"Національний банк запізнюється з прийняттям рішень на два роки"

Україні потрібні невеликі платоспроможні регіональні банки й інвестиційні фінустанови, – каже економіст Олексій Лупоносов

За останні півтора року в Україні ліквідували 63 банки. Чому так багато?

– За цей час гривня знецінилася більш ніж утричі. Наші банки тримають свої капітали в національній валюті. Тому їхні резерви в доларовому еквіваленті впали в три рази. Тепер, щоб їм повернутися до кредитування на товари – автомобілі й інші іноземні речі, потрібно на стільки ж наростити свої резерви. Адже ціна імпортних товарів прив'язана до долара або євро. А оскільки наші банки заробляють у гривні, то зараз не можуть наростити капітал.

До 2014 року в Україні працювали багато кишенькових фінустанов. Вони виконували роль гаманців фінансово-промислових груп, представники яких були при владі. Звітність підробляли. Нацбанк на це заплющував очі. Позаторік, після перемоги Революції гідності, ці бізнесмени відійшли від влади й вивели кошти за кордон. Їхні банки стали банкрутами.

За цей час виникла й інша проблема. Вкладники побачили, що гривня знецінюється й почали забирати депозити, щоб купити за ці гроші долари. Багато фінустанов не могли одразу віддати депозити, затримували їх. Серед людей виникла паніка. Стали забирати гроші й власники доларових депозитів. За 2014 рік з усіх банків вивели 29 відсотків депозитів, це 126 мільярдів гривень. Торік така тенденція продовжувалася.

А банки влаштовані так: якщо 10 відсотків вкладників забирають кошти, то настає криза ліквідності – неможливість вчасно виконувати свої обов'язки. Якщо ж 20 процентів виводять гроші – банкрутство.

 

Як позначилися на банківському ринку анексія Криму та захоплення проросійськими бойовиками частини Донбасу?

– Більшість великих фінустанов втратили від 20 до 30 відсотків капіталу.

Яку політику щодо неплатоспроможних банків проводить НБУ?

– Він лишає на ринку великих гравців. Саме для цього підняв статутний капітал для банків і дозовано капіталізує проблемні фін­установи. Великі – прогнозованіші, їх менше. Оскільки Україну кредитує Міжнародний валютний фонд, то влада дослухається до позиції його фахівців. А вони вважають, що нам достатньо 50 банків. Цьогоріч варто скоротити їхню кількість до 100, далі – ще вдвічі. Бо саме така кількість фінустанов є в більшості країн.

Але це – досить формальний підхід. Ми мали 176 банків і багато з них до падіння гривні були прибуткові. Важливо не зменшувати їхню кількість, а контролювати.

Як варто було вчинити з проблемними банками?

– Не треба було банкрутувати "Дельту". Це великий системний банк. Він мав навіть відділення в Білорусі. Але його клієнти почали гірше гасити кредити – через падіння доходів. А це був основний напрям роботи банку. Тому він постраждав. Нацбанку варто було ввести туди своє управління й реформувати "Дельту", вливши потрібні кошти. Адже все одно держава мала фінансувати цей банк: лише на Фонд гарантування вкладів випало 16 мільярдів гривень. Їх він віддає своїм вкладникам.

Але з 2009 року держава капіталізувала банк "Надра". Туди влили понад 2 мільярди гривень. А торік у червні все одно вирішили ліквідувати.

– Там головна причина невдач – у корупції та невдалому керівництві. Значна частина перерахованих державою коштів ішла на передвиборні кампанії наближених до банку людей. Крім того, в "Надрі" працювали багато спеціалістів, які раніше скомпрометували себе: брали участь у фінансових махінаціях тощо. Вони не могли зробити "Надру" плато­спроможним банком.

Які основні помилки Національного банку?

– Він запізнюється з прийняттям рішень десь на два роки. Ще в першій половині 2014-го було зрозуміло, що банкам потрібне буде фінансування. Але керівництво НБУ залученими від МВФ грошима погашало іноземні борги. Зокрема й перед Росією, яка окупувала нашу територію. Коли стан фінустанов дійшов до крайньої межі й так само треба було гасити закордонні борги, влада почала їх реструктуризовувати.

НБУ не контролює належним чином фінустанови. Наприклад, Ігор Суркіс мав банк "Бігенергія". Збанкрутував його, а зараз купує інший. Йому не заборонили займатися банківською діяльністю. Винятком є хіба Андрій Оністрат, власник "Національного кредиту". На нього відкрили провадження за те, що його оточення заводило на підставних людей рахунки й незаконно конвертувало 7 мільярдів гривень. Якщо в Євросоюзі власника банку чи менеджера спіймали на фінансових злочинах, забирають у нього все – конфісковують майно, арештовують рахунки. Це на людину діє гірше, ніж смертна кара. Дуже важко жити, як жебрак, коли вчора мав усе.

Керівництво Нацбанку бачить, що іноземні фінустанови покривають свої збитки коштами з-за кордону і заохочують їхню роботу тут. НБУ встановив мораторій на продаж, тобто іноземні фінустанови в Україні продати не можна. Однак теперішня політика НБУ призведе до узалежнення нашої банківської системи й економіки від іноземців.

Чому?

– Бо головним завданням іноземних банків в Україні є не нарощення капіталу. Вони демпінгують, щоб посісти місце вітчизняних фінустанов. Коли в них побільшає клієнтів, просуватимуть інтереси своїх країн. Уже зараз французькі банки заохочують українців купувати французькі автомобілі. На їх придбання можна взяти кредит із нижчим відсотком. Уряд Франції компенсує це. А німецькі банки не видають кредитів на бізнес в українських відділеннях. Потрібно їхати в Німеччину, зареєструвати там фірму, заплатити податки й лише тоді дадуть позику. Через це чимало програмістів виїхали туди з України. Іноземні банки працюють у нас, щоб у своїх країнах створювати робочі місця.

Менша ймовірність, що збанкрутує іноземний банк в Україні, ніж вітчизняний?

– Така сама. Кожне представництво іноземного банку реєструють в Україні як нашу установу. Система роботи всіх філій побудована автономно від основного банку, що працює в Австрії, Франції чи якійсь іншій країні. Перевагою є те, що в разі труднощів "банк-мама" підтримає філіал. Але не зобов'язаний це робити. Якщо не профінансує філію, то зазнає тільки репутаційних втрат.

Те, що іноземні компанії нібито чесніші чи порядніші за українські – міф. У нас немає жорсткого контролю за діями фінустанов, тому закордонні банки не бояться порушувати закони.

Наприклад?

– Спекулюють на валютному ринку. Коли був дефіцит доларів, то, як міняйли, продавали валюту дорожче – через своїх представників. Цим порушували наше законодавство. Керівники частини філій за час роботи в Україні стали корупціонерами. ­Беруть на батьківщині гроші на хабарі нашим чиновникам. Витрачають якусь частину за призначенням, а за решту живуть у нас так, як у себе могли б тільки мріяти.

Останнім часом, щоб не платити податки, іноземні банки стали брати українців на трудовий договір. Нерідко ці угоди порушують наше законодавство і Конституцію. ­Наприклад, працівникам банку забороняють спілкуватися з журналістами, вводять інші обмеження, а платять по 3–4 тисячі гривень. Мою знайому звільнили з іноземного банку за те, що її хлопець – журналіст. У Франції через таке був би скандал, профспілки не мовчали б.

Україні не треба іноземні банки?

– Потрібні, але їх має бути менше половини загальної кількості. Тоді виникатиме здорова конкуренція з українськими. Також нам треба більше невеликих банків. Вони стимулюватимуть розвиток малого і середнього бізнесу.

Але невеликі фінустанови швидше банкрутують у кризу.

– Імовірність банкрутства не залежить від розміру банку. На це впливають його кредитна політика та поведінка керівників. Якщо б у нас нормально працювало законодавство і НБУ здійснював контроль, то випадків банкрутства було б значно менше.

Серйозною перевагою здорового невеликого банку є робота в одному регіоні. В Одесі є Морський транспортний банк. Він працює із судновласниками та моряками і добре стоїть на ногах. Його керівництво знає специфіку цієї сфери. В моряків гроші беруть на депозит, судновласникам позичають на пальне. Банк на 100 відсотків український і, до речі, зарплати там вищі, ніж у більшості іноземних фінустанов. Тому краще б НБУ протягом багатьох років підтримував не "Надру", а 50 маленьких банків.

Чи треба закривати російські банки?

– Великого потоку депозитів туди немає. А позики вони дають. Наприклад, "Сбербанк России" кредитує реальний сектор економіки. То чому від них відмовлятися?

Чи загрожує падіння "Приватбанку"? Адже його співвласник Ігор Коломойський і президент Петро Порошенко перебувають у стані напіввійни.

– У "Приватбанку" немає конкурентів в Україні. Через нього більшість громадян переказують гроші з рахунка на рахунок як у сімейних, так і в бізнесових справах. Якщо "Приват" рухне, то його клієнти до державних банків не підуть. Вони вже розбещені онлайн-сервісами. Тож у крайньому випадку НБУ поставить там свого куратора – щоб кошти з "Привату" не вивели за кордон. Але на його роботі це не позначиться.

Яка банківська система потрібна Україні в теперішніх економічних умовах?

– Зараз потрібні невеликі платоспроможні банки регіонального значення. Такі знатимуть особливості промислового й бізнесового життя своїх областей, кредитуватимуть малий бізнес. І зростатимуть разом із ним. Той ставатиме середнім – і банки середніми. Якщо таких буде кілька на область, то з'явиться конкуренція: банки пропонуватимуть нижчі відсотки за кредитами й вищі – за депозитами. Важливо, щоб їхніми власниками були вітчизняні бізнесмени, які працюють в Україні. Тоді їм буде невигідно невиправдано ризикувати й підставляти вкладників.

Було б добре, якби з'явилися інвестиційні банки. Такі є в більшості країн. Вони дають довготермінові кредити під бізнесові проекти й сучасні розробки. Це дало б поштовх багатьом українським стартапам.

Іноземним банкам варто заборонити працювати із зарплатними проектами бюджетних установ. Бо до цього йде.

На дії Національного банку ніхто не повинен суттєво впливати: ні президент, ні провладні політичні сили. Вдалим головою НБУ був Сергій Арбузов. Він робив усе те, що було вигідно родині тодішнього президента Януковича, нікого більше не слухав. Зараз треба діяти так само, але для України.

×