"Коли Тимошенко доповідала ці плани, дехто падав зі стільця"

Росія залишатиметься головним постачальником енергоресурсів для України ще півстоліття, вважає експерт Володимир САПРИКІН

Президент Віктор Янукович заявив, що для зменшення залежності від російського газу, Україні треба робити ставку на вугілля, нарощуючи його видобуток. Чи покладаються на цей ресурс у інших країнах Європи? Чи можна розраховувати на нього в тривалій перспективі?

– Головний наш вектор зараз – заміщувати газ усіма можливими видами енергії. Знайдеться там місце і для вугілля. Наскільки можна збільшити його частку – питання економіки й собівартості видобутку. Можливо, частину взагалі краще було б імпортувати. Бо зараз на деяких українських шахтах собівартість видобутку вугілля у сім­вісім разів перевищує середньоукраїнську.

Торік у Польщі прийняли закон щодо закриття всіх збиткових вугільних шахт.

– Така політика Євросоюзу. У його старій частині допомагали тільки тим шахтам, які закриваються. Наприклад, шахті дають п'ять років, вона видобуває підготовлені запаси вугілля – і її закривають. У Німеччині копальні вже не працюють, у Великій Британії більшість закриті. Це занадто збиткова галузь для Європи.

Чому там це тягар для бюджету, а в нас – ні?

– У нас це теж тягар. Слід прийняти довгострокову програму з розвитку вугільної галузі, і протягом 10–15 років допомогу збитковим шахтам поступово зменшувати. Треба закрити кілька десятків неперспективних, дотаційних копалень. ­Можливо, побудувати кілька нових. ­Загалом, можна незначно збільшити обсяг вугілля, що видобувається, але робити це вже на сучасних, ефективних шахтах.

Наскільки перспективним ресурсом є сланцевий газ?

– У деяких країнах вартість видобутку тисячі кубометрів сланцевого газу становить 150 доларів. Якщо зараз ми за російський газ платимо по 300 – безумовно, це економічно доцільно.

Можемо говорити про потенційні запаси в наших надрах сланцевого газу в кілька трильйонів кубічних метрів. Однак жодних розвідувальних робіт не проводили. Поки що незрозуміло, якою буде його собівартість. Бо в деяких місцях можуть залягати великі поклади, але на значній глибині.

Чи буде економічно вигідним в Україні виробництво альтернативних видів енергії?

– Воно вже вигідне, якщо йдеться про самих виробників. Торік затвердили поправки до закону про електроенергетику, в яких записано: електроенергію, отриману, приміром, на сонячних чи вітряних електростанціях, держава закуповує за "зеленими" тарифами. Вони в 7–11 разів вищі за стандартні. Тобто, це аж надто вигідно.

Така ж схема існує в Німеччині. З часом коефіцієнти у "зелених" тарифах зменшуватимуться.

Тобто, навіть представник середнього бізнесу, купивши, скажімо, три вітрові установки, зможе заробляти?

– Безумовно.

Чи є в Україні такі випадки і який потрібен стартовий капітал?

– Це залежить від потужності. Зазвичай у гравців цього бізнесу багато установок, відповідно, треба величезні суми. Зрештою, поправки до цього закону прийняли лише торік. Щоб бізнес включив їх у свої плани, треба ще чотири–п'ять років.

Зараз сонячними та вітровими установками активно займаються Андрій Клюєв, Рінат Ахметов. Діють і кілька іноземних фірм.

Коефіцієнт корисної дії установок сонячної та вітрової енергетики поки що не надто високий. Чи реально ними замінити традиційні джерела енергії?

– Євросоюз чітко прописав частку відновлюваних джерел – на 2020­й це 20 відсотків. Кожна країна ЄС має свої особливості – у Польщі, Угорщині відновлювана енергетика займає в балансі не більше як відсоток. Отже, до 20 вони навряд чи ­дотягнуть. Зате у Швеції, Норвегії цей показник уже зараз вищий. То ж загалом по Європі, можливо, до 2025 року він і становитиме 20 відсотків.

Наскільки ці джерела енергії безпечні? Приміром, від вітрових електростанцій є й шум, і вібрації ґрунту.

– Є певні проблеми з екологічного боку. Кажуть, що поблизу вітрових електростанцій не можна пасти худобу. Однак порівняно з традиційною енергетикою екологія все одно виграє. На перепоні її розвитку стоїть собівартість. У розвинених країнах екологічну енергетику зазвичай дотують. Якби не це, більшість підприємств "зеленої енергетики" не існували б.

Нею в кількох країнах, зокрема в Німеччині, намагаються замінити атомний ресурс. Чи продумано це?

– Німеччина показала приклад досить незграбної енергетичної політики. То вона скасовує розвиток атомної галузі, то робить на неї ставку. А тепер взагалі хоче закрити станції повністю, а також відмовитися від вуглеводнів 2050 року. Це – фантастичні плани, якийсь Мао Цзедун енергетичний на території Європи. Енергетика – дуже консервативна сфера, що має тривалий термін окупності.

Якби ви приймали такі рішення – побоювалися б ядерної енергетики?

– В Україні – ні. У нас створено досить масштабну ядерну галузь. Є видобуток урану, виробництво окремих елементів паливних збірок. Є достатньо фахівців, учаться чимало студентів. Системи безпеки відповідають вимогам МАГАТЕ або Європейського Союзу. У тій же Японії під час аварії на "Фукусімі" з ладу вийшли не самі реактори, а системи охолодження, що були зруйновані цунамі – суто механічно.

Якщо втілити програми енерго­збереження – і щодо житлово­комунального комплексу, і щодо всіх інших галузей – чи можливо стати незалежними від зовнішніх джерел енергії?

– Ні – на жаль, в осяжному майбутньому це неможливо. Справа в тому, що навіть ­Німеччина питання енергозбереження не вирішила. У Східному Берліні є робочі райони з панельних будинків, там живуть небагаті люди. Треба закладати це в новому будівництві, і при реконструкції чи капітальному ремонті – використовувати лише підвищені стандарти. А це багатомільярдні вкладення, які розтягнуться на десятиліття.

Для впровадження енергоощадних програм потрібно 20–30 років і десятки мільярдів інвестицій. З іншого боку, різко та швидко збільшити видобуток власних вуглеводнів, як і виробництво "зеленої" енергії, теж не вдасться. Ми приречені імпортувати – насамперед, нафту і газ.

Із чого варто розпочати вирішення українських енергетичних проблем?

– Треба оновити енергетичну стратегію – принаймні, відсотків на 90. Таке враження, що її розробники не знали про існування європейських екологічних стандартів пального – Євро 2, 4, 5. ­Проте є фантастичні плани видобутку нафти й газу за кордоном – приміром, у Лівії. ­Полковник Каддафі свого часу дав нам кілька ліцензій. Потім забрав.

Є й дивні речі щодо ядерної енергетики: до 2020 року планували збудувати 20 нових блоків. Ми навіть 10 енергоблоків доти навряд чи збудуємо – хоча це залежить від того, наскільки можна продовжувати ресурс існуючих. Коли прем'єр Юлія Тимо­шенко доповідала ці плани України в Австрії, дехто "падав зі стільця".

Треба переглянути цю нісенітницю. І збільшити видобуток усього, що в нас є: урану, вугілля, газу, нафти. Варто визначити й інші пріоритети – те ж використання "зеленої енергії".

Термінал для зберігання зрідженого газу зараз будувати доречно?

– Це єдиний шлях диверсифікації постачання газу в Україну. Його треба було звести ще 15 років тому. Проектна потужність термінала – 10 мільярдів кубометрів. І якщо на рік ми споживаємо близько 40 мільярдів кубометрів газу, то це може бути дуже вагомим політичним аргументом. Можна буде закуповувати газ у різних країнах.

Скільки часу Росія ще зможе диктувати свої умови як монопольний постачальник енергоресурсів?

– Та всі років 50. І для нас, і для майже ­всієї Європи. Там же вичерпуються і газ, і нафта. Споживатимуть більше. В Україні, мені здається, буде трохи менше, бо є на чому заощаджувати.

Тобто, ще кілька десятків років баланс не зміниться?

– Чому, він змінюватиметься. Відновлювальна енергетика в ньому займе до 10 відсотків. Можливо, сланцевий газ. Можливо, шахтний метан. Зараз ми закладаємо підвалини для цього.

Але, все одно, навіть тоді унезалежнитись енергетично від Росії не вийде?

– Ні. Це по­перше. По­друге – а навіщо? Я, все­таки, оптиміст, і сподіваюсь, що років за п'ять у нас із Росією будуть нормальні відносини. Зрештою, ми найближча країна до неї. Витрати на транспортування нафти й газу мінімальні. Кому продавати, як не нам.

×