Вівторок, 14 лютого 2012 15:09

"Мені ніхто не пропонував бути слабкою жінкою" - Олександра КУЖЕЛЬ

Автор: фото: Ольга Камєнєва
  Олександра КУЖЕЛЬ, 58 років, політик.  Народилася в місті Костянтинівка Донецької області.  1975 року закінчила Дніпропетровський металургійний інститут за фахом ”інженер-металург”.  1983-го – Запорізький індустріальний інститут за спеціальністю  ”інженер-економіст”. Кандидат економічних наук. 1994 року обрана депутатом Верховної Ради по одному з округів  Запоріжжя. Очолювала Державний комітет з питань розвитку  підприємництва і Держкомітет з питань регуляторної політики та підприємництва. Була радником голови Національного банку. Колишній заступник Сергія Тігіпка в партіях ”Трудова Україна”  та ”Сильна Україна”. Депутат Верховної ради Криму,  координатор громадського руху ”Громадянський спротив”. Заявила, що 2015 року піде у президенти, бо ”професійніша, ніж ”два ”Я” – Янукович і Яценюк”. Заміжня. Чоловік Олександр, 54 роки, за фахом лікар. Мають двох синів – Дмитра, 38 років,  та 24-річного Микиту. І трьох  онучок – Олександру, Єлизавету  й Анастасію. Захоплюється авторською піснею.
Олександра КУЖЕЛЬ, 58 років, політик. Народилася в місті Костянтинівка Донецької області. 1975 року закінчила Дніпропетровський металургійний інститут за фахом ”інженер-металург”. 1983-го – Запорізький індустріальний інститут за спеціальністю ”інженер-економіст”. Кандидат економічних наук. 1994 року обрана депутатом Верховної Ради по одному з округів Запоріжжя. Очолювала Державний комітет з питань розвитку підприємництва і Держкомітет з питань регуляторної політики та підприємництва. Була радником голови Національного банку. Колишній заступник Сергія Тігіпка в партіях ”Трудова Україна” та ”Сильна Україна”. Депутат Верховної ради Криму, координатор громадського руху ”Громадянський спротив”. Заявила, що 2015 року піде у президенти, бо ”професійніша, ніж ”два ”Я” – Янукович і Яценюк”. Заміжня. Чоловік Олександр, 54 роки, за фахом лікар. Мають двох синів – Дмитра, 38 років, та 24-річного Микиту. І трьох онучок – Олександру, Єлизавету й Анастасію. Захоплюється авторською піснею.

Я – пізня дитина. Мама народила мене в 38 років. Олександрою назвав батько на честь загиблого на війні брата. Сказав: "З'явилася наша годувальниця". Дав ім'я­долю.

"Шурочка, ты не толстая, ты – монументальная", – каже подружка, коли я переживаю, що недостатньо струнка.

У молодості підробляла співом на весіллях. З одного мала 10 карбованців, ще й годували. Люблю співати. Багато років брала участь у бардівських конкурсах.

Отримую задоволення, коли бачу вродливу доглянуту літню жінку. Видно, що вона немолода, але це природна гармонійна старість. Пластичних операцій боюся, навіть вимикаю телевізор, коли про них розповідають. Секрет гарного вигляду простий – роблю те, що лінуються жінки, які йдуть на пластику: щоранку наношу на обличчя маски, п'ю фреші з яблука, моркви, селери й гарбуза.

Жінка, яка не любить себе, – це катастрофа для чоловіка й дітей. Вона постійно грає роль ідеальної дружини й матері. Така зіпсує життя будь­кому, бо потрібне визнання її самопожертви.

У шлюбі майже 30 років. Познайомилися з чоловіком в автобусі, яким я ні до того, ні після не їздила. Вразив мене наглістю. Запитав, чи не збираюся вкоротити собі віку. Ключ від його кімнати в гуртожитку медичного інституту підійшов до дверей моєї квартири в Запоріжжі.

Про чоловікову зраду дружині розповідають ті, хто дуже хочуть, щоб вона його вигнала. Колись запитала знайому, чоловік якої підгулює: "Як ти можеш із цим миритися?" А та: "Навіть якщо знатиму, що він у квартирі з коханкою, не влаштую скандал. Бо вона цього дуже хоче".

Є три життєві мудрості: якщо полаялася з чоловіком – ніколи не переставай його годувати, не переходь спати на інше ліжко і, якщо виганяєш із дому, то маєш бути впевнена, що більше ніколи не впустиш. Якось у мене зопалу вирвалося у сварці: "Іди геть!" А чоловік спокійно так говорить: "Ще раз це скажеш – і я піду". Я по­справжньому злякалася.

Мудрість не з'являється раптово. Вона додається по краплі. Її прихід треба відчувати й бути готовою до цього.

Найбільше боюся байдужості.

Приголомшила сцена з фільму Мела ґібсона "Страсті Христові", коли Понтій Пілат стоїть перед юрбою й запитує: кого віддати на розп'яття – Варавву чи Ісуса? І люди відповідають: Ісуса. Я зрозуміла – відтоді нічого не змінилося.

У кожній вітчизні є пророк, але його треба розіпнути.

Депресію мала тільки раз. Після помаранчевої революції. Закурила, хоч доти 10 років не брала до рук цигарок. Кинула займатися спортом, набрала 10 кілограмів. Була наче у вакуумі. Насилу вилізла із цього стану.

У церкві першу свічку ставлю за всіх видимих і невидимих ворогів. У храм ходжу, як тільки відчуваю потребу. Якось кілька разів не вдавалося причаститися. Збагнула, що Бог мене не допускає до цього. Порадилася з духівником. А він питає: "Ти ні на кого образи не маєш?" Я тоді не могла пробачити сестру, ми майже рік не розмовляли. А він: "Як ти можеш просити у Бога прощення, якщо сама не простила?"

Немає нічого, що не можна пробачити.

На ворогів не злюся й не ображаюся. Просто не вітаюся.

Молитися треба вголос. Спробуйте промовити перед іконою все те, про що просите в Бога. Сформулюйте. Ви ж 10 разів подумаєте перед цим. Ваші думки починають концентруватися. Коли молитеся вголос, утворюються звукові коливання, що лікують ваше енергетичне поле.

Бажати слід того, чого ви насправді хочете і вірите, що обов'язково це отримаєте. Думки матеріальні.

Я бачила дуже багатих людей, але вони при цьому були глибоко нещасні. Гроші їм не допомогли.

Не можна за людей робити те, що вони мають робити самі. Не можна щось вирішувати за когось. А я вирішувала, попереду бігла. Думала, що роблю добро.

Щоб вас любила свекруха – любіть її сина. Я – шикарна свекруха. І маю не свекруху, а маму. Хочу, щоб і майбутня моя друга невістка дякувала за чоловіка. Тому й відправила молодшого сина в армію.

Жахливо, що тебе ніхто не назве донечкою. Мами нема вже вісім років, а батька – 38.

Чоловіки – це зовсім інші створіння. Вони не погані. Вони – інші.

Якось запитали: чи хотіла би бути слабкою жінкою? Мені цього ніхто не пропонував.

Ніколи не приховувала свого віку. 25­річною думала, що в 55 час помирати, це глибока старість. Мені 58 – а душею я молодша, ніж була колись. Винайшла термін – молода жінка старшого покоління. Точно знаю, що в 60 років можна закохатися.

Намагаюся ніким не захоплюватися, щоб потім не розчаруватися. Друзі – давні надійні інститутські. Цього достатньо. Нових людей у це коло не впускаю. Намагаюся кожну вільну хвилину віддавати родині. Торік у серпні ми з чоловіком уперше за багато років відпочивали вдвох. Це прекрасно. Нам більше нікого не треба було.

Якщо хочеш добитися, щоб чоловік щось зробив, – не треба розказувати, як треба це зробити. Скажи, що ти цього хочеш. А він краще знає як.

Онучки називають нас – бабулєчка­-красотулєчка і дід­-бабай.

Кохання – це щоденна каторжна робота. Це більше за статевий потяг чи якісь інстинкти. Коли бачите вродливого чоловіка поруч із "сіренькою" жінкою, знайте – у ній є щось особливе.

Жити набагато важче, ніж наважитися на самогубство. Треба вміти побачити в житті хороше.

Хабара давала, коли оперували сестру в Інституті Амосова. Умирала із сорому, руки трусилися, і клала до кишень гроші.

За дітей – загризу. Колись старшого сина на дискотеці в Запоріжжі сильно побили. Ми написали заяву в міліцію. Він дзвонить: "Таке враження, що я – не потерпілий, а нападник. А ті, що побили, – вільно почуваються, ще й погрожують". Я беру таксі та їду в той відділок міліції. Я – ще не депутат, не маю ніяких чинів. ­Підходжу до того нападника. Хапаю його за матню і стискаю кулак. Кажу: "я сама тебе каструю, якщо хоч волосина впаде з голови моєї ди­тини". І – як бабка пошептала. Коли мати захищає свою дитину, вона володіє такою силою, що нікому не раджу ставати на її шляху.

Спочатку хочу подобатися собі, а вже потім іншим. Жодного разу не зустрічала чоловіка, якого дратувала б елегантно вбрана доглянута жінка.

У дитинстві мене дражнили Булькастиком через великі очі.

До сліз мене може довести тупість.

Як Богословська ненавидить Тимошенко, так Семенюк ненавиділа мене. Усе робила наперекір. З нею годі було боротися. ­Просто перестала її помічати. А жили ми в одному під'їзді. І от якось у ліфті їдемо з двома дівчатами. А вони: "Ми вас так любимо, Олександро Володимирівно". Питаю: а ви хто такі? – "А ми – дочки Валентини Семенюк". А потім Валя вийшла заміж – і все стало, як у мультику про Простоквашине – щоб подобрішати, не вистачало велосипеда. Все якось налагодилося. Тепер ми спілкуємося.

Мораль і совість – різні речі. Мораль ближча до розуміння щоденного життя. Чи потрібна совість, щоб відбити наречену в друга? Чи треба совість, щоб не вкрасти? Ні. Багато амораль­них людей для своїх друзів совісні. Якось Янукович сказав, що дуже пишається тим, що вся його команда – з Донецька, і він усіх їх веде за собою. Вважає, що його совість перед своєю ­командою – чиста. Але: чи морально це?

Тільки розумний керівник бере на роботу розумніших за себе працівників. Людина першої величини оточує себе людьми першої величини. Людина другої величини оточує себе людьми третьої величини. Якщо розумієте, що начальник – патологічний дурень, тікайте з тієї роботи.

Українці так ненавидять одне одного, що їм і ворогів не треба.

Раз мене можна обманути. Далі я викреслюю брехуна зі свого життя.

Брехню не завжди розпізнаю. Недавно один священик збирав гроші для сиріт у притулку. Я всіх підключала – дзвонила, просила допомогти. А він говорить: ходжу – прошу, а ніхто не дає. Я розповідаю Петрові Порошенку, що батюшці ­ніхто не допомагає. А Порошенко: "Він телефонував мені, я дав 15 тисяч, як він і просив". Я була шокована. Подзвонила тому священику і сказала, щоб він ніколи більше до мене ні по що не звертався.

Вважаю, що іноземні лікарі роблять правильно, коли чесно говорять пацієнту діагноз. Тоді він включає власні резерви. Мобілізує всі сили на боротьбу з хворобою. ­Хоче вижити, видряпується з того стану. І є багато випадків одужання. А якщо вам брешуть, що у вас трохи хворий шлунок, а насправді там рак – то людина розслабляється й не бореться.

Краще змовчати, ніж збрехати.

Люди діляться на дві категорії: одні зізнаються, що пускають домашніх тварин у ліжко, а інші – не зізнаються. У нас завжди були собаки.

Якщо поганий настрій – треба з'їсти щось смачненьке. Те, чого тобі не можна.

Матом нікого не посилала, але придушити хотілося частенько.

Соромно за те, що 2004 року агітувала голосувати за Януковича.

Дівчинкою мене поцілувала Любов Орлова. Я вручала їй у Запоріжжі в кінотеатрі Маяковського квіти від міста. Я була в платті такого ж кольору і з такої ж тканини, як і Орлова. Мама мені його пошила. Після поцілунку на щоці залишився слід від помади. Я його не витирала і хотіла заклеїти, щоб надовше ­зберігся.

До Стіва Джобса маю одне запитання. Чому дозволив убити себе раку? Це людина величезної сили волі. Думаю, йому варто було зробити зусилля, й хвороба відступила б. А він не захотів боротися. Втомився. Здається, прийняв смерть до того, як вона прийшла.

Незадоволена собою буваю, коли не висплюся.

Зараз ви читаєте новину «"Мені ніхто не пропонував бути слабкою жінкою" - Олександра КУЖЕЛЬ». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

21

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 11952
Голосування Чому я не голосуватиму за Юлію Тимошенко на президентських виборах у 2019 році?
  • Вона вже була у владі і показала всі свої можливості
  • Країні треба президент іншої якості
  • На жодних виборах не голосував ні за неї, ні за партію "Батьківщина"
  • Ще не визначився з кандидатом
  • Голосуватиму за Тимошенко
Переглянути
Погода