Медведчук може стати трунарем Зеленського

СУД БЕРЕ ДО УВАГИ НЕ ДУХ КОНСТИТУЦІЇ, А БУКВУ ЗАКОНУ

За тими звинуваченнями, що їх інкримінують Віктору Медведчуку, він, найімовірніше, за ґрати не сяде. Це мій прогноз. Далі обґрунтую причини свого песимістичного висновку й покажу масштаб зради національних інтересів, до якої причетний фігурант кримінальної справи.

11 травня Віктор Медведчук отримав підозру в державній зраді. За місцем роботи відправлено й підозру народному депутатові Тарасові Козаку. Останній у матеріалах слідства фігурує як співучасник злочинів Медведчука. За словами очільника Служби безпеки України Івана Баканова, Козак перебуває в Російській Федерації. Утік. Чому СБУ не перешкодило зникненню особи, яка є учасником низки злочинних епізодів, Баканов не пояснив.

 

13 травня відбулося судове засідання. Рішенням судді Печерського суду справу прийнято до розгляду, а громадянина Медведчука відправлено під домашній арешт. Пригадуєте класичну сцену колективного оціпеніння у фіналі гоголівського "Ревізора"? Саме так – роззявленими ротами та розкаряченими позами – українці зустріли рішення судді. Народного депутата, звинуваченого в державній зраді, який має багаторічні зв'язки чи не з усіма представниками політичної та бізнесової еліт України та Росії, відправлено до його маєтку! Вочевидь, там комфортніше підтримувати контакти й вивчати матеріали слідства.

З погляду національної безпеки та можливості здобувати подальші докази протиправної діяльності обвинувачуваного, таке рішення судді – ганебне. З точки зору етики – потворне. А згідно із правовою казуїстикою – цілком правильне.

Генеральна прокуратура інкримінує Медведчуку умисел, організацію та скоєння трьох злочинів. Підозра містить три епізоди. Перший: сприяння РФ у розробці нафтогазового родовища "Глибоке" в територіальних водах, прилеглих до Кримського узбережжя. Другий: повідомлення російським спецслужбам інформації про приховане місце дислокації, бойові можливості й особовий склад підрозділу ЗСУ. Третій: забезпечення прикриття для вербування громадян України, які перебувають на території РФ.

А де ж підозра у фінансуванні тероризму, що фігурує в указі президента від 19 лютого? Тоді проти Медведчука й Козака запровадили персональні санкції. Докази є, запевняв Олексій Данілов. Докази давно є, переконував Арсен Аваков. Доказів достатньо, сказав президент навіть без тіні усмішки. А з'ясувалося: пожартував.

"Ми над цим працюємо", під час брифінгу 11 травня прозвітували голова СБУ Іван Баканов і генпрокурорка Ірина Венедіктова. Круто! На підставі ж якої доказової бази запроваджували санкції? Якщо доказів, з якими можна йти в суд, не було й немає, то чому Венедіктова й Баканов на засіданні РНБО проголосували за санкції? Наслідки такої професійної недбалості прогнозовані. Але ми до них ще повернемось.

Отже. Перший епізод підозри – передання Росії технічної документації геологорозвідувальних робіт на шельфі Чорного моря.

За реєстром юридичних осіб, 2006 року створено товариство "Нові проєкти". Сфера діяльності – геологорозвідувальні роботи, газо- та нафтовидобуток. "Уповноважена особа" – нікому не відомий житель Донецька Дмитро Сілант'єв. Місце реєстрації підприємства – Київ.

17 травня інтернет-канал Bihus-info представив першу частину журналістського розслідування "Прослушка Медведчука: стосунки з Порошенком, Путіним і бойовиками". Із записів розмов Віктора Медведчука з віцепрем'єром уряду РФ Дмитром Козаком, що датуються 2015 роком, стає відомо, що уповноважена особа "Нових проєктів" підставна, а справжній власник – Медведчук. Предмет розмов – перереєстрація підприємства для роботи в окупованому Криму. У російському законодавстві, дізнаємося від Дмитра Козака, для цього немає жодних перешкод, однак є норми українського права, які не варто обходити. Він пропонує Медведчукові ліквідувати підприємство в Україні та створити нове в Росії, передавши останньому всі права. Саме це Медведчук і робить. Що ми й бачимо: ТОВ "Нові проєкти", повідомляє реєстр, – "у стані ліквідації". А в реєстрі російських юридичних осіб знаходимо ООО "Новые проекты". Дата створення – 29 вересня 2015 року, директор – ще одна підставна особа, місце реєстрації – Москва, сфера діяльності – розвідувальне буріння, газо- та нафтовидобуток.

Думаю, всім варто послухати записи розмов Медведчука, щоб дізнатися, скільки нервів йому витріпав його російський візаві, домагаючись бездоганної, з юридичного погляду, реєстрації підприємства.

2011 року ТОВ "Нові проєкти" зі щедрої руки Віктора Януковича отримало матеріали геологорозвідувальних робіт у Керченській протоці та право на видобуток вуглеводнів на родовищі "Глибоке". З погляду господарського права, воно може вільно передати свої матеріали з геологорозвідувальних робіт ООО "Новые проекты". Бо це власність підприємства, а не держави. Так, вигода РФ очевидна. Але сторона захисту наголосить: результати багаторічних досліджень на шельфі передаються не Росії, а суб'єкту господарювання, що не суперечить закону.

 

Баканов і Венедіктова запевняють, що матеріали прослуховування телефонних розмов обвинувачуваного, які невідомі особи злили Bihus-info, отримані в цілком законний спосіб під час контррозвідувальної діяльності і можуть бути представлені в суді як докази. Гаразд. Тепер Медведчук не зможе стверджувати, що не має стосунку до українського та російського підприємств з ідентичними назвами. Одначе навіть факт комерційної діяльності у Криму – попри його ­обурливість – не є повною мірою протиправним. Чому? 2014-го ухвалено Закон України "Про створення вільної економічної зони "Крим" та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України". Цей закон чинний. А це означає, що сторона захисту наголошуватиме: провадячи підприємницьку діяльність у Криму, їхній клієнт не порушив українського законодавства. І матиме рацію.

Доказ протиправної діяльності Медведчука – лист, з яким він звернувся до президента Росії з проханням скоригувати територію військово-морських маневрів, оскільки унеможливлюються бурові роботи на родовищі "Глибоке". Путін задовольнив клопотання. Однак адвокат буде вимушений поставити прокурору запитання: яку саме правову норму порушив підзахисний, написавши листа? Жодної. Такою буде чесна й відверта відповідь.

Звинувачення за першим епізодом кримінальної справи цілком провальні. Але є вартий уваги аспект. 2003-го спалахнула криза довкола Тузли – острова в Керченській протоці. Тогочасна спроба анексії острова була не тільки тестом на здатність України захищати свою територіальну цілісність. Саме у прилеглих водах і розташоване родовище "Глибоке". Анексія Тузли відкривала до нього доступ Росії. Зрештою, вона свого домоглася. Бонус – результати геологорозвідувальних робіт.

Другий епізод підозри – повідомлення російським спецслужбам військової таємниці. У серпні 2020 року Віктор Медведчук відправив Тарасові Козаку, який тоді перебував у Москві, секретні дані про дислокацію підрозділу ЗСУ. "Це, – зазначив Іван Баканов, – подарунок спецслужбам РФ. Саме їм, на думку слідства, призначалася ця інформація". Ключові слова: "на думку слідства". Суддя, безперечно, зверне на них увагу.

Запитання: як підозрюваний отримав таємну інформацію? Чи знав він, що вона таємна? Для чого передав Козаку? Може, просто хотів обговорити ситуацію на лінії фронту з колегою-нардепом. Чи передав Козак дані спецслужбам РФ? Відповіді на ці запитання нам невідомі. Та ми знаємо, що саме Баканов дав можливість Козаку втекти до Росії.

Суддя з неприхованим роздратуванням зустрів слова прокурора, що весь фактаж щодо цього епізоду є цілком таємним, а отже не може розголошуватись у рамках публічного процесу. Невідомо, про який підрозділ ідеться. Невідомо про його дислокацію в серпні 2020‑го. Невідомо, де він зараз.

Усе таємно, сказала генпрокурорка, але ми все одно про це говоримо, бо хочемо, по-перше, доказово, а по-друге, публічно довести провину підозрюваного. Маразм! – це не слова пані Венедіктової, а моя оцінка її логіки.

Якщо в СБУ є дані, що дислокація підрозділу відома ворогу, то бойові позиції треба змінювати. А звідси випливає: інформація про місце розташування підрозділу влітку торік уже не є таємною і має бути представлена в суді. Без розсекречення фактів щодо цього епізоду суд не зможе дійти висновку, що справді скоєно злочин. Але Генпрокуратура не хоче виводити розгляд цього епізоду в окреме закрите судове провадження, в рамках якого й були би представлені докази. Чому? Є один варіант відповіді: всі докази зводяться до слів Баканова "на нашу думку". Їх немає. А до суду з чимось треба було йти. От і придумали фінт. Скажемо, що все секретно. А коли суд відхилить обвинувачення, пояснюватимемо: зберігали державну таємницю.

Третій епізод підозри – створення організації з метою вербування громадян України в РФ, здебільшого заробітчан.

Перед судовим засіданням Медведчук перечитає "Дванадцять стільців" Ільфа й Петрова. Зокрема сторінки про створення товариства "Меча й орала". Ми простягнемо руку допомоги знедоленим дітям! Саме варіацією на ці слова Великого Комбінатора стане промова обвинуваченого в суді. Ми прагнули допомогти, казатиме він, кожному співвітчизнику, якого недоля змусила залишити батьківщину!

У програмових положеннях організації, яку створював Медведчук, немає жодного слова про підривну діяльність. Сумніваюся, що є й адресовані працівникам інструкції, з яких випливало б, що філантропія і захист прав українців у Росії – ширма. А справжня мета "операції "Промінь" – формування агентурної мережі. А без таких фактів довести зворотне прокуратура не зможе.

Тож, проаналізувавши оприлюднену інформацію про епізоди, які інкримінують Медведчуку, варто очікувати двох речей – затяжного судового процесу і цілковитого фіаско прокуратури.

Пригадуючи вислів Ісаака Бабеля, "все, в ком еще совесть ночевала" раділи закриттю прокремлівських телеканалів в Україні. Більшість українців вітали й запровадження персональних санкцій проти Козака та Медведчука. Однак уже тоді було запитання: де підозри? Бо неможливо запровадити санкції без доказової бази. Водночас закрадалися сумніви щодо щирості гри, яку веде Банкова. Бо народний депутат Козак не оскаржив указу президента про санкції. Тож імовірно, доказова база про фінансування телеканалів з-за кордону все ж є. І це міркування змушувало повернутися до попереднього запитання: чому не оголошують підозри в організації прокремлівської пропаганди на російські гроші та у фінансуванні тероризму?

Уся ця ситуація наводить на думку про змову: закриття телеканалів не оскаржується, Козаку стелиться червона доріжка до Москви, а Медведчукові оголошують підозру, перший епізод якої – сумнівний, бо є суперечності в законодавстві; другий – не буде доведений, бо всі факти – під грифом "таємно"; а третій – бездоказовий. На роздуми на­штовху­ють і слова секретаря Ради національної безпеки й оборони Олексія Данілова: "Україна не заперечуватиме проти обміну Медведчука на заручників, яких утримує Росія". Данілов сумнівається в позитивному результаті судового процесу?

Оприлюднені аудіозаписи телефонних розмов Медведчука засвідчують потворні й цинічні реалії 2014–2015 років. Його співрозмовники – працівники адміністрації російського президента Владислав Сурков, Антон Вайно, Володимир Островенко – вітають Медведчука з політичними успіхами. Дмитро Козак і очільник Газпрому Олексій Міллер сприяють його бізнесу. А Медведчук лобіює в кабінеті президента Порошенка питання про постачання електроенергії у Крим. Обстоює необхідність прямих переговорів із колаборантами та надання Л/ДНР "особливого статусу".

Шок – діалоги з терористом Олексієм Карякіним. Той вимагає припинити роботу по цілях української авіації. Медведчук зв'язується з Порошенком. Літаки відкликають. Карякін телефонує: бачимо вашу бойову колону. Медведчук перебиває його: ніяка вона не наша; вона так само моя, як і твоя. Гаразд, погоджується Карякін, але колона повинна повернутися на місце дислокації, інакше ми її знищимо. Дзвінок президентові. Колона розвертається.

Жах у тім, що з усіма цими фактами безглуздо йти до суду. Медведчук усе визнає і спитає: ну і що? Я був представником України в Тристоронній контакт­ній групі, скаже він, розмовляти з російськими чиновниками та ватажками Л/ДНР – моя тогочасна робота. Я – контактер, скаже, а куди відправляти воєнні колони та бойові літаки – прерогатива президента.

Вважається, що ці розмови – злив СБУ. Отже, вибрані місця з них слухав і Порошенко. Але я певен, що записи вели й у кабінетах Москви, Луганська й Донецька, до яких телефонував Медведчук. Відповідно, є імовірність, що злив – справа російських спецслужб. Що змушує думати про російський інтерес у цій грі.

Під час судового слухання прокурор слушно апелював до того, що ми маємо незаперечні факти воєнної агресії Росії проти України. Відповідно, всі дії підозрюваного варто кваліфікувати як державну зраду. Я згоден із прокурором. Медведчук має сидіти за ґратами. Але чи згоден суддя? Суд, завдяки зусиллям Порошенка, Верховної Ради VIII скликання, а тепер і Зеленського, не має несуперечливої правової бази, щоб визнати діяння Медведчука злочинними. Є лише казуїстика, яка суперечить Конституції і здоровому глузду. Однак, судячи з того, який запобіжний захід призначено підозрюваному, суд бере до уваги не дух Конституції, а букву закону.

Справа Медведчука має колосальне значення. Вона відкриває можливості докопатися до найтемніших сторінок української історії, щонайменше з 2002 року, коли той очолив Адміністрацію президента Лео­ніда Кучми. На моє переконання, тоді герой цієї статті став кремлівським наглядачем за президентом України. А тепер у разі провалу судової справи він може стати трунарем президента Зеленського.

×