"Японці, яких виселили з Курильських островів, хочуть повернутися додому. Так само, як кримські татари – у Крим"

Хамська риторика Росії читається не тільки Японією, а й іншими країнами, – каже дипломат Сергій КОРСУНСЬКИЙ

Почнемо з найобговорюванішого – питання Курильських островів, де росіяни проводять військові навчання. Яка дипломатична оцінка Японії? Чи є натяк на війну?

– Про жодну війну не може бути й мови. У Японії діє конституція 1947 року – чи не найбільш пацифістська у світі. Стаття 9 заперечує суверенне право нації на війну. Японці виключають її як факт життя. Їхня армія називається "Сили самооборони". Вони добре озброєні й навчені, мають фантастичну техніку, але не беруть участі в жодних воєнних діях і не можуть першими атакувати. Навіть якщо знають, що на них нападуть. Те саме стосується чотирьох Південних Курильських островів, які в Японії називають північними територіями. Японці цілком справедливо вважають, що вони незаконно окуповані Радянським Союзом. Він, як і сучасна Росія, чхати хотів на право. З Курил вивезли 17 тисяч японців і перетворили їх на військово-морську базу. Найперше це стосується найбільшого острова Ітуруп.

Весь цей час Японія займалася внутрішніми проблемами, але питання північних територій залишалося на порядку денному. Як наслідок – непідписана мирна угода після Другої світової між СРСР і Японією.

Японська мова складна. Слова мають глибоке значення. Нинішній прем'єр-міністр Кісіда Фуміо двічі відійшов від традиційної м'якої лексики та прямо заявив у парламенті, що це питання суверенітету Японії. Це сприйняли схвально. Його попередник Сіндзо Абе вжив безпрецедентних зусиль, щоб вирішити питання Курильських островів. Провів 27 зустрічей із Путіним. Росіяни пропонували: віддаємо два маленькі острови з чотирьох і підписуємо мирну угоду. Японці вчасно збагнули, що це не спрацює, як завжди з Росією. Відмовилися.

 

Вони одразу розуміли, що це блеф? Що їх не влаштувало?

– Бо далі нічого не відбудеться. Підпишуть мирну угоду, після якої Росія нічого не віддасть. Цього не сприйняло японське суспільство, бо найбільші острови не мали передати. У Японії живуть люди, виселені з Курил, і вони хочуть повернутися додому. Так само, як кримські татари хочуть повернутись у Крим. У Японії є народ анти, який зародився саме на Курилах. Тому ухвалили рішення не погоджуватися на це за жодних умов.

То все ж таки ці військові навчання з боку Росії – агресія?

– Тут немає простих відповідей. Ні, це не агресія. Росія вийшла з мирних переговорів, почала демонстрацію збройних сил і внесла Японію у список недружніх країн.

Зараз Японія заявила свій суверенітет і стала на бік України. Вона ніколи не надавала навіть невійськової допомоги країні, що воює. Нам відправила сім літаків із вантажем.

– Вони присилають захисне спорядження для наших солдатів. Летальної допомоги Японія надавати не може через свою конституцію.

Чи радіти українцям, що тритисячний російський контингент охоронятиме території Курил? Нам на руку, що вони не ввійдуть в Україну?

– Ці три тисячі не з'явилися нізвідки. Контингент із Курил нікуди не виходив – там потужна військова база, де стоять "Іскандери" й "Калібри", танки. Частина солдатів переміщена в Україну. Але там лишилися значні сили, й вони проводять навчання. Все це нагадує дитячий садок, бо танки вчаться відбивати танки. Це просто демонстрація сили. Хамська риторика Росії читається не тільки Японією, а й іншими країнами. Москва продала в регіон на 10 мільярдів доларів своєї зброї. Й інші країни регіону – В'єтнам, Індія, позиція якої важлива, – дивляться і думають: що відбувається? Прем'єр-міністр Кісіда щойно їздив в Індію і розмовляв з її прем'єром Моді про Україну. Це важливіше за ці навчання, бо позиція Індії – ключова стосовно Китаю.

Це комплексна історія. Всі спостерігають, як розвиваються події. Ось зайняли політичну позицію, ось реакція Росії – та починає брязкати зброєю. Всі розуміють, що це агресор. Це важливо, бо Азія, може, стане проти Росії. Хоч би які санкції запровадив Захід – на Сході існує дірка з назвою Китай. Японія зараз ретельно відстежує кожну лазівку, щоб Росія не вислизнула. Нам важливо, щоб інші країни – Південна Корея, Сингапур, АСЕАН – також закрили їх для Росії. Все це значно важливіше за те, що відбувається на Ітурупі. Всі спостерігають, як брязкає зброя, хто кого підтримає, як поведеться Китай. Якщо ми доб'ємося, щоб приклад Японії став лідерським і всі країни зрозуміли, що відбувається, – це буде наша спільна перемога і другий фронт.

На вашу думку, Китай зайняв нейтральну позицію чи більше схиляється до того, щоб об'єднатися із США і зробити біполярний світ?

– Немає однозначної відповіді. У китайській традиції є політичні заяви на найвищому рівні, є практичні кроки, яких Пекін не афішує, і є його глобальні інтереси. Йому не потрібна війна. Він побудував торговельний шлях у Європу через Росію і Білорусь, через Кавказ і Україну. Зараз, коли Європа зайнята війною, а Росія і Білорусь – під санкціями, для Китаю це погано. З другого боку, є глобальне протистояння із США. Це питання поки що не має вирішення. Я вважаю, що діалог між Штатами та Китаєм має бути постійний, вони повинні укласти правила цивілізованої конкуренції. Зараз є рух у цьому напрямку.

Китайські ЗМІ в усьому звинувачують США, зокрема й у тому, що відбувається в Європі. Але китайці точно розуміють, що відбувається, і для них постає питання: чи зберігати далі союз із Росією? Китайські дипломати у США сидять на голові кожного американського відомства й детально з'ясовують, як відбувається накладання санкцій. Переживають, що державні банки й компанії, через які Китай працює з Росією, опосередковано стануть їхніми жертвами. Для нас це плюс. Упевнений, що цього року Китай знизив перспективи зростання. Для нього рівень, що дає змогу бути на нулі, – 6 відсотків. Зараз він становить 5,5 відсотка й падатиме. Буде голод, не стане зерна.

Китай закуповував в Україні 30 відсотків кукурудзи, що використовувалася для годування свійських тварин. Були й значні закупівлі ячменю. Чи зможе Пекін без нас задовольнити свої потреби?

– Проблема з харчами в Азії серйозна. Тут немає орних земель. Виробництво рису – основного продукту – вимагає великих зусиль. У Китаї, де гігантські території й проблеми з кліматом, треба годувати півтора мільярда людей. Зерно, що закуповувалося в Україні, було надзвичайно важливою складовою. Зараз виникне його дефіцит і зростатимуть ціни. Восени ринки продуктів й енергетичні видаватимуться набагато гіршими. Будуть високі ціни й інфляція. Це завдає шкоди глобальній економіці, й ніхто не знає, що з цим робити.

Як ви оцінюєте розмови про те, що Китай скористається нестабільністю у світі й намагатиметься анексувати Тайвань? Чи ризикнуть вони?

– Це один із найскладніших моментів сучасної геополітики. Китай прискіпливо ставиться до питання Тайваню – будь-які кроки інших країн стосовно цього наражаються на негативну реакцію Пекіну. Стосовно захоплення Тайваню – це важко зробити. Він прекрасно озброєний і постійно тренується відбивати атаки. Китай бачить на прикладі України, що в разі нападу на Тайвань західні санкції будуть так само жорсткі. США готові допомагати Тайваню відбивати агресію.

Цієї осені на з'їзді Комуністичної партії Китаю вирішуватимуть, чи залишатиметься Сі Цзіньпін на третій термін. Йому треба підійти до цього заходу із позитивом для народу. Ми вважаємо, що в Китаї думка населення не важлива, але це не так. Якщо Пекін здійснить невдалу спробу захоплення Тайваню і це призведе до санкцій, що зашкодять економіці, китайці відчують зниження рівня життя. Це матиме погані наслідки. Країна стоїть на роздоріжжі – з одного боку, питання Тайваню для неї важливе, з другого, президент КНР боїться втрапити в авантюру, що зашкодить його іміджу.

До речі, те саме стосується підтримки Путіна. 4 лютого Китай підписав декларацію з Росією, а за 20 днів почалася війна. Путін тепер парія, токсичний, із ним ніхто не хоче зустрічатися. І він вимагає від Пекіна допомоги. Думаю, Китай дистанціюватиметься від нього, бо це погано впливає на його політичний імідж та економіку. Агресія проти України – війна за часів соціальних мереж і космічних технологій. Росіянам не вистачає чипів для ракет. Пекін розуміє, що станеться з промисловістю Тайваню в разі агресії. Знищити технології виробництва чипів означає зупинити світовий розвиток, зокрема й китайський.

Ми постійно чуємо, що Тайвань – єдиний постачальник мікрочипів. Нещодавно з'явилася інформація, що Китай заміщуватиме для Росії ці поставки. Наскільки це здійсненно?

– Це нереально. Подібні до тайванських технології є і в інших країнах, але саме Тайвань має монопольне становище у виготовленні чипів у світі. Сьогодні він будує заводи в Аризоні, США й у Японії. Це альтернативні виробництва, що зможуть компенсувати ринки, якщо з Тайванем щось трапиться.

 

Росіяни вперто демонструють Японії, що можуть їй чимось зашкодити.

– Насправді це смішно. Японія – п'ятитрильйонна економіка. Росія до війни була півторатрильйонною, а після санкцій взагалі скоцюрбиться. Росіяни, швидше, були зацікавлені, щоб Японія постачала свою високоякісну продукцію – автомобілі, електроніку. Зараз усі ці компанії повиходили з російського ринку. Були інвестиції в енергетичний сектор – вони скорочуються. Це не робиться так швидко, як у Європі, – в Японії інші ментальність і підхід до бізнесу. Але буквально щодня ми дізнаємося про новий пакет санкцій, що запроваджується з японською ретельністю.

Про що це свідчить? Бізнес сам приймає рішення чи є політичний тиск держави?

– Є політичні рішення, які бізнес безумовно враховує. У Японії висока довіра до уряду. З другого боку, ці корпорації приватні, і також є традиція поваги до них. Вони самі мають приймати рішення – уряд не може наказати піти звідкись. Але великі компанії серйозно зважають на громадську думку. Саме в цьому сегменті ми активно працюємо. Корпорації розуміють, що їхній імідж страждає. Президент Uniqlo, яка виробляє одяг, мав необережність сказати в інтерв'ю, що росіяни мають право вдягатись і торгова марка повинна їм це забезпечувати. Ми розгорнули інформаційну кампанію за підтримки японців. Корпорація зрозуміла, що краще берегти обличчя й не втрачати основного споживача.

Стосовно енергетики – два японські нафто­переробні заводи вирішили припинити співпрацю з РФ, але після того, як закінчаться контракти. Як заміщуватимуться ці поставки?

– Це не просто заводи – це величезні корпорації, що мають заправки на кожному кроці. Вони закуповували нафту й переробляли її. Японія вразлива в енергетичній безпеці. В неї немає природних ресурсів, вся енергетика до Фукусіми була ядерна (2011 року на атомній станції у префектурі Фукусіма сталася аварія. – Країна). В Японії постійні землетруси. Зараз працюють три-чотири станції із 47. Перейшли на зріджений газ, 10 відсотків якого отримують із Росії. Так само – 3,6 відсотка нафти. Тому припинення закупівлі не стане катастрофою. Але щоб диверсифікувати поставки, енергетичному сектору потрібен час. Проте, якщо японці вийдуть, це буде назавжди. І це для нас важливо, бо Росія завтра не здасться. Цього монстра треба давити ще довго.

Японці – світові лідери в галузі водневих технологій. Як це може вплинути на енергетику?

– Японці мають автомобільні двигуни, що працюють на водні. Тут багато вітру, з використанням якого видобувається водень. Питання в тому, як знайти цьому практичне застосування. Я був на фірмах і бачив їхні технології. Ми розвивали співпрацю з українськими компаніями, що займаються воднем. Протягом останніх років росіяни тут активно паслися – без кінця їздили делегації, шпигуни, які намагалися заволодіти водневими технологіями. Японці на це йшли, бо розглядали Росію як величезний ринок збуту водню. Сьогодні така співпраця припинена. Але водень – важливе майбутнє джерело енергії, і японці в цьому лідери. Вони побудували партнерські відносини з Європою. Після нашої перемоги повернемося до співпраці.

Сьогодні обговорюється розміщення ядерної зброї на території Японії. Це лише розмова чи процес уже стартував?

– Колишній прем'єр Сіндзо Абе, який залишається впливовим політиком, два тижні тому в розмові з пресою висловив таку думку: Японії варто подумати про розміщення на її території ядерних зарядів, бомб чи боєголовок, що можуть бути застосовані в разі надзвичайної ситуації за згоди США. Тобто це інструмент стримування агресії проти себе. Заява неоднозначно сприйнята в суспільстві. Прем'єр Кісіда сказав, що це суперечить конституції та ментальності японців. Водночас тиждень тому Північна Корея провела випробування нового класу міжконтинентальної балістичної ракети з дальністю польоту 15 кілометрів. Активність КНДР становить загрозу для Японії. Гадаю, Абе свідомо запустив цю тему в політичний простір, щоб побачити реакцію. Токіо ретельно обговорюватиме свою конструкцію безпеки.

Суспільство категорично проти, бо це пов'язано з генетичною пам'яттю? Є ще свідки Хіросіми й Нагасакі.

– Покоління японців, які виросли після війни, інакше бачать світ і пишаються своїм статусом м'якої суперсили. Нелегко переконати суспільство у зворотному.

Розмови про нарощування ядерного озброєння іншими країнами підживлюють апетити Путіна чи навпаки, стримують його?

– Важко сказати – ніхто не знає, що в Путіна в голові. Розуміємо лише, він перебуває в парадигмі, де Росія – це наддержава, а світ, що не визнає її такою, не має права існувати. Єдиний, кого Путін боїться, – Китай, і єдині, з ким він хоче говорити, – Сполучені Штати. Із заяв російського посла, а також Лаврова й Захарової видно, що до Японії вони ставляться зверхньо. В них у голові сидить цифра – 6 тисяч боєголовок. Мовляв, ми спалимо весь світ, якщо потрібно.

Є вислів, що в Росії панує дипломатія гопників.

– Саме так. Японці болісно реагують, але в них немає манери відповідати агресією на агресію. Тому вони ігнорують московського посла. Проросійське лобі, що було потужне в Японії, сьогодні фактично зникло. Лишилися маргінали, які ходять у російське посольство і яких місцеві називають зрадниками батьківщини. Зрештою японці зрозуміють, що треба економічно відриватися від Росії. Що це сусід, з яким не пощастило нам обом – Україні та Японії.

На початку війни ви стали зіркою інтернету, сфотографувавшись у самурайських обладунках. Як вам спало на думку таке рішення?

– Я думав, як достукатися до японців, продемонструвавши повагу до їхньої культури. Японська мова – символьна. Вони сприймають світ через візуальний контент. Правильна картинка важлива, меседж має бути чіткий. Ми думали, як це зробити, і от знайшли вихід. У нас є друзі, які розвивають самурайське мистецтво. Це справжні обладунки самурая – не імітація. Зробили кілька фотографій. Це була свідома демонстрація нашого меседжу. І я приємно здивований, що він набув такої популярності й перекинувся на весь світ.

У самій Японії було 30 мільйонів переглядів мого твіту і 40 тисяч підписників. Посольський твіт має 200 тисяч підписників. Ми покриваємо всіх користувачів твіттера в Японії. Для нас це важливий інструмент – маємо можливість точково, адресно доносити нашу позицію. Це класичний випадок, коли ми влучили в ціль. Тепер працюємо над новими меседжами, щоб закріпити успіх.

Щоб регулярно читати всі матеріали журналу "Країна", оформіть передплату ОНЛАЙН. Також можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу".

×