Якби в 1990-х у Євросоюзі прийняли рішення, що бачать Україну в себе, то вона вже була б там, – каже канадсько-американський політолог 50-річний Лукан ВЕЙ
Четвертий термін російський лідер Володимир Путін розпочав із розгону акції протесту й масовим арештом людей, які вийшли на вулиці. Як ви описали б діючий у РФ режим і на що він перетворюється?
– Це класичний консервативний авторитаризм. Головне, за що дбає Путін, – збереження влади та грошей: своїх і оточення, найбагатших росіян. Усі жорсткі дії всередині, пропаганда, "русский мир", війни проти сусідів – інструменти, що мають допомогти досягненню цих цілей. Такий режим може триматися десятки років. Із часом він стає консервативнішим й авторитарнішим.
Які були чи є подібні режими у світі?
– Їх багато. Наприклад, більшість авторитарних режимів Латинської Америки, що підкреслюють мілітаризм, воюють проти сусідів, кричать про особливий шлях і цінності. Просто Росія ближча до України, зробила вам багато лиха й величезна за розміром, тож здається винятком. Вона суттєво відрізняється від тоталітарного СРСР. У РФ немає масової мобілізації, держава не визначає, що мають думати громадяни.
A як же вироки за пости в соцмережах, мобілізація для побудови "русского мира", московська пропаганда?
– Подібні риси є, але їх важко порівнювати з усезагальною мобілізацією заради ідеї в тоталітарних режимах. Путін не дбає про створення нового суспільства чи моделі економіки. Свій "русский мир" як ілюзія особливого шляху існує в кожному авторитарному режимі.
Які слабкі місця такого режиму, що може його повалити?
– Найбільше, як Україна може нашкодити Кремлю, – це зосередитися на собі, здолати корупцію, провести реформи. Тобто розвиватися.
Ані Україна, ані США, ніхто не здатний змінити режим у РФ. Тому варто зосередитися на речах, на які можемо впливати.
Чи можуть західні санкції переконати російську еліту влаштувати Путіну палацовий переворот?
– Санкції досить ефективні. Російських олігархів турбує, що вони не можуть подорожувати на Захід, вільно користуватися там майном, що їхні рахунки можуть заморозити. Але ніде у світі санкції ще не призвели до падіння авторитарних режимів. Вони можуть бути лише допоміжним стимулятором процесів.
Американський політолог Аріель Коен каже, що анексія Криму та війна на Донбасі були потрібні Путіну, щоб кристалізувати свій рейтинг. Тому наступною жертвою, за цією логікою, може бути якась із країн Балтії. Таке можливо?
– Дві риси роблять анексію Криму відносно унікальною. По-перше, в Росії справді сильні сантименти до півострова ще з часів СРСР. Одна з тез, які почув у Москві 1989 року, була: "Крим наш!" По-друге, Москва практично не заплатила за анексію. Якби росіяни знали, що буде війна за півострів, що їхні хлопці повертатимуться в гробах, то не пішли б на це. Підтримка анексії була б значно менша. Росіяни раділи захопленню Криму, бо за це ніхто не вмирав. Але вони знають: якщо нападуть на країну НАТО, то дорого заплатять.
Щодо країн Балтії, то все можливо. Адже всю внутрішню і зовнішню політику РФ контролює одна людина. І неможливо передбачити, що завтра заманеться хворій голові Путіна.
Він пішов на криваву бійню на Донбасі, де вмирають, зокрема, і росіяни.
– По-перше, регулярні війська РФ масово воювали там лише періодично. Постійно присутні офіцери й радники. Проте воюють здебільшого добровольці.
По-друге, Москва всіляко приховує загибель росіян на Донбасі, в Сирії. Це дражлива справа для Кремля.
Ці втрати значно менші, ніж були б під час агресії проти країни НАТО. Тому малоймовірно, що Путін нападе на Естонію, Латвію чи Литву.
Ситуація на Донбасі йде до розв'язання, чи може бути нове загострення?
– Не бачу бажання Путіна захопити більше територій України. Тим паче ваша армія за чотири роки стала значно сильнішою. Це підвищує втрати для росіян. Для Кремля головне – підтримувати нестабільність і слабкість України. Тому вкрай необхідно збудувати сильну державу.
Краще вкладати в розвиток регіонів, ніж у війну за територію. Це не означає, що не треба боротися проти окупанта. Але слід бачити, що на шальках терезів. Україні варто інвестувати в розвиток вільних регіонів, аби стати привабливою для окупованих. Також Києву треба більше залучати еліти південних і східних областей до управління країною. Чому Донбас і Крим так легко відійшли до Росії? Бо тамтешні еліти відпали від України. На бік Москви перейшли місцева влада, міліція, СБУ.
Коли в 1990-х колишні комуністичні боси та "червоні директори" отримали владу в Україні, був страх, що вони оберуть курс на Росію. Цього не сталося. Вони вважали, що виграють більше з Україною. Це складна справа, бо, з одного боку, еліти східних регіонів опираються реформам. Із другого – з ними треба тісно співпрацювати, щоб вони відчували причетність до держави.
Водночас слід дбати про безпеку країни: купувати зброю, проводити навчання спецпідрозділів і військ. Але безпека – це не лише війна армії на Донбасі. Це й реформування держави, залучення населення всіх регіонів до цього. Якщо в людей буде розуміння, що це їхня країна, то ніяка інформаційна війна і пропаганда не матимуть впливу.
В Україні є слабкі інституції. Сильною стороною цього є погана база для авторитаризму, а слабкою – безпомічність держави?
– Україна – найбільш демократична з країн колишнього СРСР, якщо не рахувати держав Балтії. У ній за 25 років були чотири перевороти. Одна з речей, яка визначає Україну, – регіоналізм і слабкі державні інституції. За незалежності в країні конкурували еліти Сходу, Заходу, Центру. Усі перевороти – це спроби зміцнити на свій лад інституції, умовно, українофільської та проросійської еліт.
Усі великі протести в Україні – регіоналізовані. Це спричинено сильною регіональною ідентичністю. Вона не дає організувати справді єдиний протест, інституції, рух країни в одному напрямку. Сильна регіональна ідентичність не дозволила встановити й авторитарний режим.
Після 2014 року Україна послабила регіоналізм і стала нагадувати нормальну країну. Війна дещо її об'єднала. Це має і позитивні, і негативні наслідки. Так краще проводити реформи. Ризик полягає в тому, що в країні може розвинутися базований на націоналізмі авторитаризм.
На останні вибори політики йшли під гаслами боротьби з корупцією та проведення реформ. Громадянське суспільство й західні партнери тиснуть на владу, щоб виконала обіцянки, але та не поспішає з цим. Як переламати ситуацію?
– Корупція – нормальна річ у світі. Питання в її масштабах. Побороти корупцію в країні зі слабкими інституціями важко. Закони з протидії їй нічого не змінять, доки не стане інакшою свідомість суспільства. Це складний і тривалий процес.
Реформи в Україні відбуваються не так добре, як хотілося б. Проте значно краще, ніж було після помаранчевої революції. Насамперед теперішнім змінам сприяє сильне громадянське суспільство. Отже треба продовжувати тиснути на владу.
Наступного року у країні відбудуться вибори президента й парламенту. Які перспективи та ризики вони несуть?
– В Європі й США зростає популізм. Він базується на слабкості традиційних партій, втомі від них. Україна опинилася у світовому тренді недовіри до традиційних політиків.
Можливий як позитивний, так і негативний сценарій. Досі влада й опозиція належали до тих самих еліт. Ющенко – прем'єр часів Кучми. Порошенко – співтворець Партії регіонів. Тимошенко працювала з Лазаренком і "перевиховувала" Медведчука. 25 років у еліті перетасовувалися ті самі особи. Не було потужних фігур ззовні. Це дає надію, що прийде хтось із громадянського суспільства й надасть українській політиці іншої якості.
Негативним сценарієм може бути перемога, наприклад, Тимошенко чи Ляшка. Вони змарнують важливий час на впровадження реформ і боротьбу проти корупції. За їх правління ситуація в Україні буде приблизно така, як зараз. Позиції політиків будуть слабкі, їх супроводжуватимуть постійні скандали.
Ще одна небезпека – втручання Росії у вибори. Пропаганда й інформаційна війна Кремля в Україні не надто ефективні. Але в комбінації з іншими інструментами можуть дати погані наслідки. Наприклад, хакерський злам виборчої системи України, коли відрив між кандидатами буде в межах статистичної похибки. Вибори тоді, по суті, можуть вважатися нелегітимними. Це може призвести до протестів і заворушень, якими спробує скористатися Росія.
Чи пройшла Україна точку неповернення на шляху до західної демократії?
– На жаль, ні. Перед країною все ще відкрито багато ризиків і сценаріїв – від створення авторитарного режиму до розбалансованої держави.
Які союзники є в українського громадянського суспільства у перетворенні країни на демократію, боротьбі проти корупції та впровадженні реформ?
– Один із найсильніших – США. Проте справи з Америкою досить складні після обрання президентом Дональда Трампа. Він відкрито симпатизує авторитаризму. Його уряд – корумпований. Не факт, що адміністрація Трампа буде ефективним прихильником реформ в Україні.
Яку Україну хоче бачити Євросоюз?
– Демократичним, передбачуваним сусідом. Країною, куди можна вкладати гроші і з якою можна цивілізовано вести бізнес. Цьому заважають корупція, брак верховенства права, рейдерство.
Варто взяти до уваги і кризу в самому Євросоюзі, який не знає, куди йти. Коли глянете на історію ЄС, то побачите: це не ваш провал, що Україна не стала частиною Євросоюзу. Румунія чи Болгарія на час вступу були не менше корумповані й нереформовані, ніж Україна. Мали проблеми з демократією не менші, ніж у вас. Було політичне рішення ЄС не брати Україну через страх конфронтації з Росією. Україну на Заході вважали сферою інтересів Москви. Вона була частиною СРСР від його заснування.
Рішення щодо приєднання до Євросоюзу було поза контролем України.
Можна стверджувати, що Україна ніколи не повернеться у сферу впливу Москви?
– В України з Росією все ще багато тісних економічних та інших зв'язків. Хоча їхня кількість скоротилася за останні чотири роки. До 2014-го РФ корумпувала українську еліту через дешеві енергоресурси. Вона купувала олігархів і політиків. Цей вплив сильно зменшився. Але зв'язки ще є, а з ними – й ризики.
Якою бачите Україну за 10 років?
– Багато в чому це залежатиме від того, що відбуватиметься у США. Чи Америка буде зацікавлена в Україні? Якщо так, то цей магніт рухатиме вашу країну на Захід. Якщо ж Вашингтон вибере невтручання у справи у світі, й зокрема в Україні, то вона може довго топтатися на місці, так і не перейшовши остаточно в західний клуб.
7 
35413
Коментарі