Економічна ситуація може бути настільки погана, що ми критично залежатимемо від міжнародних фінансових інституцій. І це створить вікно можливостей для країни, – каже колишній генпрокурор Руслан Рябошапка
Конституційний суд наприкінці жовтня скасував частину антикорупційного законодавства, зупинив електронне декларування. Президент запропонував розпустити суд. У чому причина цього конфлікту?
– Зеленський не прорахував наслідків рішення суду. Про проєкт йому доповідали. За моєю інформацією, з Офісу президента контактували з Конституційним судом і просили, щоб рішення було після місцевих виборів.
Але згодом це рішення сприйняли як зраду чи невиконання домовленостей між судом і президентом. Спершу дії Зеленського були рішучі – скликав Раду національної безпеки й оборони, вніс у парламент законопроєкт про розпуск Конституційного суду. Пішов на телебачення і спробував сформувати суспільну думку, яка підтримувала би його дії. Але потім зник. Це б'є по його іміджу і в Україні, і за кордоном. Міжнародні партнери починають сумніватися, чи насправді президент хоче вирішувати проблему.
Не варто забувати, що Зеленський – актор. Може вдавати, що чогось хоче. А насправді політичної волі могло й не бути.
Але що робити з Конституційним судом?
– Маємо авантюристський Конституційний суд, яким диригують трохи олігархи, трохи росіяни. Десь вони намагаються домовлятись із Зеленським. Ми не можемо спрогнозувати, яке рішення ухвалять завтра.
Цей склад суду необхідно розпустити, а сумнозвісне рішення визнати нікчемним. Нам потрібно обнулити цю історію та обрати чесних і професійних суддів.
Але скидається на те, що влада хоче порозумітися із КСУ – "Слуга народу" намагається пропхати туди своїх кандидатів. Це означає, що владу влаштовує такий склад суду – домовлятимуться з ними, шукатимуть, як співіснувати.
Як вийти з кризи, не порушуючи Основного закону?
– Хорошого варіанта немає. Є поганий і дуже поганий. Але будь-який вихід із кризи – це краще, ніж залишатися в такій ситуації на невизначений час.
Дуже поганий, неприйнятний, як на мене, варіант – коли залишається нинішній склад Конституційного суду. Гратися в ігри на зразок збільшити кворум до 17 голосів суддів так само неконституційно, як і розігнати його. Це спосіб не вирішити кризу, а затягнути й заробити на ній іміджеві бали. Уже з'явилися тисячі рятівників країни, кожна політична сила пропонує свій варіант. Та жоден із них повноцінно не відновить дії антикорупційного законодавства. А більшості політиків це не дуже й потрібно. Їх влаштовує, що немає електронного декларування.
Конституційна криза тягне за собою політичну. Кому вона вигідна?
– Тому, кому вигідні слабкий президент і слабка країна. У тому, що робить КСУ, є певна антидержавна послідовність. Вони заблокували зміни до Конституції, що мали закріпити статус Національного антикорупційного бюро та Державного бюро розслідувань як незалежних інституцій. Потім зупинили ту частину судової реформи, яка стосується перезавантаження Вищої ради правосуддя. ВРП відповідає за добір суддів, притягнення їх до відповідальності. Цей державний орган міг навести порядок у судовій гілці влади. Але Конституційний суд заблокував реформу. Далі були рішення щодо призначення директора НАБУ (Конституційний суд 28 серпня визнав неконституційним указ про призначення Артема Ситника директором Національного антикорупційного бюро України. – Країна), електронного декларування.
Тобто маємо ситуацію, за якої державна інституція загрожує самій державі, а тому необхідно терміново знайти відповідь на цей виклик. І цей вихід із політичної кризи лежить не в суто правовій площині, а в політико-правовій.
Українці не довіряють судовій і правоохоронній системам. Коли це зміниться?
– Нескоро. Судова реформа триватиме щонайменше рік-два. Щоб люди відчули позитивний вплив, потрібно три-чотири роки. Те саме з реформою правоохоронних органів. Тому потрібно починати зараз. Проте ми чуємо тільки слова. Зеленський забуває, що й кому доручав. То каже уряду робити судову реформу, тоді як сам уже подав відповідний законопроєкт до парламенту. Потім згадує, що цим займається комісія з питань правової реформи при президентові, й доручає цю справу їм.
Країні потрібне бачення реформи кримінальної юстиції. І політична воля її робити. Ми почали реформувати прокуратуру, центральний апарат був очищений. Прийшла нова генпрокурорка, сказала: все було незаконно, суди поновлюйте. Багато з тих, кого ми звільнили за критеріями доброчесності, Ірина Венедіктова поновила на посадах. Це підриває довіру до реформи.
Прокурорів оцінювали кадрові комісії, в яких брали участь представники громадянського суспільства. Перше, що зробила нова глава Офісу генпрокурора, – змінила склад цих комісій, завела туди більшість прокурорів. Система самої себе ніколи не змінить. Документи з реформування системи органів кримінальної юстиції так і залишилися в Офісі генпрокурора. Ніхто ними не цікавиться.
Як за півтора року змінилася правоохоронна система?
– А ви відчули, що вона змінилася? Змін не відбулося.
На початку кар'єри Зеленського був хороший ривок у розвитку антикорупційної інфраструктури. Почав працювати Вищий антикорупційний суд, з'являлися перші результати. Але після Нового року підтримки від президента вже не було. Зараз цих результатів стає все менше.
Скоро буде рік, як у ДБР немає постійного керівництва. Воно залежне від Офісу президента й обслуговує інтереси влади. Створення служби фінансових розслідувань чи бюро економічної безпеки залишилося словами.
Реформи Служби безпеки України не бачимо. Навпаки, складається враження, що СБУ почала більше вести економічних чи фіскальних злочинів – у ЗМІ є багато повідомлень, що вони займаються злочинами щодо несплати податків.
Українські антикорупційні відомства ефективні?
– Якби були неефективні, влада й політики їм не влаштовували би проблем. Від моменту створення у НАБУ, його керівника Артема Ситника постійно були якісь клопоти. Влада говорила, що підтримує антикорупційні зусилля, але руки під столом робили інше. Наприклад, Блок Петра Порошенка і "Народний фронт" вносили законопроєкти, щоб полегшити процедуру звільнення керівника НАБУ й антикорупційного прокурора. І тільки посли G7 врятували від того, щоб тоді звільнили Ситника й Холодницького (керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Назар Холодницький 21 серпня звільнився, заявив про цілковите несприйняття САП і НАБУ як інституції з боку Генпрокуратури. – Країна). Тодішній генпрокурор Юрій Луценко воював із НАБУ, забирали справи, віддавали СБУ, зливали інформацію про агентів Антикорупційного бюро.
Торік був період відлиги. НАБУ отримало право на автономне прослуховування, на міжнародну співпрацю з антикорупційними органами іноземних держав, налагодилася співпраця з прокуратурою, влада не втручалася в розслідування.
Та цього року історія повторюється – Офіс генпрокурора не дає повноцінно працювати Бюро, блокує провадження, допускає витік інформації.
Венедіктова три місяці фактично очолює САП, таким чином керуючи антикорупційною інфраструктурою. За цей час можна було би показати посадки, як каже президент, але ми не бачимо нічого, крім совкових колегій або координаційних нарад із керівниками правоохоронних органів.
Коли будуть реальні результати?
– Коли буде підтримка з боку керівництва країни. Коли президент зрозуміє, що антикорупційні органи – це не загроза, а шанс для країни стати демократичною, розвинутою державою. Не бачу на це політичної волі. Бо політична воля – це дії. І результат, який досягається цими діями. Немає ні дій, ні результату.
Про що свідчить призначення заступником керівника Офісу президента Олега Татарова? У 2013–2014 роках високопосадовець Міністерства внутрішніх справ виправдовував дії влади та силовиків щодо Майдану.
– Татаров координує роботу правоохоронних органів, чого не вистачало Офісу президента. Коли призначали, ніхто особливо не звертав уваги на його минуле – дивилися, наскільки він може бути корисний для влади. Це також сигнал – влада не зважатиме на думку суспільства щодо того, кого призначатимуть.
Яка роль сьогодні в українській політиці Андрія Портнова, заступника глави Адміністрації президента часів Януковича?
– Не стежу за Портновим. Особливо після його кампанії проти нашої команди у прокуратурі.
Чим ви його так зацікавили?
– Справа Сергія Стерненка. І мабуть, наша робота у справах Майдану. Ми передали їх до ДБР, нічого не загубилося, не зникло. І ймовірно справи, пов'язані з Порошенком. Було відчуття, що протягом місяця-двох він мав бути притягнутий до відповідальності, створювався медійний тиск. Але доказів не було.
У березні після призначення вашої наступниці Ірини Венедіктової відбувся розворот у справі Сергія Стерненка. Його звинуватили в умисному вбивстві та незаконному носінні холодної зброї. Офіс генпрокурора став знаряддям у руках проросійських сил?
– Не можу цього стверджувати. Хоча те, що генпрокурорку підтримують представники проросійських партій у парламенті, може свідчити, що такий генпрокурор їх влаштовує.
Офіс генпрокурора точно не є незалежним органом, який діє виключно на підставі закону, – там намагалися заблокувати деякі провадження щодо народних депутатів від "Слуги народу", окремих олігархів. В історії з вагнерівцями ми так і не отримали відповіді, що насправді відбулося. Якби генпрокурор був незалежний, ми почули би думку, яка відрізняється від позиції керівника Офісу президента.
Яка роль Авакова у справі Стерненка?
– Думаю, він є двигуном цієї справи до обвинувального вироку.
У грудні буде рік від брифінгу, де Зеленський і Аваков оголосили про затримання підозрюваних у справі Шеремета. На ній були і ви. Затримані досі в СІЗО чи під домашнім арештом. Що в цій справі було не так з початку?
– Кримінальне провадження було резонансне. Тому ідея надати суспільству інформацію була правильна. Можливо, в ній не обов'язково мав брати участь президент. Та на той момент мали достатньо доказів, щоб повідомити про підозру. І розповісти про докази та відомі на той час обставини справи.
Ви згадували справу вагнерівців. Єрмака підозрювали у причетності до зриву операції. Чи могла генпрокуратура зробити більше? Як мали би розслідувати цю справу?
– Мали відкрити кримінальне провадження і перевірити дії керівництва Офісу президента й інших осіб, які могли бути причетні до розголошення інформації. Багато процесуальних документів, що свідчили про підготовку та реалізацію операції, є в Офісі генпрокурора. Очевидно, що, доки на цій посаді людина, лояльна до Зеленського, ми не побачимо результатів розслідування.
4 листопада минуло два роки з дня смерті херсонської активістки Катерини Гандзюк. П'ятеро виконавців отримали строки. Ймовірний замовник Владислав Мангер та організатор Олексій Левін сидять у СІЗО, колишньому помічнику нардепа Ігореві Павловському дали два роки умовно за приховування інформації про злочин, він пішов на співпрацю зі слідством. Як оціните роботу прокуратури в цій справі?
– Коли вона дісталася нам торік, залишалося 17 днів на завершення досудового розслідування. Ми не знали, де один із ключових фігурантів. Справу зарослідували настільки, що завершити й отримати результат було практично неможливо. Але команда на чолі із заступником генпрокурора Віктором Трепаком зрушила розслідування. Прокурори дослідили багато епізодів, на які слідство раніше закривало очі. З'ясували, де перебуває Левін. Наскільки зараз достатньо доказів, я не знаю. Поки що немає остаточного результату. Про це зможемо говорити, коли побачимо, чи замовники отримають справедливе покарання.
Чого чекати Україні від зміни лідерства у США?
– Вважаю, відносини між Україною і Сполученими Штатами покращаться. А в Зеленського і його команди з'явиться більше політичної волі проводити реформи. Президента змусять їх робити, а не лише створювати гарну картинку.
Що це може бути? Жорстка політика щодо олігархів? Посадки корупціонерів?
– Насамперед Зеленський має змінити підхід до формування своєї команди. Люди, які прокидаються під гімн Російської Федерації, повинні її залишити.
Другий напрямок – деолігархізація. Президента змусять провести її. І замість вечірніх казок з олігархами будуть зовсім інші історії.
У що ви вірили, коли погоджувалися на посаду генпрокурора?
– Вірив, що мені не заважатимуть робити реформу прокуратури. Ми починали її ще до мого призначення, адже концепцію реформи розробили раніше. Обговорювали її з Володимиром Зеленським, і з цією ідеєю я йшов на посаду. Ця робота була надзвичайно важка, складна й досить небезпечна. З іншого боку, це унікальний досвід, який показує, що в Україні можна успішно і швидко робити складні реформи.
У команді не лишилося людей, із якими президент ішов на вибори. Від яких помилок могли його вберегти?
– Ми не були командою президента. Команда – це Баканов, Шефір, Єрмак. Ми були носіями цінностей, із якими Зеленський погоджувався і був готовий реалізовувати. Дещо встигли. Проте зараз у президента інші цінності й інші їх носії. Люди змінюються. Це сталося і з його світоглядом – хочеш не хочеш, новий формат комунікації, інші люди. Ми почали заважати і створювати дискомфорт. Треба було мати добрі стосунки і з олігархами, і з прокуратурою. А це було неможливо. І Зеленський зробив вибір.
Єрмак це координує?
– Ні, думаю, стосунки з олігархами контролює сам Зеленський.
Деолігархізації як явища зараз немає?
– Ні, є дереформізація.
Який вплив мають олігархи на президента? Як їм вдається смикати за ниточки?
– Є домовленості між олігархами та Зеленським. Вони контролюють велику частину його фракції. І він уже не є головним у прийнятті рішень у парламенті. В олігархів з'являється більше можливостей для шантажу.
Які політичні процеси на нас чекають найближчого року?
– Мені здається, буде переформатована більшість і зміниться уряд. Суспільству потрібно уважно дивитися, хто впливатиме на його формування.
Економічна ситуація може бути настільки погана, що ми станемо критично залежними від міжнародних фінансових інституцій. І це може стати вікном можливостей для країни. В обмін на фінансову допомогу Зеленському доведеться просувати реформи. Обмежувати вплив олігархів на економіку та політику.
Україна перетворюється на країну втрачених можливостей, казали ви. Які можливості ми втратили безповоротно?
– Втратили час. Кожне вікно можливостей, яке зачиняється, краде в українців час і частину життя. Останні вісім місяців країна не розвивалася.
Чи здатен президент зараз на ривок у реформах?
– Це не завдання президента. Він повинен зібрати навколо себе людей, які зроблять цей ривок. І принаймні не заважати їм.
5 
1
Коментарі