"Іспанський сором. Це те, що на поверхні і лише за один день", – пише ведуча погоди на телеканалі "Еспресо" 58-річна Наталія Діденко у Facebook 19 червня. Так прокоментувала останні події в Україні.
"Жуковські мерзенні щупальці в Харкові, відновлення ректором Київського національного університету імені Тараса Шевченка на посаді професора кафедри конституційного права юридичного факультету Андрія Портнова, відео перебування очільника країни за кордоном, чоловік Оксани Марченко відкрито обирає шлях ненависті, ситуативний склероз міноборони, постанова звільнити Олександра Ройтбурда з посади директора Одеського художнього музею – іспанський сором. Як мінімум".
За добу допис поширили 178 разів
VergU¨ enza ajena – "сором за іншого" – іспанський фразеологізм. Фраза поширилася в США. Через складну вимову її інтерпретували як spanish shame – "іспанський сором".
"Чи буває у вас таке, що перемотуєте незручні моменти в своєму улюбленому ситкомі, бо вам нестерпно соромно за героїв? – пише онлайн-журнал Lifehack у листопаді торік. – Багатьом знайома ця незручність, яку відчуваємо за чужих людей, що потрапляють у дурні ситуації, або навіть за персонажів фільмів і книг. Це явище відоме як іспанський сором. Звісно, не тому що тільки іспанці можуть його відчувати, а тому що вони перші дали йому окрему назву".
Психологи Олена Приходько, Аріна Ліпкіна й Надія Пилаєва в інтерв'ю журналу Psychologies перелічують основні причини виникнення іспанського сорому:
1. Спостерігаючи за чужими промахами, приміряємо їх на себе. В цей момент проживаємо власні невдачі та сороміцькі ситуації.
2. Ми багато собі забороняємо. Ці табу такі суворі, що, коли бачимо, як хтось їх порушує, відчуваємо сором.
3. Беремо на себе відповідальність за вчинки інших. Наче ми повинні виправити ситуацію, в якій хтось порушує правила пристойності й моральні норми.
4. Сором часто пов'язаний зі страхом. Потрапляючи в ситуацію, що викликає сором, переживаємо страх бути відкинутими суспільством. Цей же механізм працює, коли спостерігаємо такий випадок з іншими.
5. Асоціюємо себе з людьми, які належать до нашої соціальної групи. За тих, хто більше на нас схожий, нам соромно більше.
"Наша мова приділяє багато уваги всьому, що стосується ганьби, глузування, честі, сорому за інших. Тому у книжках із психології останній відомий як "іспанський сором", – розповідав іспанський філософ Хосе Антоніо Маріна в інтерв'ю газеті El Pais Semanal 1994-го.
Сучасний сайт Valenciaplaza спростовує версію Маріни. Журналісти стверджують, що в онлайн-джерелах до 2010 року термін "іспанський сором" вживали сім разів. Отже він набув поширення згодом.
"Деякі люди дещо попрацювали й подивилися у посібник з англосаксонської психології, який містив вісім мільйонів посилань. Пошук "іспанського сорому" не дав результатів. Англосаксонські перекладачі дивуються еквівалентністю "іноземного сорому" і "іспанського сорому", терміна, який вони ніколи не чули. Що ви відчуваєте зараз, коли думаєте про знаменитого філософа?"
В англійській мові є чотири подібні терміни:
1. Vicarious embarrassment – сором за іншого.
2. Empathic embarrassment – некомфортне почуття, коли бачиш когось, хто ставить себе у незручне становище
3. Secondhand embarrassment – особисте збентеження, яке ви відчуваєте від імені іншого, хто виставляє себе дурнем.
4. Third party embarrassment – сором третьої сторони.
у нідерландській мові є словосполучення plaatsvervangende schaamte – "місце, що заміщує сором".
"Цей вираз дуже поширений у Нідерландах, – пише Trevor, користувач британського лінгвістичного форуму Language Log, 2004 року – Підозрюю, що його використання сходить до ХІХ століття. Здається, що подібні речі можуть виникнути цілком природно у глибоко міському, буржуазному суспільстві. Емпірики можуть поглянути на історичні зв'язки між Іспанією та Нідерландами. Але я ставлю на те, що це вроджена риса людини. Або ж природний розвиток універсального досвіду людства".
"Іспанський сором і європейська фригідність" – стаття 2016-го на британському проросійському сайті Independent. Розповідає про рух за незалежність Каталонії – автономної області Іспанії.
"Простий референдум для оцінки волі народу в Каталонії призвів до потворних сцен насильства з боку поліції, які зробили б честь старому іберійському диктатору генералісимусу Франсіско Франко, – йдеться у ній. – Зрештою, Каталонія була головною республіканською фортецею проти перевороту, натхненого католицькою церквою, що призвело до його 36-річної диктатури".
"Почос, упередження та іспанський сором" – називається текст того ж року Крістіана Рамоса на американському сайті NВC News. Йдеться про утиски іспанської мови в США.
"Як почо – людина мексиканського походження, яка не розмовляє іспанською – я постраждав від консервативного дискомфорту в багатокультурній Америці ще до народження, – пише автор. – Змалку деякі члени сім'ї називали мене кокосом – коричневим зовні, білим зсередини. У школі друзі називали "зробленим із бобів" або "нелегальним іммігрантом". На початку кар'єри мені сказали не називати своє ім'я, бо акцент важко зрозуміти репортерам. Не звинувачую батьків, що не навчили мене іспанської. Вони виросли в Техасі, де в ресторанах були знаки: "Собакам, неграм і мексиканцям заборонено". Але звинувачую потворну риторику соромити дітей за те, ким вони є".
"Сором" – іспанський 10-серійний фільм 2017 року. В англійському перекладі назва подається як "Іспанський сором".
Головний герой 40-річний Хесус фотографує весілля та хрещення. Він – симпатичний, не робить шкоди, любить дружину Нурію і вірний друг колезі Оскару. Однак у подружжя є проблема: хоч би що вони робили, завжди стають посміховиськом для родичів і друзів. Разом мають вирішити, чи бути такими жалюгідними – це скороминучий вірус чи вони мають хронічне захворювання.
2 
1
Коментарі