"Кремль готується до остаточного ривка. Його провал означатиме, що рашистській гадині зламали хребет"

Ворожа еліта пішла ва-банк – зворотного шляху нема. Розвал Росії – це дорого, але надзвичайно вигідно, – каже політолог, офіцер Збройних сил України Юрій Михальчишин

Нині говорять про переламний момент війни. Мовляв, масовані російські наступи зупинили новою західною артилерією і знищенням складів боєприпасів ворога. Як розвиватимуться події найближчого місяця, на вашу думку?

– Висловлю особисту думку, сформовану на підставі вивчення історії збройних конфліктів. Провал російського бліцкригу став очевидним на третьому місяці бойових дій. Коли провалилася концепція гібридної війни генерала Валерія Герасимова (у лютому 2013-го начальник Генштабу ЗС РФ виступив із доповіддю про "гібридну війну". Подальші воєнні дії РФ проти України збігаються з її тезами. – Країна). Мовляв, росіян мали зустрічати дівчата з квітами. Але їм довелося заново винаходити велосипеди. П'ята колона обмежилася грізними ютюб-зверненнями орангутанга Іллі Ківи та діяльністю окремих колаборантів – колишніх депутатів Партії регіонів. Росіянам довелося вдатися до тактичних і стратегічних прийомів Першої та Другої світових, як-от "війна на виснаження" і "битва ресурсів".

1916-го під час битви за Верден потужна французька оборона перемолола півмільйонні німецькі наступальні резерви й позбавила можливості наступати щонайменше на рік. Приблизно те саме сталося внаслідок боїв за Попасну, Рубіжне, Сіверськодонецьк та Лисичанськ. Це наш український Верден.

Тобто наступ вдалося зупинити?

– Те, що росіяни вголос заговорили про оперативну паузу, означає, що наступального потенціалу в них тепер немає. Можна також відзначити другу паралель – битва за Київ і крах бліцкригу нагадують провал наступу Гудеріана й Гота на Москву в листопаді 1941 року, після якого німецька армія не могла атакувати одночасно на всьому Східному фронті. Так само росіяни після провалу наступу на Київ і Сіверщину були вимушені зосередити зусилля на Донбасі. На південному й північному оперативних напрямках вони вже були неспроможні вести масштабні бойові дії.

Вимушено заговорили про оперативну паузу. Це свідчить, що відбувається велике накопичення ресурсів, як перед вирішальним штурмом гітлерівців улітку 1942-го на Кавказ і Волгу. Росіяни готуються до остаточного ривка, і його провал означатиме, що рашистській гадині зламали хребет.

Як саме готуються?

– Відбувається перманентна прихована мобілізація. Не треба чекати виступу Путіна по радіо у форматі 1941 року та оголошення війни. США востаннє оголошували війну 1942-го сателітам гітлерівської Німеччини. Після цього було чимало збройних конфліктів, де війна офіційно не оголошувалася Конгресом, – у Кореї, В'єтнамі, Афганістані, Іраку. Так само тепер. Може відбуватися залучення ресурсів приватних військових компаній – найманців, періодичні військові збори службовців запасу, після яких їм пропонуватимуть підписати контракт. Триває робота із соціально вразливими категоріями населення – криміналітетом, жителями депресивних регіонів, де великі ризики безробіття. Поповнювати особовим складом окупацій­ні війська можна дуже довго. Але російська армія – це колос на глиняних ногах. Вона може продемонструвати й менші мобілізаційні ресурси, ніж ми очікуємо, бо ніхто не знає, скільки в Росії населення. Якби вони мали можливість, то мобілізували б понад мільйон для вирішального зусилля. Якщо цього не відбувається – вони цього не можуть зробити.

 

Чим ця війна відрізняється від попередніх?

– Агресор робить ставку на колосальну концентрацію артилерії – так званий вогневий вал. За нормативами Першої світової, одна дивізія, займаючи кілометр фронту, ставила 100 артилерійських стволів. Концепції воєн, які вели США, містили пункти про високоточну зброю, ракетно-бомбові удари, використання інформаційно-­психологічних операцій. Брали за приклад війну в Перській затоці 1991-го і ліквідацію режиму Саддама Хусейна 2003-го – свого роду американській бліцкриг. Але нині війна знову набула форм середини ХХ століття. Важить калібр артилерії та кількість стволів і снарядів на кілометр фронту. Росіяни в цьому мають колосальний досвід і перевагу. Вони припинили бавитись у "гібридну війну", повернувшись до класичних воєн Брусилова і Жукова. Перевага в ресурсах завжди давала їм змогу здійснювати масштабні наступальні операції та виходити переможцями з конфліктів, де вони стратегічно мали б зазнати поразки.

Наскільки важлива нині високоточна зброя?

– Вона може нівелювати перевагу невисокоточної. Але говорити про паритет сьогодні, на жаль, зарано. На окремих ділянках переламати ситуацію українським захисникам уже вдалося. Але якщо говорити про фронт загалом, то без продовження масштаб­ного постачання, зокрема дорогих боєприпасів, кількість яких у західних союзників не безмежна, буде дуже важко.

14 липня росіяни завдали ракетного удару по центру Вінниці. На що розрахований цей терор?

– Доктрина терористичної війни в повітрі – бомбової і ракетної – виникла у фашистській Італії. Генерал Джуліо Дуе, аналізуючи досвід Першої світової, стверджував, що за рівності сил на фронті треба бити по тилах противника, промисловості та моральному духу населення. Обґрунтовував необхідність побудови повітряного флоту в 20 тисяч бомбардувальників тим, що саме систематичні удари по транспортних комунікаціях, об'єктах промисловості й житлових районах знищують економічний потенціал держави й паралізують волю людей до опору, викликаючи масові панічні настрої. Німецькі нацисти цієї стратегії не дотримувалися. Намагалися вести війну в повітрі, знищуючи наступальний потенціал ворожої авіації. До бомбардувань Лондона вдалися, лише коли не змогли знищити британську винищувальну авіацію. А британська, американська й радянська авіація взяли на озброєння доктрину Дуе і протягом 1942–1945 років завдавали масштабних бомбових ударів не лише по військових об'єктах, а й по житлових кварталах. Повоєнні дослідження виявили, що німці так ефективно розосередили свою промисловість, що пік випуску військової продукції припав на серпень-вересень 1944-го, коли війна вже була програна. Економіка потужно працювала попри бомбові удари. Воля населення до опору також мобілізувалася – коли американські війська підійшли до міста Аахена, а радянські вступили у Східну Пруссію, то цивільні активно включилися в оборону, вступаючи в ополчення та створюючи оборонні споруди. Тобто бомбові удари мали зворотний ефект. Росіяни ж, продовжуючи традицію Сталіна, вдалися до повітряного терору для підриву нашого оборонного потенціалу та залякування мирних жителів, зриву нових хвиль мобілізації та виникнення "партії миру" – людей заляканих і втомлених, що формуватимуть запит до військово-політичного керівництва щодо припинення бойових дій.

Мета ракетних ударів – сформувати психологію страху. Попри все варварство, успіху не досягли. Хоча ціна дуже висока.

Які настрої серед наших військових?

– У тих підрозділах, де я був, – ділові. Цікавляться темпами надходження західної допомоги, підготовкою нових резервів для укріплення лінії фронту, станом справ у тилу – наскільки населення продовжує допомагати фронту, чи готове до мобілізації всіх ресурсів.

Як оцінюєте справи тилу, зокрема в Києві?

– Розмежування тилу і фронту природне. Радянський генерал Сєров у своїх мемуарах згадував, як приїздив до Тбілісі 1942-го і бачив натовпи яскраво вдягнених людей, що прогулювалися вулицями, коли фронт наближався до Кавказу. Тил завжди працював на фронт, але життя в ньому відрізнялося. Просто має бути тонкий баланс настроїв і психологічного стану людей, що перебувають поза зоною бойових дій. Тил хай залишається таким, а не стає ближнім прифронтовим, як цілком може бути на Дніпропетровщині, Запоріжжі, Київщині.

Що було найтяжчим за ці місяці війни?

– Морально – доля захисників Маріуполя. Це масштаб оборони Трої, вона має стати основою сучасного героїчного епосу. Захист цього міста-фортеці продемонстрував приховані психологічні ресурси української нації, про які ми не здогадувалися, спостерігаючи масову трудову міграцію, занепад віри в українську державність, перетворення України на країну третього світу. Мало хто з наших європейських сусідів зміг би продемонструвати в таких умовах масовий героїзм.

Чи на часі говорити про причини швидкого захоплення півдня країни, оточення Маріуполя?

– Складне питання. Моральне право його ставити найперше мають самі оборонці Маріуполя. Сподіваюся, вони повернуться з полону, і саме від їхньої позиції залежатиме ця політична дискусія.

Що варто покращити в нашій армії?

– Вона здійснила якісний еволюційний стрибок. Багато в чому це вже армія рівня західних держав, що не вели активних бойових дій із 1945 року. Хіба що воювали в Афганістані, де їм протистояли люди в капцях з автоматами Калашникова. Досвід війни з масовим застосуванням артилерії, ракет і бомбардувальників, що його здобули наші війська, – унікальний. Ми могли б ділитися ним з арміями союзників.

Звісно, військо потребує масштабного переозброєння. Наш ВПК зруйнований агресором. Потрібно збудувати власний пороховий, патронний, артилерійський заводи. Це виробництво можна розгортати в прикордонних областях Західної України й частково виносити за межі держави – в Польщу й Румунію. Поки цього нема, не можемо говорити про відродження довоєнних потужностей. Вести війну тільки на зовнішній допомозі намагалася Російська імперія 1916 року, коли виник "снарядний голод". Вважали, що масове постачання снарядів із Британії та Франції виправить ситуацію. Але армію роз'їдала корупція в тилу й політичні інтриги. 1917-го сталися дві революції. Цей метод боротьби з Росією треба розглядати й сьогодні. Вона падає тоді, коли її б'ють і на фронті, й у тилу.

За рахунок чого нам вдалося вистояти, адже на Заході казали, що Україна протримається два тижні?

– У росіян були великі проблеми з логістикою. Наступали довжелезними колонами, що утворювали кілометрові затори і ставали чудовими мішенями для української артилерії та безпілотників. Були позбавлені підвезення пального, мастил, боєприпасів. Також масово розгорнулася народна війна. Те, що не вдалося зробити раніше – підготувати широкі маси до бойових дій в умовах міст, – відбулося стихійно в перші тижні війни. Спрацювали козацькі гени. Це вилилося в масовий прояв патріотизму у вигляді черг до військкоматів. Самоорганізовані групи патріотів стали головним козирем українського командування в боях за Київ. Цей факт ще треба осмислити – це безіменний героїзм. Ми говоримо про десятки тисяч людей.

Чому раніше не вдавалося втриматися? Наприклад, під час Визвольних змагань?

– Естонія виграла війну в радянської Росії 1920 року. Мільйон естонців виставив 75 тисяч захисників. Українська Народна Республіка з населенням 26 мільйонів мала не більше, ніж 40 тисяч бійців в армії. Естонцям вдалося мобілізувати всі ресурси, тому в них не було Голодомору. Окупували їх ­1940-го внаслідок змови з Третім рейхом.

У добу Визвольних змагань у нас були видатніші політичні та військові керівники: Симон Петлюра, Петро Болбочан, Євген Коновалець, Павло Скоропадський. Вони не поступалися Пілсудському й Маннергейму – лідерам незалежних Польщі й Фінляндії. Але соціально-культурний рівень українського населення був значно нижчий, ніж сьогодні. До того ж нині інша структура суспільства. Чим міг допомогти пересічний українець фронту 1919-го, крім як продуктами? Він не мав можливості купити кулемет на кошти, зібрані односельцями. Сьогодні ж тил і волонтерський рух дають поштовх до посилення нашої обороноздатності. Значно оптимістичнішим все видається й у сфері масової психології. Тоді ж українці здебільшого підтримували вітчизняних соціалістів-революціонерів, які становили альтернативу більшовикам. Останні мали би програти, але наші соціалісти були занадто м'які. Пілсудський казав: "Я зійшов із трамвая під назвою "соціалізм" на зупинці "незалежність". Він створив національні збройні сили, ­завдяки яким Польща вистояла. До речі, з українською допомогою – 1920-го наші армії билися спільно, у травні провели успішний наступ на Київ. Так само українська дивізія брала активну участь в обороні польської фортеці в Замості, коли вдалося зірвати удар радянського фронту – Тухачевський наступав на Варшаву, Будьонний – на Люблін. Поляки з українцями відбилися разом – про це тепер дуже доречно згадувати.

Чи покладе ця війна край багатовіковому протистоянню з Росією?

– Схоже, що стабільність російського політичного режиму залежить від успішного досягнення цілей у війні. Нині ситуація максимально поляризована, їхня еліта пішла ва-банк – зворотного шляху нема, замороження конфлікту на вигідних Росії умовах не вирішить її внутрішніх проблем. Можливе повторення 1917–1918 років. Можна говорити про змову політичної і військової верхівки під час усунення імператора Миколи ІІ депутатами Державної думи, кадетами та царськими генералами.

Колишній президент Польщі Лех Валенса закликав скоротити населення Росії до 50 мільйонів людей. На його думку, позбутися її агресивної політики можна підтримкою поневолених нею народів. Чи реальний такий сценарій?

– Він цікавий. Слова Валенси можна порівняти з фултонською промовою Черчилля (1946 року в американському містечку Фултон заявив, що нацистського ворога змінив комуністичний. – Країна). Він на той час теж був політичним пенсіонером, тому міг говорити, що думав. Промова Валенси може стати основою довгострокової стратегії в нашій оборонній зовнішній політиці. Вийти за кордони 1991 року – це короткотерміновий план. Росія обламала зуби на Україні, але вона ще боєздатна.

Нам потрібна якісна інформаційна робота в РФ. Росіяни вибудували "цифрову фортецю", живуть в альтернативному інформаційному просторі, як і поневолені ними народи. Деклараціями, що їх озвучуватимуть за межами Росії, тут не обмежитись. Треба думати над тим, щоб працювати на їхній території. Це може бути супутникове мовлення, яке неможливо заглушити. Чи робота в інтернеті проти блокування російських цензорів. Революцію в Росію треба експортувати, як це зробив Ленін у запломбованому вагоні на гроші Парвуса. Розвал Росії – це дорого, але надзвичайно вигідно.

Якою бачите Україну після війни?

– Внутрішньо консолідованою, обороноздатною і тверезо-реалістичною. Ті жертви, яких нам ще доведеться зазнати у цій війні за незалежність, позбавлять народ будь-яких ілюзій. Вступ у жодні політичні об'єднання не компенсує того, що ми втратили за 30 років незалежності. Україна має стати осердям власного цивілізаційного проєкту. Зокрема розвалу Росії. І Україна як його плацдарм має перспективу існування.

Щоб регулярно читати всі матеріали журналу "Країна", оформіть передплату ОНЛАЙН. Також можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу"

×