Ексклюзиви
Четвер, 02 грудня 2010 17:00

Чому знову вийшли на Майдан?

 

Михайло КОРОТІН, 47років, село Качанівка Хмільницького району Вінницької області:

- Маю масажний кабінет. Починав 2005-го. Чотири роки тому забрав сестру та батька з Луганщини на Вінниччину. Коли за ними приїхав, сестра на м'ясорубці крутила пшеницю, аби своїм чотирьом синам їсти зварити. Тому я тут. Не хочу, щоб мене дурила влада, як мого батька та діда. Ми з роду Богунів, я - козак. У дідуся під Фастовом до революції був маєток, вітряк, воли - розкуркулили. Діда, бабушку та четверо їхніх дітей завантажили у потяг і вивезли на Донбас. До весни дотягнули в землянці. Мого батька так само держава обдурила - вкрали гроші з ощадкнижки.

У цій країні все побудовано на хабарах. Якби податки не в кишені чиновників ішли, а в бюджет, то не треба було б нічого змінювати.

Народ починає просинатися. Дехто вже до радикальних дій перейшов. Коли в Алчевську вкотре на ринки прийшли міліціонери й почали грабувати кіоски, люди самі їх арештували і повели у райвідділок.

Валентина ОСТРИЦЬКА, 49 років, місто Шепетівка Хмельницької області:

- Після Львівського училища декоративно-прикладного мистецтва працювала в Шепетівці художником-декоратором в управлінні торгівлі. Пішла звідти до Ігоря Добруцького (колишній заступник столичного мера. - "Країна"), він відкрив у Києві кооператив "Роксолана". Продавали квіти. Я п'ять років була директором "Роксолани" у Шепетівці. Потім у Польщу та Чехію возили лампочки. Тут купували за 3-5 рублів, а в них продавали за 1 долар. Сюди везли гроші.

Тепер маю чотири книжкові точки поблизу столичної станції метро "Дарниця". Стоїмо під ролетами у морози, дощі, пальчики тріскаються. А нам ще хочуть підняти податок та перевірок додати. Ці бюрократи нас не чують. Сподіваються - ударять морози, і ми розійдемося.

Ірина КРЕМСАЛЮК, 52 роки, місто Первомайськ Миколаївської області:

- 1990-го нас вигнали в шию за власний рахунок із воєнного заводу "Фригад". Зараз  лишилися тільки молочний і консервний заводи. Цукровий порізали на металолом. І що нам остається? Тільки торгувати - їхати на "Сьомий кілометр" в Одесу, набивати товаром сумки і везти назад. Я торгую верхнім одягом, різним. Маю на базарі одну точку.

Таких, як я, старших, мало куди беруть на роботу. І що робить? За кордон їхати в найми?

Анатолій ПАНАХ, 38 років, місто Шаргород Вінницької області:

- Бізнесом займаюся з 2001 року. До цього працював найманим робітником на сестру. Продавав продукти на ринках. А зараз у райцентрі маю кафе "Діва".

Найбільше мене турбує в кодексі навіть не те, що знизили поріг єдиного податку до 300 тисяч. Це не проблема. Багато дрібних підприємців ніколи за ці гроші й не вилазили. Проблема - великі повноваження податкової. Враховуючи те, що вони й раніше перегинали палицю, уявляю, що буде тепер. Якщо податківець вже приходить на перевірку, то не піде від тебе без якогось штрафу в бюджет.

Ми не проти, щоб єдиний податок підіймали. Бо 1998 року він був 20 гривень, сьогодні - 200. Ми прекрасно розуміємо, що це - ненормально. Але треба було підвищувати поетапно.

Лоскотлива ситуація і з Пенсійним фондом. Ми - за трирівневу систему. Тобто, якщо я хочу себе забезпечити пенсією, то відкладатиму гроші: або в банк, або під ліжко в скляну банку, або в страхову компанію. Але я не хочу віддавати кілька сотень у солідарну систему, щоб сьогодні такі високі пенсії отримували колишні прокурори чи депутати.

Віталій БРАТЮК, 51 рік, Вінниця:

- Вже 16 років продаю автозапчастини до вантажівок на ринку "Сатурн". Сам із села. Із жінкою винаймаємо квартиру у Вінниці. Маю чотири кіоски. Все зробив своїми руками. Пам'ятаю, як ночами дружина тримала переноску і ліхтарик, а я варив кіоски. Зараз буває, що денний виторг - 45 гривень. А за кіоски плачу щомісяця 3,5 тисячі. За оренду, за охорону, за патент у мене два мішки чеків за всі роки. Збираю їх, бо це - документальне підтвердження, що я не бєздєльнік, як каже Азаров. Вони думали, люди походять-походять і розійдуться. Нічого подібного. Ми не хочемо революцій. Ми хочемо працювати. Не треба в нас будити звіра.

Віктор КОЛОМІЄЦЬ, 42 роки, Волинська область:

- Чотири роки виготовляю меблів. Спочатку орендував, а потім викупив невелике приміщення. Всі заробітки вкладаю в нове обладнання, у станки. У мене шестеро людей працюють. Всі офіційно оформлені. Заробляють по 3-4 тисячі гривень. Але з цим варіантом кодексу їх просто прийдеться на вулицю вигнати.

Зараз ви читаєте новину «Чому знову вийшли на Майдан?». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 1325
Голосування Скільки часу Олексій Михайличенко протримається на посаді головного тренера київського "Динамо"?
  • 1) до зими
  • 2) до літа
  • 3) два роки
  • 4) повністю відпрацює трирічний контракт
Переглянути
Погода