Какабека

"Найближчим часом в Україні – типова груднева какабека", – написала синоптик 57-річна Наталія Діденко у Facebook 7 грудня. Мала на увазі погоду – що після нетривалих опадів настане відлига. Її прогноз опублікували інформаційні сайти, зокрема "Радіо Свобода" й "Українська правда". Слово "какабека" винесли у заголовок.

"Дехто обурювався, закидав мені неправильне написання, дехто зневажливо знизував плечима, – прокоментувала авторка наступного дня. – Натякали, що такого слова не існує – скільки живуть на світі, а не чули. Я вважаю, що всі мають рацію. Не місце якійсь какабеці не те що у поважних виданнях, а й навіть у жовтій пресі. Бо метеорологія – це наука, а допускати туди какабеку не можна. А ось із тим, що такого слова не існує, не погоджуся. Бо так говорила моя бабуля. Дописувачі згадували, що також чули його в дитинстві"

Какабека – народна назва синоптичної ситуації, коли вна­слідок певного температурного режиму, виникають опади у вигляді дощу та мокрого снігу, посилений вітер, підвищена вологість повітря й ожеледиця. Зазвичай спостерігається на межі сезонів – у листопаді, грудні чи березні.

 

Слово походить від сполучення двох інших: "кака" – народна назва екскрементів – і "бека" – неприємна, огидна річ. Може писатися разом, окремо або через дефіс.

– Об'єднувались кака і бека, й утворювався запах, – заявив улітку 2017-го тодішній голова Волинської облдержадміністрації Володимир Гунчик, 60 років.

Так пояснив сморід біля мікрорайону Вересневе. Екологи називали причиною неприємного запаху викиди промислових підприємств і каналізацій­ні відходи.

– Міська влада не повинна боятися цього питання, – коментував чиновник. – Є рішення міськради про збір каналізаційних стоків Вересневого, які передадуть у систему Луцьк­водоканалу. Виділено кошти, щоб доробити мережі. Але це не буде за один день.

В науці недотепа,

В марксизмі недопека, –

Що не скажу про кепа,

Він просто кака-бека, – пише перекладач і мовознавець Микола Лукаш (1919–1988) в шпигачці "Головідеолог". Шпигачками називав короткі вірші-епіграми. Вперше опуб­ліковані через 15 років після його смерті.

"Кака бека" – так назвав свій автомобіль Chery QQ користувач сайта Drive2 зі Львова під ніком mypitcar. Чотири роки тому виставив його на продаж. Ціну не вказав. Серед недоліків називав відсутність підігріву дзеркал, іржу, малу колісну базу, погані гальма, незручні крісла.

"Довелося тонувати вікна, – додавав. – Дитячий візок не поміщався в багажнику. Мусили прибрати поличку. Багажник із таким вмістом міг привабити крадіїв. Про їзду на трасі ми навіть не думали. Я боявся розганяти її швидше 75 км/год. Хоча новий власник каже, що 110 іде нормально. Без подушок безпеки я так не ризикував би".

"17-річний Іванко втратив спокій, відколи Гертруда приїхала в село, – йдеться в романі 64-річної Тетяни Пахомової "Таємниця галицького Версалю". – Він усюди ходив за нею, мов телятко. Та Гертруда не зважала на те, що за кількадесят метрів бачила довготелесу постать сільського дурника – їй це лестило. Та Іванко зовсім не був дурником. У три рочки, заледве навчившись говорити, хлопчина дістав страшенно болюче запалення вух. Світ звуків помер для Іванка назавжди. Він міг проговорити лише ті слова, які залишилися в пам'яті з трирічного віку: "не руш, бо-бо, іди сюди, кака, бека, гам-гам".

Це другий великий твір авторки. Працює вчителькою географії в Радехові Львівської області.

Какабека – водоспад на річці Каміністіквія в Канаді. Розташований за 30 км від міста Тандер-Бей. Найвищий в країні після Ніагарського – 40 м. Вода тут має каламутно- коричневий відтінок через особливий хімічний склад.

Назва перекладається з мови тамтешніх індіанців оджибве як "водоспад над прірвою". За легендою, вороже плем'я сіу захопило принцесу оджибве Зелену Мантію. Вимагали показати річковий шлях до табору. Та скерувала каное з нападниками у гирло водоспаду. Всі загинули. Переказують, що іноді у бризках води можна побачити силует принцеси.

Какинське бекство – державне утворення на території Самурської долини в Дагестані. У ХVІІІ–ХІХ ст. об'єднувало

вісім невеликих населених пунктів. Столицею було село Кака. Бек – дворянський титул на Близькому Сході, аналог князя або полковника.

Дослідник цих країв Расул Магомедов (1910–2005) пише у книзі "Аулами Дагестану", виданій 1977 року:

"Какинські беки постійно підпалювали селянське сіно і кізяк, викрадали худобу. Однак і вони постійно почувалися в небезпеці, очікували нападу у відповідь. Навіть прокопали підземний хід від своїх домівок до урвища, де можна було сховатися. Якось бек Ора-зой посперечався з селянином Корчугаєм і образив його. Корчугай дав тому ляпаса. Бек вирушив до своїх родичів і розповів їм про це. Ті почали соромити його і вимагати помститися. Бек вистежив Корчугая і відрубав йому голову".

×