Мертвий Лукашенко – гарний Лукашенко

ДЕМОКРАТИЧНИЙ СВІТ МУСИТЬ ВИРОБИТИ НОВУ ПОЛІТИКУ ЩОДО БІЛОРУСІ

У Білорусі тривають вуличні протести. Працівники низки державних підприємств – донедавна електоральний базис режиму Лукашенка – провели попереджувальні страйки і вийшли на маніфестації. Він утратив легітимність. Навіть якщо залишиться у кріслі президента – що малоймовірно – факт узурпації влади та встановлення окупаційного режиму є очевидним для народу й істеблішменту Білорусі. І для міжнародної громадськості.

 

Досі, починаючи з референдуму 1996 року, коли президентський термін Олександра Лукашенка набув "обнуління", щодо сутності його режиму не було жодних ілюзій. Але ЄС і провідні держави світу розцінювали білоруські реалії як об'єктивний пострадянський атавізм. Намагалися дистанціюватися. За потреби, коли гравітаційне поле Росії занадто притягувало Білорусь і виникала реальна загроза її поглинання, вдавалися до прагматичної стратегії діалогу з офіційним Мінськом. Щоб зберегти бодай формальну білоруську незалежність і запобігти надмірному посиленню Росії. Приклад такої політики – недавній візит до Мінська держсекретаря США Майкла Помпео.

Нині ж ситуація радикально змінилася. Лукашенко опинився без кумедної маски провінційного унтерпришибея. І Білорусь, і світ бачать лише аутичного садиста. А це означає, що попередня політика відсторонення вже неможлива. Відтепер смішно й недолуго звучать слова про "глибоке занепокоєння". Демократичний світ стоїть перед необхідністю виробити нову політику щодо Білорусі. Й у цій новій політиці вже не може бути недомовок і подвійних стандартів.

Росія – по суті, єдиний гравець на білоруському політичному полі. Її мета – аншлюс Білорусі. Ми пам'ятаємо слова Володимира Путіна: розпад СРСР – це найбільша геополітична катастрофа ХХ століття. І нині, коли бачимо завершальні акти путінського трагіфарсу, в Кремлі відчайдушно намагаються перетворити згасання своєї "суверенної демократії" на "оптимістичну трагедію". Путінська диктатура має увінчатися виправленням "найбільшої катастрофи" – відновленням СРСР, тобто поглинанням Білорусі й України.

Обплутування Білорусі зв'язками з Росією і відрізання її від зв'язків із Заходом відбувалося поступово, але неухильно. Однак Лукашенко не наважився зробити остаточний крок – не пішов на створення єдиного емісійного центру та наддержавних органів. І неважко здогадатися, що серед причин, які змусили його зволікати, – російська воєнна агресія проти України і сповзання самої Росії до статусу держави-ізгоя.

На тлі РФ білоруський режим набув майже вегетаріанського вигляду. А додавати до переліку власних злочинів ще й звинувачення в пособництві російському імперіалізму Лукашенко не схотів. Тож почав уникати подальшого зближення з ­Росією. І геополітичний приз, який уже майже був у руках Кремля, почав вислизати.

Псевдовибори, які відбулися в Білорусі 9 серпня, Кремль використав для рішучого примушування Лукашенка до капітуляції. По-перше, вибори по-білоруському від початку не були вільні та демократичні, а отже й легітимі. По-друге, особливості народних волевиявлень, які практикував Лукашенко, уже не були новиною. І Кремль використав сценарій, апробований в Україні в 2013–2014 роках, активізацію п'ятої колони в Білорусі та підривних груп для провокації Лукашенка на невиправдану агресію. Це мало би призвести до його повної делегітимації й перетворення на Януковича №2 і заручника Кремля, який за власну безпеку розплачується країною.

У білоруських протестах беруть участь такі сили:

1. Ударна сила опору тиранії – патріотично налаштована громадськість. Представники цієї опозиційної когорти усвідомлюють, що Лукашенко – узурпатор і ворог білоруської державності та культури. Вони пройшли гарт підпілля. Їхню рішучість протистояти ми бачили на київському Майдані, де майоріли біло-червоно-білі прапори. Та їхні сили нечисельні. А лідери неспроможні безпосередньо впливати на протестні акції: Павло Северинець – ув'язнений, Андрій Санніков і Микола Станкевич, пройшовши переслідування й тюрми, перебувають в еміграції.

2. Проросійські підривні групи, сформовані й використані Москвою для дестабілізації ситуації. І тут треба затямити: Кремль не підтримує Лукашенка. Кремль підтримує Кремль, діє у власних інтересах. І доки Лукашенко був вигідний, робилися кроки на його користь. Напередодні ж президентських виборів Москва була готова залишити Лукашенка на посту президента, але максимально ослабленим. Його крісло мало би хитатися. І впасти він мав би в обійми Росії. Їхні терористичні групи повинні виконати ту саму функцію, як на київському Майдані. Перша – активізація масових протестів. Друга – їх трансформація в силове русло з усіма відповідними атрибутами: сакральні жертви, надмірна жорстокість із боку силових структур, інформаційний розголос про насилля проти мирного протесту і безкомпромісний моральний осуд тиранії.

 

3. Широка громадськість, яка долучилася до протестів, оскільки масштаб фальсифікацій і їхня зухвалість перевершили здоровий глузд. Як українська Революція гідності стала емоційною відповіддю на жорстокий розгін студентського Євромайдану, так і масові протести в Білорусі – це реакція на демонстрацію садизму з боку силових структур. І важливий акцент: масові протести ніколи не бувають першим актом революції. Вони лише відповідь на зневаження моралі, до якого вдається влада.

Постає наступна структура політичного процесу: крок перший – акції непокори були ініційовані державницькою опозицією та російськими провокаторами. Крок другий – документування й оприлюднення протиправних дій підрозділів МВС. Крок третій – масове збурення фактами фальсифікації виборів і насиллям проти маніфестантів.

Звернімо увагу, що масові побиття, арешти й тортури, які застосовували щодо затриманих, докладно висвітлювали російські ЗМІ. Репортажі з критикою фальсифікацій виборів і насилля підрозділів МВС поширює навіть прокремлівська газета "Комсомольская правда". Засудив силові дії проти мітингувальників завше компліментарний до путінізму Володимир Познер і "лідер громадської думки", диригент Володимир Співаков. Це свідчить про зацікавленість Кремля в делегітимації Лукашенка.

Російські спецслужби діють не лише в таборі протестувальників. Роман Безсмертний, експосол України в Білорусі, припускає, що чисельність білоруського ОМОНу недостатня для придушення протестів, які охопили не тільки Мінськ, а й усі значні міста. А звідси випливає, що до каральних акцій залучено російські підрозділи. Цю думку висловила й російська журналістка Юлія Латиніна. За її даними, чисельність білоруського ОМОНу – півтори тисячі осіб. Цих сил недостатньо не тільки для силових акцій, а й елементарного спостереження за оперативною ситуацією. І тактика дій спецпідрозділів, і їхня чисельність свідчать про участь російських силовиків у придушенні акцій непокори в Білорусі, зазначає журналістка.

Москва грає і білими, і чорними фігурами. Контролює обидві сторони протиборства. Це і є конструювання політичної ситуації та масової свідомості. Тож поставленої Кремлем мети вже досягнуто: Лукашенка по­збавлено легітимності. Хоч які заяви робив би Центрвиборчком, і хоч на які компроміси з громадянським суспільством і політичними опонентами йшов би нині, його вже ніколи народ не сприйматиме як законного главу держави. Лукашенко перетворився на маріонетку – достеменну аватарку, за якою реальність – встановлений Росією в Білорусі окупаційний режим. Аналог сьогочасній Білорусі – режим Віші, квазідержава, створена нацистами на території окупованої Франції.

Найменш імовірний спецнарій: масові протести та міжнародні санкції призводять до відставки Лукашенка. Він, хоча є бажаним і для державницької опозиції, і суспільства загалом, – нереалістичний. Тому що Кремль не зацікавлений подавати кепський приклад, передусім російському народу. Особливо нині, коли в Хабаровську не вщухають протести. Раби не повинні дізнаватися про ситуації успіху. Зразки переможної боротьби псують їхні когнітивні настановлення.

Забагато Кремль просторікував про "дружбу слов'янських народів". Занадто велемовно говорив, що суд над Мілошевичем і вбивство Каддафі – витівки злісних англо-саксів і їхніх сателітів. Це в Україні, пояснювали кремлівські пропагандони, Януковича було відсторонено від влади "нациками". А Білорусь, відповідно до кремлівської картини світу, – оаза стабільності, лояльності й оргіастичного жадання російської зверхності. І тут такий поворот! Бацька вилітає зі свого крісла! До наївних душ росіян може закрастися сумнів у непохитності авторитарного режиму. А навіть виникнути спокуса повторити білоруський приклад.

Малоймовірний сценарій: Лукашенко йде на діалог з опозицією та громадянським суспільством. Починається перерахунок голосів, або оголошують нові вибори. Це теж не найкращий приклад для наслідування. Бо російське суспільство послідовно й системно привчали до думки: вибори – це лише ритуал, акт вірнопідданського пошанування влади. Нагадувати росіянам, що вибори можуть бути рівні та конкурентні, а підрахунок голосів прозорим, – це крамола й наруга над "скрепами".

Але є й інша причина неприйнятності цього сценарію. Державницька опозиція в Білорусі – маргіналізована. Не має ні організаційного, ні інформаційного, ні фінансового ресурсу. Москва може зробити ставку на кількох проросійських кандидатів, і ті, звісно, переможуть у виборах, які міжнародна громадськість визнає легітимними. Але немає стовідсоткової гарантії, що новий президент Білорусі не виявиться лукавим і в нього не розпочнеться "запаморочення від успіху". Влада ж бо п'янка й солодка. Отже, бацька помер, хай живе бацька! І Кремль отримає нового главу Білорусі, який так само зволікатиме з аншлюсом. Так, міркують у Москві, пані Тихановська донедавна була цілком лояльна до Росії. Але нині вона в Литві. І неможливо передбачити, яким навіюванням вона там піддається.

Непереконливим є і сценарій, за яким Лукашенко залишається президентом Білорусі. Так, він – аватарка. Так, його влада – фікція. Але поглинання Білорусі має відбутися за посередництва легітимного президента. Руки ж Лукашенка в крові. А отримати Білорусь із брудних рук – не тільки відразливо, а й небезпечно. Бо будь-які дії Лукашенка сприйматимуть упереджено і білоруси, і Захід. Росія неминуче отримає замість слухняної провінції Вандею, а заодно й нову порцію санкцій.

Найімовірніший сценарій включає два складники. Лукашенко зрештою здобуває контроль над країною. Де компромісами, де прихованими репресіями, де демагогією, але ситуація стабілізується, принаймні позірно. Російському суспільству дається знак: влада – сакральна й непохитна, протести – безперспективні.

А одного осіннього дня диктори, заледве тамуючи схлипування, повідомляють: "після тривалої хвороби з життя пішов видатний політик, батько білоруського народу, великий друг Росії – Олександр Григорович Лукашенко". Дивімося правді в очі: мертвий Лукашенко вигідніший Росії, ніж живий. А доки він, отруївшись кров'ю, боротиметься з "тривалою хворобою", кремлівські конструктивісти від політики підберуть надійного наступника. Наприклад, Віктора Бабарика. Або пересвідчаться в ефективності методів конт­ролю над Тихановською, яка так припала до душі білоруському народу. А по цьому можна буде перейти й до фіналу білоруської гри – жаданого аншлюсу й присоромлення Заходу, який 1991 року переміг у холодній війні. Росія жадає сатисфакції і методами не гребуватиме.

Найадекватнішу оцінку ситуації дає МЗС Польщі: події в Білорусі, зокрема й акти насилля проти громадськості, – це відповідальність не лише мінського диктатора та його сатрапів, а насамперед – Росії.

Польські політики чітко артикулюють ситуацію, не відволікаються на химери, а вказують на суть речей. Тож пропозиція офіційної Варшави: відповіддю на імперіалістичну політику Кремля та підривні методи впливу на ситуацію в сусідній країні мають стати нові санкції.

Є сумніви, що безхребетний Брюссель прийме польську аргументацію та план дій. Але важливо вже те, що про реальність мовиться без евфемізмів. А в наш час лицемірства це не так і мало.

І до речі, щодо лицемірства: про революцію і кровопролиття в Білорусі висловилися президент України Володимир Зеленський і наше зовнішньополітичне відомство. Краще вони мовчали б. Їм, звісно, по барабану. А з Банкової ми вже й не таку маячню чули. Та все одно соромно. За них, і за країну, і за себе. Бридко, одним словом

×