Росія готує провокації і очікує, що буде кровопролиття. Mаємо не допустити цього – каже митрополит Епіфаній, предстоятель Православної церкви України
Що стало ключовим чинником для Вселенського патріархату надати автокефалію Українській церкві саме зараз?
– Україна торує цей шлях понад 25 років. Патріарх Філарет шість разів подавав до Константинополя апеляцію про невизнання анафеми (відлучення від церкви, довічне прокляття. – Країна), яку 1997-го наклала на нього Російська православна церква, і визнання нашої церкви автокефальною. 2008 року ми впритул наблизилися до цього. Але Москва перешкодила. Також тоді не було, як є зараз, ясного рішення саме про автокефалію. Йшлося про повернення у склад Константинопольського патріархату на правах Київської митрополії, яку незаконно анексував Московський патріархат. Тоді Вселенська патріархія з часом мала б надати нам автокефалію. Але ми завжди стояли на позиціях, що маємо бути помісною церквою. Тривалий час були незалежними, хоча і невизнаними. Важко було би пояснити народу, чому понизили свій статус. За 10 років відбулися великі зміни і в православ'ї, й у світі – тож автокефалія стала реальністю.
Ви казали, обрання предстоятелем було несподіванкою для вас.
– Завжди покладався на волю Божу. 2013 року ввели посаду патріаршого намісника, і Архієрейський собор призначив мене. На випадок відходу патріарха намісник ставав місцеблюстителем престолу. На його плечі лягала відповідальність проведення собору й обрання нового предстоятеля. З того часу серед архієреїв і духовенства утвердилася думка, що я можу бути кандидатом на предстоятеля Помісної церкви.
Я не прагнув цього. Є багато ієрархів поважнішого віку, які мають більше досвіду. Але так Господь благословив, що обрали мою кандидатуру. Для мене це – важкий хрест. Але ми живемо в історичний час. Про автокефалію мріяли багато поколінь українців від захоплення російською церквою Київської митрополії. На нашу долю випало це втілити в життя.
Навколо яких питань точилися найжорсткіші суперечки під час Собору?
– Щодо процедури обрання предстоятеля. Одні говорили, що це має бути відкрите голосування, інші – що закрите. Врешті обрали закриту демократичну рейтингову процедуру. Голосували у два тури. На першому кожен із присутніх 64 архієреїв міг бути кандидатом. Я набрав понад 40 відсотків підтримки. У другому турі мені висловили довіру 56 відсотків архієреїв.
Митрополита Луцького і Волинського Михаїла називали вашим головним суперником під час Собору. Згодом він зняв свою кандидатуру і заявив, що зробив це під тиском патріарха Філарета.
– Усе відбулося в демократичний спосіб. Ніхто нікого не примушував і не шантажував. Кожен делегат мав право обрати того, кого вважав найдостойнішим. І в першому, і в другому турі більшість учасників віддали свій голос за мене.
Владика Михаїл є для мене співбратом. Усе, що робимо, має бути на основі любові, взаємоповаги. Якщо пропонуватиме хороші ідеї, які сприятимуть розвитку Церкви, то будемо спільно їх утілювати. Робили так і досі: владика розбудував Волинську православну богословську академію, ми тісно спілкувалися і працюємо в напрямку розвитку духовної освіти.
Які будуть ваші перші кроки після отримання томоса?
– По-перше, формування керівних органів Церкви. Предстоятель – лише голова. Аби Церква діяла повноцінно, потрібне тіло: Священний синод, Архієрейський собор, синодальні управління, які будуть співпрацювати в різних галузях із державними органами чи розвивати певні напрямки служіння. Саме вони визначатимуть усі наступні кроки Церкви. Маємо сформувати їх протягом місяця-трьох. Друге моє завдання – духовне: як предстоятель маю об'єднати всіх навколо нашого Київського церковного престолу. Третє – зробити все, щоб Церква була єдиною і стала прикладом для тих наших співбратів, які ще сумніваються, приглядаються і чекають.
Яких змін найбільше потребує Церква?
– Має змінюватися поступово. Мудро, тверезо, а не швидко. Ми готові до змін, які не стосуються віровчення. Бо це – догмати, незмінні істини, які приніс у світ Господь.
Повинні ставати сучаснішими. Сприяти тому, щоб молодь линула в церкву. Почувалася там комфортно, незалежно від зовнішнього вигляду. Тоді, вперше прийшовши до храму, прийде вдруге, втретє. Якщо ж їй одразу дорікатимуть, більше ніколи не переступить поріг церкви.
Маємо навчати з дитячого садка, недільних шкіл. Для дорослих – також. Багато приходять на богослужіння у величні свята, знають певні обряди. Але глибинних речей до кінця не розуміють.
Очільник Української церкви має повернути справжні українські традиції православ'я, знищити промосковські, кажуть релігієзнавці.
– У нас є багато добрих українських традицій із періоду правління святителя Петра Могили (митрополит Київський, Галицький і всієї Русі у 1633–х. – Країна). Він уклав требник, який базувався на українських звичаях.
Братську школу він реформував на зразок західноєвропейських колегій. При митрополичій кафедрі зібрав видатних учених. Київ називали Могилянськими Афінами. Зараз ми стоїмо на шляху реформування богословської освіти. Протягом мого ректорства у цих стінах (спілкуємося 26 грудня в кабінеті митрополита в Київській православній богословській академії на території Михайлівського собору. – Країна) – десяток років – я цим займаюся. Академія вже перейшла на нові рейки. Працює відповідно до сучасних європейських норм. Чотири роки – навчання на бакалавраті, два – на магістратурі, три – в аспірантурі, докторантурі. Поступово відходимо від російської традиції і наближаємося до грецьких, які були від початку в нашій церкві.
Не все варто відкидати. У більшості це наші ж традиції, які вкрали сусіди. Забрали все, що було краще. А зараз хочуть нав'язати думку, що все те – їхнє, а нашої історії та традиції – немає.
Чому, скажімо, в православних церквах немає лавок?
– Обмежень на це не існує. За традицією Грецької православної церкви, там усюди є лавки. Навіть священики під час богослужіння інколи сідають. У нас іще замало храмів. У великі релігійні свята люди стоять на вулиці. З лавками буде неможливо всім поміститися для молитви.
Багато говорять про реформу церковного календаря, перехід до святкування Різдва 25 грудня.
– Це не відбудеться завтра чи на наступний рік. Якщо проаналізуємо історію інших помісних православних церков – Румунської, Болгарської, – то побачимо: ті, які перейшли на новий календар, стикалися з нерозумінням. В Елладській церкві відбувся розкол. Із приблизно 10 мільйонів населення Греції два залишилися на старому календарі.
Щоб у нас не виникло подібних проблем, маємо пояснювати людям, що календар не догма. Дата народження Спасителя є досить умовною, і це відомо. Маємо розуміти сутність свята. Коли питання календаря буде не ділити, а єднати, коли в самій Церкві абсолютна більшість буде готова прийняти таку зміну – тоді вона може відбутися, не раніше.
Які ваші стосунки з колишньою УПЦ МП?
– Не мав спілкування з її ієрархами. Ті, хто вже об'єднався на Соборі в Софії, складають єдину Церкву. Прагнемо, щоб долучилися й інші співбрати з Московського патріархату, які тут живуть і несуть пастирське служіння.
Як об'єднуватиметься Церква і входитимуть до неї колишні московські парафії?
– Уже відбуваються переходи в різних областях України – у Львівській, Хмельницькій, Тернопільській, навіть на сході України. Але священики ще вивчають, як це втілити в життя, аби потім не виникло проблем. Громадам треба провести установчі збори. Якщо дві третини присутніх бажають увійти до Православної церкви України, приймають рішення.
Скільки єпископів колишньої Української православної церкви Московського патріархату готові приєднатися? Участь у Соборі взяли лише двоє.
– Ці архієреї (митрополити Вінницький і Барський Симеон, у миру Володимир Шостацький, і Переяслав-Хмельницький Олександр Драбинко. – Країна) стануть євангельською закваскою – взірцями того, як жертовно проявляти любов. Переступили через загрози, що нависали над ними, і стали членами Єдиної церкви.
Охочі до єднання архієреї є. Деякі офіційно заявляли свою позицію (у квітні торік до Вселенського патріарха звернулися з проханням надати автокефалію Українській православній церкві 12 архієреїв Автокефальної церкви, 40 – Київського патріархату, 10 – Московського, а також президент і парламент. – Країна). Їх залякували, переконували, що об'єднання не відбудеться. Досі багато хто має таку пересторогу. З отриманням томоса Церква буде остаточно визнана й утверджена. Але важко говорити про цифри, бо і перед Собором було більше тих, які бажали бути присутніми. Але не зуміли прийти.
Що буде з українськими лаврами?
– Москва очікує, що українці почнуть силою забирати святині. Хоча вони належать українському народові, але тимчасово перебувають у духовній окупації. Ми жодним чином не будемо проявляти насилля. Усе подальше служіння має базуватися на любові. Якщо будемо діяти, як наші опоненти, то не матимемо успіху. Маємо утвердитись як єдина Церква України. Тоді ченці у лаврах побачать, що Церква є канонічно визнаною, справжньою, з точки зору Вселенського православ'я, а не "розколом", як їх учить Москва. І тоді вони самі забажають об'єднатися. Насилля і провокації вигідні тим, хто пише сценарії в Москві. Маємо бути мудрими й не піддаватися на них. З часом українські святині будуть належати Українській церкві.
Яких провокацій очікуєте?
– Багато було минулими роками на Тернопільщині, Рівненщині, де храми переходили з російської до Української церкви. Громада визначалася переважною більшістю. Часом навіть 90 відсотків парафіян висловлювали бажання перейти. Але привозили людей з інших регіонів. Були бійки, непорозуміння, лайка.
Громади мають обрати свій релігійний центр добровільно. Зараз вони спокійно переходять. Без зовнішнього впливу так буде і далі. Але Росія готуватиме провокації. Хоче показати світові картинку: мовляв, рішення Вселенського патріарха неправильне. Вони очікують, що буде кровопролиття. Ми ж маємо не допустити успіху таких провокацій.
Ви писали, що багато священиків є агентами російських спецслужб. Що робитимете, аби уникнути їх проникнення в нову Українську церкву?
– Не бачу великої загрози. На перших порах будуть долучатися ті свідомі українці, які прагнули цього, але вважали УПЦ КП неканонічною. Діяти треба за Євангелієм – пізнавати й оцінювати за справами. Наприклад, Савл був гонителем християн, а коли навернувся, то став одним із найбільших проповідників, апостолом Павлом.
Ви п'ять років були намісником патріарха Філарета. Чого навчилися від нього?
– Із патріархом працюю вже понад 10 років. Він є взірцем для наслідування, моральним авторитетом для українців. Його не можна обмежити певною посадою. Є духовним провідником народу. Після рішення не бути кандидатом на предстоятеля єдиної Церкви ще зріс в очах українців. Є жертовним духовним воїном, який переконав усіх, що той шлях, який він обрав, – шлях правди. Де правда, там Бог, а де Бог – завжди буває перемога.
Які зараз у вас стосунки? Як він почувається останнім часом?
– Спілкуємося і співпрацюємо. Патріарх Філарет у піднесеному, доброму настрої. Готовий і далі допомагати, аби не загубити вже пройдений шлях.
Постать патріарха є об'єднавчою, а не тією, яка роз'єднує. Колосальним досвідом керування церквою він і далі буде ділитися з нами, молодими ієрархами. Ми не починаємо Церкву з нуля. Продовжуємо її будівництво на міцному фундаменті.
Що можете відповісти людям, які закидають владі втручання у церковні справи?
– Церква відділена від держави, за законом. Але не можемо відділити народ від держави, а церкву – від народу. Об'єднання українського православ'я укріпить позиції Української держави.
Зараз церква – останній духовний форпост держави-агресора, щупальця, які проникають у душі православних українців. Ми покликані обрізати їх. Коли агресор не матиме цієї підтримки в Україні, припиниться війна і повернуться Донбас і Крим. Я в це вірю.
У становленні автокефалій щонайменше п'ятьох православних церков держава грала важливу роль. Заяви, нібито зараз наша втручається у справи церкви – маніпулятивні. Цього немає і не буде. Між нами – конструктивна співпраця, а не поглинання.
Про що молитеся?
– Щоб Господь у подальшому, як і досі, сприяв нам. Зроблено багато. Але попереду ще більше роботи. Власними фізичними силами все втілити неможливо. Молюся, щоб Господь подав нам єдність. Тоді будемо сильні.
2 
1
Коментарі