Кому слід боятися його свідчень
Протягом усієї незалежності України західні експерти, розвідувальні служби й дипломати мали більше інформації про представників вітчизняного газового лобі, ніж президент, генеральний прокурор чи Служба безпеки України. При цьому українська сторона публічно ще й применшувала свої знання. Коли президент Віктор Ющенко наказав СБУ розслідувати, хто стоїть за Росукренерго (РУЕ), посол США в Україні Вільям Тейлор запропонував йому розповісти про це.
Дмитро Фірташ народився в Тернопільській області. Однак, незважаючи на галичанське походження, завжди відстоював інтереси Росії в Україні. У 1990-х Газпром заснував компанію "Ітера" і певний час вона конкурувала з "Єдиними енергетичними системами України", які очолювала Юлія Тимошенко. Двома іншими гравцями на ринку були "Республіка" й Інтергаз. Їх контролював Ігор Бакай. Тоді Фірташ працював із ним і керівником "Ітери" Ігорем Макаровим. Він став акціонером Highrock Holdings (що згодом перетворилась на Kemnasta Investments), якою володіла "Ітера". Фірташ поставляв "Ітері" харчові продукти через Highrock Holdings. Їх "Ітера" використовувала для закупівлі газу в Туркменістані. А Фірташу за перепроданий газ платила готівкою.
33% акцій Highrock Holdings володів Фірташ. Ще 34% перебували у власності Agatheas Trading, директором якої до 2003 року була Галина Телеш – дружина кримінального авторитета Семена Могилевича, а після того – сам Фірташ. У них із Могилевичем був один адвокат – Зеев Гордон (відомий також як Володимир Авербух). Він представляв їхні бізнесові та приватні інтереси.
Західні експерти й дипломати знали про зв'язки Фірташа з організованою злочинністю. У конфіденційному звіті австрійської поліції 2005 року Іван Фурсін і Дмитро Фірташ фігурували як її представники. 2008-го Фірташ зізнався послу США в Україні Тейлору, що 2002 року зустрічався з Могилевичем, і той дозволив йому займатися енергетичним бізнесом. Могилевич представляв президентів Бориса Єльцина і Володимира Путіна в торгівлі газом до 2008 року, тому Фірташ повинен був мати з ним робочі стосунки.
У 2000–2001 роках між "Ітерою" і Фірташем виникли фінансові суперечки. Фірташ найняв уродженця Угорщини колишнього комуністичного культурного функціонера Андраша Кноппа вести переговори про газові угоди з країнами Центральної Азії. Створення нового газового посередника "Еурал-Трансгаз" (ЕТГ) призвело до зникнення "Ітери". Директорами ЕТГ стали доти безробітні румуни, близький до Фірташа ізраїльський юрист і Кнопп.
Погана репутація ЕТГ призвела 2004 року до її заміни на Росукренерго, яка виникла за наслідками зустрічі російського президента Володимира Путіна й президента України Леоніда Кучми в Ялті. Одним із двох директорів РУЕ став екс-офіцер КДБ Костянтин Чуйченко, керівник юридичного відділу Газпрому й колишній однокласник тодішнього голови Газпрому Дмитра Медведєва. Іншим директором був Олег Пальчиков – екс-керівник московського офіса ЕТГ. Він представляв контрольовану Фірташем компанію "Центрагаз". Московський офіс ЕТГ був розташований у будівлі, яку також використовував Ігор Фішерман, кримінальний бос і пособник Могилевича.
Президент Путін намагався використати РУЕ в геополітичних цілях, щоб експортувати більше газу до країн Євросоюзу. У створенні й управлінні РУЕ були задіяні Путін, Медведєв, Кучма, а також Віктор Янукович – на той час прем'єр-міністр і голова "Нафтогазу України" Юрій Бойко. Наприклад, доходи від 5-відсоткової акції РУЕ, що перебувала у власності Фурсіна, йшли на "пенсію" Кучми і "консультантські послуги" його тодішнього старшого радника Сергія Льовочкіна.
Українські олігархи й корумповані політичні лідери, що стояли за РУЕ, були зацікавлені в отриманні більшого прибутку для себе, а не в наповненні державного бюджету. Президент Кучма відмовився від російської пропозиції зробити РУЕ спільним підприємством двох державних енергетичних компаній – Газпрому і Нафтогазу. Співвласниками половини акцій РУЕ стали Фірташ і Фурсін, а друга половина відійшла Газпрому. Якби Нафтогаз став власником 50% акцій РУЕ, він би приніс українському бюджету мільярди доларів. Це убезпечило б його від постійної загрози банкрутства.
Закриття РУЕ в 2008–2009 роках пролобіювала прем'єр-міністр Юлія Тимошенко. Могилевича "затримали" й дали йому піти на спочинок. Саме тоді Ющенко і Фірташ, завдяки рішенню Ради національної безпеки й оборони (яке згодом стало президентським указом) і створенню парламентської слідчої комісії для розслідування обставин укладення газового контракту 2009 року, заклали підґрунтя для ув'язнення Тимошенко 2011 року.
У часи президентства Януковича Фірташ заснував газового посередника OstChem. Отримав украй вигідну ціну в $230 за тисячу кубометрів газу в той час, як українській державі Газпром продавав його за найвищою в Європі ціною – понад $430. Перепродаж російського газу українським підприємствам за $430 приніс Фірташу за два роки $3,7 млрд доходу.
У жовтні 2012-го Кабмін Миколи Азарова скасував постанову уряду Юлії Тимошенко, яка давала Нафтогазу монополію на торгівлю газом усередині країни. Так Газпром потрапив на внутрішній український ринок. Багато придбаних Фірташем обласних газових компаній перепродали Газпрому. А Фірташ придбав кілька хімічних заводів і збільшив контроль над підприємствами, що виробляють мінеральні добрива: 2010-го він володів одним, а вже за три роки – більшістю із функціонуючих в Україні. За часів Януковича бізнес-імперія Фірташа виросла удвічі, а його капітальні активи дали фантастичний приріст у 540%. 2012 року уряд Азарова дозволив компанії Фірташа Газтек придбати за зниженою вартістю 13 приватизованих обласних компаній, що продають газ населенню. Ще п'ять таких підприємств дали змогу купити ДТЕК, частині бізнес-групи Ріната Ахметова. Фірташ, Ахметов і керівник "Сім'ї" Саша Янукович найбільше виграли від клептократії Януковича.
Фірташу давали знижки на російський газ в обмін на отримання ним контролю за стратегічними секторами української економіки, якими він керував в інтересах РФ. Однак його діяльність не викликала запитань у президентів Януковича і Порошенка. Фірташ завжди був агентом впливу Росії. Коли у березні 2014-го його затримали у Відні, $155 млн застави за нього вніс російський олігарх Василій Анісімов – президент федерації дзюдо, яке полюбляє Путін. Фірташ – яскравий приклад того, як президент РФ використовує власних агентів для отримання величезних готівкових коштів, якими можна скуповувати цілі сектори економіки та фінансувати політичних союзників.
Західні українці загалом мають антиросійські погляди. Однак вони склали осердя українського газового лобі, оскільки в цьому регіоні було зосереджено багато професіоналів газового і нафтового бізнесу ще з радянських часів. 1967 року в Івано-Франківську заснували Національний технічний університет нафти й газу. Після занепаду українського газового сектору на початку 1970-х десятки тисяч західних українців із професійними навичками в енергетичній сфері перебрались до Тюменської області в Західному Сибіру. Обидва західноукраїнські олігархи-мільярдери – Фірташ і Олег Бахматюк, які народились у Тернопільській та Івано-Франківській областях, відповідно – починали кар'єру в Нафтогазі.
Представники так званого прагматичного крила українських націонал-демократів завжди мали приязні стосунки з газовим лобі та підтримували його. Влітку 2005 року радник президента Олександр Третьяков втрутився заради того, щоб заблокувати арешт Юрія Бойка з боку СБУ – за причетність до РУЕ. Фірташ та інші представники газового лобі швидко налагодили контакти з лідерами помаранчевої революції та Євромайдану – в грудні 2004-го і в січні-березні 2014 року. Революції можуть перемагати, але корупційні газові схеми лишаються тими ж, а франшизи просто отримують нових власників.
Президент Ющенко підтримав включення РУЕ до газового контракту 2006 року і під час переговорів отримував вказівки від Фірташа та заступника голови Нафтогазу Ігоря Вороніна. Посередником у переговорах щодо підписання того контракту стала зареєстрована в Об'єднаних Арабських Еміратах компанія "Петрогаз". Її власником був старший брат президента і народний депутат Петро Ющенко. У день підписання договору на два закордонні контрольовані ним приватні рахунки через банк Raiffeisen перевели $53 млн.
Керівник СБУ Валентин Наливайченко мав доступ до даних розвідки США й інших держав. Однак повівся лицемірно, наказавши провести "розслідування" того, хто з уряду мав стосунки до РУЕ й Могилевича. Якщо СБУ мало менше розвідувальних даних із приводу корупції в українській енергетичній сфері, ніж посольство США в Україні, це означало, що пошук таких даних був політично мотивований. Розслідування СБУ зосереджувало увагу тільки на Тимошенко, ігноруючи зв'язки Фірташа з Могилевичем. 2012-го Наливайченка обрали до парламенту за списком партії УДАР, яку підтримувало газове лобі.
Наливайченко заявив, що в Служби безпеки не було доказів фінансування проросійських політичних сил з боку Фірташа. Тобто в СБУ було менше даних про приховане фінансування українських політичних партій, ніж в уряді США. Велика кількість американських депеш із Києва (викладених на Wikileaks) засвідчила: посольство Сполучених Штатів зібрало дані про проникнення представників газового лобі в Партію регіонів. РУЕ акумулювала величезні доходи, які йшли на підтримку Януковича й Партії регіонів і, як зазначено в одній з американських депеш, "посилювали позиції тих, хто прагнув тісніших стосунків із Росією".
Під час та після Євромайдану представники газового лобі (передусім через Сергія Льовочкіна й американського політтехнолога Пола Манафорта) фінансували три виборчі проекти, два з яких були спрямовані проти їхнього споконвічного ворога – Тимошенко.
По-перше, було створено Радикальну партію – фальшиву націоналістичну організацію, яка мала забрати голоси в "Батьківщини" та "Свободи".
По-друге, з січня 2014 року, коли Льовочкін подав у відставку з посади голови адміністрації Януковича, до березня того ж року – знаменитої зустрічі у Відні – представники газового лобі підтримували прихід Порошенка до влади. Фірташ хвалився перед віденським судом, що зробив того президентом.
По-третє, разом із донецьким олігархом Рінатом Ахметовим представники газового лобі створили "Опозиційний блок" як клуб для колишніх лідерів Партії регіонів.
Арешт Фірташа у Відні та його депортація до США стане другим в історії України випадком, коли український олігарх постане перед американським судом. Першим був Павло Лазаренко. Суд стане приниженням для багатьох вітчизняних політиків як із колишньої Партії регіонів, так і з середовища націонал-демократів. Ющенкові й Порошенку більше, ніж Януковичу, який веде комфортабельне життя в Росії, слід перейматися свідченнями, які Фірташ може дати ФБР
2 
1
Коментарі