Зробили не більше 10 відсотків необхідних реформ, – каже економіст і банкір Олександр Савченко
"Сбербанк" оголосив про продаж української "дочки". Основним акціонером консорціуму, який її придбав, є син голови ради директорів "РуссНефти" Михайла Гуцерієва – Саїд. Як оцінюєте цю угоду?
– Російська фінансова система тісно пов'язана з владою. Великі бізнесмени, банкіри виконують її накази. Є небезпека, що поміняється вивіска, а наближений до Кремля капітал і далі загрожуватиме Україні. Такий продаж мало що дає для національної та фінансової безпеки.
Банки з російським державним капіталом хронічно збиткові. Вони працюють з іншою метою. Збирають інформацію про мільйони українців. Адже знають своїх клієнтів – і громадян, і підприємства.
Ще одна небезпека: вони можуть миттєво припинити роботу за наказом президента Путіна. Тоді буде колапс банківської системи. Її доведеться запускати заново. Валовий внутрішній продукт упаде відсотків на 10.
Нацбанк може не дозволити продаж "дочок" російських фінустанов.
– Думаю, "дадуть добро" – щоб погасити політичний накал.
Але НБУ – без погодження з Радою національної безпеки та оборони, прем'єром чи президентом – здатен запровадити норматив: не більше 10 відсотків активів банківської системи можуть займати банки з однієї країни. Зараз російські фінустанови мають близько 18,5 процента.
Другий норматив – заборонити у банківській системі державний капітал, окрім українського. І дати два роки на виконання цих норм.
Чому НБУ досі цього не зробив?
– Відсутність стратегічного бачення і фаху. Є й зовнішній тиск. Російські спецслужби аж гудуть у наших структурах влади.
В Європі є практики обмеження іноземного капіталу?
– 20–30 років тому було важко зайти на іноземний банківський ринок. Австрійці не пускали італійців, італійці – німців. В Україні за рух капіталів відповідає Нацбанк. Це не лише регуляційно-технічний орган, а й політичний.
Але не весь російський капітал поганий. За три роки після нападу Путіна на Україну з РФ втекли понад 250 мільярдів доларів. Якби 10 відсотків із них зайшли в Україну – це була б наша перемога. Ми отримали б у п'ять разів більше, ніж від Міжнародного валютного фонду.
Маю теорію про два типи бізнесу: хороший і поганий. В Україні домінує другий, який наживається на бюджеті, корупції, рекеті, несплаті податків. А хороший бізнес заробляє довгою інтенсивною та інноваційною працею. Припускаю, що і в РФ є такий. Боротися слід не проти російського капіталу, а проти державного російського капіталу й осіб, пов'язаних із Кремлем.
Як відстежити – хто "хороший", а хто "поганий"?
– Будь-який великий російський підприємець потрапляє під ковпак спецслужб. Має звітувати й відстьобувати. Однак є бізнес, який цього не робить і на бюджеті не заробляє. Було б добре, якби в Україну зайшли 20–30 мільярдів доларів від хороших російських бізнесменів.
Вони ще не зрозуміли вигоди від приходу в Україну: відкрити тут підприємство, виготовити продукцію і продати її в Євросоюз без мита. Це одна з наших конкурентних переваг.
Тобто російські банки – не абсолютне зло?
– Зло – банки з державним капіталом країни, з якою воюємо. Бізнес-структури, які підтримують ту владу, – теж зло. Але чистий інноваційний капітал маємо залучати, він працюватиме на нас.
Водночас треба заборонити імпорт в Україну всіх російських товарів. Потім рішенням Ради нацбезпеки та оборони зробити виняток на рік чи два для кількох позицій – урану, коксового вугілля тощо.
Що це дасть?
– Будь-який імпорт із Росії в Україну робить її сильнішою, а нас – слабшими. Це стосується і товарів, і культурних продуктів. Забороняти треба не окремого Іванова чи Петрова, а всі послуги: фільми, спектаклі, книжки, релігійні структури. Назвіть ще одну країну-ідіота, яка під час війни не забороняє все вороже й не прагне піднятися на своєму.
Оцінюю наші втрати від російського імпорту в 3–4 мільярди доларів на рік. Для нас це – 3–4 відсотки ВВП.
Блокада окупованого Донбасу коштує Україні 1,3 відсотка валового внутрішнього продукту, за словами міністра фінансів Олександра Данилюка. Це коректна цифра?
– Як у Мінфіні рахують? Експорт металургії зменшується. Було 10 заводів, два пропали – значить, 20 відсотків ми втратили. Але великі металургійні підприємства як "АрселорМіттал Кривий Ріг" скористаються блокадою і наростять експорт за два-три місяці.
Інший момент. На підприємствах, яким дозволено працювати в Донецьку, мали би трудитися 50–60 тисяч людей. Однак сплачують податки менше 10 тисяч. Тобто решта працювали в тіні.
Втрати бюджету можна рахувати по тому, скільки вони вносили в нього. Торік – близько 3 мільярдів гривень із тенденцією до падіння. Тобто цього року від них отримали би 2 мільярди. Може, 1,5. А скільки їм повернув бюджет через податок на додану вартість? Значно більше.
Олігархи заробляють на недолугій системі та корупції. Тому так боролися за ці підприємства. А у владі, на жаль, досі переважають комерційні інтереси.
Великого бізнесу?
– Ні, окремих олігархів. Хто у схемах, той бореться за них і проти блокади, як Ахметов. Хто поза схемами – виступає за блокаду, як Коломойський. Конкуренція – добра річ, навіть між олігархами.
Які "плюси" від блокади окупованої частини Донбасу?
– Розвиваються підприємства на підконтрольній Україні території. Великий плюс, що припинили фінансування ОРДЛО за цими каналами. Лишаються два напрямки – безоплатна вода й електроенергія. Блокада повинна бути тотальна. Її мають підтримати люди, які хочуть повернутися в Україну. Їм варто давати можливість брати кредити на будівництво та купівлю житла. Тих, хто не може повернутися, також треба підтримати і пенсіями, і соціальною допомогою. Чому б з Євросоюзом не створити фонд підтримки малого бізнесу переселенців? Але конструктивна праця нікого не цікавить, бо на ній не можна заробити.
Чи критична затримка траншу Міжнародного валютного фонду? Скільки ще зможемо жити без цих грошей?
– Не критична. Здатні протриматися два роки. А потім зростатимуть витрати за нашим зовнішнім боргом. Сума виплат сягатиме 10 мільярдів доларів на рік.
Чому після великого економічного падіння немає такого ж жвавого зростання?
– Для нього потрібні гроші. Їх можна брати із власного накопичення, але у нас його немає. Люди бідні, банки – також, більшість підприємств – збиткові.
Другий ресурс – кредитування. Але наша банківська система зайнята виживанням.
Третій – іноземні інвестиції. Вони не надходять насамперед через корупцію, відсутність реформ, війну.
Ліки від цього – додаткові прибутки. Вони з'являться, коли корупції буде менше, знизять податки і проведуть тотальну дерегуляцію. Цього немає. Тому уряд планує річне зростання економіки всього на 2 відсотки.
Національний банк кілька разів змінював облікову ставку. Зараз вона 14 відсотків. Обіцяли зменшити ще раз після траншу МВФ.
– Облікова ставка має бути трохи вища за інфляцію. Якщо запланували інфляцію 10 відсотків, то облікова ставка має бути – 11. Чим вона нижча, тим дешевші кредити. Але в Україні цей механізм не працює.
Облікова ставка – сигнал дохідності для фондового ринку. У нас його немає й ніколи не було.
Фондовий ринок в усьому світі слугує майданчиком для залучення живих грошей. Їх інвестують у виробництво. В Україні ж його використовують для мінімізації податків і корупційних схем. Це – інструмент обману, а не залучення коштів у бізнес. Влада мала би забрати ліцензії у бутафорних фондових бірж і створити одну – державну. Віддати її в управління, скажімо, Мюнхенській фондовій біржі. За півроку все працювало б як годинник. А за п'ять років її можна було б продати закордонному інвестору. Поляки на своїй біржі заробили мільярд доларів.
Як оцінюєте реформи в економіці?
– Прем'єр-міністр Гройсман та міністр соціальної політики Рева роблять кроки у правильному напрямку – наголошують, що багато людей не платять податки. Збільшили мінімальну зарплату. Мін'юст відкрив реєстри. Це – революція. Запровадили прозорі процедури з реєстрації житла, бізнесу. Але, на жаль, залишилися хабарі на місцевому рівні.
Добрі реформи декларує Міністерство охорони здоров'я. Відбувається децентралізація, скорочується кількість суб'єктів місцевої влади. Бо де у нас три, за кордоном – один-два державні органи. У німецькому містечку на п'ять тисяч жителів – один бургомістр на півставки. А у нас цілий апарат – із секретарями, депутатами, приміщенням, яке треба опалювати й освітлювати. Реформи йдуть, але так повільно, що ми не доживемо до їхніх плодів.
З того, що треба, зробили не більше 10 відсотків. 90 – втрачені можливості. Не працює навіть принцип Парето "80 на 20" (стверджує, що для багатьох явищ 80% наслідків є результатом 20% причин. – Країна).
На місці стоїть пенсійна реформа. Із 21 мільйона людей працездатного віку податки сплачують половина. Решта працюють у тіні або виїхали за кордон.
Земля досі не стала товаром, тому її оренда коштує копійки.
На державні банки з бюджету щороку йде 10–15 мільярдів гривень. Тепер до них додався Приватбанк. Державні фінустанови треба якнайшвидше продати.
Що гальмує реформи найбільше?
– Наша ментальність та історія, де мертвий хапає живого: боїмося діяти радикально. Занадто схильні до компромісів. Дуже гальмує політична боротьба, яка насправді є боротьбою не за ідеї та реформи, а за ресурси і гроші.
Перед запуском реформ слід прийняти закон, що президент і прем'єр-міністр отримують імунітет на кримінальну відповідальність на п'ять років після відставки. Посадити їх можуть не наступники, а ті, хто прийде через один термін.
В Україні не три гілки влади, як у європейських країнах чи Сполучених Штатах. У нас ще є олігархи. Кожен із них має групу депутатів, міністрів, суддів. Ще одна гілка – зовнішня. До 2013 року це була Росія. Мала в Україні своїх міністрів, парламентські фракції, суди, губернаторів, контролювала цілі регіони й галузі. 2014-го додалися США і Євросоюз. Але й Росія залишилась. І кожен просуває свої інтереси. Тому влада така нестабільна і недієздатна.
Дострокові вибори Верховної Ради і президента підуть на шкоду чи на користь?
– Зашкодять. На виборах 2014 року брали у списки молодих демократів. Вони хоч щось роблять, принаймні збурюють суспільство. На наступних виборах їх уже не візьмуть у списки.
З'явилася схвальна стаття про голову Національного банку Валерію Гонтареву у Financial Times. Західна преса хвалить її. Чому?
– Це може бути і замовний матеріал. Але голова НБУ справді створила сприятливі умови для західних і російських банків. Погані – для вітчизняних.
Похвалити НБУ можна за те, що закрито 80 відсотків банків-помийок, які міняли й виводили гроші. Раніше кожен правоохоронний орган – прокуратура, СБУ, міліція – мав такий банк. Він відмивав гроші, на цьому і заробляв. А вони – "кришували" його, не давали закрити. Зараз майже всі ці банки пішли з ринку. Були й такі, що набирали вклади у людей і держави, видавали кредити власникам банку, тобто – собі ж. І потім тікали. Типовий представник останньої групи – "Дельта-банк".
З'явилося ім'я можливого наступника Гонтаревої. Це голова правління "Райффайзен Банк Аваль" Володимир Лавренчук.
– Це було б логічне призначення, якби нами керували принаймні п'ять років австрійці. А краще – німці. Робота в західних фінустановах вчить чітко і без зайвих питань виконувати доручення. І морально-етичні якості Лавренчука вищі, ніж у Гонтаревої. Він фаховий комерційний банкір – також плюс. Та мінуси теж значні – несамостійність і незнання макроекономіки. У цивілізованих країнах голови центральних банків – професори-макроекономісти зі знанням банківської справи.
Що відбувається на валютному ринку? Постійно виникають розмови, що курс гривні міг бути інший.
– На кінець року за долар даватимуть 28–30 гривень, за моїм прогнозом.
Є два курси: ринковий і за паритетом купівельної спроможності, аналогічний індексу Біг-Мака (визначає, скільки повинен коштувати бутерброд Біг-Мак від "Макдональдз" у країні, порівняно зі США. – Країна). За "курсом" Біг-Мака долар мав би дорівнювати 8 гривням. Ринковий курс – це вартість одного долара на ринку. Якщо матимемо якісний за моральними і фаховими якостями економічний блок уряду й Нацбанк, як у Сполучених Штатах, то за кілька років реальний курс може зрівнятися з курсом за паритетом купівельної спроможності. Але це – фантастика.
Стратегічно курс національної валюти рухається вгору, тобто гривня стає міцнішою, коли темпи економічного зростання вищі, ніж у Сполучених Штатах. А інфляція – приблизно така сама. Економіка США не може зростати більше як на 2 відсотки на рік. Україна ж здатна показати і до 15 процентів протягом 5–10 років, доки ми бідніші за китайців. Але це теж фантастика. Невже хтось вірить, що розумні й порядні люди окупують Національний банк, суди, уряд та більшість у Верховній Раді?
5 
35413
Коментарі
1