"Голова, яка думає, завжди важча за голову, яка вміє пристосовуватися"

Не вірю колегам, які розповідають, ніби під час роботи перетворюються на об'єктивних спостерігачів. Коментуючи, вболіваю. Особливо, коли грають наші.

Одного разу мене підставили – змусили коментувати російською. Після того дав собі слово: ніколи більше.

Мене немає у фейсбуку. Важливе живе спілкування.

Не люблю кліше й шаблонів. Люблю поезію.

По матері в мене всі пращури – росіяни. Батько – литвин. А я – українець.

Цікавило, чи багато однофамільців живуть в Україні. Найбільше їх у Дніпропетровській області. Ще Босянки є в Білорусі, біля Вітебська.

Я народився на Уралі, дитинство минуло на Миколаївщині. Це різні світи. Виріс співцем степу. Хоча однаково люблю ліси та море.

 

Маємо дачу на колишньому хуторі Отаманка на Тилігульському лимані. Відійшла у спадок від баби. Там моє місце сили.

Ночівля в наметі дає енергію землі й сонця. Люди, які відчувають зв'язок із природою, відпочивають саме так – у горах і на морі.

В'язниця – в голові. Пандемія та карантин не обмежили вільних людей.

Будь-яка біда закінчується тим, що людство оновлюється. Можливо, епідемії та війни мають очистити наші голови від непотребу.

Люди, які підтримують російську агресію в Україні, живуть чужими думками, піддаються впливу, зрештою, перетворюються на рабів.

Голова, яка думає, завжди важча за голову, яка вміє пристосовуватися.

Якщо не закохаєшся в землю, на якій виростаєш, не відчуєш її краси та значущості – не станеш собою. Тих, кому не вдалося цього відчути, називаю безкорінними. Перекотиполе.

Рух – головний закон життя.

Загарбницька поведінка кацапів ніколи не закінчувалася зі смертю царя. Це припиниться, коли імперія розпадеться.

Хохли – наша найбільша біда. І влада в нас така ж – хохляцька. Бо раби й пристосуванці.

У дитинстві говорив суржиком. Як усі в селах і районах південних областей. Коли вчився в університеті, мене наче в голову довбонуло: яка ж красива й глибока українська мова.

Найсильніших українців винищили комуняки. Їм на зміну прийшли служники системи. Має змінитися не одне покоління, щоб люди звільнилися від рабства в голові.

Віра – найсокровенніше почуття. На ній тримається все. Релігія – створений штучно інструмент впливу на людей.

Московська церква постала на руїнах української – коли вбивали наших священників і руйнували храми. Вона не від світлого, а від темного.

У студентські роки вважав місяць невдалим, якщо не купив книжки чи платівки. На це не шкодував грошей. Зараз воюю з сином, щоб він виліз зі смартфона й узявся читати.

Хотів би дожити до моменту, коли мої сини стануть свідомими. Якщо доживу до внуків, це буде за щастя.

Не уявляю, що після смерті. Що ближче до неї буде, то більше розумітиму.

Моя перша курсова робота була про романтичний окультизм Миколи Гоголя. Так, як він, про українську магію та ритуали не писав ніхто. Гоголь – наш. Такого колориту та присутності духу немає у творах, які він писав на півночі. Найкраще йому творилося на півдні – в Україні та в Римі.

Вірю в потойбічне життя. Подобаються окультизм і магія. Але не стикався з цим у житті.

Ми заглиблюємося в минувшину, шукаємо характери, описи, поведінку тих, хто близькі нам. Так розуміємо себе і свою мету, можемо спрогнозувати, що буде після нас.

Природа в усьому сильніша. Інстинкти впливають на життя й розвиток більше за науку. Тому часто показником щастя є діти. Немає кращого задоволення, ніж спостерігати, як вони живуть, виростають, розвиваються й набираються духу.

Збираюся з силами, щоб написати книжку. Вважаю себе словолюбом, тож мушу бодай одну історію втілити на папері.

Натурою я в матір. Зовні – в батька. Він не причетний до мого життя нічим, крім фізіології.

Мати була і мамою, і татом. Найсильнішою людиною, тягла мене і двох молодших братів. Захищала, виховувала. Ніколи не зривалася й не ображала. Хоча мала складне нещасливе особисте життя.

Бог – збірний образ найсвітліших і найдобріших людей. Мати – моя Діва Марія.

Батька бракувало. Не знаю жодної людини, яка сказала би, що батько не потрібен.

Батьки бачать у дітях себе. Якщо намагаються їх перевиховати, це означає лише, що незадоволені життям.

З Нінусею познайомилися на дні народження спільного товариша. Потім разом зустрічали Новий рік. Її улюблений дитячий письменник, як і мій, – Жуль Верн. Коли дізнався про це, подумав, що така людина не може бути погана.

Глибина любові до дітей і дружини однакова. А от посил – різний.

Прагнення чоловіка бути на пологах дружини – це про особистий розвиток і повернення до витоків. На моїх очах народжувався світ, а потім мені дали його в руки.

Щирість і пристрасть – основа стосунків. Решта – важка робота.

Чоловіки не плачуть лише в догматичних методичках і радянських фільмах. Плакати – нормально. Гидотно лише, коли в характері чоловіка основа – рюмсання та ниття.

Якщо вигораєш на роботі, значить – пішов у професію не за покликом.

Репортерська праця набридала. У 23 запропонували коментувати півфінал Єврокубка. Готувався ретельно. Весь тиждень через нерви болів живіт. Раніше відчував таке один раз – коли складав іспити в університеті.

Треба визнати: Україна – селянська країна. Урбаністично ми почали розвиватися у ХХ столітті. Та й пам'ятаємо, якою ціною. Я із села, моя дружина з села – і цим пишаємося.

У житті нічого не змінював би. Немає сенсу. Та, якщо уявити себе героєм книжки Кінґа, повернувся б у минуле, щоб запобігти смерті дорогих серцю людей.

×