Активна, патріотична частина суспільства – в опозиції до влади. Президент повинен домовитися з цими людьми. Йому потрібні партнери для втілення будь-якої стратегії, – каже політтехнолог Олександр КОЧЕТКОВ
У Державному бюро розслідувань створили підрозділ у справах Майдану. Це пришвидшить слідство?
– Справи Майдану могли розслідувати в перші місяці після побиття й розстрілів. Злочинці ще не встигли сховати речові докази. А після шести років не може бути жодного реального розслідування. Свідки забули важливі для слідства деталі. Знаряддя злочину лежать десь на дні Дніпра, а виконавці втекли у Росію чи на Донбас. Хтось – у ролі ополченців, а хтось – як боєць Збройних сил України. Навряд ми зможемо знайти відповідь на головне питання – хто віддавав наказ убивати людей.
Чому попередня влада не розслідувала справи Майдану?
– Кажуть, не було політичної волі. Ця фраза – ширма.
На початку російської агресії на Донбасі та анексії Криму Україна не мала армії. Могли розпоряджатися п'ятьма тисячами вояків. У них не було ні досвіду, ні техніки. Кожен, хто вмів поводитися зі зброєю, був на вагу золота. Частину беркутівців та інших силовиків, що розганяли Майдан, відправили воювати. Так встановилася неписана домовленість, що вони кров'ю змиють провину. Це була фактична амністія.
Під час помаранчевої революції штаб протесту теж частково був у Будинку профспілок. На тих засіданнях час від часу лунала думка, що революції потрібні жертви, мученики. Мовляв, без цього вона не переможе. Це не означає, що Порошенко чи хтось інший були замовниками розстрілу на Інститутській. Але є підозра, що слідство могло вийти на слід тих, хто зайняв посади після 2014-го. Між Турчиновим і Клюєвим під час Майдану була розмова. Перший після побиття студентів сказав, що на вулицях Києва тепер буде справжня війна. Бо протестувальники мали мисливську зброю. Накази стріляти були з обох боків. Тому влада вирішила поховати слідство. Бо воно могло вийти на її слід.
Лунало багато звинувачень, що на ДБР впливає колишній заступник глави Адміністрації президента Януковича Андрій Портнов.
– Правоохоронна система завжди була під впливом влади та її друзів. А щоб бути смотрящим, не треба посад. Усе вирішується на рівні домовленостей. Портнов може спокійно зайти в Офіс президента. Має доступ, так би мовити, до тіла Андрія Богдана. Правоохоронці це відчувають. Розуміють, що мають підкорятися йому.
Потрібна прозора система влади та контроль суспільства. Натомість маємо примарну демократію. Впливаємо на владу один раз – обираючи її на п'ять років. Далі вона діє незалежно від народу.
Чиї інтереси відстоює Портнов в українській політиці?
– Хоче помститися тим, хто прийшов до влади після Майдану. Це – Петро Порошенко та його оточення. Портнов вважає їх персональними ворогами. Його змуcили поїхати, був ізольований від української політики кілька років.
Крім того, Портнов грає роль єгеря у володіннях Ігоря Коломойського. Співпрацює з керівником Офісу президента Андрієм Богданом. "Заганяє" на Коломойського команду Порошенка та самого екс-президента. Ігор Валерійович хоче, щоб той вибачився – за українськими традиціями. В обмежених колах кажуть, про "вибачення" у два з половиною мільярди доларів. Подібне – усталена практика в українській політиці. Олігарх, який не вгадав, кого підтримувати на виборах, має платити стороні переможця.
Порошенка, судячи по всьому, не посадять. Коломойський цього не хоче. Бо так не отримає компенсацію. У Зеленського з'явиться шанс відправити за ґрати свого попередника, тільки якщо розсвариться з Ігорем Валерійовичем.
За яких умов це може статися?
– Якщо Міжнародний валютний фонд поставить ультиматум: хочеш фінансової допомоги – Коломойський має залишити країну.
Ще один варіант – якщо Коломойський утне щось таке, що дуже серйозно зашкодить інтересам Зеленського. Президент піднімає на хоругви дві речі – мир і землю. Хоче ввійти в підручники з історії. Тому, наприклад, якщо Ігор Валерійович купить усіх "зелених" депутатів і накаже їм не голосувати за ринок землі, Володимир Олександрович може образитися. Та це малоймовірно.
Як оцінюєте півроку роботи президента Володимира Зеленського?
– У нас поки що немає президента. Зеленський ним іще не став. Не навчився працювати з парламентом, Кабміном, суспільством, міжнародними партнерами й опонентами. Хочеться вірити, що зможе. Потенціал у нього є. Але він повільно розвивається. Не відчуває важливості самого статусу. Продовжує поводити себе, як на конкурсі капітанів КВН. Перекидається шпильками з Юлією Тимошенко в соцмережі, потім відмовляється. Це не рівень глави держави. Має бути над сутичкою, виступати арбітром, моральним авторитетом. Зеленський не розуміє, наскільки бридко виглядають внутрішні чвари в його команді. Важливо, щоб усвідомив: він не може протиставляти себе суспільству.
У більшості випадків президент спирається на активну, патріотичну частину. А зараз ті, хто виходять на Майдани й готові захищати Україну зі зброєю, в опозиції до влади. Глава держави має знайти спільну мову з цими людьми. Йому потрібні партнери для втілення будь-якої стратегії.
Надію вселяє те, що Зеленський ішов на посаду не заробляти. Не хоче продовження корупційної практики. Проте поки що не знає, як керувати державною машиною. Якщо чогось не знаєш – запитай. Можеш не скористатися порадою, але вона розширить твоє бачення ситуації. Та Зеленський продовжує діяти як актор – імпровізація й експромт. Але в політиці треба все прораховувати й мати чіткий план. Наприклад, хоче зустрітися з Путіним у "нормандському форматі". А далі що? Чого очікуємо від переговорів, які наші сильні сторони?
Які ще є небезпеки того, що Зеленський не усвідомлює себе президентом?
– Знімаючи серіал, можна переписувати сценарій і перегравати будь-які сцени незліченну кількість разів. Це його професійна деформація. Думає – якщо не вийде, можна перезняти. Але в політиці такого не буває. Програти війну ми можемо з першого дубля. І виправити помилку ніхто не матиме шансу.
Що встиг за три місяці уряд? Влада налаштована на реформи?
– Націлена на позитивний результат, але не знає як. У влади немає єдиного бачення реформ.
Під час дебатів Зеленський сказав Порошенкові: я ваш вирок. Мовляв, за нього – такого не буде. Але в Кабінеті міністрів опинилися люди, які підтримують колишнього президента. Прем'єр Олексій Гончарук сказав, що той усе робив добре, але повільно. Зберегла посаду міністр фінансів Оксана Маркарова. Бюджет не змінився, тарифи зростають. Продовжують лінію попередньої влади.
Як охарактеризуєте кадрову політику президента?
– Катастрофічна. Міністр закордонних справ Вадим Пристайко повинен бути впливовим, енергійним і рішучим. Має казати президенту, що той нічого не тямить у дипломатії та вчити його. Але Пристайко програє помічнику Зеленського Андрієві Єрмаку, який теж не професійний дипломат. Міністерство закордонних справ залишає ключова особа Олена Зеркаль. Вона звинуватила владу у зраді національних інтересів.
Чи розколеться парламентська партійна більшість?
– У ній не було єдності від початку. Ще в Трускавці між Олександром Дубінським (народний депутат від "Слуги народу", заступник голови комітету Верховної Ради з питань фінансів, податкової та митної політики. – Країна) і Давидом Арахамією (голова фракції "Слуга народу". – Країна) була неприязнь. Їх зібрали разом без єдиної мети. Тому більшість розколюватиметься.
Дострокові вибори можливі, якщо Рада провалить три важливі для Зеленського голосування. Щодо ринку землі, миру, особливого статусу Донбасу або те, що впливає на його рейтинг.
Кого в країні можна назвати реальною опозицією?
– Назріває у вигляді суспільства. Політичної немає.
Країна рухається в правильному напрямку?
– Вібрує на місці. Броунівський рух. Після "нормандського формату" можна буде констатувати поступ.
Зеленському в жовтні довіряли 66 відсотків українців, за результатами опитування Київського міжнародного інституту соціології. Це на сім відсотків менше, ніж у вересні. Це серйозний сигнал?
– Рейтинг будь-якого президента падає майже вдвічі за півроку. У Зеленського тримається досить високо. Тож нічого страшного.
Хто найбільше впливає на президента?
– Немає когось одного, хто уособлює такий вплив. Із загальнополітичних питань – це Андрій Богдан. Зовнішньополітичні курирує Андрій Єрмак. Сергій Шефір (перший помічник президента, відповідає за організацію щоденної роботи глави держави, колишній сценарист і продюсер "Студії "Квартал-95". – Країна) залишається близьким радником щодо життєвих питань. Іван Баканов (голова СБУ, колишній керівник "Студії "Квартал-95". – Країна) відслідковує, що відбувається в оточенні Зеленського й хто чим займається.
Коломойський має плани на багато років. Зустрічається з президентом, обговорює певні проблеми. Зокрема, зустріч у "нормандському форматі". Зеленський вважає, що до його позиції варто дослухатися.
В інтерв'ю The New York Times Коломойський заявив, що Україні час налагоджувати відносини з Росією. Мовляв, не потрібна співпраця з Міжнародним валютним фондом, бо Москва із задоволенням дасть нам 100 мільярдів доларів. А МВФ вимагає реформ, що дратують бізнес.
– Він шантажує США. Там ведуть розслідування щодо відмивання ним грошей. Коломойський стурбований. Вимагає вирішення проблем країни та його персонально. Інакше Україна відкотиться до Росії, і в США та НАТО будуть проблеми. Мовляв, російські танки стануть на кордоні з Польщею.
Коломойський зробив цю заяву не тільки тому, що йому вигідно купувати електроенергію в РФ. Він угадує подальші події. Говорить про необхідність повертатися ближче до Росії. Це означає, що такі думки лунають в Офісі президента.
Зеленський може розвернути Україну в бік Москви?
– Як актор він добре відчуває реакцію залу. І розуміє: якщо відкрито капітулює перед Путіним, може одразу їхати в Ростов. Цього не хоче. Продумує запасні плани, що передбачають заморожування конфлікту та відбудову Донбасу.
На 9 грудня запланована зустріч у "нормандському форматі". З чим наш президент поїде на перемовини? І що може отримати?
– Козирів нема. Розклад – один проти трьох. Росія хоче особливий статус Донбасу та закріплення його в Конституції й законодавстві. На це погоджуватися не можна.
Зеленський вважає – може переконати Путіна, що мир кращий за війну. Переконати людожера, що їсти людей – некультурно. Але Путіна влаштовує стан справ.
Путін провокуватиме соціальний вибух в Україні, казали ви.
– Домагатиметься повної капітуляції. Щоб Україна відмовилася від ЄС і НАТО. І відновилася Російська імперія пострадянського зразка.
Інший варіант – Путін впливає на Зеленського, суспільство незадоволене перемовинами й розведенням військ. Починається соціальне напруження, навесні – економічне. Москва вкладатиме великі фінанси в різні структури. Розгойдуватимуть ситуацію всередині.
Багатьох зачепило, що Зеленський не відреагував на смерть командира 128-ї бригади Євгена Коростельова. Не коментував успіхи України в міжнародних судах. Про що це свідчить?
– Питання смерті не подобаються людям із шоу-бізнесу. Вони не знають, як реагувати. А робити це треба.
Зеленський перевантажений інформацією. Намагається всім керувати. Перебуває в стані стресу. Не вміє делегувати повноваження й бере все на себе. Або передає без належного контролю.
Ми втрачаємо підтримку Заходу, судячи із реверансів у бік Росії президента Франції Еммануеля Макрона, завершення будівництва "Північного потоку-2", скандалу з імпічментом Дональда Трампа?
– Усі втомилися від України. Трамп сказав домовлятися з Путіним. Нам треба врешті з'ясувати, чого ми хочемо – воювати чи торгувати? США готові підтримувати лише військовий шлях.
Україна не відстоює національні інтересі жорстко, щоб отримати підтримку ззовні. Європа через санкції втрачає великі гроші. Ми не маємо чого запропонувати їй у відповідь на допомогу. А Москва пропонує.
Філософ Олексій Панич писав, що Європа й Росія зацікавлені в домайданній Україні, бо ЄС "стомився від розширення".
– Коли Україна відповідатиме політичним стандартам та європейським нормам, ЄС запросить нас. Якщо українці поборють корупцію, вивчать мови, розвинуть культуру. У ЄС певна деградація генетичного матеріалу. Туди їдуть працювати вихідці з Африки. Європейцям це не подобається.
Росія не погодиться повернутися до формату 2012 року. Не збирається віддавати Крим і Донбас без додаткових умов.
Світ вражений готовністю нашого суспільства до самопожертви заради гідності. У ХХІ столітті Україна має шалений потенціал – два майдани, добровольчий рух, волонтери. Може запропонувати Заходу зразки нової ефективної моделі суспільного життя. Цього досі ніхто не мав. Владна верхівка збентежилася активністю й рішучістю суспільства. Не хоче продовження революції. Прагне пригасити або бодай контролювати український рух. Світ вчиться на наших помилках, зацікавлений запозичити певні ідеї. Та Україна не може запропонувати їх у тому вигляді, який би там сприйняли.
Які ще ключові виклики стоять перед Україною?
– Зберегти себе й національну єдність. Знайти сили на розбудову омріяної держави, в якій хочеться жити.
4 
1
Коментарі