Ексклюзиви
Четвер, 26 травня 2011 17:54

"Гніт подружжя без любови деморалізує і до крихти руйнує женщину" - Іван Франко

  Іван ФРАНКО. Народився 27 серпня 1856 року в селі Нагуєвичі Дрогобицького повіту на сході Галичини. Навчався в школі села Ясениця-Сільна, у Дрогобицьких нормальній школі отців Василіян та  реальній гімназії. Поступив на філософський факультет Львівського університету, однак завершив вишу освіту в Чернівцях. Отримав статус доктора філософії Віденського університету й доктора російської словесності - Харківського. Влітку 1877-го заарештований на дев'ять з половиною місяців за підозрою в участі у таємній соціалістичній організації. Пізніше писав, що він і сам про існування цієї спільноти напевно не знає. Франка арештовували ще двічі на кілька місяців - за ймовірне підбурювання селян проти влади і зв'язок із групою студентів, прибулих до Галичини. Товаришував із Михайлом Драгомановим, Оленою Пчілкою, Михайлом Старицьким, Лесею Українкою, митрополитом Андреєм Шептицьким. Вільно говорив 14 мовами, перекладав із 48. По собі залишив понад півсотню томів художніх і наукових праць. Помер у Львов
Іван ФРАНКО. Народився 27 серпня 1856 року в селі Нагуєвичі Дрогобицького повіту на сході Галичини. Навчався в школі села Ясениця-Сільна, у Дрогобицьких нормальній школі отців Василіян та реальній гімназії. Поступив на філософський факультет Львівського університету, однак завершив вишу освіту в Чернівцях. Отримав статус доктора філософії Віденського університету й доктора російської словесності - Харківського. Влітку 1877-го заарештований на дев'ять з половиною місяців за підозрою в участі у таємній соціалістичній організації. Пізніше писав, що він і сам про існування цієї спільноти напевно не знає. Франка арештовували ще двічі на кілька місяців - за ймовірне підбурювання селян проти влади і зв'язок із групою студентів, прибулих до Галичини. Товаришував із Михайлом Драгомановим, Оленою Пчілкою, Михайлом Старицьким, Лесею Українкою, митрополитом Андреєм Шептицьким. Вільно говорив 14 мовами, перекладав із 48. По собі залишив понад півсотню томів художніх і наукових праць. Помер у Львов

Щоденник Івана Франка зібрано на основі листування та передмов до власних текстів

Що маю сказати про себе? Що я народився? Га, цей незначний випадок трапляється з кожним із нас. Що я трохи вчився? Що я любив і страждав? Адже ж і фарисеї роблять те саме, говорячи словами Святого Письма.

Мені зовсім не бажається, аби публіка захоплювалася мною, моєю особою. Та цікаво, аби інтересувалася ідеями, які я голошу, питаннями, що мене займають. Тими людьми, відносинами й чуттями, які я малюю в творах. Не собою, не письменниками повинні ми зацікавити публіку. Маємо розбуркати в ній ідейне, духовне життя, бажання освіти й поступу, естетичних вдоволень - ті основні точки всякої літературної продукції.

Я не отримав майже жодного виховання, не зазнав жодної повної любові та дбайливого відношення батьків. Чужий і самітній між чужими людьми, так і виріс. Я не мав жодного товариства, окрім книг. Світ був мені незнайомий, велика школа товариства зачинена.

Про свої новели скажу тільки одно - майже всі вони показують справжніх людей, що я колись знав, факти, на які дивився або чув про них від свідків. Вони малюють крайобрази тих закутків нашого краю, що я, як то кажуть, переміряв власними ногами. У такім розумінню - всі вони частки моєї автобіографії.

Бувають такі хвилі, коли мені здається, що й давня любов щезла ми зовсім з гадки, - і воно було би для мене велика благодать. А часом щось пече та коле, мов шаль: давніше - гостріше, тепер менше.

Серце не навчити, серцю не до приборів, кого схоче, то й полюбить, не питаючи про вдачу. Може воно й так. Але з іншого боку, хоч би й не так було, то годі нам винуватити жінку, яка вибрала собі ледачого чоловіка. Адже ж їм, правду кажучи, ні в чім і вибирати.

Змагання винайти для жінок якусь самостійність, окрему від мужчин стежку - глупе й неприродне. Треба вчити жінок і чоловіків спільного життя, праці, товаришування і співділання.

Скарб найдорожчий: людськість, гідність та індивідуальність людська

Бували часи мертвіші й глухіші. Та нинішній час тим, власне, сумний і скандальний, що в ньому переважну рухову силу виявляє назадництво, погорда до власного народу і його думок та ідеалів. Також - лакейське прислужництво, що без сорому виступає в масці політичного bon sensa, політичної практичності. Або бліда безхарактерність, що, мов соняшник до сонця, тягнеться до посад і авансів.

Життя народне дійшло до того ступеня, де вже не достатньо ані красномовних проповідей, ані голослівного бажання народних святощів, ані платонічної любови. А треба важкої конкретної праці на різних полях. Починаючи від елементарної економічної самопомочі й правової оборони, а кінчаючи найвищими вимогами наукової й літературної роботи.

Без власних шкіл і без виробленої освітньої традиції, без перейнятого освітніми і народолюбними думками духовенства, без популярного і вищого письменства, без преси, яка могла б ясно держати і систематично боронити стяг національності та приложеної до місцевих потреб, свобідної культурної праці, без надії на сильну фалангу вповні свідомих і на висоті сучасної освіти стоячих репрезентантів у законодатних тілах, і без міцної опори в масах народу та інтелігенції наша Україна готова знов опинитися в ролі ковадла, на якому різні чужі молоти вибиватимуть свої мелодії. Або в ролі крілика, що на ньому прихильники вівісекції будуть доконувати своїх експериментів.

Кожного дня я займаюся літературною працею, радий, що можу писати хоч лівою рукою. За останні роки в мене набралася не мала скирта рукописів, готових або майже готових до друку. Працюю на запас, аби дармо не тратити часу, не маючи змоги знати, яка доля жде наше письменство, але не тратячи віри в його красну будущину.

Хто хоче побивати турків чи китайців зверхніх, той повинен поперед усього розігнати турків внутрішніх. Інакше йому грозить те, до чого звичайно веде суперечність між словами й ділами.

Живемо немов під обухом. А сей обух, то не стільки зверхній, посторонній тиск, скільки почуття власної безсильності, розладу. Нехай се й переходова пора. Та в історії, де вічно все йде, все минає, - кожна пора переходова. Але такої скандальної пори, де б усе йшло до гіршого, ми не знаємо.

Проживши вісім літ між дрогобицькими ремісниками та придивившися до їх життя зблизька, я виніс враження, що жінки в цих родинах займають коли не верховодне, то бодай рівнорядне становище з чоловіками. Вони визначаються інтелігенцією й енергією, а надівсе вертким та невтомленим язиком. Ні перед тим, ні потім у моїм житті я не чув, щоб хтось говорив по-руськи так швидко, як деякі дрогобицькі передміщанки.

Якби яка жінка - не дай Боже - мене любила й задумала оспівувати мої сірі очі й  скулену поставу, свої медові хвилини зо мною, то Бог мене побий, якби я її вірші не кинув в огонь, а їй самій не вліпив кільканадцять солених "пац" на її ніжні ручки. Невже ж таки тільки низька любов має бути змістом цілого життя нашої жінки?

Я не отримав майже жодного виховання, не зазнав жодної повної любові та дбайливого відношення батьків. Чужий і самітній між чужими людьми, так і виріс

З теперішньою моєю жінкою я одружився без любові, а з доктрини, що треба оженитися з українкою - себто наддніпрянкою - і то більш освіченою курсисткою. Судженої і конем не об'їдеш.

Гніт подружжя без любови деморалізує і до крихти руйнує женщину.

Жінка - все жінка. Не один дурник думає собі: а, це новий тип, це женщина самостійна, майстриня своєї долі, живе власною працею! А він і не знає, що цій майстрині зовсім чого іншого хочеться. Все мода та й годі! Була мода на криноліни, потім на пуфи, потім на капелюшки з пташками, на тюрнюри - настала мода й на емансипацію, на рівноправ'я, здобування будуччини власною працею. А то все - зовсім одне і те саме: і криноліни, і пуфи, і тюрнюри, й емансипація! Усе має тільки одну мету - здобувати серця мужчин, полювати на мужів, уловляти вселенную з вусами.

Величезна дійова задача - витворити з чималої етнічної маси українського народу українську націю, суцільний культурний організм, здібний до самостійного культурного й політичного життя, відпорний на асиміляційну роботу інших націй, відки вона не йшла б.

Ми, українці, бачили досі мільйони прикладів, як знущався над живими людьми й націями абсолютизм, узброєний трьома доктринами: православіє, самодержавіє й обрусеніє.

Я вже не в літах наївних і засліплених коханців і можу про таку делікатну матерію, як любов, говорити тверезо. І тому повторюю: не люблю русинів. Так мало серед них знайшов я справжніх характерів, а так багато дріб'язковості, вузького егоїзму, двоєдушності й пихи. Справді не знаю, за що я мав би їх любити, незважаючи навіть на ті тисячі більших і менших шпильок, які вони, не раз з найкращим наміром, вбивали мені під шкіру. Зрозуміло, знаю між русинами декілька винятків, декілька осіб чистих і гідних усякої пошани - говорю про інтелігенцію, не про селян. Але ці винятки, на жаль, тільки стверджують загальний висновок.

Признаюсь у ще більшому гріху: навіть нашої Русі не люблю так і в такій мірі, як це роблять або вдають, що роблять, патентовані патріоти. Що в ній маю любити? Аби любити її як географічне поняття, для цього я занадто великий ворог порожніх фраз, забагато бачив світу, щоби запевняти, що ніде нема такої гарної природи, як на Русі. Щоб любити її історію, для цього досить добре її знаю, занадто гаряче прихильний до загальнолюдських ідеалів справедливості, братерства й волі, аби не відчувати, як мало в історії Русі прикладів справжнього громадянського духу, справжньої самопожертви, справжньої любові. Ні, любити цю історію дуже тяжко, бо майже на кожному кроці треба б хіба плакати над нею. Чи, може, маю любити Русь як расу - цю расу обважнілу, незграбну, сентиментальну, позбавлену гарту й сили волі, так мало здатну до політичного життя на власному смітнику, а таку плідну на перевертнів найрізнороднішого сорту? Чи, може, маю любити світлу будущину тієї Русі, коли тої будущини не знаю і для світлості її не бачу ніяких основ?

Як син селянина-русина, вигодований чорним селянським хлібом, працею твердих селянських рук, почуваю обов'язок панщиною всього життя відробити ті шеляги, які видала селянська рука на те, щоб я міг видряпатись на висоту, де видно світло, де пахне воля, де ясніють вселюдські ідеали.

Постав собі таке правило: не пропустити ані одного дня, щоб бодай маленького свисточка, дрібонької записочки не доложити до колекції. Підслухати й підглянути можеш тисячу фактів. А ввечорі, заки ляжеш спати, - сядь на хвилинку і спиши на карточці або до нотатки, що з усього найсвіжіше лишиться в пам'яті. Це єдина дорога виробити свій талант.

Наші "національні", а властиво місцеві хиби - неточність, балакучість та пустомельство, брак характерності, індиферентність та моральна грубошкірність, байдужність до важних загальних справ, а завзятість у дрібницях, пуста амбітність та брак самокритики, парадування європейськими формами при основній малоосвітності та некультурності.

Або візьмімо всі свої сили докупи і силкуймося встояти в тій конкуренції, або зложімо заздалегідь зброю і скажімо собі, що ми сміття і січка, добра на пашу для інших, але не здібна зеленіти й нове зерно родити.

Я сам-самісінький, хіба при помочі хворої жінки, веду весь технічний бік видання, коректуру, перегляд рукописів, кореспонденцію і заграничну розсилку. При тім - для свіжого повітря задля жінки й дітей - живу 1,5 кілометра від міста і мушу щодень бігати щонайменше два рази туди і два рази назад, іноді й три рази і більше, бавити дітей, які не дають ні писати, ні читати. Тож до своєї роботи сідаю тільки о дев'ятій або десятій годині ночі q сиджу до дванадцятої, першої або й до другої, а в додатку ще й очі в мене болять.

Захопити б величезне поле, коби матеріял. Ну, але все-таки попробувати не вадить, нехай опісля хто другий та зробить ліпше.

Зараз ви читаєте новину «"Гніт подружжя без любови деморалізує і до крихти руйнує женщину" - Іван Франко». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

1

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 707
Голосування Хто виграє футбольне Євро-2020/21?
  • 1) Франція
  • 2) Іспанія
  • 3) Німеччина
  • 4) Англія
  • 5) Італія
  • 6) Португалія
  • 7) Бельгія
  • 8) Нідерланди
  • 9) інша збірна
Переглянути