Хочемо домогтися, щоб росіян довічно відстороняли від міжнародних змагань, – каже олімпійський чемпіон Жан Беленюк
Світ масово відмовляється співпрацювати з російськими діячами культури. А що відбувається у спортивній царині?
– 28 лютого виконком Міжнародного олімпійського комітету рекомендував відсторонити російських і білоруських спортсменів від змагань. Більшість федерацій дослухалася. Але деякі боксерські й тенісні організації не взяли постанови до уваги. Та є й хороша новина: росіян не пустили на Вімблдон, однак це буде завдяки рішенню оргкомітету турніру. І звісно, це обумовлено тим, що Британія – надійний стратегічний партнер України у війні з Росією.
Російських чемпіонів використовують в акціях на підтримку режиму
Наша ініціатива – повністю відсторонити РФ від участі у МОК та міжнародних федераціях. Але цьому йде активний спротив, бо багато федерацій очолюють представники з Росії. Вони вишукують лазівки, щоб обійти санкції, – намагаються дати громадянам РФ можливість брати участь у турнірах під нейтральним прапором або ставати учасниками команд інших країн. Є поодинокі випадки, коли після таких хитрощів спортсменів із ганьбою відстороняють. Так було з автогонщиком, який зіганув під час вручення нагород. Але ми хочемо домогтися, щоб у цьому питанні був комплексний підхід, а не очікування приводів у вигляді скандалів. Якщо активно працювати, то результат обов'язково буде.
Що заважає раз і назавжди це вирішити?
– У спорті ситуація приблизно така ж, як у Європарламенті, де нас повністю підтримують країни Балтії, а енергозалежні від РФ поводяться менш рішуче. Усе залежить від того, як глибоко росіяни інтегровані в ту чи іншу федерацію. Скажімо, когось активно спонсорують роскомпанії, відповідно, цей хтось напряму від них залежний.
Верховна Рада проголосувала постанову, суть якої – спортсмени, які підтримують політику Путіна, мають бути відсторонені від міжнародних змагань довічно. Бо після нашої перемоги вони не мають права виходити на майданчик знову, ніби нічого не сталося. Вони мають бути покарані. Наратив про те, що "спорт поза політикою" – саме російська історія. Хоча спортсменів там активно використовують в акціях на підтримку режиму. Вони – один із важливих важелів пропаганди. "Переможці". І байдуже, що часто-густо під допінгом.
Які останні приклади мракобісся за участі російських спортсменів?
– На заході на Лужниках з приводу приєднання Криму тамтешні чемпіони виходили на сцену, притому не зі своїми медалями. Доходить до абсурду, як і все в РФ. Після того як на цьому заході у футболці з літерою Z з'явився олімпієць Євген Рилов, Міжнародна федерація з плавання відсторонила його від змагань на дев'ять місяців. Кожен має розуміти, який буде результат участі в таких заходах. Є привід задуматися, чи варто чіпляти колорадську стрічку.
Як і більшість тиранів, Володимир Путін страждає на фетишизм щодо всього, що пов'язане з Олімпійськими іграми. А на останніх змаганнях через допінгові скандали росіянам не дозволили підіймати прапор і вмикати державний гімн. Це розлютило президента РФ?
– У Путіна своє бачення світу й "розвитку" України. Ніякі санкції на його точку зору не вплинуть. Йому байдуже щодо життя солдатів, спортсменів. Він знехтував олімпійським перемир'ям, коли розпочав війну. Після цього провів свої власні "олімпійські ігри" в Ханти-Мансійську за участю чотирьох країн – Білорусі, Вірменії, Казахстану та РФ. Остання отримала 99 відсотків золотих медалей. Мабуть, результатом були задоволені.
Світова спільнота продовжує тактику ізоляції. Із Росії перенесли міжнародний чемпіонат з улюбленого путінського виду спорту – дзюдо.
– Упевнений, що Путін на це не зважає. Його пропаганда продовжує промивати народу мізки, що навколо – вороги й від них нічого доброго не можна чекати. Мовляв, хочуть зачепити їхнього улюбленого президента.
А Путін справді мав спортивні досягнення, як це роками розказували зі шпальт газет?
– ЗМІ з нього малювали крутого дзюдоїста, але я не знаю його результатів. Можливо, і займався спортом у юнацтві. Були часи, коли він їздив верхи і з Лукашенком грав у хокей. Все це тільки для того, щоб виставити себе "сильним лідером". А по суті – ні про що. Путін при владі 22 роки, а люди за цей час молодшими не стають. Тож його фізичні можливості не стають ліпшими. Є чутки, що в нього рак та інші захворювання, і зокрема через це він має "бункерне життя". На жаль, щоб давати накази на винищення людей, Путіну не треба мати серйозну фізичну підготовку.
Дивує позиція деяких наших відомих спортсменів, які перевзулися на льоту. Скажімо, боксер Олександр Усік не міг визначитися, чий Крим, раптово вступив до тероборони, потім її покинув. Це флюгерство?
– Я знайомий з Усіком, але не так добре вивчав його заяви, щоб коментувати ситуацію. В нього буде важливий бій із Джошуа, до якого готується. Це важливо. Щиро бажаю Олександру успіху.
Маю знайомих, які постійно викладають фото з автоматом
А щодо футболіста Анатолія Тимощука, який відмовчався з приводу війни, зробивши свій вибір на користь теплої посади у РФ, усе зрозуміло. Із колаборантами маємо діяти жорстко, їх уже почали позбавляти державних нагород. Наприклад, бронзовий призер зі стрибків із жердиною Денис Юрченко багато років мешкає у ДНР – його ордени відібрали (крім того, рішенням дисциплінарної комісії МОК 2016 року Юрченко був дискваліфікований з Олімпійських ігор у Пекіні 2008 року і позбавлений бронзової олімпійської медалі, бо в його аналізах виявили допінг. – Країна).
Щодо Криму, востаннє я був у Алушті 2014 року на зборах, за кілька днів до так званого референдуму.
І з росіянами стосунків не підтримував?
– Особливих стосунків не було. Російські борці постійно намагалися брататися, хоча мені завжди це було неприємно. У них така манера звертатися "Брат, братан". І саме ці "брати" перші почали виставляти фото на підтримку "спецоперації" і писати, що "треба потерпіти". Одні хочуть мати лояльність, інші – потрапити у списки "Єдиної Росії". Вони побігли виконувати наказ, як стадо баранів. А потім будуть блимати очима: "Я ж просто спортсмен". У мене одне бажання – набити морду таким "братам"!
Я зрозумів, що 99 відсотків того, що кажуть росіяни, – фейк. Ця країна складається з брехні. У них крейсери горять від недопалків! Мій товариш, який живе в Києві, не спілкується з батьками, які живуть у Криму. Вони не вірять власному сину, коли він розповідає їм правду про війну. Я бачив відео, де мати зі сльозами на очах розповідає, що її син загинув, але вона все одно підтримує окупацію України. Як це пояснити?
Президент Національного олімпійського комітету Сергій Бубка не може набратися сміливості сказати, хто напав на Україну. Що йому заважає?
– Я його про це питав під час зуму і відповіді не отримав. Людина обіймає високу публічну посаду, що зобов'язує називати речі своїми іменами. Але Бубка півтора місяця від початку нової хвилі окупації взагалі ніде не з'являвся, а потім абстрактно висловився за мир, не назвавши ворога ворогом (Бубка сказав, що виїхав до Європи. І повідомив про те, що його 86-річна мати перебуває в Донецьку. 26 квітня він засудив вторгнення Росії в Україну та підтримав відсторонення від змагань російських спортсменів. – Країна).
Ваш батько – руандієць. 1994 року під час війни в цій країні винищили мільйон людей. Ті події подібні до тих, що сьогодні відбуваються в Україні?
– Руандійський конфлікт мав інше коріння, базувався на колоніальних суперечках, але так само безвинно загинула величезна кількість людей. І це страшно. Я доволі особисто сприймаю руандійську війну, бо мій батько змушений був повернутися на батьківщину з Києва, де він навчався на конструктора літаків. Його призвали до армії. А потім він загинув, і я жодного разу його так і не побачив.
Окупанти блокують Маріуполь, і світ не втручається, не відправляє туди своїх миротворців. Так само в Руанді не було вчасної реакції?
– Це показова історія, яка свідчить про неефективність багатьох миротворчих організацій. Як і зараз в Україні, в Руанді 30 років тому першими країну залишили представники посольств, міжнародна спільнота зволікала щось вирішувати. Хоча розібратися в тодішніх подіях в Африці було значно легше – там фактично не було ніякого сучасного вогнепального озброєння, людей вирізали мачете. Європейці могли запобігти такій кількості жертв, якби вчасно втрутились у конфлікт.
Тепер ситуація значною мірою повторюється, але вже в центрі Європи. Україна стала її щитом. Хоч би зброї достатньо дали, щоб ми могли відкинути росіян від наших кордонів.
Ви їздили в Бучу майже одразу після її звільнення від окупантів.
– Моя мати живе неподалік, у селі Білогородка. Я розумів, що все це жахіття могло статись і з нею, з моїми родичами. Спілкувався з бучанцями, які розповідали про звірства росіян. Один чоловік поділився тим, як місяць сидів у підвалі і чув, як розстрілювали людей. Із семи чоловіків, які з ним були, вижили двоє. Шокує, коли він уточнював, що людей убивали на сходових майданчиках. А потім молодий російський строковик, по суті п'яний підліток у формі, кинув гранату в загиблих. Тіла розірвало на шматки, їх ховали окремими частинами.
Чому для вас було важливо побачити свідків цього жахіття на власні очі?
– Коли вперше потрапили в Бучу, люди тільки почали виходити з укриттів. Ми привезли гуманітарну допомогу. За день на вулицях зустріли максимум десяток цивільних. Я опинився ніби у грі "Сталкер" – суцільна тиша навкруги. Наступного разу жителів, яким ми передавали продукти, значно побільшало.
Людям потрібно відновлювати дах над головою
Чи звертаються люди, які хочуть відновлювати спортивну інфраструктуру в містах?
– Про це рано думати. Людям потрібно відновлювати дах над головою. Тривають розмінування, досі вибухають автівки на дорогах. Мій знайомий їздить до свого будинку, де немає світла, щоб уберегти оселю від мародерів. Мало того, що росіяни все повиносили, є і серед місцевих охочі поживитися. Відновлення спортивних майданчиків буде після перемоги.
Ви допомогли придбати кілька позашляховиків для армійців.
– Так, був запит від військових із передової, які мали потребу в автівках. У мене є багато знайомих по всьому світі, вони часто запитують, як можна долучитися, задонейтити кошти для потреб української армії. Конкретно в цьому випадку гроші зібрали у США, а ми на них придбали авто. Була певна бюрократична процедура два-три тижні з офіційним переданням, але вже машини поїхали на фронт.
Ви сприяєте волонтерській діяльності й не фотографуєтесь у пікселі з автоматом, як деякі ваші колеги з Верховної Ради.
– Я цього не розумію, але люди лайкають такі фото осіб у чистій військовій формі – і це мотивує робити нові знімки. Маю таких знайомих. Вони тільки те й роблять, що видають контент з автоматом в обіймах. Притому ці люди перебувають не те що не на передовій, а навіть не в Києві. І є ті, хто вірить такому безглуздому піару. І буде неприємно, якщо такі "вояки" розказуватимуть, що доклалися до перемоги. Їм має бути соромно перед тими, хто справді воював.
Щоб регулярно читати всі матеріали журналу "Країна", оформіть передплату ОНЛАЙН. Також можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу"
3 
1
Коментарі