Футболісти збірної України перебувають у неконкурентному середовищі
Чемпіонат України з футболу у прем'єр-лізі скотився до рівня початку 1990-х. Тому розраховувати на успішний виступ наших клубів у єврокубках нелогічно. Так і вийшло: "Динамо" й "Зоря" закінчили міжнародний сезон після основного етапу змагань. "Шахтар" його подолав, але припинив боротьбу в Лізі Європи після першого ж раунду стикових матчів.
Ці невдачі локальні. Засмучуватися після них мають не всі українські вболівальники, а ті, хто підтримує "Шахтар", "Динамо" й "Зорю". Всіх об'єднує інша команда – національна збірна. А її перспективи на цей момент – туманні.
Минулого літа збірну очолив, мабуть, найкращий гравець за всю історію українського футболу – Андрій Шевченко. Реакція на рішення президента Федерації футболу Андрія Павелка здебільшого була негативною. Шевченко як помічник колишнього наставника Михайла Фоменка частково був винен за провал на Євро-2016 і не мав досвіду самостійної тренерської роботи. Але збірну очолила людина зі світовим ім'ям, яка запросила до свого штабу іноземних фахівців. І це було цікаво.
Шевченко спробував поміняти підхід до сприйняття збірної. Команда стала європейською за ставленням до вболівальників – постійно практикує відкриті тренування, автограф-сесії. Головний тренер регулярно спілкується з журналістами.
Наступна поставлена Шевченком мета – збірна має бути цікавою на футбольному полі.
Це – нелегкий шлях. Дік Адвокат, колишній головний тренер збірної Нідерландів, зауважував: у національній команді йтиме від простого і ставитиме контратакувальний футбол. Бо для вмілих дій у позиційному наступі потрібен час. Його тренер збірної не має: спортсмени приїжджають із клубів на тиждень, день відновлюються, два – тренуються, грають матч і знову роз'їжджаються.
Клубний тренер може наполягати, щоб власник придбав футболіста на позицію, яку треба посилити. У збірній доводиться вибирати лише з тих, хто має відповідний паспорт. Тому правило Валерія Лобановського – гравці під тактику, а не тактика під гравців – тут не діє.
Шевченко цей момент проігнорував. Адже кадрові ресурси у збірній України такі собі й не дозволяють грати з позиції сили навіть у поєдинках із посередніми командами. Відтак збірна часто втрачає контроль над ситуацією на полі і не знає, як на це реагувати. У клубах гравці звикли діяти просто й губляться, коли тренерський штаб вимагає складних рішень. Тож футбол від Шевченка поки що існує тільки в уяві тренера. На сьогодні виглядає так, що українці скоріше не потраплять до фінальної частини Кубка світу в Росії, ніж проб'ються туди.
Не важко припустити: президент Федерації футболу і кум тренера Андрій Павелко заздалегідь розцінював нинішній етап у житті збірної як перехідний. Команду треба будувати. Досягне штаб успіху зараз – чудово. На коні буде і тренер, і той, хто його призначив. Ні – Шевченко набереться необхідного для боротьби у відборі до Євро-2020 досвіду.
Дивно інше. Тренер постійно наголошує на часовій обмеженості для підготовки до матчів, просить організувати додатковий січневий збір, коригувати календар національного чемпіонату. Але мінімально використовує можливості для товариських поєдинків і розпускає футболістів одразу після офіційної зустрічі у Загребі.
Проте не це головна проблема збірної України. Три тижні тому Шевченко-тренер уперше програв. Очікувано, бо по той бік поля була команда Хорватії. Не така сильна, як німецька чи іспанська. Але її футболісти виступають у провідних клубах Європи. Матч показав: перевага суперника в колективній грі не була вирішальною, загалом наші впоралися з нею. Зате вмінню Модрича, Ракитича, Калинича вирішити епізод завдяки індивідуальній майстерності нічого протиставити не змогли.
Наші футболісти перебувають у середовищі, де відсутня конкуренція. Не може гравець "Шахтаря", "Динамо" чи "Дніпра" бути на рівних із тим, хто виступає за "Реал", "Барселону" чи "Ювентус". Доки наші тут отримують гроші, хорвати, ісландці або турки їх там заробляють. І приїжджають у свої збірні не тільки сильнішими в плані гри, а й розкутішими психологічно.
Ситуація зміниться лише тоді, коли й наші їхатимуть за кордон. І не у 26 років, як Коноплянка: Євген перебрався до Іспанії сформованим футболістом, якому треба перевчатися. Значно перспективніше потрапити в сильний чемпіонат у 20 років чи трохи більше. 23-річним 1999-го це зробив нинішній головний тренер збірної. І національна команда від цього виграла
2 
35413
Коментарі