"Кличко чекає, доки влада дозріє і впаде йому в долоні" - політолог Бушанський

СИТУАЦІЯ У ПРАВОСЛАВ'Ї, КОЛИ Є ТРИ ЦЕРКВИ, ПЛЮС ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКА Й НЕСКІНЧЕННА КІЛЬКІСТЬ ПРОТЕСТАНТСЬКИХ, ТОЧНО ВІДОБРАЖАЄ СТАН УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА, – ВВАЖАЄ ПОЛІТОЛОГ ВАЛЕНТИН БУШАНСЬКИЙ

Після негоди в Києві почали казати, що суспільство самоорганізовується – чи може воно створити громадські відповідники владних установ?

– Що значить – самоорганізовується? Це велика ілюзія. Є класичний експеримент: якщо взяти жменю горошин, кинути в опуклу форму і струснути, то вони утворять певну систему. У фізиці це працює. А в суспільстві – ні. У фізиці є гравітація. У суспільстві її відповідником може бути або інтерес, або якийсь трансцендентний вплив, або влада. Влада організовує. Визначає, що належне і що неприйнятне. Без цього суспільство може організуватись лише на мікрорівні.

У нас є величезна внутрішня потреба до самоорганізації і до зміни життя. Але без політичних партій вона ніяк не проявиться. Або може проявитися врештірешт у тероризмі. У Російській імперії була величезна внутрішня потреба до змін і до участі в політичному житті, культурі тощо, але не існувало структур для цього. Закінчилося все терором і жахливим бунтом. Бо суспільство радикалізувалось до межі. Ініціативу почали перебирати ті, хто висловлював максимально жорсткі гасла. Зараз в Україні дуже сприятливий ґрунт для цього.

Треба створити нові партії чи розвивати теперішні?

– Партії – це механізм, що має опанувати владу і змінювати законодавство в інтересах суспільства. Але наші політичні партії цього не роблять. Вони не акумулюють внутрішній потенціал суспільства і не відповідають його інтересам. Партії в нас – це спосіб ведення бізнесу. І в цьому головна проблема.

Вони можуть змінитися?

– Якщо досі цього не зробили, то навряд. Усі наші партії взаємовизначені. Те, якою є Партія регіонів, залежить не тільки і не стільки від неї самої, як від того, якими є інші політичні партії. На неї впливає стан, в якому перебуває "Батьківщина" або "Свобода". "Свобода" – так само, і всі інші теж. Арсеній Яценюк чудово почувається. Олег Тягнибок теж знайшов нішу й виробив свій стиль. Віталій Кличко виконує роль кронпринца – чекає, доки влада дозріє і впаде йому в долоні. Юлія Тимошенко сидить у тюрмі – і це влаштовує всіх, крім самої Тимошенко. Навіщо їм змінювати правила гри, систему, в якій вони добре облаштувались? Ми отримуємо зам­кнене коло. З одного боку, суспільство потребує виходу енергії через політичні партії, а з іншого – ті не потребують змін.

Щось може розірвати це коло?

– Сьогодні – позиція ЄС, із вимогою рухатися до європейських стандартів. Щоб бодай порядну міну мати за поганої гри. Існування Євросоюзу й взагалі зовнішньополітичної ситуації, що склалася зараз, – надзвичайно позитивний факт. Якби не це, України як держави не існувало б. Її б розчавили, розділили і створили якісь удільні князівства. Для ЄС ми ж важливі – з одного боку, як певний бар'єр для поширення російського впливу, з іншого – Україну гіпотетично розглядають як країну, що колись може бути членом Євросоюзу. Водночас, наш теперішній безлад, бардак, абсолютна безперспективність значною мірою вигідні Європі.

Чому?

– Уявімо, що Україна спромоглась акумулювати свій ресурс і ввійти у більш­менш активний період розвитку в економічному та соціальному планах. Тоді це загроза Європі. Якщо така Україна ввійде до ЄС, то не на ролі Болгарії, Румунії чи навіть Польщі. А качатиме права. Як наслідок, позиції інших країн переформатуються. Отже, європейці вважають: якщо замучена, нік­чемна, не здатна до самоорганізації Україна є, то хай собі так існує й далі.

Наша інфраструктура наближається до катастрофи?

– Негода не була кризою інфраструктури, вона була кризою організації. Як казав професор Преображенський: "Розруха починається в головах". Оце якраз той випадок. На папері напишуть колосальні цифри про те, скільки снігу вивезено і скільки бензину спалено. І гроші відмиють. Головне – не брак техніки чи людей, а нездатність і небажання організаційних структур виконувати власну функцію. Бо це їм непотрібно. Вони чудово почуваються й добре знають, що за бездіяльність їм нічого не буде. Я можу скільки завгодно обурюватись, сидячи на кухні з горнятком кави. Або проклинати владу, стоячи на тролейбусній зупинці. Але це – емоції, що мають нульовий ефект.

Куди має йти ця енергія людей? На створення якихось громадських організацій, ініціатив?

– Більшість громадських організацій нині – так звані грантоїди. Вони не пішли чистити Борщагівку від снігу. Люди, які за 100 гривень махають прапорами, – це не виборці. Бо завтра так само успішно махатимуть прапорами іншої політичної сили. Електорат – це ті, хто на заклик партії прибиратимуть вулицю до ранку, а тоді разом питимуть каву. Вони і на мітинг вийдуть – не за гроші, а за ідею.

Серед виборців теперішніх партій таких нема?

– Люди виходять "проти", а не "за". На помаранчеву революцію вийшли, бо ненавиділи Януковича. За Тимошенко голосували з таких точно міркувань. Бо персона Януковича є настільки неприйнятною для будьякої людини зі здоровою психікою, що вона голосує за його конкурента, хоч би хто ним був.

Якщо проаналізуємо програми всіх партій, то побачимо, що вони істотно не відрізняються. Обирають персон і представників на місцях. З'явився більш­менш прийнятний мер, голосують за його партію. Наші виборці – як у крамниці. Є дві пачки пластівців. Обираєш одну з них. Наступного разу цієї марки не буде, обереш іншу.

Чому партії неідеологічні?

– Візьмімо "Батьківщину" і Партію регіонів. Розмежування між ними суто дискурсивне. Політична конкуренція в умовах демократії неминуче призводить до нього. Щоб люди проголосували за вас, вони мусять знайти відмінності між вами та вашими суперниками. Тому, якщо ви називаєте річ білою, я для простоти назву її чорною. Оце і є "Батьківщина" та Партія регіонів. Вони не мають ідеології, а розмежування відбулося в конкуренції. Коли "Наша Україна" сказала, що вона за НАТО, то Партія регіонів виступила проти. Коли "Батьківщина" говорила про ЄС, "регіонали" наполягали на дружбі з Росією. Коли ж виникла ідея створити двопартійну систему, то це був реальний варіант. Бо, по суті, між цими партіями різниці нема.

Може, самі ідеології помирають?

– Ідеологія згодовує масам певні ірраціональні цінності, ідеальні образи. Вона працює так само, як Голлівуд. А потім на основі цих образів політики починають діяти.

Не думаю, що ідеології помирають. Навпаки, ми йдемо до суспільства, де вони гратимуть дедалі важливішу роль. Люди стають забезпеченішими. Коли ж вони ситі, то починають думати. А для думання треба підкидати паливо – ідеї, образи, слова. Вони спалюються там, як у печі. Майбутнє Європи, і в тому числі України, полягає в радикальному переосмисленні спадщини, яку нам залишила просвітницька культура. Зокрема, раціонального образу людини. Від декартівського "Я мислю, отже існую" сформувалася вся сучасна європейська політологія. І ми йдемо до її переосмислення. Роль ідеології зростатиме.

Серед українських партій ідеологічною називають "Свободу". Це так?

– Їхні ідеї дуже нелогічні. Вони кажуть: розпустимо Компартію. Чогось дурнішого уявити неможливо. Якщо не буде комуністів, то голосуватимуть за проросійські партії. Тому комуністи – таке собі Радіо Nostalgie. Потрібний і важливий елемент у нашій партійній системі. Це – кошик, куди скидається весь антропологічний непотріб. Фільтр, у якому осідають усі нечистоти. Якщо "Свобода" цього не розуміє, то що вона робить у політиці? Якщо розуміє й говорить, то навіщо?

По­друге, "Свобода" при владі у трьох областях. Які зміни відбулися у Львові? Ніяких. Вони нічого не зробили. Й у Верховній Раді не запропонували жодного законопроекту. Це партія роздратування, за нею нічого, крім цього, немає. Людям хочеться змін. Однак "Свобода" – не та партія, яка покликана щось змінювати.

УДАР щось змінив?

– Не змінив і змінити не зможе. Кличко – ідеальний харизматичний кандидат: за своїми зовнішньоантропологічними даними, відомий в Україні та світі. З ним захоче зустрітися будьякий політичний лідер – хоча б для того, щоб потім онукам показати фото. Кличко справляє враження нормальної, принаймні притомної людини. Але чи спроможний він добре виконувати політичні функції? Це – відкрите питання. От якщо стане мером Києва й організує діяльність хоча б БТІ чи добудову метрополітену, тоді можна буде про щось говорити.

Українці розуміють, якщо реалізувати, приміром, гасло "бандитам – тюрми", то половина населення опиняться за ґратами?

– Навіть, якби бандитів не було, їх треба було б вигадати. Суспільство не може існувати без чітких розмежувань, критеріїв, віх, уявлень про добро і зло. Бандит потрібен. Потрібне те, що суспільство повинне відкидати, відторгати і заперечувати. За роки незалежності ми розклали ситуацію по поличках, визначили правильний період в історії України і неправильний, героїв і антигероїв? Ми чітко сказали, що Сталін – абсолютне зло і жодних компромісів на цю тему не буде? Ні. У нас немає чітких віх розмежування, а людям вони потрібні. Якщо всі – герої, або всі у чомусь праві, а в чомусь неправі, то можна на все наплювати і не забивати голову ніякою мораллю. Ми живемо в радикально неструктурованому суспільстві. Історія в нас не структурована. А чи чітко формулюємо правила гри у мистецтві, культурі, релігії? Ситуація у православ'ї, коли є три церкви, плюс греко­католицька й нескінченна кількість протестантських, точно відображає стан українського суспільства.

Може, це просто перехідний етап?

– Перехідний етап, якщо кудись ідемо. Якщо визначилися з пріоритетами, цінностями, тим, що є добро, а що – зло. Тоді зможемо казати, що це – перехідний етап. У політології є такий напрямок – дослідження політичної модернізації: перехід від недемократичного суспільства до демократичного. Вибудовуємо політичні інститути: виборів, парламенту, політичних партій, вільні ЗМІ. Тоді здійснюємо приватизацію і входимо до модерного суспільства. Практика показує, що це не працює. Можемо вибудовувати безліч інститутів, що відповідають традиціям демократії, але це не означає, що на виході буде модерне демократичне суспільство. Ідея переходу – сумнівна. Будь­яка ситуація прямує до відтворення. Одна політична партія виходить з обойми, на її місце приходить інша. Випали соціалісти Мороза, прийшла "Свобода", але ситуація не змінилась. Нам здається, що треба ще трохи потерпіти, рік­два, до наступних виборів, а там ситуація проявиться. Але нічого не зміниться, доки не з'явиться суб'єкт, що почне змінювати й перетворювати.

Хто це може бути? Звідки він має з'явитися?

– Політика – аскетична форма діяльності. У фільмі Ейзенштейна Іван Грозний переодягається в ченця. Політична діяльність і чернецька мають багато спільного. І політик, і монах служать не собі. Монах навіть зрікається свого імені, коли приймає постриг. Політик так само має відректися від себе, своїх ідеалів, потреб і цінностей, і служити суспільству та громаді. Але це зробити дуже важко. Щоб не казали про образ Сталіна, але коли ти починаєш закручувати гайки, повинен одягатися у шинель та кирзові чоботи, як він, а не колесити по місту у BMW. Гламур, красиве життя вбивають, духовно розкладають політиків. Вони починають деградувати.

Спрогнозуйте найближчі 5–10 років.

– Якщо хочете спрогнозувати політичні події на 10 років уперед, подивіться на 10 років назад. Що змінилося в Україні за цей час? Відбулася революція, що закінчилася великим пшиком, – і все. Нічого не зміниться і в найближчому майбутньому. Система прагне до самовідтворення. Люди, які вирощують у селі картоплю й ходять по гриби, там і залишаться. Металургійні заводи, що спалюють газ, ще 10 років простоять. А ми скидатимемося всією країною й оплачуватимемо його. Дірка на трасі з'явилась, її залатають, потім з'явиться нова.

А Янукович?

– Це – унікальне явище. Людина, яка за визначенням і за логікою, мала б досі керувати автобазою в Єнакієвому, стає президентом однієї з найбільших європейських країн. Але Янукович – це не проблема. Проблема у тих людях, які обрали його президентом.

Безперечно, Україна потребує революції. Але потреба революції, жага революції і можливість здійснити її – абсолютно різні речі.

×