску. Саме тому багато пили в Радянському Союзі й досі п'ють інтелігенти Росії.
Якби зустрів Бога, спитав би, скільки йому років.
Вірю, що Бог є. Але десь на рівні Великого вибуху, бо з чогось мало усе починатись.
Гроші найкраще вкладати у враження й спогади. Таку пораду дала старша жінка в найдорожчому ресторані Ніцци, коли відпочивали там із дружиною.
Брудні гроші мене не цікавлять. Як і брудні стосунки.
Батько рано помер. Ми жили бідно. Але це була не та бідність, що приносить нещастя, а та – що не дає можливості побачити світ. Я любив музику, а не міг купити платівку, хороший магнітофон.
Найбільше боюся війни. Коли вона йде, правди вже ніколи не знайдеш.
Українська мова – це питання ідентичності. Українцям її бракує. І на цьому не можна розслаблятися. Останні років 20 думаю українською. Із дружиною і собакою говорю російською, з наймолодшою донькою – українською.
Смерть – це подарунок людині. Бо якби ми жили вічно, то були б безвідповідальні. Найкраща смерть – коли до останнього дня залишаєшся при світлому розумі. Моя бабця померла у 99 років, читаючи книжку.
5 
1
Коментарі