Захід не бачить тортур у Криму, як колись у Радянському Союзі

26 лютого 2020 року проголошено Днем спротиву окупації Автономної Республіки Крим та міста Севастополя. Президент України нарешті заявив, що повернення Криму – його позиція і як глави держави, і як громадянина. Що це частина національної ідеї.

18 березня 2014-го Росія офіційно проголосила відторгнення Криму від України і його включення до складу РФ. Відтоді українські юристи просувають справу "Україна проти Росії" в Міжнародному суді ООН і Європейському суді з прав людини. Надають докази репресій і катувань з боку росіян. Зокрема, про застосування випробуваних у СРСР і вдосконалених у РФ методів каральної психіатрії.

 

Це стосується найвідоміших випадків, як із плавцем-­марафонцем Олегом Софяником із Севастополя (в лютому були спроби запроторити його у психлікарню. Врятував розголос у медіа. Однак Софяника не випускають із півострова на материк. – Країна). Чи справ, пов'язаних з організацією "Хізб ут-Тахрір", член якої Еміль Курбедінов і ще два фігуранти перебувають у психіатричній лікарні.

Не забуваймо про жахи, що випали на долю історика Станіслава Клиха й журналіста Сервера Мустафаєва (правозахисника, координатора "Кримської солідарності" Сервера Мустафаєва затримали в Криму 21 травня 2018 року. Звинувачення проти нього долучили до бахчисарайської "справи Хізб ут-Тахрір". Місяць протримали у психіатричній лікарні. – Країна). Заступника голови Меджлісу кримськотатарського народу Ільмі Умерова також було ув'язнено у психлікарні анексованого Сімферополя.

Очільник місії США при ОБСЄ Джеймс Гілмор повідомляє, що 20 квітня ФСБ прийняла рішення застосувати каральну психіатрію проти трьох кримських татар, затриманих у березні, і щонайменше двоє кримськотатарських політв'язнів – Яшар Муедінов та Раїм Айвазов – перебувають у багатотижневому психіатричному ув'язненні.

Про жертв каральної психіатрії говорять лише українські ЗМІ і "Радіо Свобода". Більшість міжнародних медіа мовчать. Як і за часів СРСР, політикум Заходу чудово поінформований про практику каральної психіатрії, але не виносить цієї теми на загал. По суті, це по­втор підходу Заходу до злочинів комунізму в СРСР.

Аналог Нюрнберзького процесу над комуністичними злочинцями – нехай символічного – поки що не відбувся. Але РФ повинна дістати покарання за злочини щодо сотень тисяч людей різних національностей. Без повноцінного залучення Заходу неможливо розкрити весь спектр кремлівських методів знищення, вагомих для судових процесів. Якщо Західна Європа взяла на себе місію носія гуманізму й демократії, то вона повинна долучитись і до справи "Україна проти Росії".

Під час роботи над романом "Зашморги" переді мною постали запитання, відповіді на які міг дати лише психіатр. У романі зустрічаються напівбрати: один із Західної Європи без найменшого поняття про злочини комунізму, а другий – українець, жертва каральної психіатрії в СРСР.

Мене цікавило, як впливають препарати галоперидол, аміназин, сульфозин, модитен депо та інші на тіло та психіку здорової людини. Були запитання і щодо електросудомної терапії, ін'єкцій газоподібного кисню підшкірно та іншого. Звісно, я читала спогади українських дисидентів, які пройшли пекло радянської каральної психіатрії. Та цього виявилося замало.

Тож я звернулася до Асоціації психіатрів Австрії. Спочатку, на мій подив, мені довелося пояснювати саме поняття каральної (репресивної) психіатрії, німецькою Strafpsychiatrie. Виявляється, цивілізований Захід, який добре пам'ятає звірства націо­нал-соціалістів, не знає про злочини комуністів.

Члени австрійської Асоціації психіатрів різко припинили спілкування зі мною, коли зрозуміли, що йдеться про злочини комунізму й лікарів-кагебівців і, відповідно, про мовчання Заходу.

Один австрійський хірург розповів про заборону використання найвідомішого й найточнішого атласу анатомії "Топографічна анатомія людини", вперше виданого 1937 року в трьох томах з ілюстраціями Еріха Леп'є і Карла Ендтрессера. Атлас перекладено п'ятьма мовами. Його використовували в усіх країнах світу і перевидавали. Аж доки студенти й науковці в 1990-х не зацікавилися його походженням.

Автор атласу – австрійський анатом, професор Едуард Пернкопф, штурмбанфюрер SA, вірний слуга націонал-соціалізму й Гітлера.

Пернкопф працював у Віденському університеті і з 1938 ро­ку щодня ходив на роботу в уніформі. Спочатку був на посаді декана медичного факультету, згодом стає ректором університету. Виступає за знищення людей із "неповноцінною генетикою" і за стерилізацію.

З 1939-го трупи вбитих в'язнів доставляють у найближчі заклади анатомії для навчання й дослідження. У ті часи Пернкопф цілими днями працював над розтинами, а команда ілюстраторів – над зображеннями. Так використали сотні тіл людей, убитих фашистами, добра половина яких – політичні в'язні.

Після війни Пернкопфа арештовують. Відсиджує кілька років у таборі союзників, але обвинувачення йому не пред'являють. Після звільнення повертається в академічне життя, пуб­лікує третій том атласу 1952-го і помирає 1955 року, незадовго до публікації четвертого тому.

 

1994-го атлас припиняють друкувати з етичних міркувань. Нині більшість хірургів звертаються до нього лише за крайньої необхідності. В Британії це видання перебуває лише на полицях бібліотек для вивчення історії.

З огляду на ці факти, що свідчать про свідомий вибір громадськості й наукової спільноти у ставленні до злочинів націонал-соціалізму, логічним було би поставити собі запитання і щодо злочинів комунізму.

Десятки років у СРСР комуністи коїли злочини щодо мільйонів людей. У різних формах і з різною динамікою використовували каральну психіатрію. За весь той час лише кілька разів, уже ближче до розпаду комуно-­великоросійської імперії, деякі організації на Заході наважилися виступити проти.

Упродовж десятиріч комуністичного терору організовували міжнародні конференції психіатрів і обговорення новітніх здобутків психіатрії на академічному паркеті, захищали дисертації, писали статті й монографії. Проводили експерименти та створювали "емпірику". Своїми "досягненнями" радянські "психіатри" ділились із закордонними колегами, робили кар'єри. Більше того, знаючи через агентуру й дипломатичні канали про звірства в радянських психлікарнях, Захід не цурався заробляти на поставках сильних препаратів для лікування "психічно хворих", як-от на модитені депо – "Мадам депо".

Проте ніхто ні на Заході, ні в Україні не порушує питання відповідальності за те, що людей довго й болісно доводили до стану овоча. Ніхто не відмовився від використання підручників психіатрії чи результатів дослідів над людьми. На Заході не усвідомлюють своєї причетності до цієї кривавої історії. Нема розуміння, що "вклад" СРСР у розвиток психіатрії базується на результатах експериментів над людьми впродовж десятиріч. Імена жертв і катів є в архівних документах, але не в колективній пам'яті.

Цю тему можна було б подавати як історію, що давно минула. Якби не той факт, що репресивна психіатрія не зникла, як і решта тортур комуністичного бренду. Нею досі користується режим у Китаї у створених ним "виховних" таборах у провінції Сіньдзянь, де утримують майже мільйон мусульман-уйгурів. Лише торік, коли ця етнічна чистка отримала документальне підтвердження через так зване досьє Сhina Cable, США запровадили санкції проти Китаю. Європарламент обмежився "серйозною стурбованістю".

Донині каральну психіатрію використовують РФ, Білорусь і середньоазійські країни.

Відсутність в України призначеної для Заходу інформаційної політики щодо репресій на окупованих територіях є стратегічною помилкою. Теми окупації Криму та Донбасу на Заході майже не згадують.

Замовчується вона й у репортажах німецького каналу ARD. З одного з останніх, у липні торік, дізнаємося, що жителі Криму задоволені тим, що нарешті об'єдналися з РФ. У ньому ви не почуєте жодного слова про каральну психіатрію й історію кримських татар.

У Криму й у Китаї каральну психіатрію застосовують для вирішення національного питання. У цьому полягає все лицемірство комунізму – декларативно, в конституціях, давати культурам, народам і мовам всі права, а в реальному житті вбивати їх.

Пригадую, 2014 року після анексії Криму на австрійському телебаченні ORF транслювали дискусію про те, що сталося. Тоді австрійці ще боялися вживати навіть слово "окупація", аби, бува, не образити Росію. Єдина людина, яка змогла поставити на місце русофільських австрійців і присутніх у студії росіян, – це колишній міністр зовнішніх справ Чехії, аристократ Карел Шварценберґ. Після того, як він у кількох реченнях пояснив історію Криму, питання було вичерпано.

Саме в таких публічних подіях міжнародного рівня стає зрозуміло, що історична та медійна офензиви можуть ефективно захищати інтереси України.

Це означає, що на офіційному рівні за підтримки Amnеsty International варто почати спів­працю з європейськими асоціаціями психіатрів і обговорювати на міжнародному рівні кожен випадок застосування каральної психіатрії.

Треба розуміти, що для європейських психіатричних асоціацій це не буде легкою справою. Суспільства лише у 1980-х заговорили про масову участь німецьких і австрійських психіатрів у злочинах фашизму. Німецьке об'єднання з психіат­рії, психотерапії, психосоматики і неврології 2010 року вийшло на широку публіку з розкаянням і розповіло про участь лікарів у насильній стерилізації, вбивствах психічно хворих людей, недужих на деменцію тощо.

На найвищому рівні в Німеччині проводять пересувні виставки. Одна з найбільших почалася 2014 року в Бундестазі під егідою тодішнього президента Йоахіма Ґаука. Вона обійшла п'ять континентів і завершилася цьогоріч.

Науковці піднімають архіви й публікують статті на цю тему. Вони перестали стверджувати, що це ідеологія примусила лікарів, психіатрів і науковців убивати. Натомість заговорили про їхню масову участь і навіть їхню ініціативу в гонитві за людським матеріалом. До речі, такі злочини фашисти коїли і на території України – зокрема, у Вінниці, Дніпрі, Херсоні.

Жертви комуністів і націонал-­соціалізму часто соромляться й бояться говорити про скоєне з ними та їхніми предками. Тому на часі створення умов для суспільної дискусії на міжнародному рівні. Тема злочинів радянських, а тепер і російських психіатрів повинна стати загальноєвропейською. Дипломатичні представництва України по всьому світу мають надавати іноземним медіа інформацію й можливість інтерв'ю з жертвами каральної психіатрії. Назріла потреба пояснити західноєвропейській спільноті історію Криму й кримських татар, яких зараз убивають фізично, психічно, соціально, економічно й культурно-політично. Інакше Європа так і не відійде від казки про "исконно русский" Крим і залишатиметься в полоні кремлівської пропаганди.

×