У нас є десятки тисяч розвіданих родовищ. І ще більше – відомих, але недорозвіданих, – каже геолог Марія Курило
Заступник міністра охорони навколишнього природного середовища Дмитро Гурський оцінив природні багатства України у 7,5 трильйона доларів. Чим ми насправді багаті?
– У нас десятки тисяч оцінених, розвіданих родовищ. І ще більше – відомих, але недорозвіданих. Потрібні час і гроші, щоб їх підготувати до освоєння. Вугіллям, скажімо, ми забезпечені майже на 700 років. Але антрацити, що залишилися на окупованих територіях, маємо або купувати, або перелаштовувати виробничі потужності під інші марки.
Україна видобуває 98 видів корисних копалин. Питома вартість 1 кубометра землі не найвища, але на хорошому рівні – порівняно з іншими країнами. Найвища – у Південно-Африканській Республіці, за рахунок благородних металів і покладів алмазів.
Фонд надр, що обліковується, родовища, прояви створювали і вивчали переважно за радянських часів. За останні 25 років ресурси масштабно не переоцінювали. А вимоги до технологічного вивчення, переробки змінилися. Тому реальне промислове значення покладів інколи не встановлене.
Немає грошей їх переоцінити?
– Ми лише зараз доходимо до усвідомлення, якою має бути геологічна розвідка. Радянські вимоги до вивчення надр базувалися на тогочасних освіті, знаннях, ресурсах. Фінансування було необмежене – що більше накопичимо, оцінимо, то краще. Нинішні зміни наближаються до закордонної практики.
У чому вона полягає?
– У комерціалізації геологорозвідки. Ця інформація має бути комусь потрібна. Її споживач – це насамперед користувачі надр, видобувні підприємства. Тепер це переважно приватні компанії. Вони і мають фінансувати розвідку.
У західних країнах за державний кошт проводять лише геологічну зйомку. Вона не комерційна і перебуває у вільному доступі. Подальші етапи фінансують видобувні підприємства.
Ми багато експортуємо сировини?
– Продаємо і сиру руду, природне каміння, і продукти переробки. Звісно, є проблема створення доданої вартості. Але це залежить від стану економіки. Переробка дуже дорога. Запустити видобування – це великі гроші, а створити збагачувальну фабрику – на порядки дорожче. У видобувній промисловості окупність визначається не місяцями, як у будь-якому бізнесі, а роками. Приміром, термін експлуатації родовища – 50 років. Якщо вдається повернути вкладені кошти за два-п'ять років – це швидко.
Додана вартість завжди пов'язана з інвестиціями. Зараз їх майже немає, бо в країні – війна, високі ризики. Плюс – коливання попиту на зовнішніх ринках по сировині.
Перспективним експортним ринком є азійські країни. Там для нас не такі жорсткі квоти, як, приміром, у Євросоюзі.
Що втрачено на Донбасі, крім антрацитових покладів?
– Флюсові нерудні корисні копалини – вапняки, доломіти. Це незамінний компонент у металургійній галузі. Вогнетривкі глини, якісні запаси яких вичерпуються. Ті були найкращі за якістю. У Криму ми також втратили родовища флюсових вапняків.
У якому стані вони до нас повернуться?
– Залежить від об'єктів. На невеликих кар'єрах інфраструктуру можна швидко відновити. А на об'єктах підземного видобутку потрібні відкачка води, провітрювання. Якщо ці системи зупиняються без належної консервації, то відновити їх буває дорожче, ніж запускати нові.
Що важливіше – екологічна складова видобутку уранових руд чи розуміння, що вони – частина енергобезпеки України?
– Постійно стикаюся з маніпуляціями на цю тему. Рудоуправління працювали десятиріччями. Люди трудились там, повиходили на пенсії. І все у них було добре. Періодично з'являються зацікавлені особи, збурюють людей станом довкілля і потім так само швидко зникають. Але ж руди залягали там сотні мільйонів років, природний фон завжди був підвищений.
Так, вплив на довкілля є. Його треба прораховувати ще на стадії вивчення. І вимагати від надрокористувачів усіх заходів для убезпечення людей і природи.
Як навести лад із бурштином?
– Є порядок надання надр у користування. Цієї процедури треба дотримуватися. Коли закон почали порушувати? Я поставила б це питання тим, хто керує на місцях. За використанням надр стежить геоконтроль та місцеві органи виконавчої влади. Думаю, жителі бачать кожну машину, що заїжджає. Геоконтроль має реагувати на звернення місцевої влади про порушення, а не моніторити кожен кар'єр щоденно.
Річ не тільки в бурштині. На Донбасі незаконно видобувають вугілля в копанках, на Житомирщині – граніти, по всій Україні – вапняки, пісок.
Але місцеві громади мали б опікуватися своїми ресурсами?
– Ми їздимо ландшафтними парками. Шукаємо цікаві відслонення – видимі шари залягання геологічних порід. Деякі з них – геологічні пам'ятки. За кілька років ці місця катастрофічно змінюються. Місцеві приїжджають туди спершу з тачками, наступного року – видно сліди ковша екскаватора, потім з'являється смітник, розкидані дохлі свині. Згодом туди із села роблять водовідведення.
Люди розуміють так: якщо надра належать мені, то маю право своїм причепом притягти трохи піску. Усвідомлення цінності природних багатств у нас відібрали, коли позбавили приватної власності. Повертати це треба поступово. Починаючи з дитячих садків і шкіл. В одному поколінні навряд це поправимо.
Зрушення відбуваються?
– Працює проект спілки геологів "Надра Землі – надра духовні". У деяких школах вивчають геологію як окремий предмет. Дітям закладають розуміння цінності надр, бережливого їх використання.
Крім роботи над вихованням, має бути адміністративний контроль?
– Є штрафи за незаконний видобуток, і вони суттєві (від 6,8 тис. до 11,9 тис. грн. За незаконний видобуток з копалин державного значення можуть обмежити волю або ув'язнити на термін до трьох років. – Країна). Методика оцінювання шкоди від незаконного видобутку може застосовуватись і до бурштину, і до піску, і до будь-якого іншого виду копалин. Є два шляхи виправлення ситуації: тотальний контроль правоохоронних органів або поступова зміна суспільної свідомості.
Нормативна база у нас нормальна. Але деякі надрокористувачі розуміють її по-своєму. Приміром, на Житомирщині на кожному найдрібнішому гранітному кар'єрі має бути маркшейдер (гірничий інженер. – Країна) і геологічний супровід. Інколи ж на 10 кар'єрів – один спеціаліст-геолог. Запаси треба обліковувати, звітувати. А власнику невигідно тримати великий штат. Що менше очей бачать порушення, то краще. Суспільство звертає увагу, коли порушення перестають поміщатися в нашій уяві.
Надрокористувачі отримують надприбутки? Якою має бути рента?
– Про це багато сперечаються. Де межа надприбутків і якою повинна бути плата за користування? Є шахти, що періодично працюють на межі рентабельності, подекуди переходять "у мінус". Це буває пов'язано з кон'юнктурою ринку. Важко точно змоделювати, наскільки багатою є руда. Можна інвестувати у збагачення, у виробництво прокату, продати метал. А потім до вас прийдуть і скажуть: маєте надприбутки, платіть. Треба шукати справедливу межу між інтересами державними й надрокористувачів, щоб не відштовхнути великий бізнес.
Чи вистачає у країні геологів? Цього навчального року набір зменшився в рази?
– Якщо запрацюють норми права, то на кожному видобувному підприємстві має бути геологічна служба. Тоді 23 студентів, яких наш університет набрав у 2016 році на перший курс, буде замало.
Вони, до речі, після закінчення не хочуть покидати столицю. Як казав один: "Не для того я приїхав у Київ із райцентру, щоб працювати у Комсомольську".
За кордон рвуться?
– Туди варто їздити, отримувати досвід. Приміром, у Канаді, США діє принцип акцесії – право власності на землю означає право власності на надра. Господар оцінює вартість своєї землі з урахуванням соціально-економічної життєздатності. Вивчаються ризики. Геологи-оцінщики у них тісно пов'язані з прикладною економікою. Геологічна служба – комплексна. У нас поки що ж – ні.
5 
35413
Коментарі
1