До влади слід привести тих, хто матиме волю до реформ. Суспільство має змушувати політиків виконувати обіцянки, – каже американська політологиня Мелінда ГАРІНґ

Що для України означає обрання президентом США Джо Байдена?

– Київ отримуватиме увагу від Вашингтона, на яку заслуговує. Не заплющуватимуть очей на афери української еліти. В команді українського президента помиляються, якщо сподіваються легко переконувати американців виділяти кошти.

Які зараз американсько-українські відносини?

– Не надто хороші. Київ мимоволі втягнули у справу про імпічмент президента Трампа, фірми Burisma і Байдена-молодшого. У країни погана репутація серед американців. Вважають небезпечним місцем, сповненим корупції та переслідувань. На жаль, досі в багатьох асоціюється з Росією.

Потрібні професіонали в українському посольстві в США та якісний діалог з українськими симпатиками в Америці. У Володимира Зеленського багато роботи, щоб налагодити продуктивні відносини з командою Джо Байдена, отримати для України вигоди. Один із найбільших викликів – завоювати довіру.

Здається, Зеленський не надто любить Захід. У нього пострадянська ментальність. Тому важко перейти на якісно вищий рівень і стати щирим партнером. До того ж не любить, коли повчають. Не подобається, що МВФ висуває вимоги щодо реформ.

 

Який буде діалог команди Байдена з Києвом?

– Швидше реагуватимуть на важливі події в Україні чи Східній Європі. У ній будуть експерти, які розбираються в українських питаннях, можуть зв'язатися з людьми з команди Зеленського. Знають українські еліти. До прикладу, хто такий керівник Офісу президента Андрій Єрмак і що на нього впливає Москва. Спонукатимуть Київ змінити деяких скомпрометованих гравців.

Говоритимуть ввічливо, але прямо. Готові казати правду без прикрас.

Досі під час розмов із Зеленським не враховували його психології. Він прийшов до влади не збагатитися. Був успішний, заможний, впізнаваний. Його любили, сміялися з жартів. Зеленський хоче потрапити в історію як видатний діяч. Його винесло на верхівку політики випадково. Взявся за справу, щоб задовольнити еґо. Як і багато хто в історії. Я порадила б людям з адміністрації Байдена сказати: "Якщо все спустиш на пси, будеш для нащадків невдахою, який міг, але нічого не зробив для країни".

Хто в команді Байдена відповідатиме за відносини з Україною?

– Нагорі – держсекретар Ентоні Блінкен, досвідчений дипломат. Нащадок єврейських мігрантів з України. Засуджував російську агресію, бував у Києві, знає, хто такий Путін і як поводиться.

За український напрямок відповідатиме доктор Майкл Карпентер. Особисто знає еліту України, олігархів та їхній вплив на політику.

Чого чекати від американського президента?

– Імовірно, він прийшов в Овальний кабінет на один термін. Головна його мета – виправити накоєне Трампом. Переконаний, що внутрішня й зовнішня політика США останніх п'яти років рухалася не туди.

Він любить Україну, малі нації, пригнічені великими сусідами. Йому подобається Грузія, цікавиться подіями в Білорусі. Тому протистоятиме свавіллю Росії.

Байдена хвилює ковчег свободи, яким був Євромайдан, і доля революції. Це для нього було особисте. Хоче бачити Україну успішною і щоб його пам'ятали як її великого друга. Нагадуватиме українським політикам про зобов'язання, які брали.

Його команда підтримуватиме українську армію. Ентоні Блінкен весь час виступав за надання Україні летальної зброї.

Байден як віцепрезидент доклав зусиль, щоб в Україні запрацювали антикорупційні органи. Конституційний суд практично скасував реформу й покарання за брехню в деклараціях. І хоча депутати Верховної Ради проголосували за повернення кари, маємо заплутану історію з вищим судовим органом. Як Україні реформувати суди?

– Венеціанська комісія чітко сказала, що Україна має відновити кримінальну відповідальність за брехню в деклараціях, не заважати роботі антикорупційних органів. Слід повернутися до статус-кво, що був перед цим рішенням.

Чи був неминучий конфлікт судової влади з антикорупційними органами?

– Хабарники не люблять, коли суспільство обговорює їхні нечесні статки. Від початку шукали шляхи скасування реформ. Зна­йшли лазівку й перекинули конструкцію, яку довго й ретельно будували інші.

Але електронне декларування зачіпає забагато людей і, можливо, має стосуватися тільки найвищих чиновників. Тема має право на дискусію.

Як на таку кризу реагували б в Америці?

– Система побудована так, щоб такого не допустити. Та, якби сталося, американці лютували би, вибухнули би протестом. Політики реагували би, бо голоси виборців – чутлива тема. Юристи й громадські діячі запустили би правові процедури оскарження. Суддям довелося б відповідати перед суспільством. Провели б реформу. Звісно, ті, хто допустив зловживання заради особистих інтересів, не могли б і мріяти повернутись у владу.

Не можна залишатися пасивними, бачачи зловживання владою. Для перемоги зла достатньо, щоб добрі нічого не робили.

Як в Україні провести судову реформу, якщо суд потім може її скасувати?

– Великий виклик. Якщо недостатньо тиску партнерів і донорів України ззовні, суспільства зсередини, якщо чиновників у бідній країні, яка сидить у боргах, не лякає втрата фінансової допомоги, то в мене немає відповіді.

Щоразу, коли обираєте президента чи депутатів, ті обіцяють судову реформу. Чули за президента Порошенка, що її провели. Зараз це звучить, як сумний жарт.

Без чесних справедливих судів країні не вибратися з пострадянського багна. Не матиме шансів стати успішною й заможною. Слід привести до влади тих, хто матиме волю до цієї реформи. Або змінювати їх, доки знайдуться, втрачаючи цінні роки. Суспільство має сильно штурхати політиків, змушуючи виконувати обіцянки. На жаль, цього не відбувається. Одна з найважливіших і найнагальніших справ відійшла на задній план.

Бачите відкат реформ за півтора року правління Володимира Зеленського?

– Так. Перший уряд Олексія Гончарука був багатообіцяючий. Там були технократи, бачилося покращення. Парламент, як божевільний, штампував закони. Є сумніви щодо їхньої якості. Але бачила бажання змін. Було багато корисних технічних кроків. Але з березня є відкат.

Це може призвести до чергового ходіння по колу. Захід опустить руки на тлі війни з Росією і скаже – мастіть собі голову своїми імітаціями реформ. Минуло сім років від Майдану. У перші роки після революції був дивовижний прогрес. Зараз – зворотне. В уряді мало прагнень проводити реформи. Всі втомилися від системних українських провалів. Трагедія українських політиків – кожен знає, що робити, але практично ніхто не робить. Українці мусять вимагати змін.

 

Зеленський втратив політичну волю до реформ?

– Мабуть, так. Не думаю, що він корумпований. Але недосвідчений. Кидається в різні боки. Довіряє оточенню, яке дає злі поради. Погано розбирається в людях. Ставить на ключові місця найближчих. У них обмежений життєвий досвід. Якби могла, сказала би президенту набрати професійну команду не з наближених. Найняти тих, хто може дати добрі поради. Хто казатиме не те, що хочеш почути, а що є.

Зеленський спробував стрибнути вище голови. Гадав, керувати країною – просто, наче грати роль. Думав, кожен може бути політиком. Зараз здається втомленим. Відчув, яка то складна робота. Тільки цього року зрозумів, наскільки перед ним непрості виклики.

Зеленський – мрійник. Щиро говорив, що хоче зробити Україну багатою. Заявляв, що закінчить війну. Справді думав, що зможе поговорити з Путіним і все вирішити. Обіцяв подолати корупцію, бо вважав, що це просто – взяти й посадити. Правда така, що не можеш зробити всього одночасно. Навіть кожну справу окремо складно виконати швидко, якщо прагнути якості. Йому бракує компетентної команди.

Цієї осені Азербайджан відвоював частину території Нагірного Карабаху, якої не контролював 30 років. Військова сила в регіоні важить більше, ніж дипломатія у вирішенні територіальних суперечок?

– Ні, дипломатія досі має значення. Вона допомагає порозумітися.

Як Україні повернути окуповані Росією частини Донбасу та Крим?

– Збільшувати й посилювати санкційний тиск на Росію й озброювати армію. Потрібно зробити утримування росіянами Донбасу таким болісним, щоб Кремль захотів піти.

Насамперед зосередитися на Донбасі. Зараз не бачу можливості прогнати росіян із півострова. Важливо, щоб про репресії й переслідування там кримських татар і українців постійно говорили у світі. Це запорука, що рівень утисків буде менший.

Наскільки успішні антиросійські санкції?

– Наївно думати, що вони враз змінять поведінку Кремля. Але економіка Росії не зростає роками. Санкції з'їдають від неї 1,5–2 відсотки на рік. Роблять монстра менш небезпечним. Західні країни можуть і повинні запровадити ефективніший санкційний режим. Сподіваюся, адміністрація Байдена зробить це. У Демократичній партії такі дискусії тривають давно.

Грузія може незабаром отримати План дій щодо членства в НАТО. Як пришвидшити український шлях до Альянсу?

– 2008-го на саміті НАТО в Бухаресті обидві отримали відкоша в питанні Плану дій щодо членства. Це була помилка Північноатлантичного альянсу. Після цього країни постраждали внаслідок російської агресії. НАТО має дати чіткі реалістичні вимоги й часові рамки, коли зможете отримати перспективу вступу. Тішить, що провідні країни змінюють на позитивне ставлення до членства України в ЄС і Альянсі.

Чи далеко країна просунулася на цьому шляху з 2014-го?

– Багато зроблено, але недостатньо, щоб переконати західних партнерів у безповоротності вибору.

Що більше заважає наблизитися до цих об'єднань – брак реформ чи небажання західних союзників сваритися з Росією?

– Обидві причини. Складно виміряти, яка більше.

У Молдові перемогла проєвропейська президентка Мая Санду. Заявила, що Росії слід вивести війська з Придністров'я. Це можливо?

– Немає такої перспективи. Заморожені конфлікти – інструмент Москви. Він працює й відповідає інтересам Кремля – контролювати колишні радянські республіки. Прагне знищити в країнах колишнього СРСР європейську демократичну ідентичність. Задля цього підживлює конфлікти чи створює нові.

У Білорусі понад чотири місяці протестують проти самопроголошеного президента Олександра Лукашенка, сфальсифікованих виборів і насильства силовиків. Який урок можемо винести?

– Прагнення людей до свободи в усіх пострадянських країнах неможливо стерти навіть десятиліттями диктатури. Ті, хто опирається, змагаються з часом, із неминучим завтра. Люди всюди хочуть жити гідно. Вони довго терпіли некомпетентного Лукашенка. Переповнив чашу терпіння його підхід до коронавірусу: "Сідайте на трактори й пийте горілку, якщо не хочете хворіти". Так тупо й безвідповідально.

Чому пострадянські країни, за винятком Балтії, хитаються між прагненням до демократії та авторитаризмом?

– Бо еліти хочуть утримувати владу за браку демократичних традицій, а народ прагне жити заможно й гідно, що гарантує тільки демократія. Відбувається змагання між ними.

Хочу вірити, що Україна нарешті скористається творчим потенціалом сповна. Маєте жахливе врядування. Найталановитіші їдуть, бо можуть краще реалізуватися в Польщі чи Чехії, в Канаді чи США. Ще один виклик для Зеленського – дати аргументи, навіщо українцям залишатися. В Україні веселіше, ніж в Америці. У вас інший спосіб життя – спонтанніший, дружба глибша, а стосунки чесніші. Влада має подбати про якість життя громадян.

×