вівторок, 24 липня 2018 11:17

Найважливіше, що батьки можуть дати дітям, – розуміння цінностей і добру освіту

Чотири покоління моєї родини живуть під одним дахом у триповерховому львівському будинку. Це мої діти, ми з чоловіком, мої батьки і 93-річна бабуся. Спільне життя з родичами – це наше з чоловіком рішення. Діти заохочують бабцю до життя. Щоразу з ними вона говорить про одне і те ж, але ті кілька хвилин розмови дають їй багато надії.

Для серйозних стосунків відстань – це виклик. Вона руйнує їх. Півтора року з чоловіком жили на два міста: я в Києві, а він – у Львові. На вихідні їздила додому, це фізично виснажувало. Якоїсь миті помітила, що складно спілкуватись і бути разом з ним довше трьох днів. Зрозуміла, сім'я може розпастись. Повернулася до Львова.

Кохання – це сприйняття людини такою, якою вона є. Зі всіма поглядами, звичками, недоліками, талантами і здібностями.

Цькування серед дітей найчастіше буває через незнання різноманітності світу і людей. Що більше діти подорожують, то більшає їхній кругозір. Якось у Стамбулі Килина побачила жінку в паранджі й закричала: "Мамо, чому в цієї пані тільки очі видно?" Я пояснила. Тепер розуміє, що різноманітність – це норма.

На півроку із сім'єю перемістилися в абсолютно інше середовище – була на стажуванні в Нотердамському університеті у США. Син ходив там у школу, донька – в садок. Переживала за них, особливо – за Захара. Та він добре впорався з цим викликом, пристосувався. Привітність полегшує спілкування. Ця риса найбільше вразила моїх дітей в Америці. Українцям її бракує.

Найважливіше, що батьки можуть дати дітям, – розуміння цінностей і добру освіту. Обов'язок дітей перед батьками – повага.

  Cофія ОПАЦЬКА, 42 роки, бізнес-тренер. Народилася 14 червня 1976 року. Батько – юрист, працював у Регіональному відділенні фонду держмайна, мати – домогосподарка. Навчалася на факультеті міжнародних відносин Львівського національного університету імені Івана Франка. Захистила кандидатську дисертацію з управління та розвитку людського капіталу. Учасниця міжнародних програм із підготовки керівних кадрів. Зокрема – Тhe University of Michigan Business School у США, IEDC у Словенії, China Europe Internaitonal Business School у Китаї. Шість років очолювала програми МВА Львівського інституту менеджменту та Києво-Могилянської бізнес-школи. Працювала над створенням системи навчання та розвитку працівників у ВАТ ”Концерн Галнафтогаз”. У січні 2008-го стала деканом і засновником Львівської ­бізнес-школи в Українському католицькому університеті. З 2016‑го – проректор з науково- педагогічної роботи Українського католицького універстету. Заміжня. Чоловік – Юрій Гупало, 42 роки Працює в ІТ-компанії. Мають 9-річного сина Захара і 5-річну доньку Килину-Марію. Захоплення – катання на лижах
Cофія ОПАЦЬКА, 42 роки, бізнес-тренер. Народилася 14 червня 1976 року. Батько – юрист, працював у Регіональному відділенні фонду держмайна, мати – домогосподарка. Навчалася на факультеті міжнародних відносин Львівського національного університету імені Івана Франка. Захистила кандидатську дисертацію з управління та розвитку людського капіталу. Учасниця міжнародних програм із підготовки керівних кадрів. Зокрема – Тhe University of Michigan Business School у США, IEDC у Словенії, China Europe Internaitonal Business School у Китаї. Шість років очолювала програми МВА Львівського інституту менеджменту та Києво-Могилянської бізнес-школи. Працювала над створенням системи навчання та розвитку працівників у ВАТ ”Концерн Галнафтогаз”. У січні 2008-го стала деканом і засновником Львівської ­бізнес-школи в Українському католицькому університеті. З 2016‑го – проректор з науково- педагогічної роботи Українського католицького універстету. Заміжня. Чоловік – Юрій Гупало, 42 роки Працює в ІТ-компанії. Мають 9-річного сина Захара і 5-річну доньку Килину-Марію. Захоплення – катання на лижах

Найважчий вибір – між одним добром та іншим добром. Хоч би яке рішення прийняв, може здатися, що можна було б вчинити виграшніше. Нещодавно сина запросили на день народження, але того ж дня випав виїзд на пластове Свято весни. І одна подія цікава, й інша. Захар вирішив їхати на Свято весни.

Добро – коли створюєш додаткову цінність. Зло – це коли люди беруть не своє: дім, майно, ідею, час, життя.

В Україні мені бракує американської поваги до чужого часу. Якщо маєш лише годину на зустріч, то після запізнення в тебе є лише залишок відведеної години. Також американці дуже шанують приватний простір. Дратує тут, коли в аптеці купую ліки, а наді мною хтось "нависає", ще й поради роздає.

Європейські країни дуже різні за діловою культурою. Якийсь час жила в Данії. Там у справах важливий консенсус. Іноді деякі питання обговорювали більш як п'ять разів. Здавалося б, усе вже вирішено, пора працювати. А їм важливо, щоб усі були переконані у правильності рішення.

Слабкість українського бізнесу – в тому, що у своїх рішеннях він орієнтований на короткий термін. Якщо інвестиція не повертається за три роки, розглядати ідею рідко готові.

Українці навчилися робити бізнес в анархічному середовищі. А от в упорядкованому – це для нас виклик.

Найбільше розкривають систему цінностей людини дії, які ми робимо, коли нас ніхто не бачить.

"Треба вміти вчасно піти", – казала мама моєї товаришки, коли нам було по 15. Яка б не була крута вечірка, потрібно мати відчуття міри і залишити її вчасно.

Керувати часом здатні ті, хто вміє говорити "ні". Темп життя постійно зростає. І у деяких випадках треба вміти відмовлятися від певних завдань.

Одна з проблем бездіяльності теперішньої молоді – батьки-заробітчани. Нащо мучитись за 250 доларів на місяць, якщо їх і так мама вишле?

У бізнесі є два типи мислення: підприємець і менеджер. Перший у всьому бачить можливості, має інтуїцію, не боїться ризикувати. Але, як правило, менш структурований, готовий помилятись. Другий – системний. У нього все має бути передбачено, пораховано.

Найяскравіший спогад дитинства – як мене тато в Москві загубив. Навчалась у другому класі, була з батьками у відрядженні. Купили в магазині кухонний комбайн. Його тато ніс у руках, а мені довірив теку з документами. Спустилися в метро, я сіла у вагон, двері зачинились. Тато з комбайном лишився на пероні. Вийшла на наступній станції, а батько іншим потягом під'їхав до мене. Він сподівався, що вчиню саме так.

Якби мала змогу поговорити з Богом, запитала би про долю Донбасу.

Найстрашніше – батькам пережити своїх дітей.

Зараз ви читаєте новину «Найважливіше, що батьки можуть дати дітям, – розуміння цінностей і добру освіту». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути