Музикою займаються переважно дебіли. Як можна робити справу, вихлоп від якої невідомо який буде й чи буде взагалі?
З роками не змінююся. Тільки почав повільніше розмовляти. Намагаюся чіткіше викладати думки, щоб люди могли зрозуміти. Років 10 тому з цим були проблеми.
Належу до тих, у кого голова випереджає можливості тіла. Це стосується й моєї гри на піаніно.
Є класна джазова школа. Її написав американський єврей Марк Левайн. Книжка починається зі слів: "Коли граєте на музичному інструменті, можете робити абсолютно все, якщо це допомагає вам розслабитися. Подобається тупотіти ногами - тупотіть, сидіти скрюченим - сидіть, хочеться підспівувати - будь ласка. Ви виглядатимете ідіотом, над вами сміятимуться - будьте до цього готові. Але це необхідно, щоб ви могли проявляти себе".
Якщо триматися правильних людей, можна й до 100 років дотягнути. Це люди, які вас люблять, бажають добра. З ними ви розвиваєтеся.
У рок-групах є певні психотипи. Басисти - тихі, менше за всіх випендрюються. Юрій Хусточка, наприклад, Джон Дікон із "Queen". Говорять мало, але коли вони відкривають рота - це має значення. Барабанщики - як швейцарський годинник. У групі стабілізують ситуацію. Цей інструмент обрамляє музику. Барабанщик не може бути метушливий, істеричний. Він спокійний, надійний, завжди поводиться і грає на рівні. Гітаристи - маніяки. Людина, завдання якої щось висловити, не може бути скромною. Багато з них стають повними придурками. У свідомості стирається грань між сценою і життям. Піаністи - зациклені на музиці. Але рояль не створений для соло. Він має наповнювати, направляти музику. Вокалісти - нещасні люди. У них талант обгортати почуття в слова, а ще й мають нахабство транслювати це публіці. Тому їх треба берегти, жаліти, прислухатися до них.
Хороша музика може прийти коли завгодно. Але лірика з'являється, коли нема чого втрачати. Це стан емоційного дна: все пофіг і сам собі не належиш. Цей момент потрібно зловити.
Коли лягав у лікарню, запитали - ким працюю. Кажу: композитор, музикант, музичний продюсер. Дивлюся, вона пише: "Тимчасово не працює"
Думка, яка в нормальному стані була б довга й незрозуміла, в крайньому емоційному стані стає коротка, пряма й добре зрозуміла тобі й усім.
Тільки зараз написання пісень почало вкладатися в певну систему. У всіх є така система - просто не всі колються.
Пісні писати почав чотири роки тому. Мабуть, кров оновилася. Частина крові змінюється раз на 40-60 днів, а весь організм - раз на сім років себе рестартує. Після цього може трапитися що завгодно.
Часто ставлю ноги на піаніно. Рук не вистачає.
Дратую інших людей, себе не дратую. Багато чого мене не влаштовує, але це не заважає відчувати, що я - такий, як мені треба.
Якщо мене, боронь Боже, називають Дімуля - можу вбити.
Ненавиджу, коли до мене торкаються. Навіть близькі. Уявляєте, як важко жити? Після концертів люди приходять і в них на обличчі така любов - до мене, Олі, Ліди (учасниці PIANOБОЙ. – "Країна"). Вони не знають, що сказати. Хочуть обійняти. І ти з ними обіймаєшся, а сам думаєш: "И-и-и, фу".
Двічі змінював номер телефону - через людей, які телефонують по 10 разів на день. Стою на межі третього разу.
Депресій у моєму житті було небагато. На початку, коли "Океан Ельзи" тільки починав концертувати - траплялися нестабільні моменти. Два місяці могло не бути концертів. А якщо ти вирішив присвятити себе цій справі - це жахливо. Почуваєшся мореплавцем, який прозябає на суші. Справа навіть не в концертах. Для мене півтора тижні без поїздок - справжнє випробування.
У власній квартирі, де живу вісім років, почуваюся гостем. Досі не знаю, де лежать більшість предметів.
Хто трудоголік? Я - трудоголік? Ледар! Буває, все стає нецікаво. У трудоголіків такого не буває. Їм сам процес дає сили. У мене немає жаги діяльності. Є прагнення: рухів, переміщень. Є жага реалізації.
Зіграв півтори тисячі концертів. Десь так.
Для мене загадка, як я став сімейною людиною. Досі не збагну.
Кожна людина повинна хоч раз одружитися, щоб зрозуміти, яка це марна справа. Але, коли вже вам пощастило зустріти людину, з якою ви один одного направляєте, підштовхуєте до чогось хорошого - то за неї треба триматися. Не відпускати.
Купіть авто - і матимете взуття на все життя.
Гроші - поганий подарунок. На весілля було багато конвертів, але я забув, на що ми витратили ті гроші. Зате позолоченого скорпіона, якого мама привезла мені з якоїсь поїздки - пам'ятаю досі.
Багатьом незрозуміло - навіщо люди займаються музикою. Ніякої пенсії не буде. Авторських ніхто не нараховує. Коли лягав у лікарню, запитали - ким працюю. Кажу: композитор, музикант, музичний продюсер. Назвав свою компанію. Дивлюся, вона пише: "Тимчасово не працює".
У мене торік відсотків із 80 концертів відбулися в Росії. України як концертної країни не існує на карті.
Не можу сказати, що в різних країнах люди різні. Інакші звички, поняття про задоволення, достаток, злидні - так. Але, українець, що поїхав у будь-яку країну, нормально там відбудеться й приживеться, якщо у нього є талант і прагнення над собою працювати. Я і для себе цього не виключаю. Займатися музикою я поїхав би в Америку.
Коли дратуєшся на дитину, розумієш, що насправді накричав на себе. Діти вказують на наші переваги й недоліки.
Ідеальні вчителі - діти.
Коли у тебе з'являється дитина - включається годинник. Починаєш гостріше відчувати час. До цього навіть, коли дивився в дзеркало - не відчував змін. А тут: був ембріон, а вже виріс у людину, яка говорить, що їй потрібен мобільний телефон - це конкретика.
У дитинстві я практично нікуди не ходив. Не хотілося. З 12 років займався на піаніно. Мені було цікаво. А коли батьки купили перші клавіші - не вставав від них. Більше того, заробляв на цьому. Писав фонограми співакам. Спочатку за коробку цукерок, потім - за цукерки й пляшку шампанського. Перший гонорар був 5 доларів - нормальні на той час гроші. Потім 10, 30, 50 - і понеслося.
Алкоголь потрібен, якщо відчуваєш проблеми в спілкуванні. А я їх відчуваю
Коли стрижуся коротко - стаю 18-річний пацан. Смішний і зовні, й внутрішньо.
Досі вірю, що житиму вічно. Розумію, що це тупо, але не віриться, що помру.
Я люблю випити. І напитися. Моя дівчина (дружина Ольга. - "Країна") каже, що коли я вип'ю - веселіший, людяніший, легший, зі мною простіше домовитися.
Алкоголь, звичайно - connected people. Він потрібен, якщо відчуваєш проблеми в спілкуванні. А я їх відчуваю. Для мене люди діляться на тих, із ким мені легко, і з ким - неможливо. А оскільки часто доводиться мати справу з другими - простіше випити, щоб не ображати їх.
Напиши, що я спортом займаюся. У басейн ходжу, на фітнес. А то закінченим алкоголіком виходжу.
Іноді поруч зі мною предмети розриваються. Недавно на зустрічі, думаю, від напруги, келих з вином лопнув. Усіх нахрін облило.
Французька система харчування для мене оптимальна. Ох, якби я міг кожен день купувати свіжий батон, шматок сиру, оливки. Ще люблю хамон - в'ялене тверде м'ясо, нарізане тонкими смужками.
Мій комфортний стан - самотність. Правда, від нього теж втомлюєшся.
До себе потрібно прислухатися. Це довго, але треба. У Петра Мамонова було класне інтерв'ю 1993 року. Совок розвалився. Купони. Скрізь розруха, жопа. Всіх цікавить політика, бабло, а він каже: "Треба до себе прислухатися! Ось дивіться - палець. На ньому стільки всього відбувається". Мамонов блазнював, звісно. Але це дуже правильно. Спочатку зрозумійте, що вам справді треба.
Останній раз плакав на концерті Елтона Джона в Києві. Приїхав туди з чергової зйомки "Шоу №1" - із розсадника цинізму. Запізнився, забігаю до Палацу спорту й бачу десятеро людей на сцені, які дуже круто грають, відриваються по повній програмі й отримують реальне задоволення. При цьому зал сидить такий серйозний, ні на що не реагує. Бо залу треба зовсім інше. І мене як накрило! Перші дві пісні проридав, до третьої заспокоївся.
Боюся, що це інтерв'ю ніколи не закінчиться.
3 
1
Коментарі