Ексклюзиви
Вівторок, 05 лютого 2013 11:44

"Мова примітивізується, спрощується. Людина починає мислити стереотипно"

У бразильському місті Сан-Паулу діє єдиний у світі Музей португальської мови. Його директор радить створити подібний для української

Шість років тому в бразильському місті Сан-Паулу відкрили єдиний у світі Музей португальської мови.

Він знайомить відвідувачів з її походженням та історією. Там можна дізнатися, якою була португальська 1000, 500, 100 років тому, послухати носіїв діалектів, довідатися про регіональні відмінності, соціальні діалекти, арґо, а також познайомитися з дослідженнями про сьогодення та майбутнє мови.

Музей не має експонатів у традиційному розумінні. Він складається з новітніх мультимедійних та інтерактивних технологій. Є інформаційні монітори і стенди візуальних матеріалів, комп'ютерні станції, щоб прослуховувати аудіоматеріали й переглядати відео, обладнання для проведення лекцій та презентацій, чимало іншого.

Розташований музей в історичній зоні Сан-Паулу – Байру да Луш – Район світла – у приміщенні колишнього залізничного вокзалу. Будівля зведена в імперському стилі.

Експозиція поділена на кілька приміщень. Велика галерея музею – це довжелезний тунель з екраном завдовжки 106 метрів. Там одночасно демонструють 11 сюжетів, що розповідають про особливості бразильського життя. Показують національні танці, карнавал, фестивалі, музику, футбол, суспільні відносини, кулінарію, цінності португальської культури.

У Стрічці історії португальської мови відображено віхи її розвитку та зв'язок з іншими мовами романської групи. Є ще інтерактивна Мапа лузофонії – вона показує відмінності між діалектами португальської в різних частинах світу.

На Алеї гри слів та етимології на екрани весь час проектують суфікси, префікси, корені, з яких утворюються різні слова. Після того як слово складене, система анімаційно показує інформацію про його походження.

Площа мови – це цілий амфітеатр, де на стелю, стіни й підлогу проектують витяги з класичних творів літератури. Супроводжують їх світлинами й музикою. Експозиція тематична. Її частини представляють вічні теми – любов, самотність, вірність тощо.

Ліхтарики впливів – це інтерактивні символи різних мов, звідки до португальської приходили слова і вирази. Кожен із них оснащено монітором, що демонструє ступінь і процеси впливу.

У виставковому залі проходять тематичні експозиції, присвячені різноманітним подіям у культурному житті Бразилії.

Антоніу Карлуш САРТІНІ, 52 роки, директор музею, розповідає "Країні":

– Ідея народилася 2000 року. Було спільне бажання уряду штату Сан­Паулу та Фундації Роберту Марінью. Це товариство давно мріяло створити такий музей. Але їм не вдалося зробити це в Ріо­де­Жанейро. Отже, перемовини розпочалися 2000­го. А відкрили музей 2006­го. Його створення обійшлося в 37 мільйонів реалів (148 млн грн. – "Країна"). Уряд штату надав 6 мільйонів, а решту – приватні структури.

Яка була головна мета створення закладу?

– Музеї існують для того, щоб зберігати, досліджувати і розповсюджувати відомості про щось. Коли ми говоримо про якусь мову, не лише португальську, то важко застосовувати термін "зберігати". Бо мова – це не щось застигле раз і назавжди, немов кам'яна статуя. Вона змінюється весь час. Отже, нашою ідеєю було радше глибше її дослідити, пізнати, – і, як наслідок, мати більше поваги до неї й гордості за те, що ми нею користуємось. ­Пізнавати її – це найкращий спосіб зберегти. Оскільки бразильці – це переселенці з Португалії або нащадки місцевого непортугальського населення, то цей музей створювали і як вияв поваги до нашого спадку, яким є португальська мова. Ми показуємо, як вона об'єднувала нас в одне ціле, як змінювалась, як розповсюджувалась по світу. Сьогодні португальською розмовляють понад 250 мільйонів людей. Це шоста мова за поширенням у світі.

Музей розташовано в будівлі вокзалу – чому? Це була спеціальна задумка чи так просто дешевше?

– Приміщення вокзалу збудували 1900 року. Називається Іштасау да Луш – Станція світла. Нам запропонували розміститися тут, бо вокзал втратив значення як центр великого скупчення поїздів, і уряд штату якось хотів його далі використовувати. Ми пристосували його до наших ідей. Нам було потрібно багато приміщень для експозицій, презентацій, перегляду фільмів. Отже, це була обопільна вигода влади та культурної установи. Зараз загальна площа музею становить 4500 квадратних метрів. Його поділено на три поверхи. На першому знаходяться виставкові зали й адміністрація. Сюди публіка має доступ упродовж цілого тижня. До адміністрації також – можна познайомитися з тим, як зберігають експонати, що планують робити, внести якісь пропозиції тощо. На другому і третьому поверхах – постійні експозиції.

Чому ви відмовилися виставляти артефакти – книжки, документи, пам'ятки?

– Ми не працюємо з національними скарбами, з музейними фондами, що належать до національної скарбниці. Тобто немає якихось старих книжок, документів, творів мистецтва. Але коли на першому поверсі відбуваються виставки, то такі артефакти привозять. Наприклад, щойно в нас закінчилася велика виставка, присвячена Жоржи Амаду (видатний бразильський письменник. – "Країна"). У ній ми мали документи з його життя, його рукописи, листи, предмети користування тощо. ­Проте такі виставки тимчасові. Їх надають національні музеї. А в постійних експозиціях ми орієнтуємося на сучасні технології презентації матеріалу. Музей представляє – історію мови, антропологію, соціологію місцевого населення, зразки вживання мови тощо. Адже португальська – головний чинник самосвідомості бразильського народу. Саме через те музей і розповідає також про нашу культурну розмаїтість.

Зараз розміщуємо нову експозицію – про правила спілкування, про те, як грамотно вживати мовні конструкції, як ефективно комунікувати в різних соціальних та культурних групах. Ці презентації – або у вигляді сучасних стендів, або презентаційних роликів, або світлин. Головне, щоб людині було цікаво й пізнавально.

Які саме експонати вам здаються найвдалішими?

– Мені все подобається, але найбільше люблю експозицію з планетарієм португальської мови, з лексичним складом. Це – проекція, що показує всі лексичні, фразеологічні та граматичні багатства португальської. З виставок ми мали чудову презентацію української меншини у Бразилії, де показували особливості життя українців як тут, так і в Україні, історію, традиції. Вона дуже запам'яталася. Ви маєте чудову, багату, барвисту національну культуру.

Навіщо в музеї експозиція з основними особливостями бразильського життя? Який стосунок це має до мови?

– Це – наша принципова позиція, наш концепт. Бо португальська мова в Бразилії – це не лише лінгвістика, а ­основна сполучальна ланка всієї культурної ­само­свідомості бразильців. 1750 року заледве 20 відсотків місцевих жителів володіли португальською. Абсолютна більшість розмовляли мовами тубільного населення, таких було 1800! І от від цього року, коли Португалія зобов'язала місцевих жителів вивчати португальську, розпочинається культурна ідентичність Бразилії. Її як колонію поділили на провінції. ­Тубільному населенню почали давати освіту, вони засвоювали португальську, яка дуже скоро стала й їхньою мовою. ­Велика галерея нашого музею показує цей побут, звичаї людей, які об'єдналися в один народ саме завдяки мові.

Що загрожує португальській мові в Бразилії? Які основні небезпеки?

– Мові не загрожує нічого. Абсолютна більшість бразильців уживають її щодня. Політичне, економічне й культурне значення країни зростає. Так само й з африканськими країнами, що розмовляють цією мовою. Наприклад, Ангола має чи не найвищі темпи економічного зростання в Африці. Проте португальська змінюється. Надто під впливом інтернету. І є питання простої грамотності, відповідності до ­правил граматики та правопису. Тож єдина річ, що загрожує португальській у Бразилії, – низька освіченість тих, хто нею розмовляють. Тут, як і в цілому світі ­зараз, – криза в освіті. А криза тому, що на неї не виділяють достатніх коштів.

П'ять років тому Бразилія й Португалія ухвалили спільний правопис – це плюс чи мінус?

– Надзвичайно позитивно, бо тепер люди не плутатимуть різні написання в Америці та Європі. Таких слів чи конструкцій не дуже багато, але трапляються. ­Правопис – це завжди поле для нещадної боротьби філологів, і така війна тривала досить довго. Але тепер і бразильці, і португальці, і африканці писатимуть однаково. Це корисно, здебільшого, саме для письма – не розмивається норма. Бо розмовлятимуть усі так, як і розмовляли, – це не справа правопису.

Хто ваші відвідувачі? Хто найбільше цікавиться музеєм?

– За шість років його відвідали ­понад 2,5 мільйона осіб. Це – понад тисячу на день. Дуже багато приходять груп учнів – середніх шкіл, ліцеїв, студентів. Основна наша публіка – молодь.

Чи варто було б створити подібний музей в Україні як частину процесу відродження української після русифікації? Він справді допомагає людям полюбити свою мову чи просто є цікавинкою?

– Так, це дуже допомогло б українській. Люди мусять знати, якою є їхня мова чи мова їхніх предків. Їх варто захоплювати нею. Тут не лише важить відновлення після русифікації – світ дедалі більше глобалізується. І це шкодить будь­якій національній мові. З одного боку, приходить багато англійських слів, а з іншого – мова примітивізується, спрощується. А, відповідно, і мислення. Людина починає мислити стереотипно. Гадаю, молоді люди з Києва та із Сан­Паулу дуже в цьому подібні. Вони так само сидять в інтернеті, слухають ту саму американську музику, мають ті самі популярні пристрої чи зацікавлення, вдягаються однаково. ­Тобто мають такий самий стиль життя. Отже, дуже важливо зберегти наші особливості, оригінальність і неповторність. Українська молода людина має розуміти не в чому вона подібна до бразильця, а що має свого, чим може пишатися і зацікавити інших. Збереження національної мови, її розвиток, збереження національної ідентичності – це запорука того, що світ не буде однаковий скрізь, що він буде барвистий, розмаїтий. Мова залишається найвиразнішою ознакою ідентичності, бо стиль життя якраз і глобалізується.

На мові базується й національна культура – і саме вони мають бути основою будь­якої сучасної людини. Тож дуже сподіваюся, що Україна матиме подібний проект. Він підняв би престиж української мови та культури. І дав би українцям усвідомлення власної неповторності у цьому світі.

Українська може повторити долю ірландської

Чи потрібен музей української мови

Ірена КАРПА, 32 роки, письменниця:

– Це зараз дуже на часі, враховуючи той дурний закон, що ухвалив парламент про українську мову. Суспільству, а надто молоді, потрібно показати привабливий бік української. Головне, щоб це не було зроблено владою, дебільно й топорно, як тільки вони вміють.

Гадаю, цим варто зайнятися громадським організаціям. Можливо, провести якийсь тендер власними силами серед молодих митців, щоб використати їхні ідеї. ­Важливо, щоб такий музей був ультрасучасний, не заяложений і не побудований на стереотипах. Краще його зробити меншим, але таким, щоб чіпляв.

Можна було б показати історичні періоди розвитку української – наприклад, у вигляді якихось інсталяцій. "Червону руту", тоді – рок, хіп-хоп, розвиток сучасної музики. Звісно, треба і трагічні сторінки мови та історії зобразити, але щоб усе було на різких контрастах. Щоб людині було ясно: це – модно й цікаво. А з іншого боку – щоб вона розуміла, чим загрожує зникнення мови. Можна показувати найяскравіші моменти з українських фільмів – із "Пропалої грамоти", з "Того, Хто Пройшов Крізь Вогонь", інших. Мала би бути й потужна медіатека, де можна було б ознайомитися з визначальними речами для української мови. І дайджест теперішньої мовної ситуації. Я покликала б лінгвістів, щоб вони показали якісь мовні приколи, – що як звучить українською та іншими мовами. Щоб були якісь фішки.

За жодних умов не треба чогось стереотипно-сільського. Хоча народна культура може бути. Напри­клад, через фолк-гурти "Фольк­нери", Kozak System, "Перкалаба", "ДахаБраха" тощо.

Роман МАТИС, 34 роки, засновник інтернет-спільноти "И так поймут":

– Я колись цікавився такою ідеєю – створити щось подібне до музею мови. Але думав зробити це в мережі. Для мене це – цифрове рішення: сторінка, портал, де представляють якісь праці, дослідження, цікавинки. На основі різних матеріалів можна робити презентації, як і що відбувалося з мовою, як вона змінювалася, яких рис набувала і набуває. Можна використати і короткі відео, й цілі передачі. Це могло б бути щось на зразок альтернативного, серйозного, україномовного простору. Такий електронний ресурс мав би багато шанувальників і споживачів.

Але волонтерський проект – це не те. Має бути група людей із довго­терміновою стратегією, яким би платили за їхню роботу, а вони – викладалися б на ній.

Ірина ВІКИРЧАК, 24 роки, виконавчий директор Міжнародного поетичного фестивалю Meridian ­Czernowitz:

– З музеєм у мене стійка асоціація – він має щось зберегти у сталому вигляді. А мова – жива річ, що існує через носіїв і через книжки. Якщо робити подібну медіатеку для української мови, то краще створити спеціальний відділ в уже створеному музеї. Наприклад, Музеї книги та друкарства. Створювати окремий музей української мови не бачу сенсу. Це одразу дає відчуття кроку в минуле, чогось неживого. ­Мовляв, українську вже ­здали в музей. У Бразилії музей португальської розташовано на вокзалі, ­поряд із вузловою станцією метро. Нею проходять сотні ­тисяч людей, для багатьох з яких португальська не є рідна. Там "музей" досить умовна назва, насправді це – величезний медіа-центр. Якби мені дали завдання донести особли­вості української, її місце в мовній генеалогії, різноманітні класифікації слів, систематизацію, то це було б щось інтерактивне, в місцях великого скупчення людей. У тому-таки ­метро, на вулиці, в інтернеті, в якійсь формі гри. Бо мова жива, як річка, не можна її затискати в ­одному приміщенні. На різних станціях могли б бути презентації особливостей української мови. Щоб вона вбиралася у процесі руху, була поруч із людиною.

Юрко ЗЕЛЕНИЙ, 41 рік, музикознавець, творець нео­логізмів:

– Будь-яка мова у світі зараз відчуває і надалі відчуватиме вплив англійської. Тому уряди різних країн заохо­чують громадян користуватися власною мовою. Але часто це відбувається без особливого успіху. Найгірший приклад – ірландська. Тамтешній уряд перепробував усе, але кількість мовців постійно зменшується. Португальській, натомість, зараз нічого не загрожує. Але українська може повторити саме долю ірландської. Бо вже після незалежності, на догоду своїм громадянам, Ірландія була зробила англійську другою державною. І та витіснила ірландську. Подібне до нас як дві краплі води. Тому такий музей, чи якийсь подібний заклад, в Україні потрібен.

Кілька років тому я мав ­задум зробити презентацію слів – ­ново­творів чи забутих старих. ­Скажімо, у виставковій залі. Щоб було виставлено дорогий автомобіль, а на ньому написано "підвода". Хто приходить із преси, має жилетку, де написано "новинар". На комп'ютері виринають слова "верстак", "висвітник" абощо.

Такий проект мав би бути спрямований до молоді та до активних, дієвих людей середнього віку. Літнім важче орієнтуватися в новітніх технологіях. Проте в Україні таку виставку не повинна робити влада. Бо, як не дивно, саме за часів Ющенка – проукраїнського президента – робили найшкідливіші речі для мови. Я тоді радив їм узагалі заборонити українську, бо це найкращий шлях для її популяризації. І як у воду дивився. Зараз, коли почалися утиски, українці швидше чухають дупу і вигадують ­різні проекти. Наш народ звик: якщо щось іде від влади, потрібно цьому опиратися.

Зараз ви читаєте новину «"Мова примітивізується, спрощується. Людина починає мислити стереотипно"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

35

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода