Україна і Білорусь пройдуть або через авторитарно-буржуазну модернізацію за прикладом Китаю, або – через зовнішнє управління за прикладом Японії, вважає білоруський підприємець Геннадій Самусевич
Яке значення мали президентські вибори 1 жовтня (на них уп'яте підряд переміг Олександр Лукашенко – з 83% голосів у першому турі. – "Країна") для політичного життя Білорусі?
– Це перші вибори в умовах серйозної економічної кризи. Вона є продовженням як внутрішніх системних проблем, так і зовнішніх – російської агресії в Україні. Політика Москви, по-перше, ускладнила геополітичну ситуацію в регіоні, а по-друге – призвела до холодної війни-2. Спрямовані на Росію санкції б'ють і по Білорусі. Наш беззмінний за 20 років президент настільки міцно прив'язав країну до Росії, що це дається взнаки.
Психологічно вибори 11 жовтня нагадували вибори за часів Леоніда Брежнєва. Є показний оптимізм і масова апатія. Всі ж розуміють, що ніяких виборів немає. Тільки в ролі Брежнєва – інший персонаж, а в ролі безпартійних – люди, які підіграють владі, або якісь невідомі політики. Нічого, крім посмішки, це не викликає.
Проголосували понад 86% виборців – за офіційною інформацією.
– Влада максимально задіяла адмінресурс. Та серед молоді, людей творчих професій і тих, хто не працює на державу, переважає апатія. Більшість із них не голосували або поставили галочку в графі "проти всіх" (таких було 6,4% серед учасників голосування. – "Країна").
Як події в Україні вплинули на Лукашенка?
– Здається, він перелякався. У нього й раніше не було ілюзій щодо Путіна. Тепер він почув контрольний дзвіночок, який сповіщає: Москва хоче відновити імперію. Гармати в Україні запрацювали після того, як її не вдалося взяти під контроль економічно. Це дуже вразило білоруське суспільство. Процес його переорієнтації з Росії на щось інше – почався. Не скажу, що швидко зростатимуть проєвропейські симпатії, але протверезіння відбувається. Хоча російське телебачення продовжує нав'язувати московське тлумачення подій.
У чому корінь залежності Мінська від Москви?
– Всі попередні роки через занижені ціни на енергоносії Білорусь опосередковано отримувала від Росії щорічно від 5 до 10 мільярдів доларів. Це на країну з менш ніж 10-мільйонним населенням. Для понад 40-мільйонної України це означало б щорічну допомогу від 20 до 40 мільярдів доларів.
Важливо розуміти, що в Білорусі немає олігархату. Є один олігарх. Він і контролює витрачання цих ресурсів. Дещо з них перепадає простим білорусам: побудовані хороші дороги, є колгоспи й радгоспи – тільки з іншою назвою, працюють неконкурентні радянські заводи.
Але тепер інша ситуація на ринку нафти й газу.
– Санкції підривають економіку Росії, а значить, дотації Білорусі зменшуватимуться. Це тривожить Олександра Лукашенка та його оточення. Звідси й шарахання в різні боки: спроба зобразити політичну лібералізацію, намагання провести мінімально прийнятні для Заходу вибори, звільнення політв'язнів улітку 2015-го.
Лукашенко роками повторював, що Білорусь летить на одному російському крилі, тому треба вибудувати і європейське. Але нічого не вибудував. Коли ж запахло порохом, намагається бодай на словах повернутися у бік Заходу.
Ще один момент: у Білорусі провалилася спроба державної модернізації. Взяли китайський кредит, побудували на китайському обладнанні цементні заводи для постачання цементу на російський ринок. Але ціна виявилася не конкурентна.
Далі звернули увагу на деревообробні держпідприємства. Вклали близько мільярда євро. З дев'яти заводів два вийшли в плюс, два – в нуль, решта – збиткові.
Тепер чергова ідея: звести під Мінськом китайсько-білоруський технопарк, дати пільги бізнесменам із Піднебесної й завезти звідти близько 100 тисяч працівників. Логіка така: раніше ми були збиральним цехом СРСР, тепер будемо цехом "Економічного поясу Великого Шовкового шляху". Але це не подобається білорусам, бо китайці погано інтегруються, живуть анклавами.
Яке майбутнє Євразійського союзу?
– Цей проект потрібен Росії. Вона за деякими параметрами аж ніяк не вписувалася в Євросоюз. Вступати в інтеграційні відносини з Китаєм не можуть, бо стануть його сировинним додатком. Тому Кремль почав створювати своє регіональне угруповання.
Для Білорусі цей союз незрозумілий. Вона єдина в ньому від Європи. Росію зараз важко називати Європою. Інші країни – азійські. Все б нічого, але це – відсталі країни, нездатні модернізувати власні економіки. У нас союз насамперед із сировинною Росією й сировинним Казахстаном. Вони надають ринок збуту для білоруської промисловості. Це – добре. Але нам треба наука й сучасні технології. Ми їх там не отримаємо. Тому не бачу жодних перспектив Євразійського союзу. Китай зрозумів, що потрібно брати технології в Заходу.
Як охарактеризуєте відносини Мінська й Москви?
– Вимушені союзники. Політичний режим Росії за останні чотири роки еволюціонував до авторитарної диктатури. Олександрові Лукашенку так навіть комфортніше, бо він на цьому тлі видається симпатичнішим. До цього союзу примикає Казахстан Назарбаєва, який теж авторитарний господар.
Як Євросоюз реагує на маневри Лукашенка?
– Берлін – ніяк. Польща хотіла б тісніших економічних і політичних відносин. Політика Брюсселя – непослідовна. Їхні санкції щодо Білорусі – провальні. П'ять років тому була відлига у стосунках між ЄС і Мінськом. Тоді Лукашенку запропонували 3 мільярди євро в обмін на демократизацію Білорусі. Він сказав: "Хлопці, я щороку із Москви отримую від 5 до 10 мільярдів, а ви разово пропонуєте 3". І використав це для підняття ставок перед Москвою.
Європейці не розуміють, з ким мають справу.
Чому?
– Перше: теперішній білоруський режим не можна реформувати. Друге: він політично й економічно зав'язаний на Москву. Третє: Лукашенко може загравати із Заходом, але на кардинальні зрушення не піде, бо є приклад України. Більшість білорусів поділяють таку думку. Вони не хочуть війни.
Як розвиватиметься Білорусь у випадку затяжних низьких цін на нафту і внаслідок цього – значно меншої допомоги від Росії?
– Ніяк. Більшість заводів уже працюють чотири дні на тиждень, склади завалені продукцією. Економічна криза набиратиме обертів. За нею почнеться криза соціально-політична. Наприкінці СРСР на мітинги в Мінську виходили 100 тисяч людей. Це може повторитися. Влада прекрасно розуміє необхідність забезпечити зайнятість, особливо в столиці. Спроби отримувати економічну допомогу від Москви продовжуватимуться. На руку Мінську грає те, що Кремль програв Україну. Тепер у Москві думатимуть: зважитися на пряму анексію Білорусі, здійснити апаратний переворот чи платити Лукашенку.
Кремль – програв? Але він анексував Крим, а в Донецьку й Луганську – російські війська і ставленики.
– У тривалій перспективі – це поразка Москви. Те, що Росія анексувала Крим військовим шляхом – уже програш. Кремль зламав світову систему безпеки, показав, чого варті договори про кордони й дружбу. Пострадянський простір усе прекрасно зрозумів.
Який варіант розвитку на наступні п'ять років був би оптимальним для Білорусі?
– Скажу, що я хотів би бачити. Перше: позаблоковість. Мінськ має вийти з Організації договору про колективну безпеку.
Друге: залишити Євразійський економічний союз, бо він не відповідає нашим стратегічним інтересам.
Третє: мати найтісніші зв'язки з усіма країнами нашого регіону. Та, на жаль, Білорусь – не Швейцарія, а Росія – не Німеччина. Російська Федерація – недоруйнована імперія, яка мріє про реванш.
Перед Білоруссю, Україною, Молдовою та країнами Балтики і меншою мірою – перед Польщею, Словаччиною й Румунією є спільний виклик безпеці від Росії. Але ми хочемо модернізувати наші економіки. Це змушуватиме співпрацювати. З часом маємо прийти до оформлення спільних інтересів у якесь східноєвропейське об'єднання.
Що буде з Росією?
– Мені здається, її чекає розпад. Який він буде – інше питання. Але вести таку авантюрну зовнішню і внутрішню політику безкінечно – неможливо. Час розплати настане. Кремль не врятують неймовірні природні багатства країни. Можливо, в Російській Федерації буде громадянська війна. Тому Східній Європі треба думати про спільну безпеку.
Який оптимальний варіант розвитку бачите для України?
– Думаю, зовнішня агресія в мілітарній формі припинилася. Не тому, що Кремль не хоче воювати. А тому, що йому дуже дорого коштує конфлікт із Заходом. Але Москва підтримуватиме всі інші форми агресії проти України. Якщо Україна не реформує себе, то муситиме пережити затяжну політичну кризу.
Є проблема незавершеності революції. Українці скинули олігарха Януковича, але не зруйнували олігархічну систему, не роздробили монополії.
Коли Україна виходила зі складу СРСР, її порівнювали з Францією. Але зараз вона більше нагадує Африку. У Білорусі державна бюрократія не може модернізувати країну, а в Україні – олігархи не можуть. Завдання номер один – зробити успішною економіку.
Як?
– Кожна людина, яка працює чесно, ефективно і платить податки, має покращувати своє життя. Якщо ж ти чесний, працюєш за правилами і через це програєш, а виграють злодії, то економіка повільно падає. Має змінитись еліта і, напевне, відбутися нова приватизація.
Скоріше за все, й Україна, і Білорусь пройдуть або через авторитарно-буржуазну модернізацію за прикладом Китаю, або – через зовнішнє управління за прикладом Японії.
5 
35413
Коментарі