Інтернет у майбутньому замінить Верховну Раду, – вважає філософ Сергій ДАЦЮК
Про що свідчить затримання головного редактора "Страны.ua" Ігоря Гужви? Влада взялася за проросійські ЗМІ?
– Саме по собі затримання – не подія. А скандал – простір для піару. Щоб говорити про тиск на проросійські ЗМІ, потрібно проаналізувати, скільки їх у нас є. Хто найвпливовіший, у кого російське чи приховане фінансування. Досі не знаємо, скільки таких видань, їхній рейтинг токсичності.
Інша справа – чи варто нам закриватися від Росії й не розуміти, що там відбувається? Там формуються небезпеки. За наявності інформації їх можна знати, аналізувати й прогнозувати. А зараз у кабельній мережі Києва нема російських каналів.
Вони потрібні?
– Усе, що йде з Росії, – це пропаганда. Так влаштоване їхнє інформування. Ми почали копіювати цю традицію. Українське телебачення стає все більше пропагандистським. В інтернеті важко втримати аудиторію, коли займаєшся пропагандою. А телебачення – монологічне.
Гібридні канали стали лідерами формування суспільної думки. Визначають, кого запрошувати, кого – ні. Наприклад, я – небажаний гість там із початку року. Бо з колегами-експертами виступили проти свавілля "112-го каналу". Вони маніпулюють тематикою. Критику перебивають, як на російських ток-шоу. Паралельно з тобою говорять двоє ведучих, вигукує аудиторія. Щоб висловити думку, треба перекричати всіх. Ще три роки тому такого не було. Для них це погано закінчиться. Бо наша аудиторія – критичніша за російську.
Чим закінчиться історія з Ігорем Гужвою?
– Для видання буде погано, якщо в суді доведуть факти фінансування з Росії. Де зараз радіо "Вести"? Нема. Бо довели, звідки гроші.
Можливі нові справи?
– У влади нема системного бачення. Хоч як би ми ставилися до Ігоря Гужви, але це – вибіркове покарання. Чому виникли претензії саме зараз?
На зміну телебаченню прийде відеобачення?
– Поступово. У моєї телепередачі "Заочні дискусії з Сергієм Дацюком" були всього чотири випуски. Бо формат виявився не глядацьким. Youtube – найцікавіша форма відеобачення. Має перевагу перед телебаченням, адже не відсіює неглядацькі програми.
Трампу не потрібен CNN, бо є Twitter, Навальному – "Первый канал", бо є Youtube, Макрон організував свою партію в інтернеті. Політика в Україні теж переходить у новий формат?
– Так. І тут ми були раніше за Росію. Після Революції гідності багато речей у нас вперше з'являлися в соцмережах. Однак ще не вийшли на рівень формування політичних сил там. Не мали необхідності. Вона з'являється зараз.
Інтернет допоможе Трампу реалізувати свої рішення?
– Допомагає зберігати підтримку. Але навіть із нею важко протягнути рішення. Якби зробили електронну систему ухвалення їх, відмовились від парламенту, повністю відкрили для громади бюджет – то була б інша справа. Для цього потрібні заточені на інтернет спеціальні програми й інститути. Все це буде в майбутньому. Функцію прийняття рішень виконуватиме інтернет.
Чому в Україні з'являється необхідність формувати політичні сили через інтернет?
– Розпочалася масштабна маніпуляція на підконтрольних владі гібридних каналах. Інформаційного простору поза їхнім впливом не лишається.
Російський контроль вітчизняних ЗМІ значно зменшився, порівняно з 2014 роком. Водночас досі немає всестороннього українського контенту.
Політика змінюється в умовах інформаційної війни?
– Політика – це і є інформаційна війна. Одні цінності й ідеали просуваються, інші – спростовуються. Традиційна політика змінюється. Обидві сторони починають використовувати інформаційну війну.
Війна йде і на іншому рівні – конфлікті між ідентичностями. Якби ми були інтелектуальні, то пробували б нав'язати росіянам власну ідентичність. Але для цього спершу її треба мати.
Не маємо?
– Ні. Натомість пропагандистська машина трактує історію, сьогодення. Основна війна йде за майбутнє. За нього в Україні не воюють ні держава, ні корпорації. В Росії – теж. Але нав'язують архаїчні підходи.
Українське суспільство заполітизоване. Це добре?
– Політизація – основна ознака суспільства у стані трансформації. Жодна країна не знає таких фундаментальних перетворень, як Україна зараз. При всій нашій критиці повільності змін, на тлі постійних зрад.
Заполітизованість – не добре й не погано. Це – неминуче, якщо йдуть такі перетворення.
Як це впливає на життя?
– Не хочу, але змушений дивитися новини і ток-шоу. Не подобаються гібридні канали, але вмикаю їх, щоб побачити певних персон. В інших місцях їх не знайдеш.
Пересічний українець політично грамотний?
– Грамотніший, ніж у часи кривавого президента. Але на Заході політична культура вища. У політику залучають зі школи. У нас це тільки починається. Український виборець прогресує, однак повільно. Є ідея стимулювати цей прогрес. Викупляти токсичні голоси. Коли настають вибори, кожному дають вибір – голосувати або взяти 300 гривень. Прихильників другого варіанта в Україні набереться до третини.
Чи потрібні дострокові парламентські, президентські вибори?
– Так. Слід прискорити люстрацію нинішнього правлячого класу. Для цього кожні два роки варто проводити вибори – до Верховної Ради і президентські.
Зараз так звана коаліція в парламенті – це партії, що складають ситуативну більшість. Юридично її немає. Рейтинг політичних сил, що складають коаліцію, дуже низький. Вона нелегітимна. Ці ситуації можна долати саме в спосіб виборів кожні два роки.
Але голосуватимуть ті ж самі люди.
– Вибори мають відновити довіру до Верховної Ради. Навіть якщо багато нинішніх депутатів знову потраплять до неї. А найодіозніших корупціонерів парламент позбувся б.
До влади можуть прийти контрсистемні гравці?
– Зараз ця загроза вища, ніж 2014-го. Бо ті політики, що отримали владу, втратили своє революційне реноме, репутацію. Вже з'явилися інші сили, хоч їм не давали ефіру на телеканалах. Проти них ведеться кампанія з дискредитації. Однак вони є. І вибори дадуть їм змогу активізуватися й наростити рейтинг.
Які шанси на реванш проросійських сил?
– Малі. До Росії суспільство випрацювало упередження. Ці сили лишатимуться маргінальними.
Яким буде політичне життя в найближчі півроку-рік?
– Восени станеться чергове загострення політичної кризи. З неї буде важко вибратися. Владу не врятують останні піар-кроки – заблоковані російські сайти, мовні квоти, виграний суд Нафтогазу, закордонні поїздки президента. Ці речі важливі, але їх подавали як піар. Вони не справили враження на громаду. Тим часом корупцію не подолали, реформи не провели. Винних у кримінальних злочинах від Майдану до розкрадання країни – не покарали. Буде політичне загострення. Воно полягатиме у спробі змінити владу.
Можливий новий Майдан?
– Потрібно діяти перевиборами. Адже Майдан все одно в кінці призведе до дострокових виборів.
Що українців може здивувати найближчим часом?
– Нічого, навіть добровільна відставка президента. Хіба зречення Путіна чи повернення нам Криму. Треба займати активну політичну позицію. Зміщати тих, кому не довіряємо. Підтримувати тих, до кого є довіра.
Верховна Рада закріпила зовнішньополітичний курс України, де пріоритет – вступ до НАТО. Що це дає?
– Цей курс приймали разів 10, стільки ж – відмовлялися від нього. Значення має тільки заявка на членство в Альянсі. Решта – від лукавого.
Україні варто розглянути інші варіанти. Наприклад, ініціювати створення європейської системи безпеки. Разом із поляками здатні створити ядерний щит – на їхній території, під парасолею НАТО. Росія не може напасти на Польщу. А потім розмістимо щит і в себе.
Для чого це Польщі?
– Альянс не гарантує захисту від ядерного нападу Росії. А разом з Україною Польща може це забезпечити. Треба мати власну систему безпеки. Навіть наодинці. Створити свою ядерну зброю, флот, ракетний щит. Тільки такий підхід дасть Україні безпеку.
Це реально?
– Якщо й далі матимемо такі масштаби корупції, дерибану, видурювання грошей в українців через тарифи, то нічого цього не буде.
Європа думає про нове безпекове рішення?
– У Євросоюзі зрозуміли, що це треба робити. Міркують, яким чином.
Як охарактеризувати українську зовнішню політику?
– "Захистіть нас", "Дайте грошей", "Розширте санкції проти Росії" – це політика зовнішнього підпорядкування. Закони пишемо під диктовку Євросоюзу. Економічні рішення ухвалюємо під тиском Міжнародного валютного фонду. Для вирішення військових питань нас втягнули у Мінські угоди. Тепер диктують: тільки мир, тільки "Мінськ". Тут немає нашої зовнішньої політики. Її за нас ведуть інші. Ми продовжуємо бути розмінною картою між Заходом і Москвою.
Президент Порошенко зустрівся з лідерами США та Франції – Трампом і Макроном.
– Від Порошенка не чуємо ініціатив, пропозицій західним лідерам. Поїхав до Вашингтона й Парижа вирішувати внутрішні завдання. Рейтинг його політичної сили низький, в країні посилилася "партія війни". Від президента вимагають закінчити АТО, перейти до інших дій, оголосити частину території Донбасу окупованою. Порошенко хотів заручитися підтримкою західних лідерів. І Трамп, і Макрон сказали: тільки Мінські угоди.
Замість АТО можливий новий формат?
– Так, але не з цим президентом. Він тримається за Мінські домовленості, бо вони сприяють бізнесу – його і колег-олігархів. Вони заробляють, зокрема, на війні, на контрабанді, на мародерському піднятті тарифів. Визвольна війна призведе до краху цього всього.
Криза очистить систему?
– Невідомо, як усе вирішиться. Люди не вірять ні владі, ні інтелектуалам.
Які виклики постмодерної епохи?
– Постмодернізм так і залишився періодом. Не зміг скласти епоху, бо не має суті. Була епоха модернізму. Постмодернізм – перехідний час. Чи буде наступний період – конструктивізм – епохою, не знаю. Муситимемо генерувати нові смисли, бо постмодерні вичерпали себе. Наприклад, перестала працювати ідея про множинність істин. Вона підживлювала толерантність, політкоректність, всіляку терпимість. Ідея не глибока, бо істина не може бути множинною: вона або є, або її нема. Конструктивістський погляд радикально інший: істина складна, але одна.
1 
1
Коментарі