Вівторок, 15 квітня 2014 13:33

"Є окремі терористи, є терористичні групи, а Росія – країна-терорист"

  Дмитро ТИМЧУК, 42 роки. Народився в Читі – адміністративний центр Забайкальського краю в Росії. 7-річним із батьками виїхав до Німеччини. Батько – військовий. Коли Дмитрові було 12, сім’я перебралася в Україну.  Закінчив Львівське вище військово-політичне училище за спеціальністю ”військова журналістика”. Від 1991-го до 2011 року – офіцер Збройних сил України. Від 1998-го по 2000-й – старший офіцер прес-служби командувача Національної гвардії. Подав у відставку підполковником у вересні 2011-го. ”Пішов, бо не бачив подальшого сенсу там перебувати. Наша армія – це великий корупційний ­гадюшник”.  Був у складі миротворчого контингенту в Іраку, Лівані та Косово.  Керівник громадської організації ”Центр військово-політичних досліджень”, головний редактор інтернет-проекту ”Флот 2017”  Улюблена книжка – ”Генерація П” російського письменника Віктора Пелевіна, фільм – ”Апокаліпсис сьогодні” американця Френсіса Копполи.  Одружений, дітей не має
Дмитро ТИМЧУК, 42 роки. Народився в Читі – адміністративний центр Забайкальського краю в Росії. 7-річним із батьками виїхав до Німеччини. Батько – військовий. Коли Дмитрові було 12, сім’я перебралася в Україну. Закінчив Львівське вище військово-політичне училище за спеціальністю ”військова журналістика”. Від 1991-го до 2011 року – офіцер Збройних сил України. Від 1998-го по 2000-й – старший офіцер прес-служби командувача Національної гвардії. Подав у відставку підполковником у вересні 2011-го. ”Пішов, бо не бачив подальшого сенсу там перебувати. Наша армія – це великий корупційний ­гадюшник”. Був у складі миротворчого контингенту в Іраку, Лівані та Косово. Керівник громадської організації ”Центр військово-політичних досліджень”, головний редактор інтернет-проекту ”Флот 2017” Улюблена книжка – ”Генерація П” російського письменника Віктора Пелевіна, фільм – ”Апокаліпсис сьогодні” американця Френсіса Копполи. Одружений, дітей не має

Україні варто заявити про намір стати членом НАТО і подумати про повернення статусу ядерної держави, вважає військовий експерт Дмитро Тимчук

Російські війська досі стоять біля наших кордонів?

– Росія лише відвела їх від наших рубежів. 10 тисяч військових зараз перебувають в 50-кілометровій зоні, решта 30–40 тисяч – у 200-кілометровій. Щоб дійти до кордону, їм знадобиться 4–6 годин. Раніше вони з боку Ростова планували напасти на Схід – Харківщину, Луганщину і Донеччину. В Брянській і Курській областях стояла десантура з легким озброєнням і легкою бронетехнікою. Розгорталися польові госпіталі й пункти прийому біженців з України. Думали, вони йтимуть потоками. На північних кордонах, у Білорусі, групували роти, направлені на Київ. Але це було в перший період вторгнення. У Криму тоді концентрувалися 19 тисяч вояків. Також 2 тисячі в Придністров'ї. Серед них 800 спецназу, професійних диверсантів, які могли чудити на Херсонщині, ще якась кількість ефесбешників. На 90 відсотків це було б некласичне вторгнення, коли бойовими порядками шурують у глиб території. На Сході був би кримський сценарій: сепаратисти захоплюють органи влади, кличуть на поміч Росію, а за тиждень проводять референдум. У середині березня їх там нікому було зупиняти з боку України. Зараз наші війська виставили оборону.

Білорусь теж могла напасти?

– До 10 березня ми думали, що вона візьме участь у цій авантюрі. Маємо людину в Мінську, яка моніторить тамтешні ЗМІ. Вони підконтрольні владі. Після 10 березня почали критикувати вторгнення. А через пару днів Лукашенко публічно гарантував, що Білорусь не буде плацдармом для нападу. І росіяни стали перекидати війська звідти в Курську та Брянську області.

Із Криму вони куди планували наступ?

– Воєнного вторгнення ми не чекали. Крим – це пастка, бо має лише два перешийки, що з'єднують його з материком. На ці кордони з боку України достатньо поставити кілька підрозділів самохідних установок, прикрити їх протиповітряною обороною. І це не пробити, хіба використати ядерну зброю.

За яких умов Путін відведе війська від українських кордонів?

– Абсолютно незрозуміло. Військовими засобами ми не можемо його примусити це зробити, бо він на своїй території. На нього можна тиснути тільки через наше Міністерство закордонних справ, що й робимо, та західних партнерів.

Після останніх виступів Януковича зрозуміло: Путін поки що знімає питання захоплення України. Янукович уже не говорить, що є легітимним президентом, а закликає Схід проводити референдум. Тому багато чого зараз залежить не від армії, а від спецслужб і міліції. Якщо вони нейтралізують сепаратистів – імовірність російського вторгнення падає до нуля.

Що було б правильно зробити в Криму – відкрити вогонь і захищатися чи сидіти в казармах і не висовуватися?

– Достатньо було 27 лютого, коли тільки захопили парламент, нейтралізувати тих пару десятків людей. Це все дуже ускладнило б плани Путіна. Але тоді мали слабкий зв'язок із Центром. Та й інші фактори: проросійський Крим, який не симпатизував Майдану, президент кудись тікає, виринає ­Турчинов, а через пару днів з'являється Янукович. Кричить, що він – законний глава держави. Люди були спантеличені. Але як тільки до Криму почали заходити росіяни, тодішній командувач ВМС Денис Березовський, якого ми всі вважаємо зрадником, дав команду вивести війська із Севастопольської бухти в море, щоб їх не захопили. Тим часом 36-та бригада, що перебуває на береговій обороні, йшла до прикордонників, щоб разом блокувати Керченську переправу й посилювати охорону найважливіших об'єктів. Але з Києва Березовський отримав команду повернути війська назад у Донузлав (на озері Донузлав базувалася військово-морська база України. – "Країна"), а солдатам – поховатися по казармах, сидіти й не піддаватися на провокації. Хоча можна було перекрити Керченську переправу, а спецслужби мали нейтралізувати сепаратистів. Чому сталося так як сталося – не знаю. Це або непритомність політиків у Києві, або домовленість про здачу Криму.

Тоді хто має відповідати?

– Команда "отставить" могла звучати від міністра оборони Ігоря Тенюха, від тодішнього начальника Генштабу Юрія Ільїна і від верховного головнокомандувача Олександра Турчинова. Міністр оборони, з точки зору законодавства, не мав права віддавати накази на застосування чи незастосування військ. Це ж, по суті, питання початку або не початку війни. Оголошувати її може або парламент, або президент.

Тенюх звинуватив Ільїна, що це той дав команду загнати кораблі назад. Ільїн, у свою чергу, сказав, що такий наказ дав Тенюх. На мій погляд, недоговорюють обидва. Ільїн у той час перебував у Севастополі, ніби в лікарні з хворим серцем. Насправді об'їжджав командирів наших військових частин і розповідав їм, як класно в Росії. В мене такі свідчення є, хоч і не підтверджені документально. ­Також маю інформацію, що Тенюх заганяв війська по казармах і наказував не відкривати вогонь.

Чому Березовський перейшов на бік окупантів?

– По-перше, бо зрадник. По-друге, в якийсь момент зрозумів, що Київ нічого не робитиме. Зрозумів, хто переможе. Додайте тиск через сім'ю. Ще є інформація, що перед вторгненням Росії до Криму наші посадовці з ВМС передали дані на всіх українських командирів: адреси, прізвища, біографії, місця проживання рідні. Тобто на наших ключових людей росіяни мали потужні важелі впливу.

Потім почалися захоплення українських кораблів і військовослужбовців.

– За жодними міжнародними законами не можна викрадати військових і допитувати їх. Коли у Феодосії викрали командира наших морських піхотинців і його заступника, росіяни ще й висунули ультиматум: хочете звільнити своїх командирів – звільняйте територію частини. Викрадення людей з метою виконання вимог, за українськими законами, – це тероризм. Те саме і щодо захоплення наших кораблів. Це – піратські методи. Захопити корабель – це не захопити танк. Танк – це майно Міноборони. А корабель, за морським правом, – це територія країни. Виходить, що Росія – терорист. Є окремі терористи, є терористичні групи, а це – країна-терорист.

Як силові структури змінилися за часів Януковича?

– Як тільки він прийшов – у СБУ розігнали підрозділ, який займався Росією. Сказали: вона – наш друг і проти неї ми не працюємо. США має 36 країн-партнерів, зокрема і стратегічних. Але щодо них ведуть розвідувальну діяльність, щоб знати про їхні плани. У розвідці друзів не буває, це – золоте правило. Сьогодні ми дружимо, а завтра хрін його знає, що буде. Янукович добряче пройшовся по всіх спецслужбах, зокрема по зовнішній розвідці та контррозвідці. А Росія постійно вела проти нас роботу.

Україні варто подавати заявку на вступ у НАТО?

– Так, ми маємо задекларувати такий намір. Особливо зараз, на цій хвилі патріо­тизму. Тоді й Росія зрозуміє, що грати в друзів з нею ніхто не буде. Можливо, нам треба повернути і ядерний статус. Він би вирішив чимало проблем. Але поки що Україну в НАТО не приймуть, бо маємо територіальну проблему – Крим. Адже ми вважаємо його своєю, але окупованою територією.

Як мало б діяти НАТО щодо України в мирний і воєнний час?

– Війну на їх кордонах ігнорувати вони не можуть. Але на 70 відсотків нам би відмовили. Адже це був би початок Третьої світової. Ситуація спростилася б, якби Росія не мала ядерної зброї. А так усі розуміють, що Путіну вистачить розуму шарахнути і нею.

Кажуть, після розпаду Радянського Союзу наші Збройні сили належали до п'ятірки найкращих армій світу.

– Україна ніколи не мала ефективної армії. Після розпаду Союзу в нас залишилося 760 тисяч військових із колосальним комплектом зброї і техніки. Але не було ні Мін­оборони, ні Генштабу. Далі армію почали скорочувати. Тут особливо Вашингтон постарався. Американці дали грошей, щоб ми порізали ракетні комплекси 9К72 "Скат" та стратегічну авіацію – ми й порізали. Залишили лише комплекси "Точка" та "­Точка-У" 1960-х років виробництва із дальністю пострілу до 120 кілометрів.

Обіцяли створити ракетний комплекс "Сапсан" (багатофункціональний комплекс з оперативно-тактичними ракетами. – "Країна"). Витратили 7 мільйонів доларів, розробили. Але товариш Лебедєв (колишній міністр оборони. – "Країна") сказав, що "неефективно використали кошти", хоча все було нормально. В результаті, гроші пішли ні на що, бо комплексу нема і не передбачається. Хоча "Сапсан" нам потрібен. Бо ту одну "Точку" соромно комусь показувати. Один раз її запускали ще при Кузьмуку (міністр оборони з 1996-го по 2001 рік, а також – 2004–2005-го. – "Країна") у Броварах. Після цього там не стало житлового будинку (14 років тому ракета влучила у 9-поверхівку. Загинули три особи, п'ятеро отримали поранення. – "Країна").

Скільки грошей треба для повноцінної комплектації армії?

– Десь 36 мільярдів гривень щороку. Бюджет містить дві частини – основну і спецфонд. Основна – виділені державою гроші, а спецфонд – кошти, що армія собі заробить. Наприклад, продаючи залишки озброєння, майна. Проїдання має становити не більш як 40 відсотків. Якщо більше – це вже критично. Решта грошей має йти на бойову підготовку, закупку і модернізацію техніки. Якщо бюджет збалансований, то армія нормально дихає і розвивається. Але за Януковича проїдання становило 80 відсотків. Решта йшла на що вийде. В результаті, льотчик у силах швидкого реагування за рік міг налітати максимум 40 годин. У країнах НАТО і РФ – утричі більше.

Здається, за 23 роки не було жодних ма­сштабних навчань.

– Армія, що не воює, розкладається. Римська імперія почала валитися й деградувати після того, як захопила все, що змогла, і перестала воювати.

Росіяни взялися за армію після того, як двічі осоромились у Чечні, а потім мали провал у Грузії 2008-го. Вищі органи військового управління в них такі ж неефективні й корумповані, як і в нас.

Найефективніші армії – американська і британська. Бо обидві постійно воюють. Нашій треба забезпечувати нормальну регулярну бойову підготовку.

Багато військовозобов'язаних, яких зараз мобілізували, скаржаться, що нічим не зай­маються.

– Люди готові відстоювати суверенітет держави, але їх не можуть організувати. Повну бойову готовність треба було оголосити в перший же день вторгнення. Всі військові частини мали їхати в так звані запасні райони і доукомплектовуватися. Але виявилося, що навіть палива немає, а на полігонах не могли нагодувати військових. Американці сказали, що допоможуть, чим можуть, а ми сухі пайки попросили. За сім останніх років моєї служби в структурі центрального апарату Міноборони я лише раз отримав нову форму – коли їхав в Ірак. Доти були тільки краватки і фуражки. І це в Генштабі.

Якими військами треба доукомплектовувати армію?

– Спершу потрібно визначитися з чисельністю. Армія, за міжнародними стандартами, має становити не більш як 1 відсоток населення. У нас зараз 180 тисяч, а максимум може бути – 450. Думаю, на ближчі п'ять років вистачило б 320 тисяч.

Друге: якщо йдемо в НАТО, то треба робити акцент на військово-­транспортній авіації, саперних підрозділах, ­військово-медичному забезпеченні, радіаційному та хіміко-біологічному захисті. Якщо ж не йдемо – важливо мати систему протиповітряної оборони. Зараз є підрозділи з сумнівною боєздатністю і технічним станом. Можна перегруповувати війська, створити оборону, але якщо вона не прикрита ПВО – усе це не має сенсу. Перший авіаційний чи ракетний удар знищить весь наш військовий потенціал.

Потрібно розвивати аеромобільні підрозділи, які можна швидко перекидати в небезпечні точки. Також треба створити "сили спеціальних операцій" – для використання в диверсійних операціях у тилу ворога. Цей підрозділ є в усіх провідних арміях світу.

Армія у ХХІ столітті дедалі більше виконує поліцейські функції: стоїть на блокпостах, патрулює, шукає і знищує бандформування.

Як бути з призовом?

– Якщо йдемо в НАТО, то він не потрібен. Якщо ж залишатимемось позаблоковими – призов слід зберегти. У нас має бути кругова оборона. Здавалося б, хто може загрожувати Швейцарії? Сусіди – всі адекватні, має потужний важіль тиску на весь світ – банки. Армія маленька. Але країна має великий активний резерв. Цивільні люди вдома мають автомати. Час від часу їздять на збори. Швейцарія дбає про свою обороноздатність.

В Україні треба узаконювати зброю?

– Я прибічник легалізації, але без відкритого носіння. Якщо злочинець знає, що навіть бабуся в темному провулку може витягнути пістолет – він 50 разів подумає перед тим, як на неї напасти. В Радянському Союзі більшість вбивств коїли кухонними ножами. Але це ж не привід їх забороняти.

 

Зараз ви читаєте новину «"Є окремі терористи, є терористичні групи, а Росія – країна-терорист"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 712
Голосування Навіщо прослуховували прем'єра Гончарука?
  • Коломойський хоче змінити уряд
  • Це спроба відволікти від проблем у "Слузі народу"
  • Прем'єра залякують
  • Молодий кабмін зачепив схеми олігархів
  • Мені байдуже
Переглянути
Погода