У дитинстві ми гралися з братами - бігали, стрибали. Я впала на гачок вішака так, що він проткнув мені горло. Майже розірвав піднебіння. Лікарі казали, я не зможу говорити.
Дитиною я думала, що в нас ідеальна сім'я. Ніколи не бачила й не чула, як батьки сваряться. Їхнє розлучення було шоком.
Під час першого сольного виступу я була налякана до смерті. Стояла в церкві перед людьми, що пильно дивилися на мене. Ніхто не рухався. Вони були, наче в трансі. Я втупилася на годинник у центрі храму. Коли скінчила співати, усі почали плескати й плакати. Відтоді знаю: Бог благословив мене.
Мені подобається бути жінкою, навіть у чоловічому світі. Хоч би як там було, чоловіки не можуть вдягати плаття, а ми вдягаємо штани.
Від братів я чула всі можливі розмови про жінок. Тому знаю абсолютно все лайно, яким хлопці можуть обкласти дівчат.
Кожен потребує когось, чия любов буде вимогливою. Ця людина дбатиме про вас, нагадуватиме, що ви - дитина Божа, й не належите дияволу.
Мені подобається бути жінкою. Хоч би як там було, чоловіки не можуть вдягати плаття, а ми вдягаємо штани
Усіх, хто говорив, що наш із Боббі шлюб не протягне й 6 хвилин, я хотіла переконати в протилежному. І за якийсь час почала забувати про реальний сенс кохання і шлюбу. Намагалася сказати всім: "Ви не переможете. Ми одружилися, бо закохані. Ми шаленіємо одне від одного. Ми хочемо сім'ю. Я не дозволю вам зруйнувати це". Так само був налаштований і Боббі. Ми боролися обоє. Із часом це зміліло і загубилося в бруді. Потім між нами почали відбуватися вже інакші речі, з яких не так просто видряпатися. Тим більше, коли це все випливає назовні.
У шлюбі не була щаслива. Поступово втрачала себе, намагаючись весь час догодити. Боббі бісився, коли йому говорили: "Ти ревнуєш її. Ти заздриш її славі, успіху, грошам і досягненням". Це неправильно. Не можна, щоб чоловік думав, ніби не гідний вас.
Наркотики почалися перед зйомками "Охоронця". Спочатку були легкі. Після фільму я народила Кріссі, і з'явилися важкі наркотики.
Я не пила. Алкоголізм - це огидно. А Боббі любив перехилити чарку. Він дуже змінювався, коли п'янів. Простягати до мене руки боявся. Моя родина мала з Боббі сувору розмову: "Затям, попереджаємо один раз". Тому він тримався подалі. Але ображав емоційно.
Навчена давати здачі, бо зростала з двома хлопцями. Битиму у відповідь усім, що потрапить під руку. Тому, коли на 14-ту річницю шлюбу я вирішила піти від Боббі, а він не пускав, зацідила йому в голову слухавкою.
Після "Охоронця" я мала забагато грошей. Вже не думала ні про спів, ні про сцену.
Під кайфом чоловік малював скрізь - на стінах, по кутах - страшні демонічні очі. Я жахалася: що ж відбувається в цьому домі?
Моя кар'єра й життя рухалися дуже швидко.
Жінок у кліпах часто показують, наче вони іграшки. Жінки погоджуються на це. Мама завжди наставляла: "Якщо хочеш, щоб тебе поважали - поводься гідно. Якщо виставлятимеш дупу напоказ перед хлопцями, вони думатимуть про тебе відповідно. І не дивуйся, коли хтось скаже: "Агов, ану дай мені ці сідниці".
Після того, як мені виповнилося 40, хотілося бути просто матір'ю й домогосподаркою.
Хоч би що відбувалося, любов найважливіша.
Композиція I Look To You мені одразу сподобалася. Ця пісня розповідає про все, що відбулося зі мною.
Боббі Крістіна - це світло в моєму житті. Це шалена любов. Я стояла на сцені перед мільйонами людей. Та, коли вперше дали потримати дочку, подумала: я не відчувала нічого величнішого.
У мене забрали життя, забрали приватність. 20-річною я не могла робити звичайних речей
Найбільш пам'ятний запис - балада I Didn't Know My Own Strength - "Я не знаю, на що я здатна" - Даян Воррен. Ця пісня знову звела мене з продюсером Девідом Фостером, з яким ми створили саундтрек до фільму "Охоронець" 1992-го. Будинок Фостера в Малібу згорів під час пожеж 2007 року і нам довелося працювати в невеликій квартирі. Я записувалася в кабінеті поряд із ванною. Але коли почула вокал, він видався мені надзвичайно чуттєвим. Коли співала, я думала про маму, про хворих людей, і тих, хто зумів піднятися всупереч негараздам.
Я мала блискучу кар'єру, насолоджувалася славою і всім, що вона давала. Але я не хочу пройти крізь це знову. Часом відчуваю - усе це було занадто. У мене забрали життя, забрали приватність. 20-річною я не могла робити звичайних речей. Не могла ходити до клубів, призначати хлопцям побачення і навіть вийти на прогулянку так, щоб за мною не спостерігали.
Моє серце завжди належатиме повільним, але емоційним композиціям. Хоча я із задоволенням виконую веселі ритмічні пісні. Вірю, що я - сполучна ланка в ланцюзі вокальних традицій. Сподіваюся, традиції госпел-співу через мій голос перейдуть до тих, хто буде після мене.
Більшу частину життя, з 11 років, я працювала. Виступала в нічних клубах, була моделлю, вся ця туфта. Ви знаєте, що зараз є радістю для мене? Бути з моєю сім'єю, подорожувати з ними, сміятися. Оце задоволення.
Я боюся повертатися у світ, який називають музичною індустрією. Але музика залишається жити в мені.
Мені подобається вік за 40. Я не хочу повертатися у свої 20 або 30 років. Коли озираюся, запитую себе: чи жила насправді?
Не шаленію за величезними залами тільки тому, що я можу зібрати їх. Віддаю перевагу залам, де люди по-справжньому відчувають мене, бачать, у що я одягнена.
Ніхто не буває хорошим або поганим весь час. Кожен має злети й падіння.
Якщо завтра заплющу очі, єдина річ, що мене обходитиме - чи моя дочка виросте правильно. Що стосується мого життя - я задоволена.
5 
1
Коментарі