Зняття мораторію – шанс для України стати не тільки сировинною державою. У роботі на землі використовують біо- та ІТ-технології. Просто виробляти продукти вже неефективно, – каже економіст Борис КУШНІРУК

Уряд подав на розгляд парламенту законопроект, що має запустити продаж землі сільськогосподарського призначення в Україні. Чому саме зараз?

– Позиція Зеленського – мораторій треба скасувати. Ця заборона справді абсурдна. Порушує конституційне право громадян вільно розпоряджатися власністю. Є рішення Європейського суду з прав людини. Якщо не скасувати мораторій на купівлю-продаж землі, будь-хто може подати в суд на державу й виграти. Щоразу платитимемо компенсацію.

Насправді продавати землю можна було навіть у радянські часи. Зараз теж, але шахрайськими методами. Переводять ділянки зі статусу сільськогосподарських у призначені для господарських цілей.

Маємо 42 мільйони гектарів. Важливо поставити питання: чого хочемо досягти реформою? Владна команда впевнена, що достатньо просто дозволити продаж. А як використовуватимуть землю – не важливо. Це не так.

 

Хто виграє, а хто програє від запуску ринку землі?

– За кордоном шоковані, що в нас 500–800 тисяч гектарів землі можуть бути в руках одного бізнесмена. Такі люди не мають потреби й можливості якісно обробляти землю. Виграють за рахунок обсягів. Великі господарства мораторій влаштовує. Якщо селяни не можуть продати наділи, вони змушені здавати їх в оренду. А після запуску ринку вартість паїв зросте. Нарощувати обсяги землі та сільгоспвиробництва буде невигідно. За кілька років агрохолдинги почнуть відмовлятися від частини орендованих площ. Бо не зможуть бути ефективними на величезних сільгоспугіддях. І викупити цю землю не зможуть. Навіть за низькою ціною у 2 тисячі доларів за гектар – щоб купити 500 тисяч, треба мільярд.

Від мораторію вигравали й деякі "фермери". Декого з них так називати не можна. Бо якщо в нього в оренді 2 тисячі гектарів – це повноцінне сільськогосподарське підприємство. Сімейне фермерське господарство може обробити від 50 до 200 ге­ктарів. Більшість із них діють цинічно щодо землі – порушують сівозміну, зловживають міндобривами. Бо це не їхня власність.

Навіть якщо дозволити компаніям придбавати землю, агрохолдинги не скуповуватимуть її масово. Бо для цього необхідні мільярди доларів. Такі фінансові ресурси є у бізнесменів з арабських країн, Китаю, Ізраїлю. Українські землі їм потрібні для виробництва сировини – зернових, олійних культур, продукції птахівництва й свинарства – з подальшим експортом.

Аби знизити рівень невдоволення суспільства, влада планує заборонити продаж іноземцям на п'ять років. Але це неправильний підхід.

Яка модель була б оптимальна?

– Варто щонайменше на 15–20 років утвердити правило – купити можна лише 200–300 гектарів сільськогосподарської землі. І таке право є тільки у громадян України, які займаються фермерством. Це формуватиме потужний прошарок фермерів із 200–500 тисяч господарств.

Вони повинні вирощувати нішеву сільгосппродукцію, овочі та фрукти, займатися молочарством, вівчарством із подальшою переробкою. Там не потрібні тисячі гектарів. Але це створюватиме додану вартість, що залишатиметься в Україні.

У бюджеті закладено 4,4 мільярда гривень на здешевлення кредитів для фермерів. Це дасть поштовх?

– Це помилкова модель. Влада хоче відшкодовувати фермерам відсотки за кредитами на купівлю землі. Планують давати таку пільгу на п'ять років. За таких умов річний платіж (проценти й погашення основної частини боргу. – Країна) буде дуже великий. Фермери його не потягнуть.

Подібна ситуація була з молодіжним кредитуванням на житло. Кілька років влада покривала відсотки, а потім оголосили, що грошей у бюджеті не вистачає. Ті, хто скористався програмою, опинились у скрутному становищі. А решта молоді взагалі не мають такої можливості.

Модель відшкодування відсотків не працює. Вона гратиме на користь платоспроможніших іноземних компаній. Це призведе до консервації сировинного статусу аграрного сектора й соціальних труднощів. Для вирощування масових видів сільгосппродукції багато людей не треба. На землі, яку скуплять іноземні компанії, працюватиме мінімальна кількість. Решту селян вичавлюватимуть у міста.

А яке кредитування потрібне?

– Оптимальний варіант – розстрочка на 20–25 років, під 3–5 відсотків річних. Це легко зробити, якщо держава продаватиме сільгоспземлі державної власності. Тоді фермери зможуть їх купити.

На перші пару років можна заборонити фізичним особам продавати свої наділи. У регіонах України вартість землі суттєво відрізняється. За два роки треба в кожному сільському районі виставити на аукціони умовно по 10 тисяч гектарів. Продаючи їх, держава зможе сформувати ціну в конкретному регіоні.

Цей час слід використати для створення земельного банку. Він даватиме кредити фермерам, які бажатимуть купити ділянки у власників паїв. Селянинові потрібні гроші за землю одразу, він не чекатиме 20 років. Для цього й необхідне посередництво земельного банку.

Але допомога фермерам – лише частина роботи. Потрібна довгострокова державна програма сприяння розвитку фермерських господарств, підкріп­лена бюджетними коштами.

По-перше, бракує якісних сховищ. Фермерське господарство не може його побудувати – дорого. Держава має стимулювати підприємців до об'єднання зусиль. І частково компенсувати таким кооперативам витрати на спорудження сховищ.

По-друге, у нас погода дуже впливає на врожайність. Для ефективного, стабільного виробництва треба під кожну рослину й кожне дерево провести крапельне зрошення, застосувати нову технологію запилення. Держава має част­ково компенсувати витрати на сучасні технології у фермерстві.

По-третє, важливо допомогти фермерам створювати потужності для переробки. Бо перероблена сільгосппродукція коштує у рази дорожче. Для цього слід частково відшкодовувати вартість обладнання, забезпечити доступ фермерів до довгострокових кредитів із пільговими відсотками.

Отже, відкрити ринок землі, отримати разово кошти за продаж і проїсти їх – не варіант. Потрібна довгострокова стратегія розвитку аграрного сектора.

Яка ймовірність, що ринок таки запустять?

– Упевнений, це зроблять. Але за поганим сценарієм. Максимум – обмежать продаж сільськогосподарських земель для іноземців на п'ять років.

Які бачите наслідки того, що ринку землі досі не було? Професори Київської школи економіки стверджують: якби він діяв, сільське господарство торік могло згенерувати майже 35,8 мільярда доларів доданої вартості замість фактичних 13,3 мільярда. А валовий внутрішній продукт України міг бути на 17 відсотків більший. Погоджуєтесь?

– Якщо сформувати систему фермерських господарств, які не лише вирощуватимуть зернові, такого результату можна досягти.

Коли земля стане власністю людей, а держава буде готова їм допомагати, рівень заробітків може відрізнятися не втричі, а вдесятеро. Наприклад, Нідерланди 2015 року експортували аграрної продукції на 82 мільярди євро. Там сільгоспземель не набагато більше, ніж у Київській області. При цьому природно- кліматичні умови значно гірші.

Маємо знайти баланс між агрохолдингами й фермерськими господарствами. Перші теж потрібні. Не зможемо без них забезпечити рослинництво в необхідних масштабах. Вони й надалі зможуть орендувати землі та нарощувати сільгоспвиробництво. Для них принципова прогнозованість податкової політики. Щоб не було ігор із відшкодуванням податку на додану вартість, покращувалася логістика і можливість транспортувати продукцію у порти.

Тож слід максимально допомагати фермерам і сприяти середнім і великим аграрним підприємствам. Тоді за п'ять-сім років можемо отримати економічний вибух.

Влада анонсує запуск ринку землі з 1 жовтня 2020 року. Що для цього треба зробити, які процедури виконати?

– За великим рахунком – нічого. Є міф, що Україна не має земельного кадастру. Але він є. Всі сільськогосподарські землі зафіксовані. Селяни здають ділянки в оренду. Не могли б цього робити, якби наділів не було в реєстрі.

19 відсотків українців підтримують запровадження продажу землі. 73 відсотки – проти цієї ініціативи, 8 – не визначилися, свідчить опитування соціологічної групи "Рейтинг".

– Українців лякали, що землю скуплять іноземці. І представлена урядом реформа впроваджує саме таку модель.

Чи є позитив у запропонованому урядом варіанті реформи?

– Вона дозволить швидко отримати майже 20 мільярдів доларів від продажу 10 мільйонів гектарів, які є в державній власності. Їх можна спрямувати на подальший розвиток промисловості чи сільського господарства. А можна проїсти, як це було з грошима за Криворіжсталь (2005 року металургійний комбінат Криворіжсталь продали німецькій компанії Mittal Steel за $4,8 млрд. Ці гроші уряди використали переважно на підвищення соціальних виплат. – Країна).

Однак такий варіант земельної реформи консервуватиме сировинну структуру аграрного сектора.

Як іще ринок землі може сприяти залученню інвестицій?

– Іноземні компанії зможуть вкладати гроші у зберігання – будувати сховища. Розвивати логістику – розбудовувати порти, дороги, залізниці. Інвестиції потрібні й у сфері річкових перевезень. Варто впроваджувати спеціальні податкові режими сприяння, пов'язані саме з аграрним сектором.

Який іноземний досвід може використати Україна, формуючи ринок землі?

– У Європі є суттєві обмеження – хто і на яких умовах може купити землю. Наприклад, у Франції – тільки з дозволу місцевих асоціацій фермерів.

Але нам самим слід усвідомлювати, як маємо підвищувати ефективність і збільшувати додану вартість усередині країни.

Сукупна площа ділянок "в одних руках" не може перевищувати 15 відсотків в області та 0,5 відсотка в Україні. Це оптимальні обмеження?

– Ні. Адже це означає, що під контролем однієї сім'ї можуть опинитися цілі райони. Власник стане богом на цих територіях. Ця модель подібна до існуючої дотепер.

Ринок землі може врятувати села від занепаду?

– У світі зростає продуктивність праці на землі. Впроваджуються нові технології. Кількість робітників для ведення сільського господарства скорочується. Це глибша проблема.

Скажімо, навіщо укрупнювати райони під час територіально-адміністративної реформи? У селах біля міст люди завжди живуть заможніше. Мають ринок збуту своєї продукції. Що далі село від мегаполіса, то бідніше. Така ситуація в усьому світі. Тож укрупнення має створити нові місця тяжіння, крім обласного центру. Тоді розвиватиметься й навколишня сільська територія. Це буде аргументом лишатися в селі. Зараз життя регіону переважно концентрується навколо обласного центру.

У селах люди більше народжують дітей. Бо в містах важко знайти спосіб їх розмістити і забезпечити. Сільські будинки більші за площею, добудувати дитячу кімнату – не проблема. Як приклад, Іран має найгіршу демографію серед мусульманських країн. Там 80 відсотків міського населення.

Багато людей бояться дерибану землі, рейдерських захоплень. Мовляв, в Україні інакше не може бути. Які маємо від цього запобіжники?

– Таке може статися. Але ніхто ж не пропонує відмовитися від права власності на квартиру, тому що інколи житло "віджимають".

На які галузі ще можна зробити ставку в аграрній сфері?

– Зняття мораторію за правильної моделі земельної реформи – шанс для України стати не тільки сировинною державою. У роботі на землі дедалі активніше використовують біо- та ІТ-технології. Наприклад, дрони дають точну інформацію про стан посівів. З їхньою допомогою можна забезпечити опилення тощо. Просто виробляти продукти вже неефективно. У світі немає дефіциту аграрної продукції. Є країни з великою кількістю населення, у яких немає грошей забезпечити людей харчами. Але це не означає, що глобально світ потерпає від нестачі їжі.

×