Щоб писати те, що пишу, мусив пережити війну зсередини.
Цілу весну позаторік просився в армію. У військкоматі казали: ми про вас пам'ятаємо – і не брали. Тоді пішов на фронт добровольцем.
Перше відчуття на війні – нестримне самозбереження. Страх постійно тисне на підкірку. Інстинкт волає, що тут – небезпечно, а ти змушуєш мозок його придушувати.
Найстрашніше – довезти пораненого до лікарні ще теплим, але вже бездиханним. Так загинув друг Шип у вересні 2014-го під Донецьком. Міна розпанахала йому бік. Ми летіли у Селідове на такій швидкості, що в Карлівці на блокпосту збили знак "Стоп". Коли вивантажували Шипа, він уже не дихав.
Найважче – вибирати. Коли в машині 4 місця для поранених, а їх – півтора десятка.
Війна – це чортова лотерея. Випадковостей значно більше, ніж закономірностей. Недарма там люди починають вірити в Бога та Його провидіння. Знаю чоловіка, якому куля пройшла по шиї і подряпала її. Залишила 10 сантиметрів шраму. Я їздив у Донецьк по мінному полю – випадково заблукав. Але повернувся.
Планування життя має небагато сенсу. Вирішено, що з тобою станеться. Але як сприймеш це – залежить тільки від тебе.
Молився єдиний раз у житті – на похоронах побратима, щоб Бог дав сили переступити через усі втрати й довершити справу до кінця.
Що їду на війну, знали тільки моя дівчина і пару дуже близьких людей. Мама не знала до цього року. Думала, що я то в Києві, то у відрядженні. Розповідав їй байки весь час. Сказав якось, що я на базі під Києвом у Новопетрівцях. Питає: "З Порошенком говорив?" – "З яким Порошенком?" Він саме того дня приїжджав, а я сидів у Пісках і новин не читав. Мусив казати, що я його не побачив.
У мирному житті страшніше, ніж на війні. Там тебе оточують 100 відсотків прекрасних людей. Вони мають стержень і фундамент. Не зрадять. У мирному житті більшість людей некомфортні або не заслуговують спілкування. От я вийшов до магазину й побачив п'яну компанію. Де пили, там і блювали. На війні такого не пригадую. Тут потрапляєш в інший світ, який заслуговує бути розбомбленим у хлам.
Найбільше у світі люблю людей. Але маленькими дозами. Розумію недосконалість і аморальність середньостатистичної людини. Знаю точно: це суспільство не пробачить добровольцям, що вони поїхали гинути за нього.
Надихають помилки. Як свої, так і чужі.
Без ненависті воювати з ворогом неможливо.
Намагаюся бути чесним завжди. Але є грішок – часом прибріхую.
Наступна революція буде швидкою і дуже кривавою.
Алкоголь вживаю 3–5 разів на рік. У стані сильного сп'яніння втрачаю логіку мислення, а це дратує.
Категорично не сприймаю непунктуальних людей. Я ніколи не запізнююся. Колишня дружина весь час спізнювалася. Через це виникало багато конфліктів. Якось домовилися зустрітися, щоб подати заяву на розлучення. Я вирішив помститися – приїхав на годину пізніше. І чекав її півгодини.
Усе роблю швидко. Вирішив кинути курити – отже, не курю. Але люблю цей процес. Можу скурити цигарку за день, можу – 10. Подобається курити з кавою. Один дід якось мені сказав: "Диму не бійся. Він не задавить. Людей бійся – вони можуть".
Усі знання я здобув самоосвітою.
Мій перший вірш був жахливим у технічному сенсі. Однак відмінним у сенсі патріотизму. Був я тоді у 5-му класі.
Не можу не писати. Це як їсти чи пити. Коли довго не пишу, стаю нервовий.
Не можу пояснити появу моєї пісні "Добровольці" 2012-го, коли й натяку на війну не було. Тільки зараз розумію, про що вона. Іноді здається, що не складаю вірші, а записую. Хто їх диктує, чому – не знаю. Пишу про майбутнє. І написане збувається.
Кохання – це суміш відчуттів. Там є і щастя, і розпач, і безпорадність. Навіть щеняче захоплення, коли хочеться стрибати невідомо чому.
Я непридатний до серйозних стосунків. Ну, який із мене сім'янин? Зараз я тут, завтра – на блокаді Криму, післязавтра – не передовій.
Війна закінчиться, але повернутися з неї – неможливо.
На війні найбільше не вистачало самотності. У дитинстві гралися в кунсткамеру: хто найдовше просидить у темному підвалі. Я міг сидіти там безкінечно. Не потребую компанії, щоб добре почуватися. А на війні ти постійно у великих групах людей: або казарма, або окоп, або бліндаж. Неможливо зосередитись на своїх думках.
Найгірша самотність – коли тобі погано, а всім до тебе байдуже.
Коли почалася війна, придумав анекдот. "Правий сектор" – це коли живеш у піонерському таборі й за хорошу поведінку тобі дозволяють пограти в Counter-Strike (комп'ютерна гра зі стріляниною. – Країна). Так воно й було. Щоб потрапити на передову, мусиш проявити себе, домовитися з командиром, добре сформувати боївку, пройти вишкіл.
Син пишається, що тато пішов на війну. Характер має такий, як у мене. Як казала моя тітка, гени пальцем не виколупаєш.
Ці рядки символізують закінчення війни:
Коли закінчиться війна
І всі повернуться додому,
Коли зі стін аеродрому
Зітруться їхні імена,
Коли відродиться земля
Перетравивши кулі й міни,
Ти мовчки плюнеш на руїни
Колись могутнього Кремля.
Людина, якій не соромно за те, якою вона була рік тому, не дорослішає.
3 
1
Коментарі