Патерналістські настрої зміняться, якщо держава зменшить оподаткування й поверне відповідальність за соціальний захист у родину, – каже Галина Третьякова, голова парламентського комітету соціальної політики та ветеранів
В уряді знову заговорили про запровадження накопичувального пенсійного рівня. З чим це пов'язано?
– Є багато проблем із солідарним пенсійним рівнем. Їх намагаємося вирішити роками. Але збалансувати систему законом 2011 року (про реформування пенсійної системи, передбачає формування накопичувальної системи пенсійного страхування. – Країна) не вдалося. Відсоток людей, які працюють у тіні, кардинально не знижується. Уряд Яценюка майже вдвічі зменшив єдиний соціальний внесок. Та це не привело до суттєвого скорочення незадекларованої праці.
Також упав рівень заміщення трудових доходів пенсією (коефіцієнт заміщення – це співвідношення середнього рівня пенсій до середнього рівня зарплат у країні. Відображає рівень матеріального забезпечення пенсіонерів щодо працездатного населення. – Країна). Сьогодні він становить 20 відсотків. Думаю, протягом 10–15 років ще падатиме. Особливо, якщо будемо й далі балансувати солідарну систему і продовжувати розподіляти єдиний соціальний внесок на рівні Кабінету міністрів. Дотації з державного бюджету зростатимуть.
Сьогоднішня пенсійна система не гарантує гідного рівня життя. Крім того, уряди не рахували прихованого боргу. Наприклад, міжнародні організації кажуть, що пенсію за формулою (розмір виплати залежить від зарплати, з якої відраховували соціальні внески, страхового стажу та часу виходу на пенсію. – Країна) з 2030 року отримуватимуть близько 40 відсотків населення. Решта – матимуть мінімальні виплати. Їм на формулу не вистачатиме страхового стажу. Тож кризу солідарної системи треба терміново вирішувати.
Це можна робити двома шляхами. Або знову підвищити єдиний соціальний внесок. У такий спосіб вдасться прибрати дефіцит і навантажити фонд оплати праці. Тоді дотації з державного бюджету можна буде зменшити чи звести до нуля. Або знижувати рівень неформальної праці.
Крім того, законом 2011 року закріплено невідворотний запуск другого рівня пенсійної реформи – накопичувального. Його просто не могли впровадити попередні уряди.
Які проблеми треба вирішити, щоб запустити накопичувальну пенсію?
– По-перше, фінансова система має бути готова інвестувати кошти. Має регулюватися з боку держави, зокрема Кримінальним кодексом. Це дасть змогу зберегти кошти громадян.
По-друге, люди, які працюють, мають бути готові частково, але самостійно забезпечувати майбутню пенсію. Сплачувати 1 відсоток зарплати, як передбачає закон. За бажанням людина зможе відраховувати на майбутню пенсію більше.
Попередні уряди переважно вважали, що пенсійні внески – це справа найманого працівника. Ми ж переконані, що відраховувати їх мають і людина, і роботодавець. При цьому варто запровадити чесний прожитковий мінімум. Плануємо відповідний законопроєкт підготувати до розгляду до кінця травня. Тоді починається бюджетування 2021-го. Наступного року хотілося б побачити прожитковий мінімум на рівні не менше 4 тисяч гривень (нині – 2027 грн. Із 1 липня 2020-го зросте до 2118 грн. – Країна). У будь-якому разі прожитковий мінімум не має оподатковуватися. Або його треба збільшувати на розмір податків. Тобто загалом необхідно змінювати модель оподаткування доходів фізичних осіб.
Запуск другого рівня пенсійного забезпечення не стільки має на меті обов'язкові накопичення, як повинен дати поштовх накопиченням за рахунок і людини, і роботодавця.
Зараз пенсійна реформа вже не висить у повітрі. Її запровадження пов'язане з інфраструктурними заходами. Ухвалили закон про "спліт" (запроваджує міжнародні стандарти регулювання й нагляду в небанківському фінансовому секторі. – Країна), який змінив регулювання. Нові регулятори готують законопроєкти, які мають не допустити проблем у накопичувальному пенсійному рівні.
Які відрахування муситимуть платити підприємства?
– Наймані працівники сплачуватимуть 1 відсоток доходів. Роботодавці – щонайменше 2 проценти. Далі з'являється пряма залежність – скільки людина відраховує і скільки роботодавець. Якщо громадянин хоче збільшити відрахування, наприклад, до 2 відсотків, то роботодавець має платити за формулою "стільки ж плюс 1". У цьому випадку йдеться про 3 проценти. Так відрахування на накопичувальну пенсію сумарно зростають до 5 відсотків на місяць. Але закон каже, що роботодавець діє за такою формулою в обов'язковому порядку, доки його відрахування досягнуть 5 відсотків. Про інше найманий працівник може домовлятися з підприємством на добровільних засадах.
Кому така система буде вигідна?
– Насамперед найманим працівникам. Накопичення стають власністю людини. Вони нікуди не зникнуть. Їх можна буде використовувати в разі нещасного випадку, втрати годувальника, народження дитини.
Чи всі зможуть скористатися такою системою?
– Я прихильник того, щоб у пенсійну систему були залучені всі. Зокрема, й люди передпенсійного віку. Якщо не вдасться накопичити достатню для пенсії суму, то це може бути капітал після досягнення пенсійного віку. Людина зможе використовувати гроші на власний розсуд. Відпочити чи вкласти в якусь справу.
Ви були співавтором законопроєкту про загальнообов'язкове накопичувальне пенсійне забезпечення. Яка його доля?
– Так, це законопроєкт 2683. У комітеті соціальної політики робоча група напрацьовує рішення, яким він буде.
У будь-якому разі накопичувальна пенсія допоможе сконцентрувати довгий ресурс у вигляді заощаджень населення. Нам не потрібно буде шукати і випрошувати інвестиції з-за кордону. Той, хто сьогодні відкладає гроші на пенсію, дає можливість підприємцям та економіці розвиватися.
На 1 січня 2020 року пенсія 70 відсотків українців не перевищує 3 тисяч гривень, за даними Пенсійного фонду. Як накопичувальна система змінить цей показник?
– Звісно, буде більше. На рівні двох пенсій – 6 тисяч гривень. Але для цього потрібен час.
Коли пенсіонери зможуть скористатися накопиченнями – якщо припустити, що програму ухвалять незабаром?
– Накопичувальний пенсійний рівень має запрацювати 2023 року, за законом. Цими грішми зможуть користуватися українці, які досягнуть 60 років. Стане реально раніше виходити на пенсію, наприклад, у 55, якщо людина накопичила достатньо коштів. Суми має вистачати, щоб перетворити її на пожиттєвий ануїтет – регулярну щомісячну виплату.
Громадяни самі обиратимуть інвестиційні програми. Про накопичувальні фонди говоритимуть із друзями чи рідними на шашликах. Це частина фінансової грамотності українців. Зможемо обмінюватися інформацією, який відсоток і де отримуємо. У когось це 19, в інших – 15. Людина зможе обирати, де вигідніше накопичувати. Хочу, щоб система запрацювала не з 2023 року, а раніше. Та це вимагатиме напруженої роботи виконавчої гілки влади.
Які джерела фінансування накопичувального рівня? Його можна запроваджувати за наявного дефіциту Пенсійного фонду?
– Це працівник і роботодавець. Накопичувальний рівень жодного стосунку не має до дефіциту Пенсійного фонду. Для нього потрібна інша платформа. У законопроєкті передбачено створення Пенсійного казначейства. Щоправда, це зробити не так просто і потрібен час. Щоб пришвидшити процес, проводимо наради з Національним банком. Як варіант – його можна замістити наявним державним.
Недержавні пенсійні фонди працюють із 2004 року. На початок 2019-го учасниками системи НПФ були 855,3 тисячі осіб, або 6–7 відсотків офіційно працевлаштованого населення. Одна з причин – українці не довіряють їм. Хто гарантуватиме збереження коштів людей за цієї системи?
– Гарантуватимуть збереження коштів кілька систем. По-перше, це нагляд. Друге – криміналізація. Якщо хтось із власників фінансових установ чи керівників виконавчих органів, наприклад, компаній з управління активами, махлюватимуть, то ми маємо Кримінальний кодекс. Діяти потрібно відповідно до нього.
Має бути система, за якою людина вільно обирає інструмент інвестування, тобто недержавний пенсійний фонд. Важливо, щоб держава гарантувала збереження сум для українців по всіх фінансових інструментах. От сьогодні за вкладами у банках – учасниках Фонду гарантування вкладів держава гарантує збереження 200 тисяч гривень. Програму треба розширити на збереження у недержавних пенсійних фондах і компанії страхування життя. Водночас суму збільшити до 400 тисяч гривень і більше.
Маєте рахунок у недержавному пенсійному фонді?
– Так. Один рахунок маю в недержавному пенсійному фонді. Другий – в Інституті спільного інвестування. Це гривневі рахунки. Тримаю їх майже 15 років. Завдяки тому, що вони потужно інвестуються у гривні, хоча достатньо консервативно, мій дохід більший за інфляції. Якби мала заощадження у доларах, дохід був би менший.
Як коронакриза вплинула на соціальні виплати? Які проблеми проявилися?
– Виплати зросли. Фінансування отримали Фонд соціального страхування, Фонд безробіття. Підтримали ФОПів. Щоправда, збільшення в державному бюджеті частки, яку направляємо на соціальні виплати, означає, що ми її забираємо від розвитку економіки.
Які зміни потрібні в нарахуванні пільг?
– Я прихильник створення реєстрів отримувачів соціальних виплат та їхньої верифікації. У всілякий спосіб тиснутиму, щоб у нас нарешті з'явився реєстр людей, які отримують виплати. Він має бути відкритий. Хто хоче мати гроші від держави, повинен розуміти, що суспільство має знати, куди йдуть їхні податки. Хто прагне отримувати допомогу, мають спочатку задекларувати свої статки.
Перебуваємо на такому етапі, що насамперед треба забезпечити бідних. Адже є багатодітні родини, які не потребують додаткових соціальних виплат. Я маю четверо дітей, але ніколи не претендувала ні на лікарняні листки, ні на допомогу з безробіття чи виплати при народженні дитини.
Перехід на субсидії грошима люди сприйняли позитивно. Чому держава не монетизує інших пільг? Наприклад, право на пільговий проїзд.
– Рішення про транспортні пільги ухвалює Верховна Рада. І покладає його виконання без належного фінансування на місцеві громади. Ті не здатні обрахувати, скільки пільг можуть надати своєму регіону.
В Європі немає такого, що людина отримує пільги на все життя, по всій країні й на будь-який вид проїзду. Потрібно, щоб про транспортні пільги почали говорити політики місцевого рівня. Треба форматувати місцевий бюджет, визначити регіон, де діятимуть пільги, і виплачувати перевізникам гроші на пільговиків. Відсутність монетизації в цій сфері призводить до майже неконтрольованих дотацій транспортних компаній із місцевих бюджетів. Стежать за ситуацією в Києві та ще кількох великих містах. Систему треба змінювати, але на рівні країни це не вдасться зробити. Обрахунки показують, що знадобиться щонайменше 20 мільярдів гривень на рік, які ще потрібно знайти. Держава в законах прописала купу пільг, яких забезпечити не може.
В Україні зросло безробіття. Це фіксують і неофіційні джерела, і в центрах зайнятості. Уряд знайшов гроші на допомогу раніше офіційно працевлаштованим. Що робити з людьми, які працювали в тіні?
– Неформально зайняті люди не можуть розраховувати на державні гарантії. Вони не мають страхового стажу, не сплачують податків. Тому на додаткові виплати претендувати не можуть.
Якої системи соціального захисту в Україні маємо прагнути?
– Систему соціальної відповідальності треба розділити на три рівні. Це держава та державні програми. Другий рівень – місцеві громада й політики, які мають звітувати, скільки витрачають на соціальну підтримку. Третій – домогосподарства. Не раз наголошувала: прожитковий мінімум на кожного члена домогосподарства має повертатися до родини. Таку систему потрібно забезпечити грішми на кожному рівні. Інакше вона буде несправедлива.
В Україні зберігаються сильні патерналістські настрої. Чи готові українці, що їм доведеться дедалі більше дбати про себе самим?
– Мета всіх реформ – злам радянської психології. Тоді люди сплачували великі податки, які давали державі змогу перерозподіляти кошти і захищати своїх громадян. Тепер ідеологія ґрунтується на іншому принципі: не беріть із нас стільки податків. Ми самі зможемо розпоряджатися грошима для власного соціального захисту. Ще частину захисту створить наша громада за рахунок місцевих податків. Також потрібні програми пенсійного й медичного забезпечення, куди будемо готові вкладати кошти.
Патерналістські настрої зміняться, якщо держава зменшить оподаткування і поверне відповідальність за соціальний захист у родину. Гроші треба залишати в домогосподарствах, а вони мають думати про свій соціальний захист.
5 
1
Коментарі