Що біднішою та неосвіченішою є країна, то фатальніші результати дій виборців, – каже публіцист Віталій Портников
Конституційний суд України скасував кримінальну відповідальність за незаконне збагачення, обмежив повноваження Національного агентства з питань запобігання корупції. У ЄС заявили, що Україна через це може втратити безвіз. Президент Володимир Зеленський запропонував розпустити КСУ і визнати його рішення "нікчемним". Хоча, за законом, його не можна оскаржити чи скасувати, а суддів звільнити. Що небезпечніше для держави – відкат в антикорупційній політиці чи те, що президент підважує державну інституцію?
– У самому запитанні криється пастка. Руйнування інституцій і є реальним шляхом до посилення корупції. Не можна погодитися з рішенням Конституційного суду, але завдання інших гілок влади – оперативно виправити помилку й ухвалити новий варіант антикорупційного законодавства.
Завдання суспільства в цій ситуації – демонструвати Конституційному суду, що воно не сприймає його заангажованості та неготовності відповідати на виклики, які стоять перед державою. Але руйнування самої установи в неконституційний спосіб – це очевидний шлях до авторитаризму і зневаги до державних інституцій. Це тільки посилить можливості корупціонерів, хоч яким законодавством захищалася б від них держава.
"Слуги народу" немає серед лідерів місцевих виборів, за результатами екзитполів. У найбільших містах ніхто з їхніх кандидатів у мери не отримав більшості голосів. Що стало причиною поразки?
– Успіх "Слуги народу" на парламентських виборах торік зумовило те, що вони відбулися одразу після президентських. Падіння рейтингу Володимира Зеленського було неминуче. За нього голосував різноспрямований електорат – патріоти, проросійські й байдужі, що прагнули швидкого поліпшення життя. Нашого виборця завжди переконували, що він погано живе, бо чиновники крадуть у народу. А не через олігархізовану політичну систему й відсутність боротьби з монополіями. Одного протистояння корупції недостатньо для цивілізованого розвитку й економічного добробуту.
З падінням рейтингу Зеленського почалося і зниження підтримки його партії. Фактично цієї політсили не існує. Вона додаток до Зеленського, віртуальний проєкт для встановлення президентського контролю над парламентом. Та навіть попередній керівник Офісу президента Андрій Богдан казав, що цей контроль триватиме рік. А Ігор Коломойський зазначав, що й самого президента може вистачити на стільки ж. На місцеві вибори потенціалу вже не стало.
Ці вибори стануть поворотними у президентстві Володимира Зеленського?
– В інтерв'ю ВВС визнав, що його електорат – це 30 відсотків, які підтримували його в першому турі. Зараз втрачає навіть серед них. Цих людей можна схарактеризувати як байдужих до будь-якого державного проєкту. Їх не хвилює, як називається країна і де вони живуть. Хочуть від неї лише можливостей економічного розвитку. Не розуміють, що без реальної української національної держави не буде добробуту. Вона має стати притулком для народу і його цінностей.
Базовий електорат Зеленського бачить, що він не може забезпечити економічного успіху. Починає відходити. Але для них немає альтернативного популістського маніпулятивного проєкту. Його не може очолити політик. Має бути людина з вулиці, яку знають. Рух "5 зірок" в Італії очолив професійний клоун Беппе Ґрілло. Вів блог і критикував владу. Мовляв, сенс політики у протистоянні народу з корумпованими чиновниками. Дональд Трамп у США – та сама історія. У нас таких було двоє: Зеленський і Вакарчук. Це вже відпрацьовані проєкти. Інші не вистрілюють. Місцеві вибори це показали на прикладі Андрія Пальчевського чи Сергія Притули.
Як результати голосування змінюють політичну реальність в Україні?
– Патріотична частина повертається до націонал-демократичних сил. Насамперед до "Європейської солідарності". Якби "Голос" з першого дня став жорстко в опозицію, мав би кращі результати, а "Слуги народу" – ще гірші. Частина електорату, яка тяжіє до "русского мира" і на президентських виборах підтримувала Зеленського, повертається до "Опозиційної платформи – За життя".
У обласних центрах здебільшого владу зберегли чи набрали найвищий бал чинні міські голови: Дніпро, Одеса, Харків, Київ, Чернігів, Івано-Франківськ, Тернопіль, Вінниця. Журналіст Юрій Бутусов пише: країна проголосувала за децентралізацію. Чи можна сказати, що відбулося становлення місцевих еліт?
– Це перші локальні вибори після проведення децентралізації. Місцеві лідери завжди мали непогані позиції. Сильні мери, як правило, зберігають вплив. Відомі не лише регіональною діяльністю. Віталій Кличко – політик загальнонаціонального масштабу. Не думаю, що його кар'єра закінчиться в Києві. Голова Дніпра Борис Філатов – так само. Харківський мер Геннадій Кернес – один із лідерів проросійського табору реваншу. Андрій Садовий зі Львова ще недавно очолював загальнонаціональну партію.
Люди також побачили, що від місцевих керівників залежить більше, ніж раніше. Не просто їздять до Києва за ресурсами, а можуть самостійно акумулювати їх.
Під час пандемії коронавірусу країну на регіональному рівні поділили на зони. Карантинні рішення ухвалювала місцева влада. Люди оцінили ефективність. Це посилило місцеві еліти.
Але не варто забувати про регіональні клани. Децентралізація їх змінила. На Сумщині троє представників однієї сім'ї балотувалися до місцевих рад у списках різних партій. У багатьох містах у людей немає політичних пріоритетів. Використовують партійні вивіски для збереження контролю над фінансовими потоками. Це тіньова сторона децентралізації. Її можна подолати тільки боротьбою з корупцією.
У кого з місцевих партій є шанс пройти в парламент?
– Вибори показали успіх регіональних проєктів. Але навряд скоро стануть загальнонаціональними. Важливіше, що робитимуть виборці цих партій під час майбутніх парламентських і президентських голосувань. У Вінниці, наприклад, тріумфатором є "Українська стратегія" Володимира Гройсмана. Її прихильник точно не голосуватиме за партії Зеленського чи Медведчука. Обере "Європейську солідарність" чи іншу політичну силу з патріотичного спектра. У Львові один із лідерів – "Самопоміч" Садового. Її електорат так само голосуватиме за націонал-демократичні сили. У Харкові переміг "Блок Кернеса". Його виборець підтримає ОПЗЖ чи "Опозиційний блок". У Дніпрі першість здобула партія міського голови Бориса Філатова "Пропозиція". За кого голосуватиме її шанувальник? Він не має конкретного забарвлення. Треба робити все, щоб перетягнути цей електорат у патріотичний табір.
Стало ясно, за яких виборців треба боротися. Україна зараз розмальована, як США перед виборами президента. Там є демократичні та республіканські штати. А також ті, що не визначилися. Президентом стане той, хто переможе в регіонах, де люди ще вагаються. Націонал-демократичні сили можуть не боротися за Львівську чи Тернопільську області. Слід навернути на свій бік Дніпро та Дніпропетровщину. Патріоти не здобудуть великого результату в Харкові. Як і ОПЗЖ у Тернополі. Варто посилювати позиції на півночі та Подніпров'ї.
Про єдність у країні поки що не можемо говорити. Як це подолати?
– Об'єднання під час президентських виборів 2014 року чи 2019-го не відбулося. Люди обирали Порошенка й Зеленського, маючи різнополярні очікування. Це вже в минулому. Частина громадян хоче, щоб Україна повернулася до російської орбіти. Вона обмежена і не збільшується. Голосуватиме за партію Медведчука. Націонал-демократичний електорат хоче, щоб Україна була цивілізованою європейською державою. Він становить більшість. Це видно за кількістю голосів за націонал-демократичних кандидатів у першому турі президентських виборів 2019-го. Мова про Порошенка, Тимошенко, Смешка, Ляшка. Голоси за Бойка і Вілкула тоді становили 20–25 відсотків. Ще 30 процентів – за популіста Зеленського. Вони зараз фактично й керують країною. Змушені входити в ситуативні союзи з державною більшістю чи проросійською меншістю. "Слуга народу" голосує з "ЄС", "Голосом" і "Батьківщиною" або з ОПЗЖ. Якщо націонал-демократичні сили об'єднаються, не матимуть альтернативи.
Партія одіозного проросійського блогера Анатолія Шарія може пройти до місцевих рад у кількох великих містах, як-от Харків та Одеса. Які можливості отримає ця політсила?
– Популістський виборець Зеленського шукає альтернативу. Шарій підходить. Його позиції можуть посилюватися в межах 30 відсотків.
Зафіксували рекордно низьку явку – майже 38 відсотків. Про що вона свідчить?
– Сподіваюся якомога довше не зустрічати на виборчих дільницях ті 30 відсотків, які зараз шукають заміну Зеленському. Я проти закликів "прийдіть на вибори та висловіть свою думку". Якщо не маєте позиції, не розумієте, що залежить від вашого голосу, не змогли сформулювати пріоритети, – будь ласка, сидіть удома. Своїм необдуманим голосуванням крадете майбутнє в себе, в мене і в держави.
Демократія передбачає відповідальність. Що біднішою та неосвіченішою є країна, то фатальніші результати дій її виборців. Маємо працювати з громадянами, підвищувати рівень політичної свідомості.
Для чого Зеленський влаштував опитування?
– Це технологічний крок для підвищення рейтингу "Слуги народу". Мовляв, президент продовжує відстоювати народовладдя.
9 грудня 2019-го Зеленський сказав, що дає собі рік, аби йти за сценарієм Мінських угод. Термін збігає. Як оцінюєте політику щодо Донбасу й Росії?
– Коли ставав президентом, не розумів, що відбувається навколо Донбасу. Внутрішньо залишається радянською людиною. Не усвідомлює, чому відбуваються Майдани, чого прагнуть люди, які виходять на вулиці. Міг щиро вважати, що, коли замінить "націоналіста" Порошенка, зможе домовитися з Путіним. На початку свого терміну Петро Олексійович теж вірив у це. Постійно недооцінюємо російські наміри. РФ для цілей застосовуватиме не лише диверсійні угрупування, а й регулярні війська.
Перемир'я та обмін полоненими важливі. Але Росія звільняла людей, лише коли Україна мала чим заплатити. Сенцова в обмін на Цемаха (командир роти протиповітряної оборони так званої ДНР у місті Сніжне, причетний до збиття пасажирського боїнга над Донбасом. Переданий Росії в рамках обміну у вересні торік. – Країна). Коли стало зрозуміло, що Зеленський не планує капітулювати, обміни закінчилися.
Путін грає у свою гру. Перемир'я – не мир. Може тривати, доки не з'явиться необхідність тиску на Київ. Це ніби перший крок до заморожування конфлікту. Але Москва не піде на таке. Адже тоді Донбас перестане впливати на внутрішнє та зовнішнє життя України. А Кремль остаточно виведе з нашого поля велику частину потенційних виборців ОПЗЖ. І назавжди отримає критичне ставлення українського суспільства до РФ.
Чого очікувати від Мінських переговорів?
– Доки угоди діють і ми вимагаємо виведення чужих військ із нашої території, вони є пасткою для Росії. Вона не збирається цього робити. Це дає змогу зберігати санкційний тиск. Якщо почнемо виконувати політичну частину без видворення формувань РФ, Мінські угоди стануть западнею для України.
Зеленський спробував діяти паралельно. Включити в переговорну групу переселенців, створити консультативні ради. Це нічого не дасть. Бо Москві не потрібно.
Кремль хоче, щоб Зеленський почав перемовини з керівниками так званих ЛДНР. Поступово нав'язує йому ідею прямих перемовин. Спочатку глава Офісу президента Андрій Єрмак і заступник керівника адміністрації президента РФ Дмитро Козак підписали рішення про створення Консультативної ради. Потім намагалися протягнути ідею спільної інспекції позицій на передовій. Спроби весь час провалюються, бо росіяни не вміють тиснути елегантно. Вимагали провести спільне інспектування по всьому фронту. Не змогли обмежитися однією ділянкою.
З моменту обрання Зеленського все йде за московським планом, казали ви. У чому він полягає?
– Росія все правильно робить, виходячи зі своїх інтересів. Їй потрібно приєднати до себе Україну. Для цього треба було не допустити підписання Угоди про асоціацію з ЄС у грудні 2013-го. Але Путін не очікував такої реакції народу. Тож тепер треба зупинити подальший розвиток України на шляху до НАТО та Євросоюзу. У такі альянси не приймуть країну, яка має на своїй території військове протистояння з сусідом. Доки не вирішимо питання Донбасу й Криму, залишатимемося в буферній зоні.
У Білорусі три місяці тривають протести. 26 жовтня закінчився строк ультиматуму, який опозиціонерка Світлана Тихановська висунула самопроголошеному президенту Олександрові Лукашенку. Вимагала випустити політв'язнів, зупинити насильство й оголосити нові вибори. Як розвиватимуться події?
– Люди продовжують виходити на вулиці. Це нервує владу, вона може вдатися до завеликого силового тиску. Майдан у Києві теж спочатку був мирний. Але влада почала вбивати. Якщо Лукашенко перейде червоні лінії, як Янукович, все залежатиме від того, чи будуть білоруси захищатися, чи перелякаються. У першому випадку ніяка Росія Лукашенкові не допоможе. Режим упаде. На вулиці вийде стільки людей, що вони займуть його резиденцію. Парламент під тиском громадян ухвалить рішення про імпічмент президента та його арешт.
Якщо люди злякаються жорстокості й нахабства режиму, тимчасово протести припиняться, щоб початися знову. Тамтешнє суспільство вже ніколи не підтримуватиме Лукашенка.
Який буде для України наступний рік?
– Кожен місяць 2020-го йде за рік, і він ще не закінчився. Почався новий локдаун у Європі. Україна також підходить до небезпечного епідеміологічного порога. Наступний рік може бути не менш складний. Усі небезпеки залишаються. Пандемія тягне за собою економічну кризу. Не відомо, як поводитиметься Росія. Доки не побудували міцної держави, на нас усюди чекатимуть небезпеки. Сильні країни краще проходять турбулентні періоди. Слабші втрачають більше.
3 
1
Коментарі