Відчув себе дорослим, коли почав викладати в технікумі
в 1990-х. Зараз таке враження, що за самовідчуттям ледь
досягнув 30 років. Студенти не дають дорослішати й старіти.
Але відчуття часу завжди нагадує про реальний вік.
Важливо залишатися дитиною впродовж життя. Це означає бути не інфантильним, а безпосереднім. Дитина віднаходить шляхи до відкриття світу не зі знань і концепцій, а самостійно.
Почав курити після першої сесії. Святкували з друзями закінчення іспитів. Піддався колективу – закурив з усіма. Тоді сигарета була виміром свободи. Лише з віком зрозумів, що така свобода – ілюзорна.
Не робити так, як усі, – це маленький вчинок.
Світ недосконалий. У ньому завжди є попит на героїв. Тому з'являються фільми про Супермена і Джеймса Бонда. У Радянському Союзі були ідеологічні замінники героїв – вигадували міфи про воїнів і піонерів, створювали феномен матері-героїні. Ці типи героїв – компенсаторні, бо немає справжніх.
Реальні герої йдуть на самопожертву несвідомо. Своїх дій не планують. Реагують на ситуації, коли порушують їхню гідність або суспільну угоду. Герої Небесної сотні діяли за покликом – із фанерними щитами йшли проти куль. Людська свідомість наділила їх характеристиками героїв – не вони самі. Герої – це люди, які наближаються до божественності, але не стають Богом. Їхня божественність ототожнюється зі смертю. Прийнявши смерть, людина долучається до божества.
Востаннє плакав, коли дивився фільм "Кіборги" Ахтема Сеїтаблаєва. Кіно про безпосередність життя без прикрас – хтось вживає ненормативну лексику, хтось стоїть на позиції, хтось сперечається про ідеологічні речі.
Кажуть, займатися філософією – готувати себе до смерті.
Смерть – це точка, на якій зникають усі можливості й перспективи. Її сенс у тому, щоб бути порадником для живих. Перспектива смерті нагадує, що ми обмежені в часі.
Людина стає людиною, коли відходить від природного світу. Завдяки дружбі, наприклад. Бо в природному світі вона непотрібна. Як у епосі про Гільгамеша. Гільгамеш – на дві третини божество й на одну – людина. Його мав убити Енкіду – напівзвір-напівлюдина. Але вони подружилися. Після цього Гільгамеш є більше людиною і менше – божеством. Енкіду стає менше звіром і більше – людиною.
Кохання – це момент, коли втрачаєш себе старого і можеш здобути себе нового.
Любов не має нічого спільного з ревнощами. Вони з'являються, коли людина ставиться до свого партнера як до власності. Можна разом з іншими милуватися квіткою в саду. А можна зірвати її, поставити у вазу – й дивитися на неї самому.
Ревнощі з французької – jalousie, намагання підглядати. Якщо немає довіри – з'являються ревнощі. Якщо немає вміння вести діалог, з'являються зради.
Найбільше люблю ранки. Подобається прокинутися, привітатися напівсонним із дружиною і донькою. Потім спостерігати за легкою суєтою, як Соломія збирається до школи.
Свою людину треба відчути. Я одружений 15 років. Розумію, що зробив правильний вибір.
Маємо з дружиною такі принципи наших сімейних стосунків: не варто слухати мої поради, не давати порад мені, слухати себе й інших, але висновки робити самостійно.
Не люблю, коли мені вказують, що робити. Студентом пішов влаштовуватися на роботу в одну компанію. Прийняли – після психологічного тесту і співбесіди. Сказали виходити на роботу в костюмі і з короткою стрижкою, бо мав кучері. Я не пішов.
Не даю порад і не дотримуюся чужих. У кожного своє життя. Один за одного ніхто жити не буде. Наш обов'язок – перед самим собою, а потім за тих, за кого відповідаємо. Є історія про пораду Сократа. До нього приходить чоловік і питає, чи одружуватися. Сократ відповів, що той в обох випадках шкодуватиме.
Зло – це віддалення від добра. Коли перестаємо творити добро, примножуємо зло. Зло завжди в нас під сподом. Його можна актуалізувати в будь-який момент. Добро – ні. Це певний спосіб прояву людських цінностей. Добро дає змогу відбутися нам як людям.
Дітей бити не можна. Іноді підвищую голос на доньку, але не піднімаю руку.
Страху не треба уникати. Слід рухатися в його бік. Там, де твій страх, там зможеш швидше з ним упоратися, казав французький письменник Луї-Фердінан Селін.
Народжуючи дитину, даємо життя іншій свободі. Вона не має дублювати нашу свободу, наш вибір і наші прерогативи.
Привчаємо доньку аргументувати свої бажання, розбиратися в них. Нещодавно каже, що у її телефона мало пам'яті. Хоче потужніший – такий, як в однокласників. Запитую: пам'яті недостатньо, щоб поміщалася твоя музика, чи хочеш просто створити краще враження у класі? Мусить шукати аргументи.
До народження дитини шукав задоволення і радості, які мають значення лише для мене. Після появи доньки почав змінюватися і поступатися принципами, у центрі яких стоїть его.
Поганий настрій і депресію найкраще лікувати творчістю.
Осмислення життя немає в тих людей, які на гачку. Це може бути гачок новин. Наприклад, коли вони живуть від випуску до випуску. Тоді увагу приковують інстинктивні, невідрефлектовані речі – страх, ненависть, сексуальність. Це не дає можливості осмислювати. Змушує бути пильними. За таким самим принципом працює ідеологія – дає лише відповіді й не дозволяє ставити питання.
Користуюся Facebook із 2009 року. На початку нинішнього зрозумів, що він мене виснажує. Там люди проявляють свої найгірші інстинкти, продукують багато агресії.
У соціальних мережах існуємо не ми, а наші проекції. Вибираємо вигідний для нас профіль, завантажуємо найкращі фото, робимо селфі у симпатичних ракурсах. У соцмережах ми такі, якими одночасно є і не є в реальному житті.
Інтимні речі й особисті таємниці не можна тиражувати – інакше перетворишся на поп-зірку. Ці люди працюють на візуальні аспекти.
Уперше збрехав у 5 років. Бабуся подарувала 20 рублів. Я кинув їх у вогонь. Подобалося, як горять. Мамі сказав, що загубив.
Гроші завжди тікають. Вони ніколи не були для мене метою, лише засобом. Коли їх багато – це випробування. Мої перші відчутні гроші – тисяча рублів. Частина з них – перша стипендія, решта – з книжки. Купив за них електрогітару.
Який сенс людського життя? Універсального не існує. У кожного він – свій.
3 
1
Коментарі