Ексклюзиви
Вівторок, 06 квітня 2021 12:21

Ми вже можемо давати здачі

Життя в Україні влаштоване так, що україномовним бути дискомфортно

За минулий місяць-два у соціальних мережах кілька разів з'являлися відео молодих людей з України, які обурювалися державною мовою. ­Пояснювали, що це не для них. "Село", "бидло", "рагулі" – ось реакція цих "лідерів думок" тіктоку й інстаграму на україномовних. Згодом дехто з них заходився перепрошувати – мовляв, не так зрозуміли. Проте це лише кілька випадків, що набули розголосу. Інстаграм багатьох співгромадян сповнений українофобії.

Подібна ситуація з ютюбом. Російськомовні стримери типу Шарія і його молодших "колег", украй негативно висловлюються про українську мову та українську ідею загалом. Російською, ясна річ.

  Ігор ЛУБ’ЯНОВ, журналіст
Ігор ЛУБ’ЯНОВ, журналіст

Українська в соцмережах та інтернет-просторі рідкісна, квола й зосереджена на вузькому полі. Що примушує молодь звертатися до російської або в кращому разі англійської.

Алгоритми ютюбу налаштовано так, що під час пошуку українською система автоматично додає тобі низку російськомовних відео. Подібно працює ґуґл. Ці алгоритми нібито побудовано за територіальною – Україна! – а не мовною ознакою. Проте, якщо шукати щось російською, українськомовний продукт у пошуку не з'являється. Отже, такий алгоритм спрямовано якраз проти україномовних.

Це негативно позначається на дітях. Вони щойно призвичаюються до ютюбу, шукають там мультики й пісеньки. Зробити так, щоб у списку пошуку українською не було російськомовних мультфільмів, практично неможливо. І якщо дитина шукає сама, вона неодмінно на нього натрапляє. А досить натиснути, як далі в пошуку вже все російською. Українське миттєво зникає.

Сумлінні батьки, знаю таких, годинами видаляють російськомовні канали мультфільмів зі стрічок. Та це діє на короткий час. Ось просто зараз шукаю на ютюбі сучасні та старі українські фільми – десь зо три десятки знайшов. Шукаю черговий раз. А в переліку праворуч "вас може зацікавити" перші 17, спеціально порахував, фільмів – російські. Ютюб справді вважає, що мені мусить бути цікаво? Чи ютюб хоче, щоб мені було цікаво?

У кожному разі є ще одна проблема. Української там порівняно мало. І навіть якщо відповідально виховувати дитину та стежити за ютюбом, рано чи пізно цього просто стає мало. Моя 5-річна донька з усього огрому контенту дивиться здебільшого англомовні канали, у співвідношенні 70 відсотків до 30 українських. Бо вони цікавіші, їх багато і пошук не видає росіян. Це прикро, але хай краще так.

Але більшість українців не беруть цього в голову. І малюк із перших років життя опиняється в російськомовному світі вже на рівні мультиків. Потім у дитсадку російськомовні діти закріп­лять його російськомовність, і до школи вже йтиме як "нормальна російськомовна" дитина. І не тішмо себе ілюзіями, більшість україномовних переходять на російську до 6–7-річного віку.

Тож проблема комплексна – в Україні немає україномовного середовища. Ми можемо умовно вилучити з цього кола Галичину, Буковину та села. Умовно, бо русифікація триває і там. На решті території російська обіймає і пригортає українця від перших років життя. Де можна розмовляти українською? З ким? Від киян постійно чуєш: "Я говорив би, але немає практики, нема з ким розмовляти". Є винятки – Пласт, греко-католицькі парафії та Православної церкви України. Але й туди русифікація добирається.

По суті, немає україномовних закладів освіти. Україномовність тут – мова не навчання, а спілкування. Ми фактично цього позбавлені. Бо навіть приватні садки і школи, які позиціонують себе як проукраїнські, радо приймають російськомовних дітей. Як наслідок, усі групи чи класи здебільшого розмовляють російською.

Вертикаль садків і шкіл з україномовними дітьми – це рожева мрія. Такого немає й нескоро буде. Більше того, це одразу трактують як апартеїд – "чого ви ділите дітей на україномовних і російськомовних, це фашизм, расизм". Те, що українці стають росіянами вже змалку, – не апартеїд, усе нормально. А дати можливість дитині розвиватися без постійної фрустрації, власною мовою, – це апартеїд. Саме так мислить наше суспільство, зокрема й україномовні. Тому ми навряд чи дочекаємося на українські заклади освіти – садки, школи й університети. Діти й надалі будуть змушені обстоювати своє право розмовляти українською й послуговуватися нею в іграх та інших активностях з однолітками. Або русифікуватися.

  ”Дитині важко жити повноцінно, коли вона україномовна. Але це не можна прибрати одним законом. Кожна сфера потребує окремого підходу. Але ж нема кому підходити. Тому все залишається на рівні ”якось воно буде”, – пише журналіст Ігор ЛУБ’ЯНОВ. Художник Дмитро СКАЖЕНИК це бачить так
”Дитині важко жити повноцінно, коли вона україномовна. Але це не можна прибрати одним законом. Кожна сфера потребує окремого підходу. Але ж нема кому підходити. Тому все залишається на рівні ”якось воно буде”, – пише журналіст Ігор ЛУБ’ЯНОВ. Художник Дмитро СКАЖЕНИК це бачить так

Те саме з гуртками. Знайти в Києві гурток українською для дитини – ціла проблема. Тобто вони є, але здебільшого фольклорного, етнічного спрямування. Співати, танцювати, створювати писанки чи витинанки – скільки завгодно. А от айкідо, сучасні танці, конструювання – всуціль російською. У спорті трагедія відчувається ще більше. Знаю багатьох, які відмовилися від фехтування, тенісу, футболу, фігурного катання, бо неможливо знайти український гурток чи тренера-українця. У кращому разі, мені таке пропонували кілька разів, приватні заняття з дитиною можуть бути українською, але групові – лише російською. Що дивуватися тоді, коли тренер національної збірної – не лише Андрій Шевченко, це стосується всіх видів спорту – не здатен провести пресконференцію українською. Її у спорті немає! Є лише невеликі вкраплення. І якщо дитина захоче стати спортовцем, то російськомовність їй майже гарантована.

Це гармонійно виховує російську молодь і російські субкультури. Не раз кожен із нас чув реп або денс під вікнами. Бодай раз це було українською? По суті, вся молодіжна культура у країні – російська. Що знов-таки логічно перетікає до слухання Шарія та компанії. А отже, до виховання ідейних росіян уже в середній і старшій школі.

На виході отримуємо сформовану російську людину. Університет, у теорії, може трохи пригальмувати таку російськість, але на практиці рідко це робить. По суті, україномовними залишаються відсотків 15–20 із початкових, і ті вважаються маргіналами.

Вони мусять обирати фах – і тут теж починаються проблеми. Бо цілі сектори економіки – традиційно російськомовні. Потрібно або переходити на російську, або змиритися з нижчим статусом, або змінювати фах. Так, можна бути україномовним керівником чи топменеджером великої компанії. Проте досягнути цього можна здебільшого лише як російськомовний працівник.

Української майже немає у фінансовій і банківській галузях – серйозний бізнес надає перевагу російській. За відмову використовувати її часто не беруть на роботу. Це стосується також ІТ-сфери. Тому знайти хорошу роботу не лише без знання російської, а й без активної російськомовності – реальна проблема.

Це стосується й модних нині тренінгів, семінарів, курсів. Здебільшого вони російською. Таке середовище просто випихає україномовних на узбіччя, і відповідно, український продукт не має належного попиту. Українські фільми в кінотеатрах ставлять на найнезручніший час, а згодом скаржаться, що мало відвідувачів. І буквально, хоч за що вхопись, життя в Україні ніби умисно влаштовано так, щоб українцям було дискомфортно.

Чи є зміни? І що робити?

Звісно, за останні п'ять років ситуація потроху змінюється. Не в останню чергу завдяки "животворящим квотам" і закону про мову. Українські канали можна починати дивитися, а радіо – слухати. Українську пресу вже можна читати, ходити на українські фільми. Це ще не стало трендом, але зміни помітні. З'являються молодіжні пісні українською, навіть часом щось субкультурне промайне.

Але, щоб не впадати в ейфорію, я й пишу цей текст. Бо наше життя змінилося – українська стала природним явищем настільки, що навіть у сфері послуг чи на телебаченні починаєш сприймати російську як чужорідне тіло, як непорозуміння. Надто якщо живеш у своїй бульбашці. І здається, життя налагоджується і все стає на свої місця.

Аж тут – гоп, і в тебе з'являються нащадки. І ти раптом помічаєш, як важко дитині жити повноцінно, коли вона україномовна. Всі ці речі не можна прибрати одним законом. Кожна сфера потребує окремого підходу. Але ж нема кому підходити. Тому все залишається на рівні "якось воно буде".

У мовній політиці є дві основні відповіді на те, як держава має чинити зі спільнотою, мова якої загрожена. Або її відокремити, щоб не русифікувалися бодай ті, хто тепер україномовні. Або пустити у вільне плавання з надією, що україномовні виживуть і українізують креолів.

Ми справді вважаємо, що пригоршня українців здатна українізувати російськомовне море колонізованих і колоністів? Чи нам просто однаково?

За деякими дослідженнями, справді україномовних близько чверті населення країни. Мільйонів десять. Як на мене, це трохи оптимістично, але хочеться вірити. Тішить, що ці люди починають качати права. І вже сьогодні можна робити чимало – вимагати, протестувати, подавати до суду, скаржитися. Проте є речі, які досягаються лише вихованням і аж ніяк не державною політикою. Не можна заборонити підліткам слухати російський реп, а студентам – Шарія. Дівчинка в тіктоку може сказати, що терпіти не може українську мову, і її залайкають десятки тисяч таких самих. Але й там з'явилися українці, які виступають за деколонізацію. І попри російські офіси мало не всіх соціальних мереж, які нещадно банять і видаляють українські акаунти, вони таки дають жару креольській спільноті.

По суті, триває культурна війна. Ми вже не такі слабкі, можемо давати здачі. Але найгірше, що вона триває не між Україною та Росією, а в самій Україні. Що явно останній не на користь. Саме тому перемога в цій війні така важлива для кожного українця.

Зараз ви читаєте новину «Ми вже можемо давати здачі». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 794
Голосування Куди плануєте поїхати після всіх карантинів?
  • До моря. У теплі краї
  • У туристичні міста Європи
  • Подорожуватиму Україною
  • Провідаю батьків / родичів
  • Працюватиму. На поїздки немає грошей
  • Мені карантин не заважав подорожувати
Переглянути